Постанова

від 19.09.2017 по справі 826/39/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

19 вересня 2017 року 13:25 справа №826/39/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Віст Групп Лімітед" доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віст Групп Лімітед" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Віст Групп Лімітед") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 липня 2015 року №0004192207 та №0004182207.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2016 року відкрито провадження у справі №826/39/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 27 жовтня 2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позову заперечив; на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі від 22 липня 2015 року №0004192207 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, відповідно до пункту 123.1 статті 123, за порушення підпункту 139.1.9 пункту 139 Податкового кодексу України ТОВ "Віст Групп Лімітед" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 7 771 499,00 грн., в тому числі за основним платежем - 6 217 199,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 554 300,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі від 22 липня 2015 року №0004182207 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, відповідно до пункту 123.1 статті 123, за порушення пунктів 198.1 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України ТОВ "Віст Групп Лімітед" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 565 414,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1 710 276,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 855 138,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 02 липня 2015 року №25/26-58-22-07-11/38050901 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Віст Групп Лімітед" (код ЄДРПОУ 38050901) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року" (далі по тексту - акт перевірки).

В акті перевірки встановлено наступні порушення: підпункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік загалом на суму 6 217 199,00 грн.; пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за червень 2014 року у сумі 1 710 276,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення мотивовані неправомірним включенням позивачем до складу витрат вартості товарів по взаємовідносинам із ТОВ "Укрінтермаш" та ТОВ "ТОВ "Де Ля Понт", та безпідставним включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по відносинам з ТОВ "Укрінтермаш" у зв'язку із не підтвердженням реальності вчинення господарських операцій, виходячи із отриманням податкової інформації, у тому числі у вигляді актів про результати документальних перевірок, а також довідки про проведення зустрічної звірки щодо порушень позивачем та постачальниками вимог оподаткування та по ланцюгу постачання вимог оподаткування, формування ними сумнівного податкового кредиту; встановлення маніпулювання податковою звітністю внаслідок декларування нереальних поставок товарно-матеріальних цінностей та внесення неправдивих даних до звітності з податку на додану вартість; наявність кримінального провадження та показань посадових осіб ТОВ "Укрінтермаш" щодо непричетності до діяльності підприємства.

Позивач вважає протиправними податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції підтверджені первинними документами та податковими накладними, а ТОВ "Віст Групп Лімітед" дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту.

Відповідач у письмовому запереченні проти позову повністю підтримав висновки акту перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ "Віст Групп Лімітед" з його контрагентами - ТОВ "Укрінтермаш" та ТОВ "ТОВ "Де Ля Понт"; мету придбання та обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.

Слід зазначити, що ухвалою про відкриття провадження у даній справі суд зобов'язував позивача, крім іншого, письмові пояснення та будь-які можливі докази на підтвердження реальності господарських операцій та використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача.

Разом з тим, в ході розгляду справи позивачем не надано до суду, а матеріали справи не містять договору, укладеного позивачем із ТОВ "Укрінтермаш", на підставі якого, як стверджує позивач, здійснювалися ним взаємовідносини по поставці товарів із вказаним контрагентом.

З урахуванням викладеного, а також беручи до уваги те, що в судовому засіданні 27 жовтня 2016 року представник позивача зазначив про відсутність у нього додаткових доказів та пояснень по справі, суд, керуючись частиною шостою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне розглядати справу за наявними в ній матеріалами.

В акті перевірки на підставі наданих до перевірки документів встановлено наступне.

Між ТОВ "Віст Групп Лімітед", в особі директора ОСОБА_2 (покупець), та ТОВ "Укрінтермаш", в особі директора ОСОБА_3 (постачальник) укладено договір поставки від 18 червня 2014 року №03-06, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товар, а покупець прийняти та оплатити його.

Відповідно до пункту 1.3 договору право власності на товар переходить до покупця на складі продавця за адресою: м. Київ, бульвар М. Примаченко, 9.

Пунктами 3.3, 3.6 договору визначено, що поставка товару здійснюється силами постачальника на склад покупця та враховується у вартість доставленого товару; розвантаження товару відбувається силами покупця в термін не більш як однієї доби з моменту постачання. Згідно з пунктом 4.1 договору ціна товару складає 100 000,00 тис. грн.

Як зазначено у акті перевірки, ТОВ "Укрінтермаш" протягом червня - липня 2014 року виписано на адресу позивача видаткові та податкові накладні на загальну суму 32 980 701,40 грн., у тому числі податок на додану вартість - 5 496 783,57 грн. із номенклатурою товару - будівельні матеріали та інструменти.

Суми податку на додану вартість за виписаними податковими накладними включені позивачем до складу свого податкового кредиту на суму 5 496 783,57 грн., зокрема у липні 2014 року у сумі 3 786 507,47 грн. та у червні 2014 року у сумі 1 710 276,09 грн.

Також, між ТОВ "Віст Групп Лімітед", в особі директора ОСОБА_2 (покупець), та ТОВ "Де Ля Понт", в особі директора ОСОБА_4 (постачальник) укладено договір поставки від 01 серпня 2014 року №08-14, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товар, а покупець прийняти та оплатити його.

Відповідно до пункту 1.3 договору право власності на товар переходить до покупця на складі продавця за адресою: м. Київ, вул. Гайцана, 6.

Пунктами 2.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється силами постачальника на склад покупця та враховується у вартість доставленого товару.

Загальна ціна товару складає 50 000 тис. грн. і визначається сумою виставлених постачальником рахунків і підтверджується накладними та іншими документами, які підтверджують поставку товару (пункт 4.1 договору).

