Рішення

від 11.09.2017 по справі 916/1653/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2017 р.Справа № 916/1653/17

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» до Іудейської релігійної громади „Хабад» м. Ізмаїл про стягнення заборгованості в загальній сумі 40445,49 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Іудейської релігійної громади „Хабад» м. Ізмаїл про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію за договором № І-5 від 12.10.2009 р. в загальній сумі 40445,49 грн., у т.ч. основного боргу в розмірі 25556,64 грн., 3% річних в розмірі 603,87 грн., інфляційних втрат в розмірі 2529,29 грн., пені в розмірі 11755,69 грн., посилаючись на наступне.

12.10.2009 р. між Комунальним підприємством „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» та Іудейською релігійною громадою „Хабад» м. Ізмаїл укладено договір на відпуск теплової енергії в гарячій воді № І-5.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що абонент зобов'язується здійснювати оплату, згідно виставленого платіжного документу (акт-фактури) на протязі 20 днів з моменту його отримання.

Як вказує позивач, 20.04.2015 р. господарським судом Одеської області прийнято рішенням по справі за позовом КП „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» до Іудейської релігійної громади „Хабад» м. Ізмаїл про стягнення боргу за спожиту теплову енергію, що обліковувалась станом на 01.02.2015 р. в розмірі 12894,89 грн.

Разом з цим позивач вказує, що 20.07.2015 р. відповідач здійснив оплату в розмірі 6000,00 грн., яка зарахована відповідно до п. 4.7 договору в погашення новоутвореного боргу по актам-фактурам на загальну суму 5830,12 грн., а саме: № 549 від 27.02.2015 р. на суму 2810,16 грн., № 1018 від 31.03.2015 р. - 118,68 грн. та № 1015 від 31.03.2015 р. - 2901,28 грн.

Однак, як зазначає позивач, надлишок коштів сплачених в липні 2015 року в розмірі 169,88 грн. зарахований в якості оплати по рішенню суду від 20.04.2015 р., а тому в липні відповідного року залишок боргу по рішенню суду становив 12725,01 грн., що був сплачений лише в березні 2016 року.

Як зазначає позивач, оскільки відповідач не в повному обсязі здійснював оплату за постачання теплової енергії, це призвело до виникнення новоутвореної заборгованості станом на 01.05.2017 р. в розмірі 25556,64 грн.

Наразі позивач вказує, що нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: вул. Клушина, 3, м. Ізмаїл, знаходяться в будинку, який обладнаний загальнобудинковим приладом комерційного обліку. А тому, виходячи з п. 23 Правил користування тепловою енергією затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Розмір витрат теплової енергії відповідно до показань теплового лічильника підтверджується довідкою про спожиту теплову енергію на опалення нежитлових приміщень Іудейської релігійної громади „Хабад» м. Ізмаїл. З прийняттям Закону України «Про державне регулювання в сфері комунальних послуг» (назва редакції ЗУ від 07.07.2011 р. № 3610-VI) встановлення тарифів на теплову енергію віднесено до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Так, позивач вказує, що розрахунок за спожиту теплову енергію проведений згідно до установленого постановами НКРЕКП України № 412 від 27.02.2015 р., № 1515 від 30.04.2015 р. тарифів на теплову енергію, № 2751 від 12.11.2015 р. та № 1210 від 30.06.2016 р. в даному випадку, для потреб релігійних організацій за 1 Гкал тепла, відповідно, в розмірі 949,00 грн. (без ПДВ), 834,16 грн. (без ПДВ), 667,12 грн. (без ПДВ), 732,63 грн. (без ПДВ) та 735,99 грн. (без ПДВ).

Як зазначає позивач, з метою досудового врегулювання спору відповідачу направлялась претензії в травні 2016 року, яка залишена без задоволення. Так, позивач зауважує, що відмова відповідача сплатити борг за спожиту теплову енергію веде до неможливості розрахунків КП „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» з постачальниками енергетичних галузей, паралізує їх діяльність, у тому числі завдає підприємству значної шкоди.

