Рішення

від 18.09.2017 по справі 922/2211/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2017 р.Справа № 922/2211/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Омелько М.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райт Вей", м. Київ до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення 22000,00 грн. за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Райт Вей" (позивач) звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення суми основного боргу у розмірі 22000,00 грн. за фактично поставлені послуги з перевезення вантажів за договором № Д-16012017-1. Також, позивач просить суд судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 10.07.2017 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26.07.2017 р. о 11:30 год.

26.07.2017 р. судом розгляд справи відкладено на 31.08.2017 р. о 11:00 год.

Ухвалою суду від 31.08.2017 р. було задоволено клопотання представника позивача про продовження строку вирішення спору на 15 днів, за межі встановлені ч.1 ст. 69 ГПК України, строк вирішення спору продовжено по 20.09.2017 р., розгляд справи відкладено на 18.09.2017 р. о 12:20 год.

Представник позивача, через канцелярію господарського суду 18.09.2017 р. за вх. № 30131, надав копії документів згідно клопотання, які судом прийняті та долучені до матеріалів справи.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, в судове засідання представник відповідача не з'явився.

При цьому суд зазначає, що відповідач про розгляд справи у суді був повідомлений належним чином, оскільки згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_1, а з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду про порушення провадження у справі та ухвала суду від 10.07.2017 р. були надіслані відповідачу за вищезазначеною адресою, але не були ним отримані та повернуті Укрпоштою до суду з посиланням на закінчення терміну зберігання.

У п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 16.01.2017 р. між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як експедитором, укладено договір щодо організації перевезень вантажів автомобільним транспортом № Д-16012017-1 (надалі - договір), предметом якого є взаємовідносини сторін, які виникають під час планування, взаєморозрахунків та здійсненні перевезень вантажів автомобільним транспортом на території України, а також країн далекого та близького зарубіжжя.

Згідно з п. 1.2. - 1.3. договору, виконавець на підставі письмових заявок експедитора виконує перевезення вантажів власним автомобільним транспортом у відповідності до умов цього договору та заявок, які є невід'ємною частиною договору. Виконавець має право з письмового дозволу експедитора передавити свої обов'язки з виконання умов договору третім особам. В такому разі виконавець несе відповідальність за дії або/та бездіяльність третіх осіб в тому ж порядку як і за власні дії.

У п.2.1. договору сторони зазначили, що вони керуються умовами договору, заявки, а також нормами діючого законодавства України у своїх відношеннях.

Згідно з п. 2.3.-2.4. договору, транспортування (перевезення) та/або організація перевезення вантажів автомобільним транспортом здійснюється виконавцем на підставі заявки, оформленої експедитором. Заявка направляється експедитором на адресу виконавця за допомогою факсимільного зв'язку або по електронній пошті і повинна містити наступну інформацію: маршрут, дата подачі транспорту під завантаження та вивантаження, час та місце завантаження та вивантаження, відомості про вантаж що перевозиться, телефони контактних осіб, місця митного оформлення вантажу, вимоги до автомобіля, вартість послуг перевезення, а також інші відомості, необхідні для здійснення перевезення, згідно з договором. Заявка передана засобами факсимільного зв'язку або по електронній пошті є офіційним підтвердженням до моменту отримання сторонами оригіналу. Заявка вважається прийнятою виконавцем до виконання після підписання уповноваженою посадовою особою і скріплення її печаткою виконавця.

Пунктом 2.8. договору було передбачено, що водій, якого залучає виконавець для виконання зобов'язань за договором, є його уповноваженою особою та діє від його імені.

Відповідно до п. 5.1-5.2 договору розмір оплати за перевезення вантажів та інших послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу за договором, визначаються тарифами та відображаються в заявці. Всі розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника з сум грошових коштів фактично отриманих від вантажовідправника протягом 7 банківських днів з моменту отримання від виконавця оригіналів наступних документів: акту виконаних робіт, податкової накладної, ТТН (CMR) та інших документів, передбачених заявкою та договором.

Крім того, п. 5.3. договору було передбачено, що експедитор сплачує послуги виконавця після надходження грошових коштів від безпосереднього вантажовідправника, з якими у експедитора укладені договори про надання послуг по організації та перевезення вантажів автомобільним транспортом.

13.01.2017 року між сторонами була укладена заявка № З-13012017-1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом Білорусь-Україна (надалі - заявка), за умовами якої позивач за замовленням відповідача зобов'язався здійснити перевезення вантажу за маршрутом: Барановичи - смт. Димер; вантаж - тканина; маса/об'єм - 20,5 тонн, 90 куб.м.; дата завантаження - 13.01.2017 р.; місце вивантаження - м. Барановичи, вул. Фабрична, 7; місце митного оформлення - на місце відповідно СМR; дата поставки - 16.01.2017 р.; місце вивантаження - Київська область, Вишгородський район, смт. Димер, вул. Соборна, 31; сума фрахту за автомобіль - 22000,00 грн.

