Рішення

від 19.09.2017 по справі 902/709/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 вересня 2017 р. Справа № 902/709/17

Господарський суд Вінницької області в складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Павловій Т.С., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "КОРМО-ТРАНС-ЛОГІСТИК", м.Маріуполь Донецької області

до приватного підприємства "ВІНКЛАСТЕР", м.Вінниця

про стягнення 52412,22 грн згідно договору перевезення

за участю представника позивача ОСОБА_1 (довіреність 13/07/17 від 30.07.2017);

представник відповідача не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРМО-ТРАНС-ЛОГІСТИК" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до приватного підприємства "Вінкластер" про стягнення заборгованості за надані послуги згідно договору перевезення вантажів №9101 від 26.01.2017 в сумі 52412,22 грн.

Ухвалою суду від 26.07.2017 за вказаним позовом порушено провадження у справі з призначенням судового засідання на 19.09.2017.

На визначену судом дату (19.09.2017) в судове засідання з'явився представник позивача.

Представник відповідача правом участі в судовому засіданні 19.09.2017 не скористався.

Разом з цим, судом встановлено, що ухвала "про порушення провадження у справі" від 26.07.2017 направлені приватному підприємству "ВІНКЛАСТЕР" рекомендованим листом на адресу, вказану в позовній заяві та у витязі з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Органом поштового зв'язку кореспонденція повернута з відміткою: "за закінченням встановленого строку зберігання", що стверджується повернутим конвертом (05.09.2017) з ухвалою суду від 26.07.2017.

Відповідно до вимог ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №11 від 26.12.2011 вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до абзацу першого пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Згідно ч.1 ст.64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Таким чином, суд вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду справи.

З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку, що неявка ПП "ВІНКЛАСТЕР" в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору по суті.

В зв'язку з неподання відповідачем відзиву на позовну заяві і витребуваних господарським судом документів, справу, відповідно до положень ст.75 ГПК України, розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши в сукупності надані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

26.01.2017 між приватним підприємством "Вінкластер" замовник (експедитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "КОРМО-ТРАНС-ЛОГІСТИК" (перевізник) було укладено договір-заявку №9101 про перевезення вантажу (а.с.7).

Згідно вказаного договору, ТОВ "КОРМО-ТРАНС-ЛОГІСТИК" зобов'язувалося перевезти вантаж за маршрутом Німеччина (Плетенберг) - Україна (м.Краматорськ), а ПП "Вінкластер" зобов'язувалось, своєчасно сплатити вартість цього перевезення в сумі 1800 євро по курсу НБУ на день вивантаження за наступним графіком: 80% вартості перевезення, тобто l440,00 євро сплатити в день вивантаження, а решту суми 360,00 євро через 7 днів після отримання від позивача усіх оригіналів документів.

Згідно даного договору, перевезення здійснювалося автомобілем (тягач АН 9992 ЕС напівпричіп AНI 2140 ХО).

Найменування вантажу - бетон сухий в мішках на паллетах, з вагою (на 1 авто) до 21000 кг.

Згідно CMR накладної отримувачем вантажу виступало публічне акціонерне товариство "Енергомашспецсталь" (а.с.14).

Перевезення було здійснено належним чином та в повному обсязі, без зауважень і втрат, що підтверджується печаткою та підписом одержувача та декларанта вантажу ПАТ "Енергомашспецсталь".

15.02.2017 ТОВ "КОРМО-ТРАНС-ЛОГІСТИК" направило відповідачу службою "Нова Пошта" (ЕКСПРЕСС-НАКЛАДНА №59000237837751) документи, необхідні для здійснення останнім оплати згідно договору перевезення, а саме заявку-договір №9101 від 26.01.2017; акт надання послуг №124 від 06.02.2017 (а.с.9-10); CMR 700000000/2017/900168; рахунок на оплату послуг №126 від 06.02.2017 на суму 52412,22 грн (еквівалент 1440,00 згідно курсу НБУ на 06.02.2017) та надали в електронному вигляді податкову накладну від 06.02.2017 порядковий номер 12.

При цьому, як стверджує позивач, від відповідача протягом тривалого часу не надходило жодної відповіді, акт надання послуг №124 від 06.02.2017 не був підписаний, а зобов'язання щодо погашення останнім коштів за отримані транспортні послуги не були сплачені.

При цьому, 30.05.2017 позивач надіслав на адресу ПП "Вінкластер" претензію з вимогою оплати (до 10.06.2017) вартості отриманих від ТОВ "КОРМО-ТРАНС-ЛОГІСТИК" послуг. Разом з претензією останній, повторно направив відповідачу заявку-договір №9101 від 26.01.2017; акт надання послуг №124 від 06.02.2017; CMR 700000000/2017/900168 та рахунок на оплату послуг №126 від 06.02.2017 (а.с.17-18).

Однак, станом на час подачі позову до суду відповідач договірні зобов'язання щодо здійснення сплати боргу за отримані транспортні послуги в сумі 52412,22 грн не здійснив, що стало підставою позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Надаючи правову кваліфікацію договору про перевезення вантажів автомобільним транспортом №9101 від 26.01.2017, суд з огляду на його зміст та положення цивільного законодавства приходить до висновку, що останній є договором перевезення правовідносини за яким регулюються главою 64 Цивільного кодексу України "Перевезення".

Згідно 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, на виконання умов договору №9101 від 26.01.2017 про перевезення вантажу ПП "Вінкластер" зобов'язувалось, своєчасно сплатити вартість цього перевезення в сумі 1800 євро по курсу НБУ на день вивантаження за наступним графіком: 80% вартості перевезення, тобто l440,00 євро сплатити в день вивантаження, а решту суми 360,00 євро через 7 днів після отримання від позивача усіх оригіналів документів.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Дійшовши висновку про укладення між сторонами договору перевезення судом взято до уваги приписи ч.1 ст.207 ЦК України відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

З врахуванням доведеності позивачем заявлених позовних вимог та відсутності доказів оплати боргу суд вважає, що позов в частині стягнення 52412,22 грн боргу є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного підприємства "ВІНКЛАСТЕР" (21050, Вінницька область, м.Вінниця, вул.Соборна, 38; код ЄДРПОУ 37358019) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "КОРМО-ТРАНС-ЛОГІСТИК" (87515, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Італійська, буд.35; код ЄДРПОУ 37380270) 52412 грн 22 коп. - боргу, 1600 грн 00 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 26 вересня 2017 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу - ПП "ВІНКЛАСТЕР" (вул.Соборна, буд.38, м.Вінниця, 21050);