Крім того, позивач вказує, що у зв'язку з несплатою відповідачем виставлених актів-фактур КП „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» нараховано пеню в розмірі 11755,69 грн., виходячи з розміру, встановленого п. 4.5 договору. Також на підставі ст. 625 ЦК України КП „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» нараховано втрати від інфляції в сумі 2529,29 грн. та 3% річних в сумі 603,87 грн., які заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.07.2017 р. позовну заяву КП „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1653/17, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за фактичною адресою та юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, надіслані судом на юридичну адресу копії ухвал суду повернуті до суду разом з поштовими конвертами та рекомендованими поштовими повідомленнями без вручення у зв'язку з відсутністю адресата за зазначеною адресою та за закінченням терміну зберігання згідно довідки Укрпошти ф.20.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув» , «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» , в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Між тим надіслана судом копія ухвали суду про порушення провадження у справі від 17.07.2017 р. на фактичну адресу відповідача була вручена, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 99).

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

12 жовтня 2009 р. між Комунальним підприємством „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» (постачальник) та Іудейською релігійною громадою „Хабад» м. Ізмаїл (абонент) укладено договір на відпуск теплової енергії в гарячій воді № І-5, відповідно до п. 1.1 якого позивач як постачальник зобов'язується відпускати відповідачу (абоненту) теплову енергію в гарячій воді для теплопостачання в нежитлові приміщення загальною площею 179,80 кв.м за адресою: вул. Клушина, 3, м. Ізмаїл.

Згідно п. 1.2 договору постачальник зобов'язується відпускати абоненту теплову енергію в гарячій воді відповідно до з представленої абонентом дислокацією (з урахуванням субабонентів) за період з 01 жовтня 2009 року по 01 жовтня 2010 року 18,02 Гкал (гігакалорії) з максимумом теплового навантаження 0,318 Гкал/год.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що сторони зобов'язуються керуватися чинними Законом України „Про теплопостачання» , „Правилами надання послуг з централізованого опалення, гарячого, холодного водопостачанню та водовідведення» , „Правилами користування тепловою енергією» .

За умовами п. 2.2 договору постачальник зобов'язується відпускати кількість теплової енергії абоненту (субабонентів) для опалення і вентиляції, в залежності від температури зовнішнього повітря; для гарячого водопостачання і технологічних потреб - по представленому абонентом середньодобовим графіком навантаження, погодженим з постачальником, згідно діючих тарифів, встановлених на момент укладення договору з розбивкою по місяцях орієнтовно.

Відповідно до п. 2.3 договору при затвердженні виконкомом міської ради в установленому порядку нових тарифних ставок на теплову енергію, що поставляється, перерахунок здійснюється без додаткового узгодження між сторонами.

Згідно п. 2.4 договору сторони домовились, що тариф на теплову енергію встановлюється в залежності від зміни цін на енергоносії (газ, електроенергію) і приймається сторонами до виконання без додаткового попередження.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що абонент зобов'язується здійснювати оплату постачальнику за відпущену теплову енергію: а) 159,37 грн. з урахуванням ПДВ; 132,81 грн. без ПДВ; 26,56 грн. ПДВ за одну Гкал, відпущеної теплової енергії; 1,53 грн. з урахуванням ПДВ; 1,28 грн. без ПДВ; 0,25 грн. ПДВ за 1 кв.м загальної опалювальної площі, протягом 12 місяців, згідно тарифних ставок, затверджених рішенням Ізмаїльського виконавчого комітету міської ради № 16965 від 15 грудня 2008 р. і № 133 від 5 лютого 2009 р.; б) при заповненні мережною водою теплових мереж і систем теплопостачання, якщо водоразбір не перевищує 0,176 куб.м., і за 1,62 куб.м планового витоку зобов'язаний додатково сплатити вартість отриманої вихідної води і витрати по її хімічному очищенню, виходячи з планової собівартості отримання і приготування хімічно очищеної або безсольової води в середньому по КП „ТС Ізмаїлтеплокомуненерго» і рівня рентабельності 20% 1,796 куб.м; в) за теплові втрати на ділянці, зазначеній у п. 8 договору, в розмірі 0 Гкал; г) за споживання теплової енергії без дозволу постачальника понад встановлені навантаження - 5-ти кратну вартість, включаючи тарифну за кількість теплової енергії, спожитої понад встановленого договором максимальної часового навантаження; д) за наднормативний витік мережної води - 5-ти кратну вартість хімочищеної води і 5-ти кратну вартість теплової енергії у витоку.

