Рішення

від 20.09.2017 по справі 910/14909/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2017Справа №910/14909/17

Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В.В.

за участю секретаря судового засідання Коваленко О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Приватного підприємства Компанія АЛД-Трейд , м. Чернігів

до відповідача: Приватного підприємства Рось , м. Київ

про стягнення 11 021,92 грн.

За участю представників:

від позивача: Дубовець А.Л. (директор), Васильєв О.М (за довіреністю)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Компанія АЛД-Трейд звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства Рось про стягнення 11 021,92 грн., з яких: 7 017,12 грн. - сума основного боргу, 546,57 грн. - сума пені, 701,71 грн. - сума штрафу, 65,54 грн. - три відсотки річних, 190,98 грн. - інфляційні втрати, 2 500 грн. - сума збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №0417-7 від 11.04.2017 в частині здійснення оплати поставленого товару на суму 7 017,12 грн., що стало підставою для нарахування пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат. Також позивачем заявлено вимогу про відшкодування збитків, які, на думку позивача, полягають у понесених ним витратах на юридичну допомогу в сумі 2 500 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 20.09.2017.

20.09.2017 представником позивача подано до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а також довідку про стан заборгованості, заявленої до стягнення, станом на дату розгляду справи.

Представники позивача у судове засідання з'явились, позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив. При цьому, Приватне підприємство Рось було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103043240599.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на неявку представника відповідача, приймаючи до уваги, що Приватне підприємсто Рось не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні складено протокол, який долучений до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

11.04.2017 між Приватним підприємством Компанія АЛД-Трейд (постачальник) та Приватним підприємством Рось в особі філії Роменський молочний комбінат (покупець) укладено договір поставки товарів (продукції) №0417-7 (далі - Договір), відповідно до п. 1 якого постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі.

Згідно з п. 1.2 Договору найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом даного договору, визначаються у накладних, які оформляються і підписуються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару. Усі накладні є складовими невід'ємними частинами цього договору в частині визначення ціни, асортименту, найменування та кількості товару.

Відповідно до п. 2.2 Договору ціни на товар є договірними і зазначаються в накладних на кожну партію.

Датою передачі партії товар вважається дата прийому-передачі товару, визначена у відповідній накладній, яка засвідчується відміткою покупця (п. 4.8 Договору).

Строк дії Договору встановлено з моменту його підписання по 31.12.2018 (п. 9.1 Договору).

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 7 017,12 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними №723 від 21.04.2017 на суму 3 351,12 грн. та №740 від 25.04.2017 на суму 3 666,00 грн., а також довіреністю №ААВ664510 від 19.04.2017 на отримання товару, оформленою відповідачем.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості в розмірі 7 017,12 грн.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір поставки товарів (продукції) №0417-7 від 11.04.2017 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (підписаними сторонами видатковими накладними) підтверджується факт постачання позивачем товару на загальну суму 7 017,12 грн., внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання вказаний товар оплатити.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити постачальнику вартість (ціну) товару у строк протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару (з дати підписання товарних накладних) шляхом безготівкового перерахування суми грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 5.1 Договору, з огляду на факт підписання видаткових накладних представником відповідача, відповідач повинен був повністю оплатити поставлений товар протягом 14 календарних днів з моменту відписання кожної видаткової накладної. Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Як вбачається зі змісту наданої позивачем довідки від 20.09.2017, заборгованість відповідача за договором №0417-7 від 11.04.2017 станом на 20.09.2017 становить 7 017,12 грн. Повністю чи частково заборгованості відповідачем оплачено не було.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем, який представника у судове засідання не направив, відзив на позовну заяву не надав, не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 7 017,12 грн. Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, суду також не наведено.

При цьому, згідно з п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 7 017,12 грн. підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 546,57 грн. пені, 701,71 грн. штрафу, 65,54 грн. 3% річних та 190,98 грн. інфляційних втрат за прострочення оплати поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом пункту 6.3 Договору за порушення строків оплати товару, передбачених цим договором, покупець сплачує постачальнику, на вимогу останнього, сум боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати. Нарахування пені, передбаченої цим пунктом договору, здійснюється протягом всього періоду прострочення до моменту здійснення оплати боргу покупцем, і будь-яких іншим строком не обмежується.

