Рішення

від 15.09.2017 по справі 910/11889/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2017Справа №910/11889/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Свідіс Україна доТовариства з обмеженою відповідальністю Росенергомаш простягнення 97434 грн. 27 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Петрик С.А. - представник за довіреністю № б/н від 03.07.2017;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.07.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Свідіс Україна з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Росенергомаш про стягнення 97434 грн. 27 коп., з яких 71287 грн. 03 коп. основного боргу, 2138 грн. 61 коп. штрафу, 12118 грн. 80 коп. 17% річних, 2086 грн. 00 коп. 3% річних та 9803 грн. 83 коп. інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав на те, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № 56 від 15.07.2016 не у повному обсязі здійснив оплату товару, поставленого позивачем за період з 19.07.2016 по 07.11.2017, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 71287 грн. 03 коп. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 2138 грн. 61 коп. (3% від суми заборгованості), 17% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 12118 грн. 80 коп. та 3% річних у розмірі 2086 грн. 00 коп. за період з 19.07.2016 по 10.07.2017, а також інфляційні втрати у розмірі 9803 грн. 83 коп. за період з липня 2016 року по травень 2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 порушено провадження у справі № 910/11889/17, розгляд справи призначено на 08.08.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 15.09.2017.

Представник позивача у судовому засіданні 15.09.2017 подав письмові пояснення по справі, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 15.09.2017 не з'явився, вимоги ухвал суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка зазначена у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1002839350 від 21.07.2017, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якого вбачається, що 14.08.2017 поштове відправлення надійшло до відділення зв'язку та не було вручене під час доставки (з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958).

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

При цьому, ухвала Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/11889/17 була надіслана на адресу відповідача, яка зазначена у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1002839350 від 21.07.2017, та 30.08.2017 була повернута на адресу суду у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань сторін про відкладення розгляду справи та процесуальні строки розгляду спору, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

У судовому засіданні 15.09.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

15.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Свідіс Україна (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Росенергомаш (покупець) укладено Договір поставки № 56, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити у зумовлені договором строки покупцю товари для ремонту автомобілів, промислові та інші фарби, затверджувачі, розчинники, шпаклівки, грунтівки та інше, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і розрахуватись з постачальником на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.3 Договору поставки № 56 від 15.07.2016 предметом цього договору є товари, найменування, кількість, ціна та асортимент яких визначаються згідно з видатковими накладними.

Згідно з п. 4.5 Договору поставки № 56 від 15.07.2016 передача товару від постачальника до покупця здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість, узгоджену ціну та загальну вартість товару.

Відповідно до п. 4.6 Договору поставки № 56 від 15.07.2016 дата, вказана у видатковій накладній, є датою виконання поставки товару постачальником (датою прийняття товару покупцем, датою переходу права власності та ризиків).

Згідно з п. 7.1 Договору поставки № 56 від 15.07.2016 ціна товару, яка входить у партію поставки, вказується сторонами у видатковій накладній на поставку партії товару, встановлюється у національній валюті України - гривні.

Згідно з п. 7.3 Договору поставки № 56 від 15.07.2016 сума договору складається з суми вартості всіх партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії даного договору.

Згідно з п. 11.1 Договору поставки № 56 від 15.07.2016 цей договір вступає в силу з дати його укладення і строком дії не обмежений.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З аналізу Договору поставки № 56 від 15.07.2016 вбачається, що він є рамковим договором, тобто таким, що укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару постачальником, та при цьому погодження істотних умов (найменування товару, кількість, вартість, тощо) кожного окремого зобов'язання з поставки товару (партії товару) погоджується сторонами у видаткових накладних.

