Ухвала

від 13.09.2017 по справі 481/1954/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючогоЧервинської М.Є., суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М., Мазур Л.М., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі та пені, повернення земельної ділянки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 31 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2016 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2014 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обгрунтування, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 17,16 га, розташована на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області. 03 березня 2008 року між ним та відповідачем укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстрований 13 травня 2008 року у державному реєстру земель за № 040802005039. За умовами договору орендна плата за користування земельною ділянкою вноситься відповідачем щорічно до 0 1 грудня у розмірі 2 000 гривень. Посилаючись на те, що відповідач систематично порушує умови щодо своєчасної сплати орендної плати, просив суд достроково розірвати договір оренди, стягнути на свою користь заборгованість по орендній платі у розмірі 6 000 гривень за 2012 -2014 роки, пеню у розмірі 0,02 % за кожен день прострочення за невиконання умов договору, що становить 320 гривень 40 копійок за період з 01 грудня 2014 року по 10 лютого 2015 року,та повернути земельну ділянку. РішеннямНовобузького районного суду Миколаївської області від 31 березня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з доведеності факту отримання позивачем від відповідача наперед грошових коштів у розмірі 25 740 гривень в рахунок орендної плати, а тому дійшов висновку про відсутність систематичного порушення орендарем строків сплати орендної плати, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову про дострокове розірвання договору та стягнення заборгованості з орендної плати, пені та повернення земельної ділянки як похідних вимог. Проте з такими висновками судів погодитись не можна. Статтями 213, 214, 316 ЦПК Українипередбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що позивачу на підставі державного акта серії НОМЕР_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 17,16 га, розташована на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області. 03 березня 2008 року між сторонами укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстрований 13 травня 2008 року у державному реєстру земель за № 040802005039. Відповідно до ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно зі ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Умовами спірного договору встановлено, що орендна плата у розмірі 2 000 гривень вноситься до 01 грудня кожного року (п. 11). У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, сплачується пеня у розмірі 0,02 % несплаченої суми за кожен день прострочення. Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст . ст. 24 , 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України. Пунктом д ч. 1 ст. 141 ЗК України передбачено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. При цьому несвоєчасна сплата означає несплату певної суми грошових коштів у певний строк, зокрема, в даному випадку, у строк, передбачений договором оренди землі. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що спірні правовідносини передбачають систематичну несплату орендної плати як підставу для розірвання договору оренди, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року (справа № 6-146цс12), яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись всіма судами. Встановивши, що умовами договору оренди розмір орендної плати становить 2 000 гривень до 01 грудня кожного року, суд першої інстанції вважав, що позивачем за розпискою отримано орендну плату за весь період оренди у розмірі 49 000 гривень, при цьому не з'ясував, чи передбачено умовами договору оренди внесення орендної плати наперед та не перевірив, чи є вказана сума платою за весь період оренди. Крім того, відсутність заборгованості з орендної плати суд першої інстанції обгрунтував отриманими позивачем за розпискою (попереднім договором про наміри) 25 740 гривень за продаж належної йому на підставі державного акта серії НОМЕР_1 земельної ділянки із зобов'язанням після зняття мораторію на продаж землі переоформити її на ОСОБА_7 та ОСОБА_9 Разом з тим судом не з'ясовано, які правовідносини склалися між сторонами за вказаною розпискою та її правове значення . Вирішуючи спір, суд першої інстанції належним чином не з'ясував фактичних обставин справи; не надав належного правового обґрунтування та оцінки спірному договору оренди щодо розміру орендної плати і строків її сплати та дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та помилково залишив рішення без змін. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 задовольнити. Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 31 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає . Головуючий М.Є. Червинська Судді: І.М. Завгородня В.М. Коротун Л.М. Мазур О.В. Попович Л.М. Мазур О.В. Попович