Рішення

від 25.09.2017 по справі 922/2759/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2017 р.Справа № 922/2759/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Каюков Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаль", м. Біла Церква до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП Європа", с. Котляри про стягнення коштів у розмірі 26 271,11 грн. в порядку ч. 3 ст. 55 ГПК України ціна позову визначаєть за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_1, за дов. № б/н від 15.05.2017 року

за відсутністю клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Шаль", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "АТП Європа", про стягнення 4 500,00 грн. основної заборгованості, 21 451,36 грн. пені, 53,00 грн. 3% річних та 266,75 грн. інфляційних втрат. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 1 600 грн. та витрат на послуги юриста у розмірі 1 600 грн. Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором 162/1-И на транспортно-експедиційне обслуговування від 01 березня 2017 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 серпня 2017 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/2759/17 та призначено її до слухання у судовому засіданні на 05 вересня 2017 року. 05 вересня 2017 року, ухвалою господарського суду Харківської області, відкладено розгляд даної справи до 25 вересня 2017 року. Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 вересня 2017 року відмовлено в задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Шаль" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 30253 від 19 вересня 2017 року), призначеного на 25 вересня 2017 року об.11:15 год.

В призначене судове засідання 25 вересня 2017 року позивач свого уповноваженого представника в дане судове засідання не направив, про час, дату та місце розгляду даної справи повідомлений, що підтверджується наявним в матеріалах справи протоколом судового засідання від 05 вересня 2017 року, в якому відображено явку сторін та поданим клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 30253 від 19 вересня 2017 року). В засідання суду 25 вересня 2017 року з'явився представник відповідача, який заперечував проти задоволення позову в повному обсязі та зазначав, що сума основного боргу була сплачена останнім під час розгляду даної справи в суді, а саме 30 серпня 2017 року. Позивач свого уповноваженого представника в дане судове засідання не направив, про час, дату та місце розгляду даної справи повідомлений, що підтверджується наявним в матеріалах справи протоколом судового засідання від 05 вересня 2017 року, в якому відображено явку сторін та поданим клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 30253 від 19 вересня 2017 року).

Як визначено у п. п. 3.9. та 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали ( пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції. Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчить, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

В судовому засіданні 25 вересня 2017 року відповідач не виявив наміру подати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх заперечень, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 березня 2017 року між позивачем (перевізник) та відповідачем (експедитор) було укладено договір замовлення № 162/1-И на перевезення вантажу автомобільним транспортом згідно договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 162/1-И від 01 березня 2017 року. Відповідно до вказаного замовлення, перевізник зобов'язаний здійснити перевезення вантажу (запчастини) автомобілем АІ 3712 CX/AI 2988 ХО (водій ОСОБА_2) за маршрутом с. Чайки, Київська обл., - м. Рівно - м. Луцьк; місце розвантаження м. Рівне, м. Луцьк згідно ТТН; дата завантаження 01 березня 2017 року о 20:00; дата доставки 02 березня 2017 року, строго Рівне 5:00 год., ОСОБА_1 7:30 год.; вартість фрахту 4 500,00 грн. б/н з ПДВ 5-7 днів після отримання оригіналів документів.

Як вказує позивач у позовній заяві, він в повному обсязі виконав умови спірного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними: № МЛ-0019305 від 01.03.2017 року; № МЛ-0019306 від 01 березня 2017 року; № ХВ-0219172 від 01 березня 2017 року; № ХВ-0219173 від 01 березня 2017 року. Втім, відповідач свої зобов'язання за спірним договором не виконав своєчасно та в повному обсязі. 21 квітня 2017 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 7/04-17 щодо сплати штрафних санкцій на суму 95,18 грн., відповідно до якої позивач просив, зокрема, здійснити перерахування грошових коштів на користь позивача у розмірі 95,18 грн. в найближчі строки та терміново погасити заборгованість в розмірі 4 500,00 грн., втім відповідач відповіді на вказану претензію не надав, заборгованість не сплатив, що й стало підставою для позивача звернутися з даним позовом до суду. 16 травня 2017 року позивачем було направлено на адресу відповідача рахунок на оплату № 54 від 02.03.2017 року; акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 53 від 02.03.2017 року; заявку № 162/1-И від 01.03.2017 року; договір № 162/1-И від 01.03.2017 року; додаткову угоду № 1 до договору № 162/1-И (які отримані відповідачем 19 травня 2017 року).