В п. 4.4 договору передбачено, що розрахунки за теплову енергію здійснюються згідно платіжного документа постачальника 2 рази в розрахунковий період (місяць): проміжковий розрахунок - за споживання теплової енергії у першій і другій декаді місяця, кінцевий розрахунок - у перших числах періоду, наступного за розрахунковим, за виключенням суми першого платежу.

Згідно п. 4.5 договору абонент зобов'язується проводити оплату згідно виставленого платіжного документа протягом 20 днів з моменту його отримання. У випадку непогодження з сумою, вказаною в платіжному документі, абонент зобов'язується впродовж строку оплати повідомити свої зауваження в письмовому вигляді та підтвердити їх документально.

За умовами п. 4.6 договору абонент зобов'язується щоквартально до 5-го числа наступного місяця здійснювати з постачальником взаємозвірку розрахунків за спожиту теплову енергію, що підтверджується відповідним актом. У разі неявки абонента для звірки розрахунків, акт надсилається рекомендованим листом на адресу абонента із зазначенням терміну підписання. Непідписаний у встановлені строки акт звірки є дійсним.

Відповідно до п. 5.6 договору для своєчасного придбання енергоресурсів абонент здійснює передоплату в розмірі 60% від договірної вартості теплової енергії, що відпускається, за місяць до 15 числа поточного місяця і за чинним тарифом на теплову енергію.

Згідно п. 7.2 договору останній укладено строком на один рік і вступає в законну силу з моменту його підписання сторонами або після закінчення 20-ти днів з дня його отримання абонентом.

За умовами п. 7.3 договору останній вважається продовженим на наступний строк, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії цього договору, не надійде заява від однієї зі сторін про розірвання договору або його перегляд, у зв'язку з переходом права власності або проведенні в установленому порядку відключення від теплових мереж. Зміни до договору вносяться за погодженням сторін.

Таким чином, відповідач є абонентом позивача на підставі вказаного договору. В свою чергу укладений між сторонами договір на постачання теплової енергії є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В свою чергу згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України „Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Із змісту ч. 3 ст. 24, ч. 2, ст. 25 Закону України „Про теплопостачання» випливає, що основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач, на виконання умов вказаного договору позивач що в період опалювального сезону 2015-2016, 2016-2017 рр. поставляв теплову енергію на об'єкт відповідача за адресою: вул. Клушина, 3, м. Ізмаїл, яке займає Іудейська релігійна громада «Хабад» м. Ізмаїл, що не спростовано відповідачем.

Факт надання теплової енергії додатково підтверджується довідками про роботу котельної за періоди 28.01.2015 р. по 26.02.2015 р., з 27.02.2015 р. по 31.03.2015 р., з 21.10.2015 р. по 31.10.2015 р., з 01.11.2015 р. по 27.11.2015 р., з 28.11.2015 р. по 27.12.2015 р., з 28.12.2015 р. по 27.01.2016 р., з 28.01.2016 р. по 26.02.2016 р., з 27.02.2016 р. по 31.03.2016 р., з 21.10.2016 р. по 31.10.2016 р., з 01.11.2016 р. по 27.11.2016 р., з 28.11.2016 р. по 27.12.2016 р., з 28.12.2016 р. по 27.01.2017 р., з 28.01.2017 р. по 26.02.2017 р., з 27.02.2017 р. по 31.03.2017 р. (а.с. 81-94), а також розпорядженням Ізмаїльського міського голови «Про початок опалювального сезону 2015-2016 рр.» від 12.10.2015 р. № 462р, розпорядженням Ізмаїльського міського голови «Про закінчення опалювального сезону 2015-2017 рр.» від 30.03.2016 р. № 118р, розпорядженням Ізмаїльського міського голови „Про початок опалювального сезону 2016-2017 рр.» від 20.10.2016 р. № 475р, розпорядженням Ізмаїльського міського голови „Про закінчення опалювального сезону 2016-2017 рр.» від 30.03.2017 р. №138р (а.с. 78-79).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Зокрема, відповідно до п. 2.2 договору позивач зобов'язаний забезпечувати постачання теплової енергії відповідачу, а відповідач згідно п. 4.1, 4.5 договору зобов'язаний проводити розрахунки за спожиту теплову енергію.

