Рішення

від 12.09.2017 по справі 910/9842/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2017Справа №910/9842/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Системи Технічної Безпеки

до Приватного підприємства Антисептик , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 101219,77 грн.

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - Сіліна М.Д. (представник за довіреністю);

Потильчак О.О. (представник за довіреністю);

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю ТД Системи Технічної Безпеки звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів, Приватного підприємства Антисептик , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 101219,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем-1 договору поставки у спрощений спосіб останньому протягом липня-серпня 2016 року було поставлено товар на загальну суму 78916,38 грн., який в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем не був оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в сумі 78916,38 грн.

Крім того, позивач просить стягнути нараховані на вказану заборгованість 3% річних в сумі 1842,94 грн., інфляційні втрати в розмірі 9726,37 грн. за порушення відповідачем грошового зобов'язання та 8734,08 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Також позивач зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю ТД Системи Технічної Безпеки (кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (поручитель) було укладено Договір поруки від 20.09.2016, відповідно до умов якого, поручитель частково проучився перед позивачем за зобов'язаннями, що виникли між позивачем та відповідачем-1.

На підставі вказаного договору поруки позивач просить стягнути з відповідача-2 2000 грн.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача-1 заборгованість в сумі 99219,77 грн. та з відповідача-2 заборгованість за договором поруки в сумі 2000 грн.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача-1 10500 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

В ході розгляду справи, 12.09.2017 позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача-1 заборгованість розмірі 86500,07 грн., з яких - 66196,68 грн. заборгованості, 1842,94 грн. 3% річних, 9726,37 грн. інфляційних втрат та 8734,08 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. Крім того, просив стягнути з відповідача-2 грошові кошти в сумі 2000 грн. за договором поруки. Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача-1 10500 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилався на те, що після звернення позивача до суду із розглядуваним позовом, відповідачем-1 було частково сплачено суму основного боргу в розмірі 12719,70 грн.

Судом вищевказана заява позивача прийнята до розгляду, та отже, у відповідності до ст.ст. 22, 55 Господарського процесуального кодексу України, має місце нова ціна позову, з якої підлягає вирішенню спір по даній справі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача 1 - Приватного підприємства Антисептик в судове засідання не з'явився, відзиву на позов не надав, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Представник відповідача 2 - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, відзиву на позов не надав, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю ТД Системи Технічної Безпеки було поставлено Приватному підприємству Антисептик товар, що підтверджується видатковими накладними №РН-1717 від 14.07.2016, №РН-1801 від 21.07.2016, №РН-2017 від 11.08.2016, №РН-2020 від 11.08.2016, №РН-2022 від 11.08.2016, №РН-2023 від 11.08.2016, №РН-2024 від 11.08.2016, №РН-2451 від 20.09.2016 на загальну суму 78916,38 грн.

Факт поставки вказаного товару підтверджується вищезазначеними видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені відповідними печатками підприємств.

Крім того, факт поставки товару, згідно зазначених видаткових накладних також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Рахунків-фактур №СФ-2402 від 13.07.2016, №СФ-2470 від 15.07.2016, №СФ-2664 від 28.07.2016, №СФ-2722 від 02.08.2016, №СФ-2750 від 03.08.2016, №СФ-2770 від 04.08.2016, №СФ-2790 від 05.08.2016 та №СФ-3359 від 13.09.2016 та копіями довіреностей, якими Приватним підприємством Антисептик було уповноважено представника на отримання вказаного товару. Відповідач, в свою чергу, поставлений позивачем товар не оплатив.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів (поставки товарів відповідачу) та підписання між ними видаткових накладних, що не суперечить вимогам ст.181 Господарського кодексу України.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст.692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Так, оскільки позивач поставив товар, а відповідач отримав товар згідно з видатковими накладними №РН-1717 від 14.07.2016, №РН-1801 від 21.07.2016, №РН-2017 від 11.08.2016, №РН-2020 від 11.08.2016, №РН-2022 від 11.08.2016, №РН-2023 від 11.08.2016, №РН-2024 від 11.08.2016, №РН-2451 від 20.09.2016, то у відповідача виник обов'язок щодо його оплати не пізніше наступного дня від дня підписання відповідної видаткової накладної.

Отже, строк виконання обов'язку відповідачем щодо оплати поставленого товару є таким, що настав.

Суду доведено, що за вищезазначеними видатковими накладними, позивач у повному обсязі виконав покладені на нього зобов'язання, а саме: товар був поставлений відповідачу в строки, комплектності та якості, що підтверджується підписаними видатковими накладними та відсутністю претензій з боку відповідача. Накладні, які наявні в матеріалах справи, містить номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, містять підписи представника позивача, а також підписи представника відповідача.

Як передбачено ч.6 ст.265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що факт існування заборгованості відповідача в розмірі 78916,38 грн. перед позивачем належним чином підтверджений матеріалами справи та відповідачем не заперечується.

