Рішення

від 18.09.2017 по справі 910/13845/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2017 Справа №910/13845/17 За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради

(Київської міської державної адміністрації) Київреклама

До Товариства з обмеженою відповідальністю АУРУМ -ПРО

про стягнення 24 360,37 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

У засіданні брали участь:

від позивача : Борисюк О.В. - по дов. №196-3740/КР від 14.08.2017р.

від відповідача: не з явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АУРУМ -ПРО" про стягнення 24 360,67 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 2424/13 від 08.11.2016 р. на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекрамного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

У позові КП "Київреклама" просить суд стягнути з ТОВ "АУРУМ -ПРО" основний борг у сумі 17 650,16 грн., пеню - 2 327,98 грн., 2 647,53- 15 % штрафу, 1 402,97 грн. - інфляційної складової боргу, 332,03 грн. - 3 % річних, а всього - 24 360,67 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача письмового відзиву на позов не надав. Заяв, клопотань від відповідача на адресу суду не надходило. Представник відповідача у судове засідання 18.09.2017 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103043321467.

Суд зазначає, що стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засідання 18.09.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

08.11.2016 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (надалі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АУРУМ ПРО" (надалі відповідач) був укладений договір № 2424/13 на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламного засобу, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва (далі - договір), згідно з п. 1.1. якого, на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів, і повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - право тимчасового користування), а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданих розповсюджувачу правами.

Пунктом 5.2.3 договору визначено, що розповсюджувач зобов'язується не пізніше 25 числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Згідно з пунктом 6.1 договору сторони домовились, що ціною договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог Порядку, цього договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.

Умовами пунктів 6.7 та 6.8 договору визначено, що розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за право тимчасового користування є календарний місяць. Плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше двадцять п'ятого числа місяця, поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування.

Згідно з п. 6.13 договору плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету на місце для розміщення зовнішньої реклами.

Відповідно до пункту 8.1 договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний договір за своєю правовою природою є договором на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Відповідно до п. 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Відповідно до п. 24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.

Відповідно до п. 1.3 Порядку розміщення реклами в місті Києві КП "Київреклама" - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковане Головному управлінню з питань реклами та уповноважене виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) виконувати функції з укладення договорів, нарахування та отримання плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення РЗ), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - комунальна власність територіальної громади міста Києва), здійснювати контроль за надходженням плати за договорами, організовувати або здійснювати власними силами та засобами демонтаж самовільно встановлених рекламних засобів, надавати платні послуги та виконувати інші повноваження, передбачені цим Порядком та Статутом підприємства.

Відповідно до п. 3.1.1 Порядку розміщення реклами в місті Києві КП "Київреклама" укладає з розповсюджувачем реклами договір на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачу було надано право на тимчасове користування місцем за адресною програмою № 1 від для розміщення рекламного засобу - рекламної вивіски на будинку, загальною площею 13 500 кв.м. у Солом янському районі м. Києва по пр. Повітрофлотському, 34 на період з 31.08.2016 р. по 30.08.2020 р., з оплатою 2 362,50 грн. на місяць.

Пунктом 3 вказаної адресної програми встановлено, що права та обов'язки, передбачені умовами цієї адресної програми до договору, застосовуються до сторін починаючи з дати надання розпорядження про надання дозволу, в порядку, передбаченому пунктом 3 статті 631 Цивільного кодексу України.

30 березня 217 року між сторонами підписана додаткова угода №2424/13-1 до договору

№ 2424/13 на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламного засобу, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва. Відповідно до п.1 даної угоди сторони, враховуючи розпорядження виконавчого органу Київської місткої ради (Київської міської державної адміністрації) №251 від 07.03.2017р. дійшли згоди про розірвання договору в частині місця наданого для розміщення об єкту зовнішньої реклами, за номером дозволу №55138-16, що відповідно до цієї додаткової угоди втрачають чинність з 07.03.2017р.

У судовому засіданні встановлено, що позивач умови договору виконав у повному обсязі, на підставі адресної програми № 1 від 08.11.2016 р. до договору надав відповідачу послуги з розміщення рекламної вивіски за адресою пр.. Повітрофлотському, 34 за період з 10.11.2016 р. по 07.03.2017 р. на загальну суму 17 650,16 грн., що підтверджується рахунками та актами приймання-передачі за вказаний період, наявними у матеріалах справи, а також поясненнями представника позивача.

Натомість відповідач вартість наданих послуг за вказаний період не сплатив, чим порушив взяті на себе зобов'язання за договором № 2424/13 від 08.11.2016 р.

Регулювання правовідносин, пов'язаних з розміщенням зовнішньої реклами у місті Києві здійснюється ЦК України, ГК України, Законом Україи "Про рекламу", Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 р., Порядком розміщення реклами у м. Києва, затвердженому рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 37/6253.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Отже, оскільки доказів належного виконання зобов'язання у визначені договором строки відповідачем не надано, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з останнього заборгованості у сумі 17 650,16 грн. підлягають задоволенню.

Крім основного боргу, за неналежне виконання зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 2 327,98грн. та 15 % штрафу у сумі 2 647,53 грн.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2.4 договору встановлено обов'язок відповідача в повному обсязі сплачувати штрафи, пеню у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів) сплати та порушення розповсюджувачем інших умов цього договору.

Відповідно до п.п. 7.2, 7.3 договору за несвоєчасну та /або неповну сплату платежів за право тимчасового користування місцем (-ями) розповсюджувач зовнішньої реклами сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а якщо прострочення внесення платежів складає більше 1 місяця - штраф у розмірі 15 % від простроченої суми.

Провівши перерахунок заявлених позивачем суми пені та штрафу у відповідності до вимог закону та умов договору, суд прийшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 2 327,98 грн. та 15 % штрафу у сумі 2 647,53 грн., тобто у сумах, які просить позивач, але виходячи з того, що розрахунок пені за кожен місяць має здійснюватись починаючи з 26 числа відповідного неоплаченого місяця.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу у сумі 1402,97 грн. та 3 % річних у сумі 332,03 грн. суд зазначає.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АУРУМ -ПРО " 3% річних у розмірі 332 грн. 03 коп. та інфляційних втрат у розмірі 1 402 грн. 97 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за позовом покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. cт. 32 - 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АУРУМ -ПРО " задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АУРУМА -ПРО" (03143, м. Київ, вул. Заболотного, 150, копр. А, оф. 17, ідентифікаційний код 35137188) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, м. Київ, Боричів Узвіз, буд. 8, ідентифікаційний код 26199714) основний борг у сумі 17 650 грн. 816 коп., пеню у сумі 2 327 грн. 98 коп., 15 % штрафу у сумі 2 647грн. 53 коп., інфляційну складову боргу у сумі 1 402 грн. 97 коп., 3 % річних у сумі 332 грн. 03 коп. та 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.09.2017.

Суддя Трофименко Т.Ю.