Отже, прийняття відповідачем теплової енергії від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити спожиту теплову енергію відповідно до умов договору № І-5 та чинного законодавства.

Як з'ясовано судом, на виконання умов зазначеного договору № І-5 від 12.10.2009 р. позивачем за спожиту відповідачем теплову енергію були направлені акти-фактури за період лютий-березень 2015 року, листопад - грудень 2015 р., січень - березень 2016 р., жовтень - грудень 2016 р., січень - березень 2017 р. на загальну суму 31386,76 грн., а саме:

- акт-фактура від 27.02.2015 р. №0000000549 на суму 2810,16 грн. (а.с. 52);

- акт-фактура від 31.03.2015 р. №0000001018 на суму 118,68 грн. (а.с. 51);

- акт-фактура від 31.03.2015 р. №0000001015 на суму 2901,28 грн. (а.с. 50);

- акт-фактура від 28.11.2015 р. №0000001332 на суму 1204,38 грн. (а.с. 49);

- акт-фактура від 29.11.2015 р. №0000001435 на суму 754,52 грн. (а.с. 48);

- акт-фактура від 31.12.2015 р. №0000001839 на суму 2131,57 грн. (а.с. 47);

- акт-фактура від 30.01.2016 р. №0000000143 на суму 3005,63 грн. (а.с. 46);

- акт-фактура від 29.02.2016 р. №0000000537 на суму 2141,16 грн. (а.с. 45);

- рахунок від 31.03.2016 р.№0000000728 на суму 2021,33 грн. (а.с. 44);

- акт-фактура від 31.10.2016 р. №0000001114 на суму 552,76 грн. (а.с. 43);

- акт-фактура від 30.11.2016 р. №0000001379 на суму 2088,20 грн. (а.с. 42);

- акт-фактура від 30.12.2016 р. №0000001668 на суму 2904,19 грн. (а.с. 41);

- акт-фактура від 27.01.2017 р. №0000000260 на суму 300,52 грн.(а.с. 40);

- акт-фактура від 31.01.2017 р. №0000000422 на суму 3439,75 грн. (а.с. 39);

- акт-фактура від 28.02.2017 р. №0000000930 на суму 2794,81 грн. (а.с. 38);

- акт-фактура від 28.02.2017 р. №0000000741 на суму 220,70 грн. (а.с. 37);

- акт-фактура від 31.03.2017 р. №0000001130 на суму 1997,12 грн. (а.с. 36).

Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р., визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Оскільки в будинку № 3 по вул. Клушина в м. Ізмаїл встановлено загальнобудинковий прилад обліку теплової енергії, то у відповідності до п. 23 вказаних Правил користування тепловою енергією розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Розмір витрат теплової енергії відповідно до показань теплового лічильника підтверджується довідкою про спожиту теплову енергію на опалення нежитлових приміщень Іудейської релігійної громади „Хабад» м. Ізмаїл. З прийняттям Закону України «Про державне регулювання в сфері комунальних послуг» (назва редакції ЗУ від 07.07.2011 р. № 3610-VI) встановлення тарифів на теплову енергію віднесено до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Розміри тарифів, що застосовані до відповідача, встановлені постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» від 27.02.2015 р. № 412, від 30.04.2015 р. № 1515, від 12.11.2015 р. № 2751, від 30.06.2016 р. № 1210, від 02.12.2016 р. № 2126 (а.с. 53-60).

