Рішення

від 19.09.2017 по справі 917/1086/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2017р. Справа № 917/1086/17

За позовом Приватного підприємства "Текстра-Віта", 51473, Дніпропетровська область, Павлоградський район, с. Межиріч, вул. Молодіжна, 1-Г

до Приватного підприємства "Агросільхозпродукт", 39600, Полтавська область, м. Кременчук, пр. Свободи, 56

про стягнення 158 234,37 грн.

Суддя Семчук О.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 (адвокат, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю від 16.07.2007р. за № 1717, який діє відповідно до договору про надання професійної правничої допомоги від 01.06.2017р.);

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Текстра-Віта" (далі -позивач/ ПП "Текстра-Віта") звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Агросільхозпродукт" (далі - відповідач/ ПП "Агросільхозпродукт") про стягнення 158234,37 грн., в тому числі 153148,00 грн. основного боргу, 2852,60 грн. неустойки, 1378,33 грн. інфляційних втрат та 855,44 грн. річних. В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки № 060301 від 06.03.2017р.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 10.07.2017р. порушено провадження у справі, розгляд якої призначено на 26.07.2017р.

Ухвалою суду від 26.07.2017р. розгляд справи відкладено на 30.08.2017р.

30.08.2017р. суд за клопотанням позивача продовжив строк вирішення спору на 15 днів та відклав розгляд справи на 19.09.2017р.

В жодне з судових засідань представник відповідача не з'явився.

Копії ухвал суду від 10.07.2017р. та від 26.07.2017р., які направлялися на адресу відповідача, зазначену у позові, повернулися до суду не врученими з відміткою поштового відділення "дана організація відсутня". Копія ухвали суду від 30.08.2017р., направлена на адресу ПП "Агросільхозпродукт" до суду не повернулася, докази вручення її відповідачу в матеріалах справи відсутні.

Згідно п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Адреса відповідача зазначена у позовній заяві відповідає місцезнаходженню ПП "Агросільхозпродукт", відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання.

Крім цього, судом направлялася копія ухвали суду від 30.08.2017р. на адресу засновника ПП "Агросільхозпродукт" ОСОБА_2 відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, вказана копія ухвали теж повернулася не врученою у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Відповідач відзиву на позов не надав.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, керуючись ст. 75 ГПК України, суд розглядає справу і вирішує спір за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримує у повному обсязі.

В судовому засіданні 19.09.2017р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

06.03.2017р. між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець за договором) було укладено договір поставки № 060301 (далі - договір).

Згідно п. 1.1. договору постачальник зобов'язується передати у встановлені строки у власність покупця продукцію - інгредієнти для харчової промисловості, а покупець зобов'язується прийняти продукцію у постачальника і сплатити за неї певну грошову суму на умовах договору.

Відповідно до п. 2.2. договору фактична ціна, кількість асортимент та комплектність партії продукції, що постачається постачальником покупцю, зазначається у видаткових накладних.

За видатковою накладною № 106 від 17.03.2017р. позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 153148,00 грн.

Зазначена накладна підписана обома сторонами, що свідчить про погодження кількості, якості та асортименту продукції, та про прийняття продукції відповідачем.

Відповідно до п. 6.1. договору поставки оплата поставленої продукції здійснюється покупцем протягом 14 календарних днів з дати поставки, зазначеної в товаро-супровідних документах.

Таким чином, оплата за продукцію, поставлену 17.03.2017р. повинна бути здійснена до 31.03.2017р.

Позивач стверджує, що відповідач в строки передбачені договором оплату за проставлену продукцію не здійснив, заборгованість відповідача перед позивачем становить 153148,00 грн.

В зв'язку з цим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлену продукцію в сумі 153148,00 грн.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 692, ст. 693 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (стаття 610 ЦК України).

В матеріалах справи відсутні докази оплати товару відповідачем.

За даних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основної заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню повністю в сумі 153148,00 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача 2852,60 грн. неустойки та 855,44 грн. 3% річних за період прострочення з 01.04.2017р. по 07.06.2017р., а також інфляційні втрати за квітень 2017 року.

При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача суми неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат суд виходить з наступного.

Позивач нараховує неустойку на підставі п. 10.4 розділу 10 "Відповідальність сторін" договору, згідно якого за несвоєчасну оплату продукції покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням 10 відсотків річних від простроченої суми.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4, ч. 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи вищевказану норму, можна зробити висновок, що неустойка, передбачена п. 10.4. договору є пенею.

За приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Оскільки розмір неустойки, передбачений п. 10.4. не перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ за період, за який здійснюється стягнення, вимога позивача про стягнення неустойки у розмірі 10 % річних є правомірною.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивачем правомірно нараховано 3% річних з простроченої суми за період з 01.04.2017р. по 07.06.2017р., а також інфляційні втрати за квітень 2017 року.

Судом перевірено надані позивачем розрахунки неустойки, річних та інфляційних втрат і встановлено їх правильність.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення неустойки, річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 18000,00 грн. витрат на послуги адвоката. В обґрунтування вимог про стягнення витрат на послуги адвоката позивач надав суду копію договору від 01.06.2017р. про надання професійної правничої допомоги укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_1, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ОСОБА_1 та платіжне доручення від 20.06.2017р. № 787 про оплату юридичних послуг на суму 18000,00 грн.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України № 7 від 21.02.2013р., витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до п. 6.5 згаданої вище Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. N 7, вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи рівень складності справи, ціну позову, а також неподання позивачем доказів, які б підтверджували витрати на послуги адвоката в сумі 18000,00 грн., суд вважає заявлені до стягнення позивачем адвокатські витрати завищеними та не обґрунтованими, тому обмежує розмір адвокатських витрат до 6000,00 грн..

Відповідно до п. 6 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Агросільхозпродукт", 39600, Полтавська область, м. Кременчук, пр. Свободи, 56; код ЄДРПОУ 31998283) на користь Приватного підприємства "Текстра-Віта" (51473, Дніпропетровська область, Павлоградський район, с. Межиріч, вул. Молодіжна, 1-Г; код ЄДРПОУ 33370866) 153148 грн. 00 коп. основного боргу, 2852 грн. 60 коп. неустойки, 1378 грн. 33 коп. інфляційних втрат, 855 грн. 44 коп. 3% річних, 6000 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, 2373 грн. 52 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.09.2017р.

Суддя О.С. Семчук