Рішення

від 25.09.2017 по справі 904/7340/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.09.17р. Справа № 904/7340/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод підйомних машин та металоконструкцій" (м. Запоріжжя)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Кранмонтаж" (м. Дніпро)

про стягнення попередньої оплати за договором підряду № 760 від 26.08.2016 у загальному розмірі 15 900 грн. 00 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 31.07.2017)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод підйомних машин та металоконструкцій" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Кранмонтаж" (далі - відповідач) попередню оплату за договором підряду № 760 від 26.08.2016 у загальному розмірі 15 900 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 7 500 грн. 00 коп. - основний борг (попередня оплата);

- 6 650 грн. 00 коп. - пеня;

- 1 750 грн. 00 коп. - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором підряду № 760 від 26.08.2016 в частині своєчасного виконання робіт, за які позивачем було сплачено передоплату, та передання їх результату за актами приймання виконаних робіт. У зв'язку з вказаними обставинами у позивача виникло право відмовитися від договору, яким він скористався та направив відповідачу претензію-вимогу № 48 від 18.01.2017, в якій відмовився від договору підряду № 760 від 26.08.2016 та просив відповідача протягом 7 днів з дня отримання претензії повернути передоплату в сумі 7 500 грн. 00 коп., а також нараховані штраф та пеню за прострочення виконання робіт. Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Отже, позивач просить суд стягнути суму попередньої оплати у розмірі 7 500 грн. 00 коп.; за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 11.1.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 17.10.2016 по 09.07.2017 в сумі 6 650 грн. 00 коп. та штраф за порушення строків виконання робіт понад 30 днів в розмірі 7% від договірної ціни в сумі 1 750 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 02.08.2017.

У судове засідання 02.08.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 02.08.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав. При цьому, судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 02.08.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 07.09.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 48971/17 від 07.09.2017), в яких він зазначив, що вказаний у договорі додаток № 3 - Календарний графік виконання робіт між сторонами не узгоджувався та не підписувався. На думку позивача, вказаний у пункті 3.1. договору строк виконання робіт у 30 днів слід відраховувати з моменту отримання передоплати (15.09.2016), а враховуючи обставини справи, граничним строком виконання робіт було 16.10.2016. Більше того, позивач зауважує, що відповідно до пункту 16.1. договору він діє до 30.11.2016, отже, граничний строк виконання робіт не може бути пізнішим, ніж закінчення строку дії договору. Також позивач зауважив, що про дату початку робіт свідчить лист відповідача № 351 від 15.09.2016, в якому він просив позивача надати допуск на територію об'єкту виконання робіт з 15.09.2016 по 15.10.2016.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 49097/17 від 07.09.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи, а саме: докази направлення претензії-вимоги № 48 від 18.01.2017 та лист № 351 від 15.09.2016.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 49096/17 від 07.09.2017), в якому він просив суд продовжити строк розгляду справи № 904/7340/17 на 15 днів. Вказане клопотання мотивоване необхідністю надання часу для долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

У судове засідання 07.09.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 07.09.2017 вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав.

Судом було враховано, що в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи (а.с.46-48), у зв'язку з чим суд перейшов до розгляд справи по суті.

Представником позивача у судовому засіданні 07.09.2017 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Ухвалою суду від 07.08.2017 клопотання позивача було задоволено та продовжено строк вирішення спору на 15 днів, терміном по 29.09.2017 включно.

У судовому засіданні 07.09.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів. Крім того, вимоги ухвали суду від 02.08.2017 позивачем були виконані не у повному обсязі.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 07.09.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 25.09.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи неодноразово відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 52253/17 від 25.09.2017), в яких він зазначив, що у позовній заяві та претензії ним було помилково вказано про виконання певного обсягу робіт відповідачем, оскільки, фактично, останній навіть не приступив до їх виконання. Отже, позивач зазначає, що жодного акту приймання виконаних робіт між сторонами не складалося та не підписувалося.

У судове засідання 25.09.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 25.09.2017 втретє не з'явився , причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 14.07.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49008, АДРЕСА_1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.35-37).

При цьому, конверти з ухвалами суду від 14.07.2017 та від 02.08.2017 було повернуто 29.08.2017 за зворотною адресою з довідками Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 "Причина повернення: за закінченням встановленого строку зберігання" (а.с.46-48, 51-53).