Так, позивач вказує, що розрахунок за спожиту теплову енергію проводився згідно установлених вказаними постановами НКРЕКП України тарифів, в даному випадку, для потреб релігійних організацій за 1 Гкал тепла відповідно в розмірі 949,00 грн. (без ПДВ), 834,16 грн. (без ПДВ), 667,12 грн. (без ПДВ), 732,63 грн. (без ПДВ) та 735,99 грн. (без ПДВ).

Згідно приписів п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, 20.07.2015 р. відповідачем була здійснена лише оплата в розмірі 6000,00 грн., яка зарахована позивачем відповідно до п. 4.7 договору в погашення боргу по актам-фактурам на загальну суму 5830,12 грн., а саме: № 549 від 27.02.2015 р. на суму 2810,16 грн., № 1018 від 31.03.2015 р. - 118,68 грн. та № 1015 від 31.03.2015 р. - 2901,28 грн.

Поряд з цим судом встановлено, що відповідач не в повному обсязі здійснив оплату за постачання теплової енергії по іншим актам, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 01.05.2017 р. склала в розмірі 25556,64 грн. (31386,76 грн. (за виставленими актами-фактурами за період з лютого 2015 року по березень 2017 року) - 5830,12 грн. (здійснена часткова оплата в липні 2015 року по виставлених актах-фактурах № 549 від 27.02.2015 р., № 1018 від 31.03.2015 р. та № 1015 від 31.03.2015 р.)).

При цьому слід зазначити, що розмір вказаної суми заборгованості відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні, також відповідачем не спростовано факт постачання позивачем теплової енергії. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наразі несплатою відповідачем на користь позивача суми боргу за поставлену теплову енергію згідно договору на відпуск теплової енергії в гарячій воді № І-5 відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача спірної суми заборгованості у розмірі 25556,64 грн. Адже ч. 6 ст. 25 Закону України „Про теплопостачання» передбачено, що у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставленої теплової енергії не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем всієї вартості поставленої теплової енергії) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як визначено в п. 4.5 договору № І-5, за несвоєчасну оплату нараховується пеня в розмірі 0,3% на добу за кожен день прострочення оплати платіжного документа.

До того ж Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", який є спеціальним у сфері комунальних послуг, встановлено, що за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення оплати за спожиту теплову енергію позивачем нараховано відповідачу пеню в загальній сумі 11755,69 грн. по кожному акту-фактурі з урахуванням здійснених часткових оплат, розрахунок якої додано до позову (а.с. 29), у т.ч.:

- по акту-фактурі від 27.02.2015 р. №0000000549 на суму 2810,16 грн. сума пені за період з 30.03.2015 р. по 19.07.2015 р. складає 944,21 грн.;

- по акту-фактурі від 31.03.2015 р. №0000001018 на суму 118,68 грн. сума пені за період з 05.05.2015 р. по 19.07.2015 р. складає 27,06 грн.;

- по акту-фактурі від 31.03.2015 р. №0000001015 на суму 2901,28 грн. сума пені за період з 05.05.2015 р. по 19.07.2015 р. складає 661,49 грн.;

- по акту-фактурі від 28.11.2015 р. №0000001332 на суму 1204,38 грн. сума пені за період з 31.12.2015 р. по 30.06.2016 р. складає 661,20 грн.;

- по акту-фактурі від 29.11.2015 р. №0000001435 на суму 754,52 грн. сума пені за період з 31.12.2015 р. по 30.06.2016 р. складає 414,23 грн.;

- по акту-фактурі від 31.12.2015 р. №0000001839 на суму 2131,57 грн. сума пені за період з 04.02.2016 р. по 03.08.2016 р. складає 1163,84 грн.;

- по акту-фактурі від 30.01.2016 р. №0000000143 на суму 3005,63 грн. сума пені за період з 29.02.2016 р. по 28.08.2016 р. складає 1641,07 грн.;

- по акту-фактурі від 29.02.2016 р. №0000000537 на суму 2141,16 грн. сума пені за період з 31.03.2016 р. по 29.09.2016 р. складає 1175,50 грн.;