В той же час, суд приймає до уваги ту обставину, що після звернення позивача до суду із розглядуваним позовом, відповідач погасив перед позивачем заборгованість за поставлений товар в сумі 12719,70 грн., у зв'язку із чим позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Вказане також підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Системи Технічної Безпеки .

Згідно з ч.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відтак, враховуючи факт погашення відповідачем частини основної заборгованості за договором в розмірі 12719,70 грн., провадження у справі в частині стягнення з відповідача зазначеної суми основної заборгованості підлягає припиненню в зв'язку з відсутністю предмета спору.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для стягнення з Приватного підприємства Антисептик заборгованості за поставлений позивачем товар в розмірі 66196,68 грн.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, враховуючи приписи наведених вище норм чинного законодавства, позивач вправі нараховувати відповідачеві інфляційні втрати та три відсотки річних починаючи з наступного дня після підписання сторонами відповідної видаткової накладної.

У відповідності до положень статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 1842,94 грн. та інфляційні втрати в розмірі 9726,37 грн.

Перевіривши наданий розрахунок на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, суд дійшов висновку, що вказане нарахування проведено позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, стосовно заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 8734,08 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами, судом встановлено, що вказане нарахування проведено позивачем у відповідності до умов закону, відтак з відповідача підлягає стягненню проценти в сумі 8734,08 грн. за порушення виконання останнім грошового зобов'язання.

Разом з тим, щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 2 - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, як поручителя за договором поруки від 20.09.2016 грошових коштів в розмірі 2000 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що 20.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТД Системи Технічної Безпеки (кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (поручитель) було укладено Договір поруки, за умовами якого, поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання зобов'язання Приватного підприємства Антисептик , що виникли з Договорів поставки від 14.07.2016 року, 21.07.2016 року, 11.08.2016 року та 20.09.2016 року, які були укладені між кредитором та боржником (п.1.1 Договору).

Згідно з п.3.2 Договору, поручитель цією порукою забезпечує належне виконання боржником зобов'язання за основним договором частково, в сумі, що дорівнює 2000 грн.

Відповідно до п.1 ст.554 Цивільного кодексу України, встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

В той же час, як зазначено раніше, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір поставки у спрощений спосіб, шляхом підписання між сторонами видаткових накладних, проте укладений між позивачем та відповідачем-2 Договір поруки має посилання на укладені між позивачем та відповідачем-1 договори поставки від 14.07.2016 року, 21.07.2016 року, 11.08.2016 року та 20.09.2016 року. Слід зазначити, що поставка товару відповідачу-1 відбувалась на підставі видаткових накладних №РН-1717 від 14.07.2016, №РН-1801 від 21.07.2016, №РН-2017 від 11.08.2016, №РН-2020 від 11.08.2016, №РН-2022 від 11.08.2016, №РН-2023 від 11.08.2016, №РН-2024 від 11.08.2016, №РН-2451 від 20.09.2016, проте укладений між кредитором та поручителем договір поруки не має посилань на зазначені вище накладні. Крім того, позивачем не надано суду доказів щодо наявності укладеного між позивачем та відповідачем-1 договору на поставку товару у формі єдиного документа, відтак суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 поручився перед позивачем саме за поставку товару на підставі зазначених вище видаткових накладних.

За таких обставин підстави для стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 2000 грн. за Договором поруки від 20.09.2016 відсутні.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідачем 1 - Приватним підприємством Антисептик не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.

Разом з тим, стосовно вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 10500 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , відшкодування адвокатських витрат здійснюється за наявності документального підтвердження витрат, зокрема, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Факт оплати позивачем послуг адвоката на суму 10500 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученням №261 від 25.05.2017.

Крім того, факт надання адвокатом послуг за договором про надання правової допомоги від 04.05.2017 підтверджується наявним в матеріалах справи актом наданої правової допомоги №1 від 23.07.2017.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються, зокрема, з оплати послуг адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 10500 грн. витрат по оплаті послуг адвоката є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи положення ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства Антисептик (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Абхазька, буд. 2, кВ. 3; ідентифікаційний код 25515679) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Системи Технічної Безпеки (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1-Е; ідентифікаційний код 39426589) заборгованість в розмірі 66196 (шістдесят шість тисяч сто дев'яносто шість) грн. 68 коп., три відсотки річних в сумі 1842 (одна тисяча вісімсот сорок два) грн. 94 коп., інфляційні втрати в розмірі 9726 (дев'ять тисяч сімсот двадцять шість) грн. 37 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 8734 (вісім тисяч сімсот тридцять чотири) грн. 08 коп. витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 10500 (десять тисяч п'ятсот) грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1563 (одна тисяча п'ятсот шістдесят три) грн. 84 коп.

Провадження у справі в частині стягнення 12719 (дванадцять тисяч сімсот дев'ятнадцять) грн. 70 грн. основного боргу припинити.

У задоволенні позовних вимог до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 18.09.2017

Суддя Я.В. Маринченко