Також, суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу .

Слід зазначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 07.09.2017, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 14.07.2017; судом здійснювалося відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 69 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 08.09.2017, які долучені до матеріалів справи (ас.75-76). При цьому, із вказаних доказів вбачається, що відповідач не забезпечує своєчасне отримання кореспонденції за своєю юридичною адресою, оскільки з 11.09.2017 ухвала суду знаходиться у відділенні зв'язку, обслуговуючому місце реєстрації його підприємства, однак ухвала не була вручена під час доставки 19.09.2017.

Судом також враховано, що відповідач систематично не отримує кореспонденцію за своєю юридичною адресою, оскільки попередні дві ухвали суду також не були йому вручені та повернулися до суду з довідками Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 "Причина повернення: за закінченням встановленого строку зберігання" (а.с.46-48, 51-53).

В той же час, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 14.07.2017, від 02.08.2017 та від 07.09.2017 були надіслані сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 14.07.2017, від 02.08.2017 та від 07.09.2017 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань завчасно, але відповідач внаслідок своєї недобросовісної поведінки не забезпечив їх отримання.

Будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, протягом більше ніж двох місяців слухання справи судом мав можливість подати свої заперечення та докази, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 25.09.2017 представник позивача виклав зміст письмових пояснень, з урахуванням доводів яких просив суд задовольнити його позовній вимоги у повному обсязі. Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 25.09.2017 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 26.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод підйомних машин та металоконструкцій" (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Кранмонтаж" (далі - відповідач, підрядник) укладено договір підряду № 760 (далі - договір, а.с.11-17), відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується відповідно до умов договору, виконати роботи із матеріалів замовника (окрім електродів та кругів), на ДТЕК Криворізька ТЕС, а замовник приймає та оплачує належними чином виконані роботи. Об'єкт: "Капітальний ремонт крана-перевантажувача №2, інв. № К5091 ДТЕК Криворізька ТЕС" (пункти 1.1. та 1.3. договору).

До договору сторонами було підписано додаток № 1 - Договірну ціну (а.с.18).

У пункті 16.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 30.11.2016, але у всякому разі до завершення всіх розрахунків між сторонами. Дострокове розірвання договору допускається тільки на підставах, передбачених договором, законом або за згодою обох сторін.

Доказів зміни чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до пункту 1.7. договору склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання підряднику, визначені кошторисною документацією, яка є невід'ємною частиною договору. Склад та обсяги робіт можуть бути переглянуті в процесі будівництва у разі внесення змін до кошторисної документації у порядку, зазначеному у пункті 53 Загальних умов. Склад та обсяги робіт також можуть бути переглянуті в інших випадках передбачених договором та загальними умовами.

Відповідно до статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

У розділі 4 договору сторонами було погоджено строки виконання робіт, а саме:

- строки виконання робіт 30 календарних днів (пункт 3.1. договору);

- строки виконання робіт можуть змінюватися за згодою сторін у разі: прийняття органами законодавчої, виконавчих та місцевої влади законодавчих та нормативних актів, що безпосередньо унеможливлюють подальше виконання робіт; виникнення обставин непереборної сили; прострочення замовником строків перерахування проміжних платежів, більш ніж на 15 календарних днів; результату дій/бездіяльності третіх осіб, що безпосередньо унеможливлюють належне виконання робіт, за винятком випадків, коли ці дії зумовлені залежними від підрядника обставинами; призупинення робіт за офіційним повідомленням замовника; виконання за ініціативою замовника додаткових випробувань, перевірок, досліджень та інших робіт та матеріальних ресурсів, що безпосередньо впливає на строк виконання робіт; в інших випадках, що безпосередньо впливають на строки виконання робіт (за винятком випадків, коли це зумовлено порушенням або неналежним виконанням підрядником умов договору). У таких випадках питання щодо зміни строків виконання робіт, викликані дією вищевказаних обставин та їх наслідків, погоджуються замовником та підрядником та оформляється відповідними змінами в календарному графіку виконання робіт (додаток № 3 до договору) з укладенням додаткової угоди до договору (пункт 3.4. договору);

