Постанова

від 25.09.2017 по справі 20/54

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

25.09.2017 справа №20/54

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів: при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від ДВС: ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 - за довіреністю; не з'явився; не з'явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ на ухвалу господарського суду Донецької області від 21.08.2017 р. у справі№ 20/54 (суддя: Кротінова О.В.) за позовом доДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ, в особі Донецької філії Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Донецьк Публічного акціонерного товариства "Горлівськтепломережа", м. Горлівка, Донецька область про за участю стягнення 24 945 442 грн. 67 коп. Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ В С Т А Н О В И В :

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Донецької філії Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства "Горлівськтепломережа" заборгованості за договором про постачання природного газу №10-141(10)ТН від 14.10.2010 р. у сумі 24 945 442 грн. 67 коп., з яких 23 240 193 грн. 48 коп. заборгованість за поставлений природний газ, а також 3% річних у розмірі 238 211 грн. 98 коп., інфляційні у сумі 232 401 грн. 93 коп., пеня у сумі 1 234 635 грн. 28 коп.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.06.2011 р. позов задоволено, стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Горлівськтепломережа" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" в особі Донецької філії 23 240 193 грн. 48 коп. заборгованості за поставлений природний газ, 3% річних у сумі 238 211 грн. 98 коп., інфляційні у сумі 232 401 грн. 93 коп., пеню у сумі 1 234 635 грн. 28 коп., витрати на сплату державного мита у сумі 25 500 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 20.02.2012 р. заяву Публічного акціонерного товариства "Горлівськтепломережа" про розстрочення виконання рішення господарського суду Донецької області №20/54 від 21.06.2011 р. залишено без задоволення.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 03.07.2012 р. змінено назву боржника з Закритого акціонерного товариства "Горлівськтепломережа" на Публічне акціонерне товариство Горлівськтепломережа та затверджено мирову угоду від 18.06.2012 р. у справі № 20/54, укладену між позивачем та відповідачем, відповідно до якої остаточний розрахунок за основним зобов'язанням повинен відбутись до 29.05.2022 р.

Умовами цієї мирової угоди передбачено зобов'язання ПАТ "Горлівськтепломережа" погасити суму боргу в розмірі 18 710 566 грн. 56 коп. шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості.

В подальшому стягувач звернувся до господарського суду Донецької області зі скаргою № 31/13-3475 від 22.09.2016 р. на дії органу державної виконавчої служби, у якій просив:

- визнати незаконними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, які полягають у винесенні постанови від 07.09.2016 р. ВП № 52113586 про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали господарського суду Донецької області від 07.09.2016 р. у справі №20/54;

- визнати недійсною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 07.09.2016 р. ВП № 52113586 про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали господарського суду Донецької області від 07.09.2016 р. у справі № 20/54;

- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання ухвалу господарського суду Донецької області від 07.09.2016 р. у справі № 20/54 (винести постанову про відкриття виконавчого провадження) та вжити всі заходи для повного виконання рішення суду.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 03.11.2016 р., яка постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.01.2017 р. та постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2017 р. залишена без змін, зазначену скаргу позивача на дії органу державної виконавчої служби задоволено частково:

- визнано незаконними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, які полягають у винесенні постанови від 07.09.2016р. ВП № 52113586 про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали господарського суду Донецької області від 03.07.2012р. у справі № 20/54;

- визнано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 07.09.2016 р. ВП № 52113586 про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали господарського суду Донецької області від 03.07.2012 р. у справі № 20/54 недійсною.

Матеріали справи свідчать про те, що 18.08.2017 р. до господарського суду Донецької області надійшла скарга позивача на бездіяльність органу державної виконавчої служби, в якій ДК Газ України НАК Нафтогаз України просить:

- визнати незаконною бездіяльність органу ДВС, яка призводить до невиконання ухвали господарського суду Донецької області від 03.07.2012р. у справі №20/54 та нестягнення заборгованості на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» ;

- зобов'язати орган ДВС надіслати на адресу ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали господарського суду Донецької області від 03.07.2012р. у справі №20/54;

- зобов'язати орган ДВС вчинити виконавчі дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", з примусового виконання ухвали господарського суду Донецької області від 03.07.2012р. у справі №20/54 до її повного фактичного виконання.

Дана скарга обґрунтована тим, що на даний час умови мирової угоди не виконуються, кошти не стягуються, органом ДВС не вчиняються будь-які дії з примусового виконання ухвали господарського суду Донецької області від 03.07.2012 р. у справі № 20/54.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 21.08.2017 р. вказану скаргу позивача залишено без розгляду.

