Постанова

від 19.09.2017 по справі 910/4397/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2017 р. Справа№ 910/4397/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Калатай Н.Ф.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Степанці О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явилися,

від відповідача - ОСОБА_2, договір б/н від 13.06.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу

Фізичної особи -підприємця ОСОБА_3

на рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2017 року

у справі №910/4397/17 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_3

про стягнення 273236,77 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 подав до господарського суду міста Києва позовну заяву до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 про стягнення 273236,77 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.04.2017 року у справі №910/4397/17 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 128926,43 грн. заборгованості, 132678,34 грн. інфляційних витрат, 11596,00 грн. 3% річних, 4098,00 грн. судового збору та 2040,00 грн. витрати на оплату послуг адвоката.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, у відповідності до якої просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2017 року у справі №910/4397/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та прийняти заяву про застосування строків позовної давності щодо стягнення коштів з позивача на користь відповідача за договором №01/14 від 17.01.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 року у справі №910/4397/17 апеляційну скаргу повернуто на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Усунувши недоліки Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2017 року у справі №910/4397/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та прийняти заяву про застосування строків позовної давності щодо стягнення коштів з позивача на користь відповідача за договором №01/14 від 17.01.2014 року.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, виходячи з того, що судом першої інстанції неправомірно розглядалася справа за відсутності представника відповідача, що позбавило його можливості надати свої пояснення та заперечення проти доводів позивача. Зокрема, апелянт зазначає, що останній не мав можливості брати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, оскільки перебував у відрядженні, відтак відповідач був позбавлений можливості подати заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 року у справі №910/4397/17 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2017 року у справі №910/4397/17 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Ткаченко О.Б. Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 01.08.2017 року.

31.07.2017 року до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У зв'язку з перебуванням судді Ткаченко О.Б., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, відповідно до пп. 2.3.25, 2.3.49 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 5.1, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Київському апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів від 03.02.2016 року, автоматизованою системою здійснено заміну судді Ткаченко О.Б. у складі визначеної колегії для розгляду вказаної вище справи, про що сформовано протокол.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2017 року у справі №910/4494/17 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Чорногуз М.Г. Калатай Н.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 року у справі №910/4397/17 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2017 року у справі №910/4397/17 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Калатай Н.Ф. Чорногуз М.Г. та призначено її розгляд на 19.09.2017 року.

13.09.2017 року до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.74-1 ГПК України господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за сім днів до дня проведення судового засідання, в якому відбуватиметься така участь.

Питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується господарським судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніш як за п'ять днів до дня проведення такого судового засідання. Ухвала суду, прийнята за наслідками вирішення цього питання, оскарженню не підлягає.

Вказані у ч.ч.2, 3 ст.74-1 ГПК України строки встановлені, перш за все, для забезпечення можливості суду, який виносить ухвалу про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, та суду, якому доручається забезпечити проведення відеоконференції, технічної організації та забезпечення своєчасного проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Враховуючи положення ч.2 (клопотання повинно бути подане не пізніше як за сім днів до дня проведення судового засідання) та ч.3 (клопотання повинно бути розглянуте не пізніш як за п'ять днів до дня проведення такого судового засідання) ст.74-1 ГПК України, та беручи до уваги, що клопотання позивача про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції надійшло до суду 13.09.2017 (відповідно до вхідного реєстраційного штампу суду), а розгляд справи № 910/4397/17 призначено на 19.09.2017 року, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні, призначеному на 19.09.2017 року, у режимі відеоконференції.

19.09.2017 року до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 19.09.2017 року з`явився представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду. Представник позивача в судове засідання не з`явився.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що позивач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 17.01.2014 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (постачальник за договором) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (покупець за договором) укладено договір № 01/17 (далі - договір) (а.с. 15).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити покупцю, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити тканину сорочкову (далі - товар) у кількості 7 401 метр на загальну суму 128 962 грн. 43 коп., в асортименті та за цінами, згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Як передбачено пунктом 2.1. договору поставка товару здійснюється самовивозом зі складу постачальника до 21.01.2014 року.

Згідно з п. 2.2. договору відвантаження товару здійснюється зі складу постачальника у м. Львові, вул. Залізнична, 7.

Відповідно до п. 3.1. договору постачальник зобов`язується поставити (передати у власність покупця) товар за ціною, зазначеною у специфікації затвердженій сторонами (додаток №1).

В матеріалах справи наявна специфікація до договору №01/14 від 17.01.2014 року відповідно до якої вартість товару складає 128 962, 43 грн. (а.с. 16).