- у разі необхідності замовник за погодженням із підрядником може прийняти рішення про уповільнення, призупинення або прискорення виконання робіт із внесенням у встановленому порядку змін до договору, у тому числі до календарного графіку виконання робіт, до договірної ціни (за необхідності) в порядку, передбаченому договором та чинним в Україні законодавством (пункт 3.5. договору);

- підрядник зобов'язується негайно повідомити замовник про неможливість закінчення робіт у строки, зазначені в договорі, а також про наявність будь-яких затримок в забезпечення об'єкту матеріальними ресурсами, які необхідні для виконання робіт, вантажопідйомними або транспортними засобами, або про наявність інших обставин, що можуть призвести до порушення зазначених у календарному графіку виконання робіт термінів та/або строків виконання робіт (пункт 3.6. договору).

Суд відзначає, що матеріали справи не містять доказів наявності обставин, визначених у пункті 3.4. договору, а також доказів внесення змін до договору в частині строків виконання робіт. Будь-яких повідомлень від відповідача щодо обставин затримки виконання робіт матеріали справи також не містять .

При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

Так, у розділі 2 договору сторони узгодили умови щодо договірної ціни та проведення розрахунків за виконані роботи, зокрема:

- договірна ціна робіт визначається на основі кошторису, що є невід'ємною частиною договору (додаток № 1 до договору), і становить 25 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 4 166 грн. 67 коп. (пункт 2.1. договору);

- розрахунки за договором будуть здійснюватися шляхом попередньої оплати та остаточного розрахунку (пункт 2.4. договору);

- попередня оплата становить 30% від договірної ціни (пункт 2.4.1. договору);

- замовник вправі затримувати оплату робіт, виконаних з недоліками та/або дефектами від умов договору, до моменту усунення таких недоліків та/або дефектів або зменшити суми платежів на користь підрядника на вартість робіт, виконаних з недоліками та/або дефектами (пункт 2.4.2. договору);

- оплата робіт, виконаних підрядником достроково, підлягає прийманню й оплаті тільки у випадку згоди замовника (пункт 2.4.3. договору);

- остаточний розрахунок за виконані за договором роботи, замовник здійснить впродовж 20 календарних днів після повного закінчення робіт, включаючи усунення виявлених недоліків в процесі приймання недоліків. Розмір суми остаточного розрахунку може бути зменшений замовником на суму штрафних санкцій, застосованих до підрядника згідно з положеннями договору, додаткових витрат та збитків понесених замовником, що підлягають компенсації підрядником згідно з умовами договору (пункт 2.4.4. договору).

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

У відповідності до умов пункту 2.4.1. договору, позивачем було сплачено відповідачу у якості попередньої оплати грошові кошти в сумі 7 500 грн. 00 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 2523 від 15.09.2016 (а.с.23).

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Згідно з частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї з сторін від підписання акта, про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Акт приймання виконаних підрядних робіт (типова форма № КБ-2в, що затверджена наказом Державного комітету статистики України та Державного комітету з будівництва та архітектури № 237/5 від 21.06.2002) - документ первинного обліку, який складається щомісячно для визначення вартості та обсягів виконаних будівельно-монтажних, ремонтних та інших підрядних робіт і є основою для складання довідки про вартість виконаних підрядних робіт та витрат (типова форма № КБ-3, що затверджена наказом Державного комітету статистики України та Державного комітету з будівництва та архітектури № 237/5 від 21.06.2002).

Так, у розділі 9 договору сторонами було погоджено умови приймання-передачі закінчених робіт, а саме:

- щомісячне приймання-передача виконаних робіт здійснюється замовником шляхом перевірки кількості, якості та вартості робіт, що передаються підрядником, вимогам кошторисної документації, державним будівельним нормам та іншим загальнообов'язковим державним нормам, правилам, стандартам та у разі необхідності із залученням проектної організації, яка здійснює авторський нагляд та/або особи, яка здійснює технічний нагляд (пункт 9.1. договору);

- підрядник готує акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати) (форма № КБ-3) до 25-го числа звітного місяця з документами, зазначеними в пункті 2.4.1. договору, подає їх на паперових носіях у 2 примірниках на розгляд замовника. Підрядник зобов'язаний надавати акти приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) на паперовому носії та в електронному вигляді на електронному носії інформації у форматі інформаційного блоку даних (переважно у форматі програмного комплексу "Будівельні технології - Кошторис", розширення *Стц). Підрядник має право представити електронні розрахунки КБ-2в у форматі еквівалентного програмного забезпечення, гарантуючи при цьому можливість повноцінної інтеграції файлів (без втрати даних) в існуюче обчислювальне програмне забезпечення замовника, і що така інтеграція не приведе до додаткових витрат. З технічної точки зору такі електронні розрахунки КБ-2в розглядатимуться замовником як рівнозначні (пункт 9.2. договору);

- всі роботи по відповідному окремому об'єкту будівництва, передбачені кошторисною документацією, повинні бути завершені та передані замовнику, у строки, вказані в календарному графіку виконання робіт (пункт 9.4. договору);

- приймання замовником завершених підрядником робіт, виконаних по об'єкту, проводиться відповідно до чинного законодавства України, вимог, передбачених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI, з оформленим підрядником пакетом документів (пункт 9.5. договору);

- приймання замовником завершених підрядником робіт здійснюється сторонами шляхом підписання акту комісії, що приймає об'єкт, проведення гарантійних випробувань і підписання акту готовності до експлуатації відповідно до чинного законодавства України (пункт 9.6. договору).

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем робіт, обумовлених договором підряду № 760 від 26.08.2016, а також докази їх передачі замовнику (позивачу).

Як вказує позивач, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання робіт, позивач виконав їх власними силами та, як наслідок, позивач звернувся до відповідача із претензією-вимогою № 48 від 18.01.2017, в якій вимагав протягом семиденного строку з дня отримання претензії сплатити заборгованість за договором підряду № 760 від 26.08.2016 у розмірі 11 575 грн. 00 коп., яка складається з: передоплати у сумі 7 500 грн. 00 коп., пені за прострочення виконання робіт у сумі 2 325 грн. 00 коп. та штрафу за прострочення виконання робіт в сумі 1 750 грн. 00 коп. (а.с.25). У вказаній претензії позивач також вказав, що через значну затримку підрядником виконання робіт за договором, замовник виконав їх власними силами і подальше виконання договору втратило для замовника інтерес , у зв'язку з чим замовник відмовляється від договору, в порядку частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України та просить повернути передоплату у сумі 7 500 грн. 00 коп., яка є збитком замовника і підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Докази направлення (а.с.59,60) та отримання відповідачем вказаної претензії - 03.02.2017 (а.с.26,61) наявні в матеріалах справи.

Судом також були враховані пояснення позивача, в яких він вказав, що вказаний у договорі додаток № 3 - Календарний графік виконання робіт між сторонами не узгоджувався та не підписувався. Як зазначав позивач, вказаний у пункті 3.1. договору строк виконання робіт у 30 днів, слід відраховувати з моменту отримання передоплати (15.09.2016), а враховуючи обставини справи, граничним строком виконання робіт було 16.10.2016. Більше того, позивач зауважував, що відповідно до пункту 16.1. договору він діє до 30.11.2016, отже, граничний строк виконання робіт не може бути пізнішим, ніж закінчення строку дії договору. Також позивач вказав, що про дату початку робіт свідчить лист відповідача № 351 від 15.09.2016, в якому він просив позивача надати допуск на територію об'єкту виконання робіт з 15.09.2016 по 15.10.2016.

Також судом були прийняті до уваги письмові пояснення позивача, в яких він зазначив, що у позовній заяві та претензії ним було помилково вказано про виконання певного обсягу робіт відповідачем, оскільки, фактично, останній навіть не приступив до їх виконання. Отже, позивач зазначав, що жодного акту приймання виконаних робіт між сторонами не складалося та не підписувалося.

З цього приводу суд зазначає слідуюче.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні . Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

В той же час, відповідач протягом двох місяців розгляду справи судом заперечення щодо позовних вимог позивача не висловив, жодного доказу на спростування доводів позивача суду не подав, у жодне судове засідання його представник не з'явився; відповідно, у суду відсутні підстави не враховувати вказані пояснення позивача.

Судом встановлено, що з урахуванням умов пункту 3.1. договору, граничний строк виконання робіт - є 15.10.2016; відповідач у вказані строки роботу не виконав, наявність підстав для звільнення його від відповідальності за прострочення позивачу та суду не подав.

У зв'язку з вказаними обставинами у позивача виникло право відмовитися від договору, яким він скористався та направив відповідачу претензію-вимогу № 48 від 18.01.2017, в якій відмовився від договору підряду № 760 від 26.08.2016 та просив відповідача протягом 7 днів з дня отримання претензії повернути передоплату в сумі 7 500 грн. 00 коп., а також нараховані штраф та пеню за прострочення виконання робіт.

Однак, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Відповідач кошти на рахунок позивача не перерахував, що і стало підставою для звернення останнього до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Права замовника відмовитись від договору підряду регулюються положеннями статті 849 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 849 Цивільного кодексу України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків . Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Так, у пункті 14.2. сторони визначили, що замовник має право в односторонньому порядку розірвати договір, надіславши повідомлення підряднику, зокрема, у разі:

- якщо підрядник зі своєї вини не розпочав виконання робіт протягом 30 календарних днів з дня, коли він повинен згідно з договором розпочати їх виконання (пункт 14.2.4. договору);

- допустив відставання темпів виконання робіт від передбачених календарним графіком виконання робіт на 30 календарних днів (пункт 14.2.5. договору).

Пунктом 14.3. договору передбачено, що у разі якщо рішення про розірвання договору приймається відповідно до умов пункту 14.2. договір вважається розірваним на 15 календарний день з направлення замовником повідомлення про таке рішення .

При цьому, суд зауважує, що оскільки форма такої відмови від договору не передбачена законом, то підрядник може реалізувати своє право будь-яким шляхом, в тому числі шляхом звернення до боржника з листом або претензією про повернення сплачених коштів.

Для того, щоб відмова від договору вважалася такою, що відбулася, замовнику необхідно направити підряднику відповідну заяву, надавши суду докази такого направлення.

В той же час, зі змісту наведеної норми слідує, що замовник має право у будь-якому випадку відмовитися від договору підряду в односторонньому порядку у будь-який час до закінчення роботи, і встановлене цією нормою право не може бути обмежене.

Одностороння відмова від договору здійснюється без звернення до суду і, відповідно, в силу самого лише факту її здійснення договір вважається розірваним .

Частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Оскільки позивач як замовник на підставі статті 849 Цивільного кодексу України відмовився від договору підряду, надіславши підряднику претензію № 48 від 18.01.2017 про відмову від договору підряду № 760 від 26.08.2016, і така одностороння відмова від договору не потребує узгодження з підрядником, то договір на час розгляду справи судом є припиненими.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.10.2013 у справі № 910/1726/13 та від 18.06.2013 у справі № 5020-1364/2012.

Як було вказано вище, позивач звернувся до відповідача із претензією-вимогою № 48 від 18.01.2017, в якій вимагав протягом семиденного строку з дня отримання претензії сплатити заборгованість за договором підряду № 760 від 26.08.2016 у розмірі 11 575 грн. 00 коп., яка складається з: передоплати у сумі 7 500 грн. 00 коп., пені за прострочення виконання робіт у сумі 2 325 грн. 00 коп. та штрафу за прострочення виконання робіт в сумі 1 750 грн. 00 коп. (а.с.25). У вказаній претензії позивач також вказав, що через значну затримку підрядником виконання робіт за договором, замовник виконав їх власними силами і подальше виконання договору втратило для замовника інтерес, у зв'язку з чим замовник відмовляється від договору, в порядку частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України та просить повернути передоплату у сумі 7 500 грн. 00 коп., яка є збитком замовника і підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Докази направлення - 18.01.2017 (а.с.59,60) та отримання відповідачем вказаної претензії (а.с.26,61) наявні в матеріалах справи.

Отже, враховуючи умови пункту 14.3. договору, а також встановлену судом дату направлення відповідачем відмови позивача від договору (18.01.2017), судом визначено, що датою розірвання договору є 02.02.2017 (15 календарний день з направлення замовником повідомлення про відмову від договору).