- по рахунку від 31.03.2016 р.№0000000728 на суму 2021,33 грн. сума пені за період з 03.05.2016 р. по 02.11.2016 р. складає 1115,77 грн.;

- по акту-фактурі від 31.10.2016 р. №0000001114 на суму 552,76 грн. сума пені за період з 01.12.2016 р. по 31.05.2017 р. складає 301,81 грн.;

- по акту-фактурі від 30.11.2016 р. №0000001379 на суму 2088,20 грн. сума пені за період з 09.01.2017 р. по 30.06.2017 р. складає 1083,78 грн.;

- по акту-фактурі від 30.12.2016 р. №0000001668 на суму 2904,19 грн. сума пені за період з 10.02.2017 р. по 30.06.2017 р. складає 1228,47 грн.;

- по акту-фактурі від 27.01.2017 р. №0000000260 на суму 300,52 грн. сума пені за період з 24.03.2017 р. по 30.06.2017 р. складає 89,25 грн.;

- по акту-фактурі від 31.01.2017 р. №0000000422 на суму 3439,75 грн. сума пені за період з 24.03.2017 р. по 30.06.2017 р. складає 1021,61 грн.;

- по акту-фактурі від 28.02.2017 р. №0000000930 на суму 2794,81 грн. сума пені за період з 03.04.2017 р. по 30.06.2017 р. складає 746,21 грн.;

- по акту-фактурі від 28.02.2017 р. №0000000741 на суму 220,70 грн. сума пені за період з 03.04.2017 р. по 30.06.2017 р. складає 58,93 грн.;

- по акту-фактурі від 31.03.2017 р. №0000001130 на суму 1997,12 грн. сума пені за період з 01.05.2017 р. по 30.06.2017 р. складає 365,47 грн.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором № І-5 від 12.10.2009 р. щодо здійснення оплати за поставлену теплову енергію, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 30.03.2015 р. по 30.06.2017 р. на відповідну суму боргу по кожному акту, виходячи з розміру пені (0,3% за кожну добу), встановленого договором, який не суперечить чинному законодавству. Однак, загальна сума пені, розрахована позивачем за вказаними актами, за підсумком складає 12699,90 грн., а не 11755,69 грн., як вказано позивачем у розрахунку.

В свою чергу оскільки заявлена позивачем до стягнення пеня на суму 11755,69 грн. є меншою, ніж вище розрахована, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума пені, яка заявлена позивачем в розмірі 11755,69 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду справи позовні вимоги в цій частині позивачем не уточнювались та не змінювались, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК України позивачем не заявлялось.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 2529,29 грн. та 3% річних в сумі 603,87 грн., суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих йому позивачем послуг з поставлення теплової енергії не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в спірному договорі № І-5 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленої йому теплової енергії за договором № І-5, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на суму боргу по кожному акту-фактурі, розрахунок яких додано до позову (а.с. 34), у т.ч.:

- по акту-фактурі від 27.02.2015 р. №0000000549 на суму 2810,16 грн. сума річних за період з 30.03.2015 р. по 19.07.2015 р. складає 25,87 грн.;

- по акту-фактурі від 31.03.2015 р. №0000001018 на суму 118,68 грн. сума річних за період з 05.05.2015 р. по 19.07.2015 р. складає 0,74 грн.;

- по акту-фактурі від 31.03.2015 р. №0000001015 на суму 2901,28 грн. сума річних за період з 05.05.2015 р. по 19.07.2015 р. складає 18,12 грн.;

- по акту-фактурі від 28.11.2015 р. №0000001332 на суму 1204,38 грн. сума річних за період з 31.12.2015 р. по 30.06.2017 р. складає 54,25 грн.;

- по акту-фактурі від 29.11.2015 р. №0000001435 на суму 754,52 грн. сума річних за період з 31.12.2015 р. по 30.06.2017 р. складає 33,98 грн.;

- по акту-фактурі від 31.12.2015 р. №0000001839 на суму 2131,57 грн. сума річних за період з 04.02.2016 р. по 30.06.2017 р. складає 89,88 грн.;

