Рішення

від 19.09.2017 по справі 910/13584/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2017Справа №910/13584/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНЕО ТЕХНОЛОГІЯ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОРД-ТБ"

про стягнення 190409,62 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Білецький Д.О. (директор)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНЕО ТЕХНОЛОГІЯ" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОРД-ТБ" (відповідач) заборгованості за невиконання зобов'язань з поставки 18 тон скрапленого газу в сумі 250 409,62 грн. з яких: 246 400,00 грн. - основний борг, 761,95 грн. - 3 % річних, 3 247,67 грн. - пеня. Також позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5500,00 грн., суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви майнового характеру в розмірі 3756,14 грн., суму сплаченого судового збору за подання заяви про забезпечення позову у сумі 800,00 грн. та про повернення надлишково сплаченого судового збору у сумі 288,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань в частині поставки оплаченого позивачем скрапленого газу автомобільним транспортом.

Також позивачем разом з позовом було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міст Києва від 16.08.2017 порушено провадження у справі № 910/13584/17 та призначено її до розгляду на 05.09.2017.

05.09.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 05.09.2017 з'явились представники позивача, подали заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивачем заявлено до стягнення 210 409,62 грн. Також позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 7250,00 грн., суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви майнового характеру в розмірі 3756,14 грн., суму сплаченого судового збору за подання заяви про забезпечення позову та про повернення надлишково сплаченого судового збору у сумі 288,65 грн.

В судовому засіданні 05.09.2017 вказана заява про зменшення розміру позовних вимог прийнята до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міст Києва від 05.09.2017 розгляд справи №910/13584/17 відкладено на 19.09.2017.

18.09.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі та заява про зменшення позовних вимог.

В судове засідання 19.09.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання 19.09.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав. Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду ухвалою суду від 05.09.2017.

Представник позивача в судовому засіданні 19.09.2017 підтримав заяву від 15.09.2017 про зменшення позовних вимог, просив суд її прийняти до розгляду.

У своїй заяві від 15.09.2017 позивачем заявлено до стягнення з відповідача 190409,62 грн.

Згідно із ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що заява про зменшення розміру позовних вимог відповідає приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до розгляду, у зв'язку з чим, позовні вимоги розглядаються в її редакції та відповідно має місце нова ціна позову.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд відмовив в її задоволенні з огляду на наступне.

В своїй заяві про забезпечення позову позивач просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунку відповідача заявлених вимог.

Заява позивача мотивована наявністю у відповідача заборгованості, перед іншими контрагентами, невиконанням відповідачем зобов'язань перед позивачем та відсутністю відповідей на претензії позивача.

У відповідності до ст. 66 ГПК Украйни, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно із ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

В пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" роз'яснено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Слід зазначити, що заява про забезпечення позову, є обґрунтованою із зазначенням адекватного засобу забезпечення позову. При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33-34 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

З огляду на вищенаведене, враховуючи наведені позивачем доводи щодо необхідності вжиття відповідних заходів до забезпечення позову, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову та вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, суду не надано жодних доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Також, суд зазначає, що саме лише припущення про здійснення відповідачем дій спрямованих на відчуження майна та інших цінностей не створює підстав для задоволення відповідної заяви.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, у зв'язку із чим, суд відмовляє у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Представник позивача в судовому засіданні 19.09.2017 надав суду пояснення по суті позовних вимог, підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 19.09.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНЕО ТЕХНОЛОГІЯ" (позивачем) було надано відповідачу заявку № 2800-044 від 04.07.2017 на постачання 18 тонн скрапленого газу на суму 266 400,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "НОРД-ТБ" (відповідачем) було виставлено позивачу рахунок на оплату № 57 від 04 липня 2017 року на оплату скрапленого газу на суму 266 400,00 грн.

Платіжним дорученням №10 від 04 липня 2017 року позивачем було перераховано на користь відповідача 266400,00 грн. з призначенням платежу "оплата скрапленого газу згідно рахунку на оплату №57 від 04.07.2017".

Оскільки, відповідачем не було поставлено товар у строки встановлені в заявці № 2800-044 від 04.07.2017, позивач звернувся до відповідача із претензією № 1000-001 від 12.07.2017 про повернення сплачених коштів у сумі 266 400,00 грн.

Гарантійним листом №17 від 14.07.2017 відповідач зазначив, що зобов'язується здійснити повернення грошових коштів в сумі 266 400,00 грн. протягом періоду з 17 липня 2017 року до 21 липня 2017 року.

