Постанова

від 27.09.2017 по справі 815/4096/17

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/4096/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років для городництва на території Матроської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), згідно листа Про надання відповіді від 06.07.2017 № 056/0-6313/6-17, прийняте за результатами розгляду клопотання позивача від 14.06.2017; зобов'язати відповідача затвердити виготовлений ПП Трайзер експо Україна проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу в оренду строком на 49 років для городництва на території Матроської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту); зобов'язати відповідача надати позивачу земельну ділянку загальною площею 2 га, кадастровий номер 5122083600:01:002:0017 на території Матроської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту) у користування строком на 49 років для городництва з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в 2015 році отримав дозвіл ГУ Держгеокадастру в Одеській області на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років для городництва орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність чи користування, на території Матроської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту). Виготовлений проект було погоджено відділом Держгеокадастру в Ізмаїльському районі Одеської області згідно висновку від 12.08.2016 № 221/41-16. В червні 2017 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про затвердження проекту землеустрою для передачі йому відповідної земельної ділянки в користування. Однак листом від 06.07.2017 № 056/0-6313/6-17 йому було відмовлено в затвердженні проекту з посиланням на Стратегію удосконалення механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженою постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 07.06.2017 № 413. На думку позивача, вимоги вказаної Стратегії, зокрема щодо передачі земельних ділянок лише за результатами земельних торгів, суперечать приписам ст.ст. 116, 123 ЗК України. В той же час, Стратегія містить застереження щодо випадків, коли відповідний дозвіл на розроблення документації із землеустрою виданий територіальними органами Держгеокадастру до набрання чинності цією Стратегією, яке дозволяє затверджувати таку документацію до кінця кварталу, що настає за кварталом, в якому була схвалена Стратегія. Отже затвердження поданого позивачем проекту повинно було відбуватись за правилами, що діяли станом на 22.12.2015 протягом червня-вересня 2017 - кварталі, що настав за кварталом, в якому була схвалена Стратегія. Зважаючи на порушення відповідачем вимог законодавства, позивач звернувся за судовим захистом із даним адміністративним позовом.

До суду з'явився представник позивача, який позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача до суду не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Згідно наданих до суду заперечень, відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на правомірність та обґрунтованість прийнятого відповідачем рішення. Так, оскаржуваним рішенням заявника повідомлено про те, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення городництва подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки держаної чи комунальної власності відповідно до положень, визначених ст. 122 Земельного кодексу України. Також Головне управління розглянуло клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою для передачі йому відповідної земельної ділянки в користування, за результатами чого Головне управління листом від 06.07.2017 № 056/0-6313/6-17 проінформувало позивача, що постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 07.06.2017 № 413 затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними , за якою під час передачі земельних ділянок с/г призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації, Держегокадастр та його територіальні органи повинні надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації, відповідно до переліку земельних ділянок, який формується щоквартально та оприлюднюється на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру. З огляду на те, що бажана до відведення земельна ділянка в наведеному переліку відсутня, Головне управління обґрунтовано відмовило позивачу у затвердженні проекту землеустрою для передачі йому відповідної. При цьому поданий позивачем висновок відділу Держгеокадастру в Ізмаїльському районі Одеської області від 12.09.2016 № 221/41-16 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вважається не чинним, оскільки в останньому абзаці цього висновку зазначено, що він вважається чинним на період незмінності визначеними нормативно-правовими актами та відповідною документацією вимог та умов, з яких надавалось погодження. Також відповідач вважає, що суд не має права втручатися у виключну компетенцію Управління та зобов'язувати його вчиняти певні дії, які є його дискреційними повноваженнями.

Згідно ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Судом встановлено, що у листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років для городництва орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Матроської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, що знаходяться за межами населеного пункту та не надані у власність чи користування.

За результатами розгляду вищезазначеного клопотання Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області 22.12.2015 видано наказ № 15-2020/214-15-СГ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою , яким ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років для городництва орієнтованою площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність чи користування, на території Матроської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту).

В подальшому ОСОБА_1 звернувся до ПП Трайзер експо Україна з заявою від 28.12.2015 про виконання комплексу робіт з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та оформив відповідний договір за № 463-15п.

У відповідності до ч.4 ст.123 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 в оренду строком на 49 років для городництва на території Матроської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту) погоджено висновком відділом Держгеокадастру в Ізмаїльському районі Одеської області від 12.08.2016 № 221/41-16.

14.06.2017 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про затвердження проекту землеустрою та передачі йому відповідної земельної ділянки в користування згідно з ч.6, ч.10 ст.123 Земельного кодексу України.

Листом від 06.07.2017 № 056/0-6313/6-17 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області було повідомлено ОСОБА_1 про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що зумовило позивача звернутися до суду із даним адміністративним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене рішення необґрунтованим, а позовні вимоги в цій частині підлягаючими до задоволення.

Зі змісту листа Головного управління від 06.07.2017 № 056/0-6313/6-17 вбачається, що відповідач відмовив в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, пославшись на Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затверджену постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 7 червня 2017 № 413, згідно якої передача земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності в оренду для городництва відбувається лише за результатами земельних торгів.

Відповідно до ст.1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ч.1 ст.6 цього ж Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (ч.2 ст.123 ЗК України).

Згідно з ч.1 ст.186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч.6 ст.123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Частиною 10 цієї ж статті передбачено, що рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються, зокрема, затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 7 червня 2017 р. N 413 Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Метою Стратегії є створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави.