Надаючи правову кваліфікацію спору у даній справі, з врахуванням встановлених обставин та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

За приписами ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України). Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з положеннями ст. ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, дво- або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. За статтями 909 ЦК України та 307 ГК України, яка є аналогічною вказаній статті ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Частиною 1 ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання (п. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р.). За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано відповідачеві послуги з перевезення вантажу, що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними: № МЛ-0019305 від 01.03.2017 року; № МЛ-0019306 від 01 березня 2017 року; № ХВ-0219172 від 01 березня 2017 року; № ХВ-0219173 від 01 березня 2017 року. Фактично підписання сторонами замовлення № 162/1-И на перевезення вантажу автомобільним транспортом згідно договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 162/1-И від 01 березня 2017 року, на виконання якого (замовлення) позивачем було надано послуги відповідачу з перевезення вантажу (що підтверджується вказаними вище товарно-транспортними накладними) є укладенням між сторонами договору перевезення вантажу у спрощений спосіб (що передбачено приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України). При цьому строк на оплату не внормовано домовленістю сторін і, виходячи з приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України (враховуючи направлення позивачем на адресу відповідача 21 квітня 2017 року претензії № 7/04-17 21), строк на оплату розпочався та, відповідно, сплинув 28 квітня 2017 року (включно).

Водночас, судом встановлено, що під час розгляду справи в суді (позивач звернувся із даним позовом до суду 14 серпня 2017 року - звернення до поштової установи) відповідачем сплачено на користь позивач 4 500,00 грн. (платіжне доручення № 1547 від 30 серпня 2017 року). Крім того, відповідний факт сплати підтверджує і сам позивач під час судового засідання 05 вересня 2017 року. Згідно п. 1.1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору. З огляду на факт сплати відповідачем суми основної заборгованості під час розгляду справи судом, провадження у справі в частині стягнення 4 500,00 грн. основної заборгованості підлягає припиненню згідно п. 1.1 ст. 80 ГПК України.

Розглянувши частину позовних вимог про 21 451,36 грн. пені суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Водночас, відповідно ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчитяється у письмовій формі, недодержання письмової форми є наслідком нікчемність правочину. Як вбачається з позовної заяви, в обґрунтування нарахування 21 451,36 грн. пені позивач посилається на ст.ст. 231, 343 ГК України. Втім, дане посилання позивача на вимоги вказаних статей є безпідставним та необґрунтованим, з огляду на наступне, по-перше, ані позивач, ані відповідач не підпадають під суб'єктне коло осіб, до яких застосовується ч. 2 ст. 231 ГК України; по-друге, умовами замовлення № 162/1-И на перевезення вантажу автомобільним транспортом згідно договору на транспотрно-експедиційне обслуговування № 162/1-И від 01 березня 2017 року не передбачено відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати.

Враховуючи вище викладене, суд відмовляє в задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 21 451,36 грн. пені, як в необґрунтованих та безпідставно заявлених.

Розглянувши частину позовних вимог про стягнення з відповідача 266,75 грн. інфляційних втрат та 53,00 грн. 3% річних суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. В пунктах 3.1, 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з метою однакового та правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, Вищій господарський суд України визначив, що: інфляційні нарахування на суму бору, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційні процесів за весь час прострочення в їх сплаті; сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так cамо як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові; день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних

Враховуючи вищевикладене, перевіривши зроблений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок в частині нарахування 3% річних та інфляційних зроблений невірно внаслідок невірного визначення строку на оплату вартості послуг з перевезення, з огляду на, що й невірно визначено початок періоду прострочення відповідачем сплати основної заборгованості. З огляду на наведене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 38,84 грн. 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 140,70 грн. (за період з 29 квітня 2017 року по 11 серпня 2017 року) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В решті позову про стягнення з відповідача 14,16 грн. 3% річних та 126,05 грн. інфляційних втрат суд відмовляє, як в безпідставно заявлених, про що вказане вище в рішенні суду (внаслідок невірного визначення періоду).

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд покласти на відповідача витрати позивача, понесені на оплату послуг юриста у розмірі 1 600,00 грн. Згідно ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Таким чином, норми статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України передбачають відшкодування сум, які сплачені стороною судового процесу за надання юридичних послуг лише адвокату, а не будь-якій особі, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Проте, позивачем не надано суду жодних доказів того, що витрати у сумі 1 600,00 грн. були здійснені за отримання саме адвокатських послуг (адвоката, адвокатського об'єднання, фірми, тощо), а тому, у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат позивача у якості судових витрат, відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 285,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 175, 181, 193, 230, 231, 232, 307 Господарського кодексу України, ст. ст. 202, 205, 207, 509, 525, 526, 546-551, 610, 611, 625, 909 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 69, п. 1.1 ст. 80, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП Європа" (62490, Харківська обл., Харківський р-н, с. Котляри, вул. Миру, буд. 1-К, код ЄДРПОУ 40138953) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаль" (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Мельника, буд. 47, код ЄДРПОУ 40662079) 38,84 грн. 3% річних, 140,70 грн. інфляційних втрат та 285,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП Європа" (код ЄДРПОУ 40138953) 4 500,00 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 27.09.2017 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/2759/17