Оскільки, відповідач не здійснив поставку оплаченого позивачем товару та не повернув попередньої оплати у повному обсязі, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача, у редакції заяви про зменшення позовних вимог, 190409,62 грн., з яких за розрахунком позивача: заборгованість у сумі 186400,00 грн., 3 % річних у сумі 761,95 грн. та пені у сумі 3 247,67 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Часиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи заявку № 2800-044 від 04.07.2017, рахунок на оплату № 57 від 04.07.2017 та платіжне доручення №10 від 04.07.2017 судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, згідно яких позивач зобов'язався здійснити оплату товару, визначеного у заявці, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався здійснити поставку товару.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивачем на виконання взятих на себе зобов'язань, здійснено оплату виставленого відповідачем рахунку на оплату №57 від 04.07.2017 на загальну суму 266400,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №10 від 04.07.2017.

Відповідач, в порушення своїх зобов'язань, оплачений позивачем товар у строки визначені заявкою № 2800-044 від 04.07.2017 позивачу не поставив.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Отже, у позивача в силу положень ст. 693 ЦК України, виникло право вимоги до відповідача про передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як підтверджено матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача із претензією № 1000-001 від 12.07.2017 про повернення сплачених коштів у сумі 266 400,00 грн. (позивач направляв претензію 12.07.2017 електронною поштою та повторно 04.08.2017 засобами поштового зв'язку, що підтверджується описом вкладення у цінний лист).

В гарантійному листі №17 від 14.07.2017 відповідач вказав, що зобов'язується здійснити повернення грошових коштів в сумі 266 400,00 грн. протягом періоду з 17 липня 2017 року до 21 липня 2017 року.

Відповідачем здійснено часткове повернення оплати за непоставлений товар у сумі 80000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №142 від 24.07.2017, №154 від 09.08.2017, №1 від 07.09.2017, у зв'язку із чим, невиконане зобов'язання відповідача перед позивачем становить 186400,00 грн. (266400,00 грн. - 80000,00 грн.).

Згідно із ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевстановлені судом обставини, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 186400,00 грн. або поставки товару на вказану суму, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 186400,00 грн. заборгованості.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3 % річних у сумі 761,95 грн. та пені у сумі 3 247,67 грн., то судом встановлено наступне.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, передбачено, що господарсько-правова відповідальність застосовується до учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В статті 546 Цивільного кодексу України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Оскільки, між сторонами не було укладено договору за умовами якого сторонами було б погоджено відповідальність відповідача за порушення строків поставки товару у вигляді пені, то вимоги про стягнення пені у сумі 3247,67 грн., задоволенню не підлягають.

Посилання позивача на Закон України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" визнаються судом помилковими, оскільки приписи даного закону регулюють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Окрім того, даний закон визначає обмеження розміру пені (пеня не має перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня) у разі погодження сторонами такого розміру пені у договорі.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Грошовим зобов'язанням, відповідно до ст. ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Натомість, стягнення з відповідача суми боргу, що становить попередню оплату за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду України у постанові від 16 вересня 2014 року по справі №921/266/13-г/7, позицією Вищого господарського суду України у постановах від 15 грудня 2016 року по справі № 911/345/16, від 14 серпня 2017 року по справі №910/20767/16 та позицією Пленуму Вищого господарського суду України викладеною у пункті 5.2. постанови №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", в якій роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

За таких обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги в частині стягнення 3 % річних у сумі 761,95 грн. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНЕО ТЕХНОЛОГІЯ" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані з наданням адвокатської правової допомоги у розмірі 7250,00 грн.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

На підтвердження надання адвокатських послуг, позивачем надано договір №31/07-17-1 про надання адвокатських послуг від 31.07.2017, укладений між позивачем та Адвокатським об'єднанням "Ліга справедливості в Києві", акт №ОУ-0000577 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 5500,00 грн. від 09.08.2017 та акт №ОУ-0000637 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 05.09.2017 на суму 1750,00 грн.

У матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_1 від 07.07.2017, виданого на підстав рішення Ради адвокатів Полтавської області №6 від 07.07.2015 на ім'я Гуртової Т.І.

Водночас, позивачем було надано докази лише в підтвердження здійснення оплати витрат на правову допомогу адвоката на суму 5500,00 грн., а саме платіжне доручення №24 від 31.07.2017.

Докази витрати на правову допомогу адвоката на суму 1750,00 грн. в матеріалах справи відсутні, у зв'язку із чим у цій частині відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи приписи ст.. 49 ГПК України щодо пропорційного розподілу сум судового збору, за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу у розмірі 5384,18 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОРД-ТБ" (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, будинок 34, ідентифікаційний код 37854480) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНЕО ТЕХНОЛОГІЯ" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, будинок 55, ідентифікаційний код 41259054) заборгованість у сумі 186400,00 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 5384,18 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2796,00 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 26.09.2017.

Суддя С.О. Турчин