Згідно з п. 6.4 Договору у випадку затримки платежу за кожну окрему партію товару більше, ніж на 60 календарних днів, покупець додатково, крім пені, сплачує постачальнику штраф в розмірі 10% від вартості вказаної партії товару за кожний факт прострочення оплати кожної партії поставленого товару.

При цьому, як зазначено у п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов'язку з оплати поставленого товару не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення штрафу та пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

При перевірці наданого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що Приватним підприємством Компанія АЛД-Трейд вірно визначено кількість днів прострочення, але допущено арифметичні помилки при розрахунку.

За перерахунком суду, приймаючи до уваги визначений позивачем період прострочення з 10.05.2017 по 30.08.2017, сума пені складає 546,18 грн., з яких: 260,83 грн. пеня за прострочення оплати 3 351,12 грн. (за видатковою накладною №723 від 21.04.2017); 285,35 грн. пеня за прострочення оплати 3 666,00 грн. (за видатковою накладною №740 від 25.04.2017).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню на суму 546,18 грн.

При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку розміру штрафу, судом прийнято до уваги, що відповідачем допущено прострочення на строк, який становить більше 60 календарних днів. Відтак, сума штрафу за прострочення оплати товару за спірними видатковими накладними складає 701,71 грн. (7 017,12 грн. х 10% = 701,71 грн.), а розрахунок позивача є вірним. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

За перерахунком суду, приймаючи до уваги визначений позивачем період прострочення з 10.05.2017 по 30.08.2017, сума 3% річних за прострочення сплати 7 017,12 грн. складає 65,17 грн., а відповідні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При здійсненні судом перерахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом встановлено, що сума інфляційних за період з травня по липень є більшою, ніж сума нарахована позивачем, у зв'язку з чим, враховуючи межі позовних вимог, вимоги на стягнення інфляційних втрат у сумі 190,98 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про відшкодування збитків в сумі 2 500 грн. господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Зі змісту статей 614, 623 Цивільного кодексу України та статті 226 Господарського кодексу України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

За висновками суду, заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки.

Аналогічну правову позицію викладено в оглядовому листі Вищого господарського суду України №01-06/20/2014 від 14.01.2014 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків .

Враховуючи викладене вище, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Приватного підприємства Компанія АЛД-Трейд та стягнення з Приватного підприємства Рось заборгованості за договором в розмірі 7 017,12 грн., пені в сумі 546,18 грн., штрафу в розмірі 701,71 грн., трьох відсотків річних в сумі 65,17 грн. та 190,98 грн. інфляційних втрат.

Інша частина вимог (пеня в сумі 0,39 грн., 3% річних в сумі 0,37 грн. та 2 500 грн. збитків) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

При здійсненні розподілу судових витрат господарським судом враховано наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у їх сукупності, можливим є покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України №6-рп/2013 від 11.07.2013 у справі №1-4/2013.

З наданих позивачем документів вбачається, що юридичні послуги Приватному підприємству Компанія АЛД-Трейд були надані Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Васильєв і партнери за договором про надання юридичних послуг №1-08/17 від 28.08.2017.

Однак, матеріалами справи не підтверджується, що позивачем були отримані послуги саме адвоката у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , у зв'язку з чим понесені витрати на юридичні послуги в сумі 2 500 грн. відшкодуванню в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позовні вимоги Приватного підприємства Компанія АЛД-Трейд задовольнити частково.

2 . Стягнути з Приватного підприємства Рось (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10, ідентифікаційний код 32191954) на користь Приватного підприємства Компанія АЛД-Трейд (14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Кирпоноса, буд. 7, ідентифікаційний код 36339076) заборгованість за договором в розмірі 7 017 (сім тисяч сімнадцять) грн. 12 коп., пеню в сумі 546 (п'ятсот сорок шість) грн. 18 коп., штраф в розмірі 701 (сімсот одна) грн. 71 коп., три відсотки річних в сумі 65 (шістдесят п'ять) грн. 17 коп., інфляційні втрати в сумі 190 (сто дев'яносто) грн. 98 коп. та судовий збір в розмірі 1236 (одна тисяча двісті тридцять шість) грн. 98 коп.

3 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 20.09.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.09.2017.

Суддя В.В. Князьков