Судом встановлено, що п. 16 заявки було передбачено, що вона є додатком до основного договору та дійсна при розгляді у суді. Також, у графі заяви "Перевізник" було зазначено, що перевізником є ТОВ "Райт Вей", водій - ОСОБА_2, держ. номер автомобіля: DAF НОМЕР_3; держ. номер полуприцепа: НОМЕР_2.

З Міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) (том 1 а.с. 18) вбачається, що вантаж (тканина) масою 20201,89 кг був перевезений автомобілем держ. номер - НОМЕР_3 та полуприцепом держ. номер НОМЕР_2, які були зазначені у заявці № З-13012017-1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом Білорусь-Україна. Місце та дата завантаження вантажу - м. Барановичі, Білорусь, 16.01.2017 р.; місце та дата вивантаження - Київська область, Вишгородський район, смт. Димер, вул. Соборна, 31, 18.01.2017 р.; відправник - ОАО "Барановичское производственное хлопчатобумажное объединение" (Білорусь, м. Барановичі, вул. Фабрична, 7); отримувач - ТОВ "Текстиль-Рівне" (Україна, м. Ровно, вул. П.Могили, 57).

Отже, приймаючи до уваги вищевикладені обставини, матеріалами справи підтверджується факт здійснення позивачем перевезення вантажу відповідно до умов заявки № З-13012017-1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом Білорусь-Україна та договору, які були укладені між сторонами.

18.01.2017 року відповідачем був складений акт надання послуг № 14 та рахунок на оплату № 17 на суму 22000,00 грн. Позивачем в процесі розгляду справи були надані до суду докази направлення на адресу відповідача акту надання послуг, CMR та інших документів, передбачених п. 5.2. договору на адресу відповідача (копія фіскального чеку ПАТ "Укрпошта" від 11.09.2017 р. про відправлення цінного листа та копія опису вкладення у цінний лист).

Крім того, згідно позову позивач вказує, що у відповідності до умов договору позивачем на адресу відповідача був направлений акт надання послуг та Міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) про що свідчить експрес-накладна № 59 0002 3800 3105 від 16.02.2017 р. ТОВ "Нова Пошта".

Разом з тим, суд констатує факт наявності в матеріалах справи доказів отримання відповідачем від вантажоодержувача - ТОВ "Текстиль-Рівне" оплати за надані послуги з перевезення відповідно до умов заявки № З-13012017-1 та договору, що вбачається з платіжного доручення № 36 від 01.02.2017 р. на суму 10000,00 грн. та платіжного доручення № 50 від 15.02.2017 р. на суму 13000,00 грн. з призначенням платежів "оплата за товар згідно акта № З-13012017-1 від 18.01.2017 р.". При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем позивачу суми основного боргу у розмірі 22000,00 грн.

З урахуванням вищевикладених обставин господарський суд приходить до висновку, що свої зобов'язання щодо сплати наданих позивачем послуг з перевезення відповідач не виконав, у зв'язку з чим сума основного боргу відповідача становить 22000,00 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із приписами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

З огляду на вищевикладене та враховуючи факт здійснення позивачем перевезення вантажу відповідно до умов заявки № З-13012017-1 та договору, які були укладені з відповідачем; умови п. 5.3. договору, яким передбачено, що експедитор сплачує послуги виконавця після надходження грошових коштів від безпосереднього вантажовідправника, з якими у експедитора укладені договори про надання послуг по організації та перевезення вантажів автомобільним транспортом; факт наявності в матеріалах справи доказів отримання відповідачем від вантажоодержувача - ТОВ "Текстиль-Рівне" оплати за надані послуги з перевезення та факт направлення позивачем на адресу відповідача документів, які підтверджують факт виконання заявки № З-13012017-1, укладеної між сторонами, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги у справі підтверджуються матеріалами справи, вони є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої при задоволенні позову судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 628, 629, 908, 909, 929 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р № НОМЕР_4 у ПАТ КБ "Приватбанк" м. Харків, МФО 351533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Райт Вей" (03680, м. Київ, вулиця Виборзька, будинок 94; ідентифікаційний код 40459661, р/р № 26007455021350 у АТ "ОТП Банк" м. Київ, МФО 300528) суму основного боргу у розмірі 22000,00 грн. та судові витрати зі сплати судового у розмірі 1600,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 25.09.2017 р.

Суддя Л.В. Шарко