Судом встановлено, що за період з 19.07.2016 по 07.11.2016 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 191053 грн. 94 коп ., що підтверджується видатковими накладними, які підписані уповноваженими представникам сторін та скріплені печатками позивача і відповідача, а саме: видатковою накладною № 391 від 19.07.2016 на суму 77746 грн. 69 коп., видатковою накладною № 395 від 20.07.2016 на суму 50238 грн. 26 коп., видатковою накладною № 396 від 20.07.2016 на суму 24895 грн. 38 коп., видатковою накладною № 761 від 28.09.2016 на суму 694 грн. 74 коп., видатковою накладною № 769 від 29.09.2016 на суму 6056 грн. 96 коп., видатковою накладною № 795 від 04.10.2016 на суму 312 грн. 58 коп., видатковою накладною № 806 від 05.10.2016 на суму 419 грн. 11 коп., видатковою накладною № 814 від 06.10.2016 на суму 1546 грн. 99 коп., видатковою накладною № 816 від 06.10.2016 на суму 410 грн. 64 коп., видатковою накладною № 823 від 07.10.2016 на суму 303 грн. 26 коп., видатковою накладною № 833 від 11.10.2016 на суму 1859 грн. 60 коп., видатковою накладною № 852 від 13.10.2016 на суму 3687 грн. 59 коп., видатковою накладною № 868 від 18.10.2016 на суму 981 грн. 68 коп., видатковою накладною № 869 від 18.10.2016 на суму 417 грн. 25 коп., видатковою накладною № 905 від 25.10.2016 на суму 2101 грн. 91 коп., видатковою накладною № 942 від 31.10.2016 на суму 8345 грн. 88 коп., видатковою накладною № 991 від 07.11.2016 на суму 2035 грн. 42 коп. (належним чином засвідчені копії вказаних видаткових накладних долучені позивачем до позовної заяви).

При цьому, судом встановлено, у видаткових накладних № 391 від 19.07.2016 а суму 77746 грн. 69 коп., № 395 від 20.07.2016 на суму 50238 грн. 26 коп. та № 396 від 20.07.2016 на суму 24895 грн. 38 коп. підставою поставки вказаний Договір оренди обладнання № 56МС від 15.07.2016, а не Договір поставки № 56 від 15.07.2016.

У судовому засіданні 15.09.2017 представник позивача подав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що між сторонами діють два договори: договір поставки - Договір поставки № 56 від 15.07.2016, та договір оренди - Договір оренди обладнання № 56МС від 15.07.2016, назва яких відрізняється лише буквами МС . Позивач зазначив, що посилання у вказаних видаткових накладних на реквізити договору оренди (Договір оренди обладнання № 56МС від 15.07.2016), а не договору поставки (Договір поставки № 56 від 15.07.2016) виникло внаслідок технічної помилки при складання накладної у програмі 1С. При цьому, позивач вказав на те, що у рахунках на оплату, які були виставлені за вказаними видатковими накладними, реквізити договору були вказані правильно, тобто зазначені реквізити Договору поставки № 56 від 15.07.2016 (копії рахунків долучено позивачем до матеріалів справи).

Враховуючи вказані пояснення позивача та беручи до уваги відсутність будь-яких заперечень від відповідача щодо наданих позивачем пояснень, а також правову природу відносин за договором поставки, суд дійшов висновку, що поставка товару за видатковими накладними № 391 від 19.07.2016 на суму 77746 грн. 69 коп., № 395 від 20.07.2016 на суму 50238 грн. 26 коп., № 396 від 20.07.2016 на суму 24895 грн. 38 коп. була здійснена на підставі Договору поставки № 56 від 15.07.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 8.1 Договору поставки № 56 від 15.07.2016 покупець повинен сплатити за поставлений товар у відповідності до видаткової накладної постачальника не пізніше 14 днів з дати виписки видаткової накладної покупцю.

Таким чином, враховуючи дати складення видаткових накладних за спірний період, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був оплатити товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 391 від 19.07.2016 на суму 77746 грн. 69 коп. у строк до 02.08.2016 включно; товар, поставлений за видатковою накладною № 761 від 28.09.2016 на суму 694 грн. 74 коп., - у строк до 12.10.2016 включно; товар, поставлений за видатковою накладною № 769 від 29.09.2016 на суму 6056 грн. 96 коп., - у строк до 13.10.2016 включно; товар, поставлений за видатковою накладною № 795 від 04.10.2016 на суму 312 грн. 58 коп., - у строк до 18.10.2016 включно; товар, поставлений за видатковою накладною № 806 від 05.10.2016 на суму 419 грн. 11 коп., - у строк до 19.10.2016 включно; товар, поставлений за видатковою накладною № 814 від 06.10.2016 на суму 1546 грн. 99 коп., - у строк до 20.10.2016 включно; товар, поставлений за видатковою накладною № 816 від 06.10.2016 на суму 410 грн. 64 коп., - у строк до 20.10.2016 включно; товар, поставлений за видатковою накладною № 823 від 07.10.2016 на суму 303 грн. 26 коп., - у строк до 21.10.2016; товар, поставлений за видатковою накладною № 833 від 11.10.2016 на суму 1859 грн. 60 коп., - у строк до 25.10.2016 включно; товар, поставлений за видатковою накладною № 852 від 13.10.2016 на суму 3687 грн. 59 коп., - у строк до 27.10.2016 включно; товар, поставлений за видатковою накладною № 868 від 18.10.2016 на суму 981 грн. 68 коп., - у строк до 01.11.2016 включно; товар, поставлений за видатковою накладною № 869 від 18.10.2016 на суму 417 грн. 25 коп., - у строк до 01.11.2016 включно; товар, поставлений за видатковою накладною № 905 від 25.10.2016 на суму 2101 грн. 91 коп., - у строк до 08.11.2016 включно; товар, поставлений за видатковою накладною № 942 від 31.10.2016 на суму 8345 грн. 88 коп., - у строк до 14.11.2016 включно; товар, поставлений за видатковою накладною № 991 від 07.11.2016 на суму 2035 грн. 42 коп., - у строк до 21.11.2016 включно.