Основними завданнями Стратегії є: впровадження засад стратегічного менеджменту в систему управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності; забезпечення оптимального використання земель, зокрема з урахуванням регіональних програм і планів розвитку територій, генеральних планів населених пунктів; підвищення рівня прозорості та публічності під час формування та реалізації державної земельної політики; підвищення рівня обізнаності населення, землевласників і землекористувачів щодо проблем деградації земель та сталого землекористування; запобігання деградаційним процесам ґрунтового покриву, підвищення рівня родючості ґрунтів; проведення рекультивації порушених земель.

Пріоритетами управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними є: забезпечення паритету інтересів суспільства, територіальних громад та держави під час здійснення повноважень з розпорядження землями; передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності переважно на умовах оренди на строк не більш як сім років; передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в оренду виключно на земельних торгах (в тому числі тих, строк дії оренди яких припиняється), крім установлених законом випадків; оформлення державними підприємствами, установами та організаціями права користування земельними ділянками, які ними фактично використовуються, у строк до 1 січня 2018 року; забезпечення здійснення заходів з охорони земель, збереження і відтворення родючості ґрунтів; забезпечення відкритості, прозорості, прогнозованості, передбачуваності, послідовності діяльності Мінагрополітики та Держгеокадастру під час формування та реалізації державної політики у сфері земельних відносин; запобігання виникненню корупційних факторів.

Органами, що забезпечують реалізацію Стратегії, є Мінагрополітики, Держгеокадастр, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, які беруть участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань реалізації Стратегії.

Держгеокадастр реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до закону, державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів; проводить моніторинг та оцінку результативності реалізації Стратегії.

Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні:

формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області, за такою формулою: Sбп = Sаук х 0,25, де Sбп - площа земельних ділянок, яку пропонується передати безоплатно у власність на території відповідної області; Sаук - площа земельних ділянок, право оренди на яку було продано на території відповідної області у кварталі, що передував поточному кварталу;

щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок;

надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції;

враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян.

В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. по справі N 1-7/99).

В даному випадку Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ним передбачає, що у разі надання дозволів на розроблення документації із землеустрою територіальними органами Держгеокадастру до набрання чинності цією Стратегією на умовах, що суперечать положенням цієї Стратегії, затвердження такої документації здійснюється до кінця кварталу, що настає за кварталом, в якому була схвалена ця Стратегія.

Таким чином, відмова Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 06.07.2017 № 056/0-6313/6-17, прийнята за результатами розгляду клопотання позивача від 14.06.2017, вищезазначеним вимогам не відповідає. Зокрема, відповідачем проігноровано, що ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою до набрання чинності Стратегії, а тому затвердження такої документації повинно було здійснюватися до кінця кварталу, що настає за кварталом, в якому була схвалена Стратегія, і позивач звернувся у відповідний термін.

При цьому суд критично оцінює посилання відповідача на те, що в останньому абзаці висновку відділу Держгеокадастру в Ізмаїльському районі Одеської області від 12.09.2016 № 221/41-16 про погодження проекту вказано, що він вважається чинним на період незмінності визначеними нормативно-правовими актами та відповідною документацією вимог та умов, з яких надавалося погодження.

Так, Стратегія прямо передбачає такий алгоритм відпрацювання поданих документів уповноваженими органами та містить пряму імперативну норму про те, що виданий раніше дозвіл, який суперечить положенням цієї Стратегії, залишається чинним із всіма відповідними наслідками до кінця кварталу, що настає за кварталом, в якому була схвалена ця Стратегія.

Перевіряючи відповідність закону спірних дій та рішення відповідача, суд відмічає, що критерії правомірності рішень та діянь органів державної влади та управління викладені законодавцем в ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України, відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії та прийняті рішення.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Отже, всупереч наведеним нормам та вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки, і не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що приймаючи рішення від 06.07.2017 № 056/0-6313/6-17 про відмову ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області діяло у непередбачений законодавством спосіб, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку із чим вказане рішення підлягає скасуванню.

При цьому суд зазначає, що зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення про передачу земельної ділянки є певною мірою втручанням у дискреційні повноваження органу виконавчої влади.

Згідно Рекомендацій Комітету ОСОБА_2 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_2 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України 21.10.2010 року № П-278/10.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналіз приписів КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Поряд із тим, згідно ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Застосування різних способів захисту порушеного права позивача повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку.

Звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Правову позицію щодо можливості обрання самим судом іншого способу захисту порушеного права позивача, у разі, якщо позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, підтримано Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України і у постанові від 20 квітня 2010 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до відкритого акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк , приватної фірми Орнатус про зобов'язання вчинити певні дії. Зокрема, в зазначеній постанові Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом. Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Вирішуючи спір, суд враховує, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути звернення ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою та передачі йому відповідної земельної ділянки в користування з обов'язковим врахуванням відповідачем викладених вище висновків суду та у відповідності до вимог останнього абзацу розділу Система організації процесу виконання Стратегії Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ним.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

На підставі положень ч.2,3 ст.162 КАС України суд вважає за необхідне винести постанову, яка б гарантувала дотримання та захист прав, свобод, інтересів особи, яка звернулась за судовим захистом.

Керуючись ст.ст. 128, 158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років для городництва на території Матроської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), згідно листа Про надання відповіді від 06.07.2017 № 056/0-6313/6-17, прийняте за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 14.06.2017.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути подані 14.06.2017 ОСОБА_1 документи про затвердження проекту землеустрою та передачі йому земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га в оренду строком на 49 років для городництва на території Матроської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя І.В. Завальнюк