Згідно з п. 3.2. договору оплата здійснюється банківським переказом на рахунок постачальника в українських гривнях шляхом здійснення повної оплати (100% вартості) за товар, у сумі 128 962 грн. 43 коп., у термін до 14.02.2014 року.

У відповідності до пункту 4.1 договору вартість товару вважаються остаточно визначеними сторонами в видаткових накладних на момент постачання партії товару.

Термін дії даного договору встановлюється з дня його підписання і діє до 31.12.2014 (пункт 7.1. договору).

Позивач на виконання умов договору, поставив відповідачу товар на загальну суму 128 962, 43 грн., що підтверджується підписаною, як з боку позивача так і збоку відповідача та скріпленій печатками сторін видатковій накладній №РН-00001/01 від 20.01.2014 року, копія якої містяться в матеріалах справи (а.с. 17) та приймається судом, як належні докази виконання позивачем договірних зобов'язань.

Повідомлень про порушення продавцем своїх зобов`язань за спірним договором з боку відповідача відсутні.

Також в матеріалах справи наявна претензія №01/12 від 30.12.2016 року, яку позивач направив на адресу відповідача. (а.с. 18). Як вбачається зі змісту претензії, позивач вимагав у 10-ти денний строк з дня отримання цієї претензії перерахувати на рахунок позивача 128 962, 43 грн. боргу, 134 971, 98 грн. пені, 127 523, 25 грн. втрат від інфляції та 11 119, 00 грн. 3% річних.

Докази отримання вказаної претензії наявні в матеріалах справи. (а.с. 19). Проте, як зазначає позивач, вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, станом на час звернення позивача до суду, за відповідачем виникла заборгованість у розмірі 128 962, 43 грн.

Доказів оплати заборгованості на час вирішення спору, відповідачем суду не подано.

Відтак, на переконання колегії суддів та в підтвердження висновків суду першої інстанції, вбачається наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем у сумі 128 962, 43 грн., строк виконання якого настав і яке відповідачем не виконане.

За своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що наявні в матеріалах справи підписані покупцем як договору так і видаткової накладної №РН-00001/01 від 20.01.2014 року без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття покупцем цього товару та, відповідно, породжує для останнього обов'язок по його оплаті у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, наявні у справі докази, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача 128 962, 43 грн. заборгованості за поставлений товар є доведеною та обґрунтованою, а, відтак, підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 11 596, 00 грн. 3% річних та 132 678, 34 грн. інфляційних за період з 15.02.2014 року по 13.02.2017 року.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Провівши повторний математичний розрахунок за допомогою калькулятора підрахунку ЛІГА:ЗАКОН , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума 3 % річних, інфляційних втрат є вірними та відповідають вимогам чинного законодавства.

За умов наведених вище, з огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язань, а також здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів встановила, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а саме з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача 11 596, 00 грн. 3% річних та 132 678, 34 грн. інфляційних.

Доводи відповідача, які викладені у апеляційній скарзі, з приводу того що суд першої інстанції не правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача, відтак останній був позбавлений можливості подати заяву про застосування строків позовної давності колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2017 року було порушено провадження у справі № 910/4397/17, розгляд справи призначений на 24.04.2017 року (а.с. 1).

Згідно із відміткою на звороті ухвали господарського суду міста Києва від 21.03.2017 року у справі № 910/4397/17, вказана ухвала була направлена сторонам 22.03.2017 року, тобто без порушення вимог ст. 64 Господарського процесуального кодексу України.

В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке направлялось на адресу відповідача, що повернуто поштовим відділенням на адресу суду у зв`язку із отриманням поштового відправлення ОСОБА_3 19.04.2017 року. (а.с. 3).

Відповідно до абзацу 3 підпункту 3.9.1 підпункту 3.9 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції За змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач відповідно абзацу 3 підпункту 3.9.1 підпункту 3.9 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції та статті 64 Господарського процесуального кодексу України вважається таким, що повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. Отже суд першої інстанції здійснив всі передбачені процесуальним законодавством вимоги.

Окрім того, як вбачається із доданих до позовної заяви документів (фіскального чеку та опису вкладення у цінний лист а.с. 27, 29), позивач при зверненні з позовом до суду направляв на адресу відповідача копію позовної заяви та додатків до неї.

Відтак, колегія суддів зазначає, що відповідач був обізнаний як із змістом позовних вимог, які заявлялись позивачем до нього, так і про призначений судом розгляд справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не був позбавлений з 19.04.2017 року по 24.04.2017 року направити поштою, телеграмою, на електронну адресу або подати наручно клопотання про відкладення розгляду справи, або ж, як він зазначає клопотання про застосування строку позовної давності.

Письмовими доказами, згідно ст. 36 ГПК України є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Окрім того, згідно п. 1.5.1-1.5.4. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28, отримання та відправлення електронних документів здійснюється через офіційні електронні адреси суду. Поштова програма забезпечує збереження інформації про отримані та відправлені повідомлення, а також перевірку повідомлень на наявність шкідливих програмних кодів (вірусів). Працівники апарату суду, відповідальні за офіційне листування електронною поштою, зобов'язані перевіряти електронну поштову скриньку не менше двох разів на день (на початку першої та другої половини робочого дня). Після отримання електронних документів працівники, відповідальні за офіційне листування електронною поштою: 1) перевіряють кожний документ на повноту та відповідність реєстраційних реквізитів, вказаних у темі і вкладеному файлі; 2) у разі отримання електронного документа з порушенням цілісності та автентичності (невідповідність електронного цифрового підпису, наявність шкідливого програмного коду тощо) відправникові електронного документа надсилається відповідне повідомлення, у якому зазначається про необхідність відправлення нового електронного документа; інфікований електронний документ вилучають із папки Вхідні ; 3) надсилають електронною поштою підтвердження про отримання електронного документа відправнику (якщо про це є запит у листі) або повідомлення про проблеми з його читанням чи про відсутність файлів, що мали бути додані; 4) реєструють електронний документ відповідно до вимог діловодства; 5) пересилають електронний документ керівництву суду, а в разі потреби друкують зміст електронного повідомлення до документа та файли, що були вкладені до нього, та передають їх на розгляд керівництва суду.

Однак, як вбачається з матеріалів справи жодного документа, отриманого через електронну адресу Господарського суду міста Києва, канцелярією суду не зареєстровано.

Відповідно до ст. 256, п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульоване із застосуванням слова "лише" (синонім "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави стверджувати, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі суд не застосовує позовної давності.

Тобто цією нормою встановлено суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачено випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, положення про позовну давність є диспозитивними, а не імперативними в застосуванні.

Отже, без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Тому суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. (постанова Верховного суду України від 22.03.2017 року №6-3063цс16).

В апеляційній скарзі апелянтом не наведено жодного обґрунтування та не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував існування обставин, що перешкоджали б йому у подачі таких заяв.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач мав можливість взяти участь у розгляді справи під час судового засідання та можливість подання заяви про застосування строків позовної давності до місцевого господарського суду, однак не скористався своїм правом у суді першої інстанції, а тому колегія суддів не приймає заяву відповідача про застосування строків позовної давності у зв'язку з порушенням відповідачем порядку на її подання.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача боргу, 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 2040, 00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статях 4, 13, 14, 15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (клієнт) та адвокатом Мелех Д.О. (надалі - адвокат) 13.02.2017 року було укладено договір про надання правової допомоги. (а.с. 21).

Відповідно до п. 1.1. якого, адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу замовнику в обсязі та на умовах, передбаченими цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Згідно з п. 3.1 договору сторони погодили, що за правову допомогу, передбачену в п.1.2. договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі 600 грн. за нормо-годину роботи адвоката.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатом було підписано акт приймання-передачі виконаних робіт від 13.02.2017 року, а також відповідно до платіжного доручення № 7 від 14.02.2017 року позивач перерахував на рахунок адвоката грошові кошти у розмірі 2 040, 00 грн. у якості оплати за надання правової допомоги згідно договору № б/н від 13.02.2017 року. (а.с.24-25).

У матеріалах справи також міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1, виданого на підставі рішення ради адвокатів Львівської області від 22.02.2016 № 49 на ім'я Мелех Дмитро Орестович. (а.с.22).

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (Пункт 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано договір про надання правової дороги та підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, зважаючи на наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про кваліфікацію зазначених позивачем судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 28 Правил адвокатської етики.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги предмет позовних вимог, співрозмірність його із розміром адвокатських витрат, які відповідач зобов'язаний відшкодувати, та зважаючи на результати вирішення спору у даній справі, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги про стягнення судових витрат пов`язаних з оплатою позивачем правової допомоги обґрунтовано задоволені судом першої інстанції в повному обсязі.

Твердження скаржника про те, що під час прийняття оскаржуваного рішення суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального закону, щодо повного та всебічного дослідження обставин справи, судова колегія вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав правову оцінку наявними у матеріалах справи доказами.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2017 року у справі №910/4397/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2017 року у справі №910/4397/17 залишити без змін.

3. Справу №910/4397/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Н.Ф. Калатай

М.Г. Чорногуз