Водночас, судом встановлено, що Додатком № 1 від 20.07.2016 до Договору поставки № 56 від 15.07.2016 сторони погодили, що товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 395 від 20.07.2016 на суму 50238 грн. 26 коп. та за видатковою накладною № 396 від 20.07.2016 на суму 24895 грн. 38 коп., що разом становить 85133 грн. 64 коп. (еквівалент 3095 Євро 77 центів) сплачується відповідачем протягом шести місяців відповідно до графіку: - до 20.08.2016 - 515,96 Євро (в національній валюті України за курсом продажу ПАТ Ощадбанк на день оплати); - до 20.09.2016 - 515,96 Євро (в національній валюті України за курсом продажу ПАТ Ощадбанк на день оплати); - до 20.10.2016 - 515,96 Євро (в національній валюті України за курсом продажу ПАТ Ощадбанк на день оплати); - до 20.11.2016 - 515,96 Євро (в національній валюті України за курсом продажу ПАТ Ощадбанк на день оплати); - до 20.12.2016 - 515,96 Євро (в національній валюті України за курсом продажу ПАТ Ощадбанк на день оплати); - до 20.01.2017 - 515,97 Євро (в національній валюті України за курсом продажу ПАТ Ощадбанк на день оплати).

Таким чином, сторони у Додатку № 1 від 20.07.2016 до Договору поставки № 56 від 15.07.2016 передбачили обов'язок відповідача оплатити товар, поставлений за видатковою накладною № 395 від 20.07.2016 на суму 50238 грн. 26 коп. та за видатковою накладною № 396 від 20.07.2016 на суму 24895 грн. 38 коп., в еквіваленті до Євро у сумі 3095 Євро 77 центів з розстрочкою платежу. При цьому, оплата товару за вказаними видатковими накладними здійснюється виходячи з курсу Євро до гривні станом на дату здійснення платежу.

Водночас, судом встановлено, що розрахунок позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу здійснений позивачем, виходячи з вартості товару у гривні, вказаному у видатковій накладній № 395 від 20.07.2016 на суму 50238 грн. 26 коп. та у видатковій накладній № 396 від 20.07.2016 на суму 24895 грн. 38 коп., та не перевищують розміру вартості при врахуванні положень Додатку № 1 до договору.

Судом встановлено, що відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 119766 грн. 91 коп., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, копії яких долучено позивачем до позовної заяви (призначення платежу - посилання на рахунки, виставлені позивачем для здійснення оплат, або на реквізити Договору поставки № 56 від 15.07.2016).

За таких обставин, враховуючи загальну вартість поставленого позивачем у період з 19.07.2016 по 07.11.2016 товару за Договором поставки № 56 від 15.07.2016, що становить 191053 грн. 94 коп., та розмір сплачених відповідачем грошових коштів у сумі 119766 грн. 91 коп., суд дійшов висновку, що у відповідача виникла заборгованість у розмірі 71287 грн. 03 коп.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 71387 грн. 03 коп. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Росенергомаш у розмірі 71287 грн. 03 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Свідіс Україна в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Росенергомаш суми основного боргу у розмірі 71287 грн. 03 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 2138 грн. 61 коп.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 9.4 Договору поставки № 56 від 15.07.2016 у випадку прострочення покупцем платежу більше ніж на 60 календарних днів з моменту виникнення обов'язку по оплаті товару, постачальник має право вимагати від покупця сплату штрафу у розмірі 3% від загальної суми заборгованості.

З огляду на встановлені судом строки, зі спливом яких відповідач повинен був у повному обсязі оплатити товар, поставлений позивачем за спірними видатковими накладеними, суд дійшов висновку в обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу, нарахованого на підставі п. 9.4 Договору поставки № 56 від 15.07.2016 на всю суму заборгованості (суму основного боргу).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Свідіс Україна в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Росенергомаш штрафу у розмірі 2138 грн. 61 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 17% річних, нарахованих на підставі п. 9.2 Договору поставки № 56 від 15.07.2016, у розмірі 12118 грн. 80 коп. за період з 19.07.2016 по 10.07.2017.