ТОВ "Де Ля Понт" протягом серпня 2014 року виписано на адресу позивача видаткові та податкові накладні на загальну суму 8 467 290,00 грн., у тому числі у тому числі податок на додану вартість - 1 411 215,00 грн. із номенклатурою товару - будівельна техніка, матеріали, знаряддя, пристрої.

Суми податку на додану вартість за виписаними податковими накладними включені позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2014 року у розмірі 1 411 215,00 грн.

В якості підтвердження оплати за товари по вказаному договору позивачем до матеріалів справи залучено копії платіжних доручень.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних обставин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд враховує наявність в матеріалах справи певних первинних документів по відносинам із постачальниками товарів, однак звертає увагу, що формальна наявність у покупця/замовника первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду, не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем робіт/товарів з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Позивач зазначив, що придбаний у ТОВ "Укрінтермаш" та ТОВ "ТОВ "Де Ля Понт" в подальшому реалізовано ТОВ "Віст Групп ЛТД", а також декільком тисячам іншим контрагентам дрібними партіями, за що останні здійснювали оплату за товар на користь позивача.

Проте, суд звертає увагу на те, що будь-яких доказів на підтвердження зазначеного та, відповідно, використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, як от договорів та первинних документів по відносинам із контрагентами-покупцями, чи інших доказів на підтвердження мети придбання спірних товарів, позивач до суду не надав, а тому у суду відсутня можливість встановити з якою метою позивач придбавав у ТОВ "Укрінтермаш" та ТОВ "ТОВ "Де Ля Понт" товари (будівельна техніка, матеріали, знаряддя, пристрої тощо).

Виходячи із змісту договорів відносно обов'язку постачальників доставити продукцію, беручи до уваги характер спірних операцій щодо поставки продукції, задекларованих обсягів поставки, вбачається, що за загальним правилом виконання таких операцій супроводжується перевезенням продукції.

Однак, на підтвердження фактичного здійснення перевезення продукції та, відповідно, реальності поставки товарів контрагентами під час розгляду справи позивачем не надано жодних транспортних документів (товарно-транспортної накладної, подорожного листа тощо), з яких б вбачалось перевезення продукції від контрагентів до складів позивача за адресами: м. Київ, бульвар М. Примаченко, 9 та м. Київ, вул. Гайцана, 6.

Крім того, неможливо встановити факт надходження товару на склади, а також осіб, які відвантажили та прийняли товар (не надано довіреностей на отримання матеріальних цінностей щодо уповноваження своїх працівників на отримання товару від ТОВ "Укрінтермаш" та ТОВ "ТОВ "Де Ля Понт", складських документів тощо). При цьому суд не приймає до уваги доводи позивача про здійснення розвантаження товару на склади співробітниками ТОВ "Віст Груп" у відповідності до договору аутсорсингу від 20 лютого 2012 року, оскільки фактична наявність таких осіб у вказаного підприємства, а також їх участь при відвантаженні та прийнятті товару на складах позивача не підтверджується документально.

Під час розгляду справи судом не встановлено та матеріали справи не містять доказів наявності у ТОВ "Укрінтермаш" та ТОВ "ТОВ "Де Ля Понт" власних або орендованих транспортних засобів, доказів здійснення перевезення іншими особами за замовленням контрагентів (у разі залучення контрагентами інших осіб), у тому числі не надано доказів оплати за оренду транспортних засобів (у разі залучення їх у інших осіб) або списання контрагентами пального у разі перевезенням продукції власними силами, що у сукупності та додатково дає підстави для висновку про недоведеність виконання спірних операцій контрагентами позивача.

Щодо наданих позивачем видаткових накладних, рахунків та актів приймання-передачі товарів суд зазначає, що такі документи лише фіксують господарські операції, проте, не підтверджують їх реальність (товарність).

Враховуючи наведене у сукупності, а також беручи до уваги обставини не підтвердження реальності спірних господарських операцій, суд приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для формування витрат за результатами оформлення таких операцій.

При цьому суд враховує, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

В частині висновків акта перевірки щодо неправомірного формування податкового кредиту з податку на додану вартість Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З акту перевірки вбачається, що позивач відображав суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Укрінтермаш".

Проте, наявність у позивача податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по сумнівним господарським операціям.

Як зазначено вище при розгляді питання правомірності формування витрат, судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача товарів, отриманих, зокрема від ТОВ "Укрінтермаш", що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.

Суд вважає за необхідне звернути у вагу на правову позицію Верховного суду України, викладену у постановах від 19 квітня 2016 року у справі №21-4985а15 та від 05 березня 2012 року у справі №21-421а11, згідно з якою господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З огляду на зазначене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість є обґрунтованими, а тому збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є правомірним.

Таким чином, позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 22 липня 2015 року №0004192207 та №0004182207 нормативно та документально не підтверджуються, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Віст Групп Лімітед" задоволенню не підлягає.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат із судового збору суд виходить з такого.

Підпункт 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлює, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру юридичною особою складає 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2016 року відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Виходячи із загальної суми визначених податкових зобов'язань згідно із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 155 053,70 грн.; оскільки сума судового збору станом на день вирішення спору позивачем не сплачена, суд вважає за необхідне розподілити судові витрати між сторонами відповідно до судового рішення у справі.

Таким чином, з позивача підлягає стягненню на користь Державного бюджету України сума судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру у розмірі 155 053,70 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Віст Групп Лімітед" відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віст Групп Лімітед" (ідентифікаційний код 38050901; 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 2, офіс 927) на користь Державного бюджету України (отримувач УДСКУ у Печерському районі, код 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, рахунок 31218206784007) відстрочений судовий збір у розмірі 155 053,70 грн. (сто п'ятдесят п'ять тисяч п'ятдесят три гривні сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко