Рішення

від 18.09.2017 по справі 908/1533/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 15/83/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2017 Справа № 908/1533/17

За позовом Іноземного підприємства «КОРНЕЛІС» , 12447, Житомирська область, Житомирський район, с. Двірець, вул. Житомирська, буд. 6

до відповідача ОСОБА_1 підприємства «ВЕЛІГЕР» , 70417, Запорізька область, Запорізький район, селище Сонячне, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15-а

про стягнення коштів

Суддя Горохов І.С.

Секретар судового засідання Чернетенко А.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 08.08.2017;

від відповідача: не з'явився.

суть спору:

До господарського суду Запорізької області звернулося Іноземне підприємство «КОРНЕЛІС» з позовом до відповідача ОСОБА_1 підприємства «ВЕЛІГЕР» про стягнення заборгованості у розмірі 125 961,60 грн., пені - 113 764,83 грн., 3% річних - 11 891,29 грн. та індексу інфляції - 105 609,23 грн., усього - 357 226,95 грн.

26.07.2017 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Горохову І.С.

Ухвалою суду від 26.07.2017 позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1533/17, розгляд якої призначено на 09.08.2017 Справі присвоєно номер провадження 15/83/17.

Ухвалами суду від 09.08.2017 та 04.09.2017 розгляд справи відкладався на 04.09.2017 та 18.09.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що на виконання умов договору поставки позивач поставив відповідачу посадочний матеріал, а саме: саджанці декоративних рослин, дерев та кущів на загальну суму 172 521,60 грн. Факт поставки продукції підтверджується видатковими накладними. Позивач зазначає, що у відповідності до умов п. 1 договору покупець повинен був розрахуватися за товар відразу після отримання останньої партії товару. Цей день, згідно видаткової накладної № 13 настав 19.09.2014. Відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, внаслідок чого залишок неоплаченого товару становить 125 961,60 грн. У зв'язку з порушення умов договору позивач звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 125 961,60 грн., пені в розмірі 113 764,83 грн., суму 3% річних в розмірі 11 891,29 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 105 609,23 грн. Обґрунтовуючи позов посилався на ст. ст. 525, 526, 530, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20,193, 231 Господарського кодексу України.

У судовому засіданні 18.09.2017 представник позивача надав пояснення до позову та підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судові засідання 09.08.2017, 04.09.2017, 18.09.2017 не з'явився, проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. В обґрунтування зазначає, що позивач для підтвердження факту поставки продукції надав господарському суду видаткові накладні: № 9 від 16.09.2014, № 10 від 17.09.2014, № 11 від 18.09.2014, № 13 від 19.09.2014. Однак на всіх вищеперерахованих документах відсутні ознаки приймання товару підприємством відповідача. Виходячи з цього відповідач вважає, що видаткові накладні підписані лише однією із сторін договору, а отже, оформлені неналежним чином. Всі інші докази надані позивачем в якості підтвердження господарської операції, що є в матеріалах справи, на думку відповідача є неповноцінними й неналежними та не можуть жодним чином свідчити про виконання умов договору сторонами. Просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Розгляд справи здійснювався за допомогою технічного засобу фіксації судового процесу програмно-апаратного комплексу Оберіг .

Суд визнав можливим розглянути справу на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України у відсутність відповідача за наявними в ній матеріалами, оригінали яких оглянуті в судовому засіданні.

В судовому засіданні 18.09.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи представника позивача, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд встановив наступне.

Між Іноземним підприємством КОРНЕЛІС (позивач, продавець) та ОСОБА_1 підприємством ВЕЛІГЕР (відповідач, покупець) підписано договір поставки № 7.

Відповідно до п. 1 договору продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити отриманий товар кількість та асортимент якого вказаний у видатковій накладній, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 3 договору встановлено, що покупець розраховується за продукцію за безготівковим розрахунком або готівкою.

Даний договір діє з дня його підписання обома сторонами і діє на протязі виконання своїх зобов'язань кожною із сторін (п. 4 договору).

Відповідно до п. 5 договору всі питання, які виникають під час виконання умов договору, повинні вирішуватись сторонами шляхом переговорів. У разі, якщо сторонами не буде досягнуто згоди шляхом переговорів, спори вирішуються згідно чинного законодавства України або передаються на розгляд до господарського суду.

Позивач про факт виконання договору поставки посилається на видаткові накладні: № 9 від 16.09.2014 на поставку товару загальною вартістю 57 078,00 грн.; № 10 від 17.09.2014 на поставку товару загальною вартістю 59 092,80 грн.; № 11 від 18.09.2014 на поставку товару загальною вартістю 12 736,80 грн.; № 13 від 19.09.2014 року на поставку товару загальною вартістю 43 614,00 грн. На загальну суму 172 521,60 грн.

В порушення умов договору відповідач частково здійснив оплату за отриманий в загальній сумі 46 560,00 грн. Залишковий борг покупця за поставлений йому товар становить 125 961,60 грн.

07.06.2017 позивач надіслав на реєстраційну адресу юридичної особи та адресу фактичного розташування офісу та магазину відповідача лист - претензію, з вимогою про повне виконання умови договору та остаточну сплату коштів за поставлений йому товар. Лист-претензія залишений відповідачем без задоволення.

З урахуванням вище викладеного, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

Заслухавши доводи представника позивача, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Аналіз норм чинного законодавства та наданих матеріалів, дає суду можливість зробити висновки, що правовідносини сторін врегульовані договором поставки.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні приписи містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.

Як зазначалося вище заборгованість в рамках договору поставки № 7 виникла на підставі видаткових накладних № 9 від 16.09.2014, № 10 від 17.09.2014, № 11 від 18.09.2014, № 13 від 19.09.2014.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Видаткова накладна є первинним документом бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" лише первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто факт здійснення операції передачі певного товару від постачальника до покупця. Для надання видатковій накладній юридичної сили й доказовості вона повинна містити обов'язкові реквізити, передбачені законодавством.

Також згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників. (пункти 2.4 та 2.15 вказаного Положення).

Приймаючи до уваги наведені норми права та оцінивши наявні у справі документальні докази, суд дійшов висновку, що поставках в рамках договору № від відбулася на підставі видаткових накладних № 9 та № 10, оскільки зазначені первинні бухгалтерські документи містять необхідні ознаки вчинення однією стороною факту поставки та прийняття іншою стороною обумовленого в них товару.

Стосовно видаткових накладних № 11 та № 13 суд зазначає, що дані первинні документи, в силу приписів статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України не можуть прийматися судом як належні та допустимі докази, внаслідок відсутності в них необхідних даних про факт передачі та отримання обумовленого товару відповідачу (немає підпису, печатки отримувача).

З огляду на викладене суд погоджується з позицією відповідача про недоведеність поставки на його адресу товару на суму 56 350,80 (видаткові накладні № 11 та № 13).

В той же час, твердження відповідача, що поставка товару за вказаним договором взагалі не відбулася, спростовується наданими суду виписками з рахунків: від 20.02.2015 на суму 10 000,00 грн., 16.06.2015 на суму 10 000,00 грн., 13.07.2015 на суму 16 560,00 грн., 01.06.2016 на суму 10 000,00 грн., які в свою чергу свідчать про добровільну часткову оплату відповідачем отриманого товару в рамках договору № 7 за видатковими накладними №№ 9, 10.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на момент звернення позивача з позовом до суду заборгованість за переданий/отриманий товар в рамках договору складає 69 610,80 грн.

Отже, вимога позивача про стягнення із відповідача 69 610,80 грн. основного боргу обґрунтована та задовольняється судом.

За порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, позивач, просив стягнути 113 764,83 грн. пені за період прострочення з 20.09.2014 по 07.07.2017.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Враховуючи норми наведеного діючого законодавства України суд дійшов висновку, що вимога щодо стягнення пені судом відхиляється, оскільки заявлена безпідставно виходячи з наступного:

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено: якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України Про державний матеріальний резерв , статтею 36 Закону України Про телекомунікації , статтею 1 Закону України Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій . У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України Про відповідальність за несвоєчасне невиконання грошових зобов'язань , а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Законом України Про відповідальність за несвоєчасне невиконання грошових зобов'язань передбачається, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. ст. 1, 3).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Тобто, неустойка, у вигляді пені, є санкцією договірною, яка обов'язково має бути письмово (вираження згоди сторін) узгоджена сторонами, окрім випадків встановлення її розміру і бази певним нормативним актом.

Таким чином, аналіз умов договору та діючого законодавства свідчить про неузгодження сторонами, ні розміру пені, ні бази нарахування пені в залежності від порушення (від суми договору, від суми простроченого платежу, від суми непоставленого, недопоставленого), внаслідок чого, суд відмовляє у задоволені вимоги щодо стягнення пені.

Крім того, в зв'язку з тим, що відповідач прострочив оплату вартості отриманого товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 11 891,29 грн. 3% річних за період з 20.09.2014 по 07.07.2017 та суму інфляційних втрат в розмірі 105 609,23 грн. за період 20.09.2014 по 07.07.2017.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок суд визнав не обґрунтованим, оскільки позивачем безпідставно визначена дата настання прострочення виконання грошового зобов'язання.

Приймаючи до уваги той факт, що умовами договору поставки сторонами чітко не визначений строк оплати отриманого товару, суд вважає за доцільне застосувати ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, нормами якої встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Умовами п. 3 договору визначено, що покупець розраховується за продукцію за безготівковим розрахунком або готівкою.

Матеріали справи містять лист-претензію б/н від 07.06.2017 в якій позивач встановив строк для добровільного погашення відповідачем суми боргу (вартості отриманого товару) - до 06.07.2017. Таким чином, прострочення виконання зобов'язання починається з наступного дня - з 07.07.2017 (позивачем у розрахунку нарахування інфляційних збитків визначено період з 20.09.2014 по 07.07.2017).

Перерахувавши заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат суд дійшов висновку про часткове задоволення 3% річних за період з 06.07.2017 по 07.07.2017 в сумі 5,72 грн., в решті вимог відмовляється, оскільки заявлені позивачем безпідставно.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. Враховуючи існування заборгованості відповідача перед позивачем, надсилання претензії позивачем відповідачу та визначеного позивачем періоду нарахуванням інфляційних збитків, судом взято до уваги період нарахуванням суми інфляційних втрат за липень 2017 року.

Інфляційні втрати також підлягають частковому задоволенню в розмірі 139,22 грн. за період прострочення - липень 2017, в решті вимог з аналогічних підстав суд відмовляє.

Враховуючи вище викладене, суд вважає заявлений позов обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

Вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 підприємства «ВЕЛІГЕР» (70417, Запорізька область, Запорізький район, селище Сонячне, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15-а; ідентифікаційний код 34067822) на користь Іноземного підприємства «КОРНЕЛІС» (12447, Житомирська область, Житомирський район, с. Двірець, вул. Житомирська, буд. 6; ідентифікаційний код 31346983) основний борг в розмірі 69 610,80 грн. (шістдесят дев'ять тисяч шістсот десять гривень 80 коп.), 3% річних в розмірі 5,72 грн. (п'ять гривень 72 коп.), суму втрат від інфляційних процесів в розмірі 139,22 грн. (сто тридцять дев'ять гривень 22 коп.), судовий збір в розмірі 1046,34 грн. (одна тисяча сорок шість гривень 34 коп.). Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 25 вересня 2017 року.

Суддя І. С. Горохов