Рішення

від 12.09.2017 по справі 910/9436/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2017Справа №910/9436/17

За позовом Фермерського господарства "Золотий жайвір"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноол"

про стягнення грошових коштів 310 661,77 грн.,

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача не з'явився

Обставини справи:

Фермерське господарство "Золотий жайвір" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноол" про стягнення грошових коштів 310 661,77 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору постачання товару №1606-06/15 останньому було перераховано суму в розмірі 157 920,00 грн., проте відповідачем не виконано послуг з постачання дизельного палива. В зв'язку з чим, Позивач нарахував Відповідачу додатково пені у розмірі 114 256,18грн., 29 373,12грн. інфляційних втрат та 9 111,77грн. -3%річних.

На вимогу суду надати для огляду оригінал договору від 11.06.2015 №1606-06/15, Позивач повідомив про неможливість надати суду для огляду оригінал договору, оскільки цей документ (його скан-копія) була отримана позивачем від відповідача виключно засобами електронного зв'язку (електронної поштою). До матеріалів справи додана скан-копія договору від 11.06.2015 №1606-06/15 підписана лише зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноол".

Ухвала суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання та ухвала про відкладення розгляду справи були надіслані за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 13.

Проте, за зазначеною адресою відповідача не було розшукано, а тому конверт з вказаною ухвалою суду було повернуто назад до суду, із відповідною відміткою про це органу поштового зв'язку (за закінченням встановленого терміну зберігання).

Відповідно до статті 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За встановлених обставин справи, відповідач належним чином був повідомлений про місце, дату та час судових засідань.

На призначені судові засідання 25.07.2017р, 12.09.2017р. представник відповідача не з'явився, витребуваних судом доказів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення судового засідання з зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

За таких обставин, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноол" виставило Позивачу рахунок-фактуру №СФ-0001283 від 30.06.2015р. на оплату палива дизельного (Евро-5) Мозирський НПЗ Белорусь в розмірі 157 920,00 грн.

Позивачем на підставі виставленого рахунку-фактури №СФ-0001283 від 30.06.2015р., в якому відсутне посилання на договір, а зазначено без замовлення, платіжним дорученням №154 від 30.06.2015р. було перераховано на користь Відповідача грошові кошти у розмірі 157 920,00 грн. з призначенням платежу: за товар згідно рахунку-фактури №СФ-0001283 від 30.06.2015р., в т.ч.ПДВ-26 320,00грн.

Отже, суду доведено факт здійснення Позивачем оплати за товар на підставі виставленого рахунку-фактури №СФ-0001283 від 30.06.2015р. в сумі 157 920,00 грн. а не на підставі договору від 11.06.2015 №1606-06/15.

Проте, Відповідач порушуючи умови вищезазначеної досягнутої домовленості, не виконав зобов'язань по поставці палива дизельного (Евро-5) Мозирський НПЗ Белорусь. Зворотного відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять.

Позивачем було направлено Відповідачу вимогу - Претензію від 03.02.2017р. щодо поставки товару (пилива дизельного (Евро-5) Мозирський НПЗ Белорусь у кількості 10 000,00літрів, або сплатити грошові кошти в загальній сумі 287 242,41грн. Вказана вимога була направлена Позивачем 04.02.2017р., про що свідчить фіскальний чек від 04.02.2017р. про надання послуг поштового зв'язку.

Відповідачем відповіді на вказану вимогу не надано, товар (пилива дизельного (Евро-5) Мозирський НПЗ Белорусь у кількості 10 000,00 літрів не поставив, грошові кошти перераховані за зазначене паливо не повернув.

За таких обставин позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України Продавець зобов'язується передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом позивач 04.02.2017р. направив відповідачу претензію від 03.02.2017р., отже відповідач повинен був виконати послугу по поставці товару (пилива дизельного (Евро-5) Мозирський НПЗ Белорусь у кількості 10 000,00літрів, або сплатити грошові кошти в строк до 14.02.2017р.(включаючи поштовий перебіг).

Проте, свого обов'язку щодо передачі товару Відповідач не виконав.

Статтею 525 ЦК України не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Судом встановлено, що Позивачем 04.02.2017р. направлена вимога щодо повернення сплачених коштів за товар, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та чеком на підтвердження факту надання поштових послуг.

Таким чином, відповідач повинен був повернути суму попередньої оплати в строк встановлений приписами частини 2 статті 530 ЦК України, тобто в строк до 14.02.2017р.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Проте, Відповідач, як у встановлений приписами частини 2 статті 530 ЦК України строк, так і на дату судового розгляду, свого зобов'язання щодо повернення суми в розмірі 157 920,00 грн. не виконав.

Оскільки станом на час прийняття рішення відповідач суму попередньої оплати не повернув, строк повернення якої настав, позов в частині стягнення з відповідача 157 920,77 грн. попередньої оплати підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 3% річних в сумі 9 111,77 грн., 29 373,12 грн. інфляційних втрат, 114 256,18 грн. пені, нарахованих Позивачем на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (із змінами) обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача кошти, які були перераховані позивачем у якості авансового внеску.

З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку, що обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як авансовий платіж, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав, у зв'язку з чим підстави для нарахування і стягнення 3% річних та інфляційних втрат відсутні.

Наведена позиція також викладена і у Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів".

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9 111,77 грн. та 29 373,12 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені у розмірі 114 256,18 грн., суд зазначає наступне.

За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності, як пеня, сторони мають досягти у письмовому вигляді.

Як вбачається з матеріалів справи, письмової згоди про застосування відповідальності у вигляді пені за порушення строків виконання грошового зобов'язання сторони не досягли.

Враховуючи, що між сторонами укладений договір у спрощений спосіб і сторони не досягли згоди про застосування відповідальності у вигляді пені, а акт цивільного законодавства, в якому б йшлося про можливість застосування до відповідача у спірному випадку відповідальності у вигляді стягнення неустойки за порушення зобов'язань, позивачем не вказаний, вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 114 256,18 грн., задоволенню не підлягає як така, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноол" (03110, м.Київ, вул. Солом'янська, будинок 13, код ЄДРПОУ 38393888) на користь Фермерського господарства "Золотий жайвір" (47854, Тернопільська обл., Підволочиський район, село Городниця, код ЄДРПОУ 35578504) основний борг в розмірі 157 920 (сто п'ятдесят сім тисяч дев'ятсот двадцять) грн. 77 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 368 (дві тисячі триста шістдесят вісім) грн. 65 коп.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 19.09.2017

СуддяІ.І. Борисенко