- по акту-фактурі від 30.01.2016 р. №0000000143 на суму 3005,63 грн. сума річних за період з 29.02.2016 р. по 30.06.2017 р. складає 120,55 грн.;

- по акту-фактурі від 29.02.2016 р. №0000000537 на суму 2141,16 грн. сума річних за період з 31.03.2016 р. по 30.06.2017 р.. складає 80,43 грн.;

- по рахунку від 31.03.2016 р.№0000000728 на суму 2021,33 грн. сума річних за період з 03.05.2016 р. по 30.06.2017 р. складає 70,44 грн.;

- по акту-фактурі від 31.10.2016 р. №0000001114 на суму 552,76 грн. сума річних за період з 01.12.2016 р. по 30.06.2017 р. складає 9,63 грн.;

- по акту-фактурі від 30.11.2016 р. №0000001379 на суму 2088,20 грн. сума річних за період з 09.01.2017 р. по 30.06.2017 р. складає 29,69 грн.;

- по акту-фактурі від 30.12.2016 р. №0000001668 на суму 2904,19 грн. сума річних за період з 10.02.2017 р. по 30.06.2017 р. складає 33,66 грн.;

- по акту-фактурі від 27.01.2017 р. №0000000260 на суму 300,52 грн. сума річних за період з 24.03.2017 р. по 30.06.2017 р. складає 2,45 грн.;

- по акту-фактурі від 31.01.2017 р. №0000000422 на суму 3439,75 грн. сума річних за період з 24.03.2017 р. по 30.06.2017 р. складає 27,99 грн.;

- по акту-фактурі від 28.02.2017 р. №0000000930 на суму 2794,81 грн. сума річних за період з 03.04.2017 р. по 30.06.2017 р. складає 20,44 грн.;

- по акту-фактурі від 28.02.2017 р. №0000000741 на суму 220,70 грн. сума річних за період з 03.04.2017 р. по 30.06.2017 р. складає 1,61 грн.;

- по акту-фактурі від 31.03.2017 р. №0000001130 на суму 1997,12 грн. сума річних за період з 01.05.2017 р. по 30.06.2017 р. складає 10,01 грн.

Таким чином, загальна сума 3% річних складає 629,74 грн., а не 603,87 грн., як вказано позивачем у розрахунку заявлено у позові. В свою чергу оскільки заявлена позивачем до стягнення сума річних 603,87 грн. є меншою, ніж вище розрахована, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума річних, яка заявлена позивачем в розмірі 603,87 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду справи позовні вимоги в цій частині позивачем також не уточнювались та не змінювались, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК України позивачем не заявлялось.

Наразі слід зазначити, що відповідачем не спростовано факт того, що при виконанні укладеного з позивачем договору з боку відповідача мало місце прострочення виконання зобов'язань з оплати теплової енергії, що в свою чергу є порушенням зобов'язання. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань (а.с. 31) по кожному акту-фактурі на загальну суму 2529,29 грн., та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з обранням вірного індексу інфляції у обраному періоді прострочення на відповідну суму боргу. Однак, судом встановлено, що позивачем допущено арифметичну помилку при зазначенні загальної суми інфляційних втрат за підрахунками нарахувань по кожному акту-фактурі, а саме:

- по акту-фактурі від 27.02.2015 р. №0000000549 на суму 2810,16 грн. сума інфляції за період з 04.2015 р. по 07.2015 р. складає 444,13 грн.;

- по акту-фактурі від 31.03.2015 р. №0000001018 на суму 118,68 грн. сума інфляції за період з 05.2015 р. по 07.2015 р. складає 1,88 грн.;

- по акту-фактурі від 31.03.2015 р. №0000001015 на суму 2901,28 грн. сума інфляції за період з 05.2015 р. по 07.2015 р. складає 45,92 грн.;

- по акту-фактурі від 28.11.2015 р. №0000001332 на суму 1204,38 грн. сума інфляції за період з 01.2016 р. по 05.2017 р. складає 233,43 грн.;