Згідно з п. 9.2 Договору поставки № 56 від 15.07.2016 в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 17% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику, починаючи з дати одержання товару.

Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1057 Цивільного кодексу України договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Згідно з ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як встановлено судом, у п. 9.2 Договору поставки № 56 від 15.07.2016 сторони погодили, що в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 17% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику, починаючи з дати одержання товару.

Проаналізувавши умову договору, викладену у п. 9.2, суд дійшов висновку, що сторонами погоджено право продавця у випадку прострочення покупцем щодо сплати вартості товару на нарахування 17% річних як процентів за користування чужими грошовими коштами на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику, починаючи з дати одержання товару, тобто сторонами застосовано право, передбачене ч. 5 ст. 692 Цивільного кодексу України. При цьому, вказана норма закону є спеціальною у правовідносинах купівлі-продажу (поставки) та, по суті, конкретизує положення, викладені у ст. 536 та ч. 1 ст. 1057 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо правомірності вимог позивача у вказаній частині позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування 17% річних за користування чужими грошовими коштами (в межах заявленого позивачем періоду нарахування) є період з 20.07.2016 по 10.07.2017.

При цьому, суд зазначає, що при здійсненні розрахунку 17% річних, позивачем не було враховано календарну кількість днів у 2016 році, що становить 366 днів.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 17% річних (в межах заявленого позивачем періоду нарахування).

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 71287.03 20.07.2016 - 31.12.2016 165 17% 5463,39 71287,03 01.01.2017 - 10.07.2017 191 17% 6341,62 Всього: 11805,01 Таким чином, обґрунтованим розміром 17% річних за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підстав п. 9.2 Договору поставки № 56 від 15.07.2016, є 11805 грн. 01 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Свідіс Україна в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Росенергомаш 17% річних у розмірі 12118 грн. 80 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 11805 грн. 01 коп.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2086 грн. 00 коп. за період з 19.07.2016 по 10.07.2017, нарахованих на суму заборгованості 71287 грн. 03 коп. (суму основного боргу).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, судом враховано, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, відрязняються від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.

Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань .

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивачем не було враховано календарну кількість днів у 2016 році (366 днів) та неправильно визначено період нарахування 3% річних.

Так, враховуючи встановлені судом строки виконання відповідачем обов'язку з оплати товару, поставленого позивачем за спірними видатковими накладними, суд дійшов висновку, що обгрунтованим для нарахування 3% річних на суму 71287 грн. 03 коп. є період з 03.08.2016 по 10.07.2017.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 3% річних (в межах заявленого позивачем періоду нарахування).

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 71287.03 03.08.2016 - 31.12.2016 151 3 % 882,32 71287.03 01.01.2017 - 10.07.2017 191 3 % 1119.11 Всього: 2001,43 Таким чином, обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача, є 2001 грн. 43 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Свідіс Україна в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Росенергомаш 3% річних у розмірі 2086 грн. 00 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 2001 грн. 43 коп.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 9803 грн. 83 коп. інфляційних втрат за період з липня 2016 року по травень 2017 року, нарахованих на суму основного боргу у розмірі 71287 грн. 03 коп.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості у розмірі, заявленому позивачем, у зв'язку з чим, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Свідіс Україна в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Росенергомаш інфляційних втрат у розмірі 9803 грн. 83 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Росенергомаш (02183, м. Київ, вул. Кібальчича, буд. 19, офіс 3; ідентифікаційний код: 37199969) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Свідіс Україна (01601, м. Київ, вул. Печерський Узвіз, буд. 3; ідентифікаційний код: 40370524) суму основного боргу у розмірі 71287 (сімдесят одна тисяча двісті вісімдесят сім) грн. 03 коп., штраф у розмірі 2138 (дві тисячі сто тридцять вісім) грн. 61 коп., 17% річних у розмірі 11805 (одинадцять тисяч вісімсот п'ять) грн. 01 коп., 3% річних у розмірі 2001 (дві тисячі одна) грн. 43 коп., інфляційні втрати у розмірі 9803 (дев'ять тисяч вісімсот три) грн. 83 коп. та судовий збір у розмірі 1593 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто три) грн. 46 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 22.09.2017

Суддя І.М. Отрош