Оскільки відповідач роботи за договором, у передбачений договором термін, не виконав, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, в зв'язку з чим, позивач має право на захист свого порушеного права, відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позивачу сплаченої відповідачу попередньої оплати, оскільки у зв'язку з припиненням дії договору зобов'язання сторін припинилися, а підстави збереження підрядником коштів, що сплачені за роботи, які фактично не виконані, відпали.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 7 500 грн. 00 коп. основного боргу є доведеною, обґрунтованою, відповідачем не спростованою, а відтак, підлягає задоволенню.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів виконання робіт на суму попередньої оплати в сумі 7 500 грн. 00 коп., а також повернення вказаної суми позивачу відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за сумі 7 500 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Судом було враховано, що частиною 4 статті 849 Цивільного кодексу України передбачено слідуюче: замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору .

Аналогічні умови сторони узгодили у пункті 14.4. договору, яким визначили, що у разі розірвання договору в зв'язку з припиненням будівництва замовник оплатить підряднику роботи виконані до дня розірвання договору та відшкодовує йому інші витрати, зумовлені таким рішенням.

В той же час, доказів повного або часткового виконання робіт, передбачених договором, а також доказів завдання відповідачу збитків, спричинених розірванням договору, відповідачем суду не надано .

Таким чином, беручи до уваги припинення правовідносин сторін внаслідок односторонньої відмови позивача від договору підряду, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів передання підрядником та прийняття замовником обумовлених договором результатів робіт чи їх частини, та невиконання відповідачем вимоги позивача про повернення суми попередньої оплати в розмірі 7 500 грн. 00 коп. відповідач безпідставно утримує у себе належні позивачу грошові кошти.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 7 500 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 7 500 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити договором неустойку, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про стягнення такої неустойки у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Так, у пункті 11.1. договору сторони визначили, що підрядник несе відповідальність за порушення таких зобов'язань за договором і у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання робіт на письмову вимогу замовника сплачує неустойку (пеню) в розмірі 0,1% від договірної ціни за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 відсотків від договірної ціни.

За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 11.1.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 17.10.2016 по 09.07.2017 в сумі 6 650 грн. 00 коп. та штраф за порушення строків виконання робіт понад 30 днів в розмірі 7% від договірної ціни в сумі 1 750 грн. 00 коп.

З приводу вимог про стягнення штрафу в сумі 1 750 грн. 00 коп., суд зазначає слідуюче.

Так, судом було встановлено, що граничним строком виконання робіт за ним - є 15.10.2016, станом на момент відмови позивача від договору, прострочення відповідача складало понад 30 днів, а отже, застосування до відповідача відповідальності на підставі пункту 11.1.1. договору у вигляді штрафу є правомірним.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу (договірна ціна - 25 000,00 грн. х 7%) в сумі 1 750 грн. 00 коп., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає умовам договору та фактичним обставина справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення штрафу в сумі 1 750 грн. 00 коп. є правомірними та обґрунтованими.

Щодо вимог позивача про стягнення пені в сумі 6 650 грн. 00 коп. суд зазначає слідуюче.

Так, позивач здійснив нарахування пені в період прострочення з 17.10.2016 по 09.07.2017.

З визначеним позивачем періодом прострочення суд не може погодитися, з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються .

Судом встановлено, що зобов'язання сторін , які виникли на підставі договору підряду № 760 від 26.08.2016, припинилися 02.02.2017, у зв'язку з його розірванням внаслідок односторонньої відмови позивача від договорів в порядку частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України.

Отже, після вказаної дати обов'язок відповідача щодо виконання робіт, обумовлених договором, був відсутній, відповідно, прострочення в частині заявленого позивачем періоду, а саме: з 03.02.2017 по 09.07.2017 відсутнє.

Враховуючи вказане, розрахунок пені, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.6), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що пеня за період з 17.10.2016 по 02.02.2017 складає 2 725 грн. 00 коп. (25 000 х 0,1% х 109 днів).

Отже, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 725 грн. 00 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Кранмонтаж" (49008, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 38359999) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод підйомних машин та метаконструкцій" (69002, м.Запоріжжя, вулиця Крива бухта, будинок 89-А; ідентифікаційний код 33700560) - 7 500 грн. 00 коп. основного боргу, 2 725 грн. 00 коп. - пені, 1 750 грн. 00 коп. - штрафу, 1 205 грн. 03 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2