- по акту-фактурі від 29.11.2015 р. №0000001435 на суму 754,52 грн. сума інфляції х за період з 01.2016 р. по 05.2017 р. складає 146,38 грн.;

- по акту-фактурі від 31.12.2015 р. №0000001839 на суму 2131,57 грн. сума інфляції за період з 02.2016 р. по 05.2017 р. складає 390,44 грн.;

- по акту-фактурі від 30.01.2016 р. №0000000143 на суму 3005,63 грн. сума інфляції за період з 03.2016 р. по 05.2017 р. складає 564,82 грн.;

- по акту-фактурі від 29.02.2016 р. №0000000537 на суму 2141,16 грн. сума інфляції за період з 04.2016 р. по 05.2017 р.. складає 377,19 грн.;

- по рахунку від 31.03.2016 р.№0000000728 на суму 2021,33 грн. сума інфляції за період з 05.2016 р. по 05.2017 р. складає 275,68 грн.;

- по акту-фактурі від 31.10.2016 р. №0000001114 на суму 552,76 грн. сума інфляції за період 12.2016 р. по 05.2017 р. складає 39,82 грн.;

- по акту-фактурі від 30.11.2016 р. №0000001379 на суму 2088,20 грн. сума інфляції за період з 01.2017 р. по 05.2017 р. складає 130,47 грн.;

- по акту-фактурі від 30.12.2016 р. №0000001668 на суму 2904,19 грн. сума інфляції за період з 02.2017 р. по 05.2017 р. складає 147,88 грн.;

- по акту-фактурі від 27.01.2017 р. №0000000260 на суму 300,52 грн. сума інфляції за період з 04.2017 р. по 05.2017 р. складає 6,65 грн.;

- по акту-фактурі від 31.01.2017 р. №0000000422 на суму 3439,75 грн. сума інфляції за період з 04.2017 р. по 05.2017 р. складає 76,08 грн.;

- по акту-фактурі від 28.02.2017 р. №0000000930 на суму 2794,81 грн. сума інфляції за період з 04.2017 р. по 05.2017 р. складає 61,81 грн.;

- по акту-фактурі від 28.02.2017 р. №0000000741 на суму 220,70 грн. сума інфляції за період з 04.2017 р. по 05.2017 р. складає 4,88 грн.;

- по акту-фактурі від 31.03.2017 р. №0000001130 на суму 1997,12 грн. сума інфляції за травень 2017 р. (01.05.2017 р. по 31.05.2017 р.) складає 25,96 грн.

Відтак, загальний розмір інфляційних збитків складає 2973,42 грн., а не 2529,29 грн., як вказано у розрахунку позивача. В свою чергу оскільки заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в сумі 2529,29 грн. менше, ніж розраховані, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 2529,29 грн . Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду справи позовні вимоги в цій частині позивачем не уточнювались та не змінювались, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 40445,49 грн. (25556,64 грн. основного боргу + 11755,69 грн. пені + 603,87 грн. 3% річних + 2529,29 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Комунального підприємства „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» до Іудейської релігійної громади „Хабад» м. Ізмаїл про стягнення заборгованості в загальній сумі 40445,49 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Іудейської релігійної громади „Хабад» м. Ізмаїл (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Клушина, буд. 3; код ЄДРПОУ 25044783; р/р 260033125101 у філії АБ „Південни» м. Ізмаїл, МФО 328890) на користь Комунального підприємства „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Клушина, 5-а; код ЄДРПОУ 05514413; р/р 26008301170168 у філії Одеського ОУ АТ „Ощадбанк» , МФО 328845) основний борг в сумі 25556/двадцять п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість/грн. 64 коп., пеню в сумі 11755/одинадцять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять/грн. 69 коп., 3% річних в сумі 603/шістсот три/грн. 87 коп., інфляційні втрати в сумі 2529/дві тисячі п'ятсот двадцять дев'ять/грн. 29 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600/одна тисяча шістсот/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 18 вересня 2017 р.

Суддя В.С. Петров