Ухвала суду мотивована посиланням на приписи ст. 121-2 ГПК України та пропуском позивачем 10-денного строку, встановленого на подання скарги.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ДК Газ України НАК Нафтогаз України звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вказану ухвалу, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 21.08.2017 р. та передати справу щодо розгляду скарги ДК Газ Україна НАК Нафтогаз України на бездіяльність органу державної виконавчої служби від 10.08.2017 р. № 31/13-3221 до господарського суду Донецької області.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що ухвалу суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права України.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали не враховано, що позивач звернувся до суду зі скаргою саме на бездіяльність ДВС з виконання ухвали господарського суду Донецької області від 03.07.2012 р. у справі № 20/54, а не зі скаргою на дії органу ДВС щодо ненадіслання постанови про відкриття виконавчого провадження. Бездіяльність органу ДВС полягала в комплексі заходів відповідно до Закону України Про виконавче провадження , які повинні були бути вчинені державним виконавцем при примусовому виконанні ухвали місцевого господарського суду від 03.07.2012 р. у справі № 20/54.

Позивач стверджує, що на дату подання скарги до суду першої інстанції жодних виконавчих дій не вчинено, постанова про відкриття виконавчого провадження стягувачу не направлено.

Також, позивач зазначає, що мав право оскаржити бездіяльність органу ДВС в будь-який час, оскільки порушення у зв'язку з цією бездіяльністю прав стягувача є таким, що триває в часі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2017 р. для розгляду справи № 20/54 визначено наступний склад колегії суддів: Будко Н.В. - головуючий суддя, судді - Малашкевич С.А., Агапов О.Л.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду № 1711 від 22.09.2017 р. у зв'язку із звільненням у відставку судді Агапова О.Л. призначено повторний автоматизований розподіл справи № 20/54.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.09.2017 р. призначено наступний склад колегії суддів: Будко Н.В. - головуючий суддя, судді - Мартюхіна Н.О., Малашкевич С.А.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач та орган ДВС письмові відзиви на апеляційну скаргу не надали, представники відповідача, органу ДВС у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи всі учасники судового процесу повідомлені належним чином.

Судовий процес в апеляційній інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Статтею 106 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу ВПВР Департаменту ДВС МЮУ надіслано заяву про направлення виконавчого документа до виконання № 31/13-4426 від 28.11.2016 р., яка отримана органом ДВС 30.11.2016 р., що підтверджується засвідченою належним чином копією поштового повідомлення (т.2, а.с.33).

В подальшому, за доводами позивача, ним на адресу ВПВР Департаменту ДВС МЮУ надсилалися заяви № 31/13-1359 від 16.03.2017 р., № 31/13-1775 від 20.04.2017 р. про направлення постанови про відкриття виконавчого провадження, проте доказів на підтвердження факту здійснення даних відправлень та доказів отримання вказаних заяв органом ДВС позивачем до матеріалів справи не надано.

Матеріали справи не містять листів-відповідей органу ДВС на заяви позивача № 31/13-4426 від 28.11.2016 р., № 31/13-1359 від 16.03.2017 р., № 31/13-1775 від 20.04.2017 р., а також постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду Донецької області зі згаданою скаргою на бездіяльність органу ДВС.

В обґрунтування даної скарги позивач посилається на те, що станом на день подання скарги не отримував відповіді органу ДВС на вищевказані заяви та постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто на даний час умови мирової угоди не виконуються, кошти не стягуються. Таким чином, органом ДВС не вчиняються будь-які дії з примусового виконання ухвали господарського суду Донецької області від 03.07.2012 р. у справі № 20/54.

Судова колегія враховує наступне.

У відповідності зі ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на усій території України.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Наразі, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до органів державної виконавчої служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Статтею 10 Закону України Про виконавче провадження до заходів примусового виконання рішень віднесено: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

Платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках.

Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п'ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

За приписом ч.5 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

За умов ч.1 ст.28 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Також, Законом України "Про виконавче провадження", зокрема ст.ст. 36, 48, 52 передбачений порядок здійснення певних виконавчих дій.

Як зазначено вище, ухвалою господарського суду Донецької області від 03.11.2016 р. у справі № 20/54, яка постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.01.2017 р. та постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2017 р. залишена без змін, визнано незаконними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, які полягають у винесенні постанови від 07.09.2016р. ВП № 52113586 про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали господарського суду Донецької області від 03.07.2012р. у справі № 20/54; визнано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 07.09.2016 р. ВП № 52113586 про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали господарського суду Донецької області від 03.07.2012 р. у справі № 20/54 недійсною.

Проте, державним виконавцем не прийнято до виконання ухвалу господарського суду Донецької області від 03.07.2012 р. у справі № 20/54, якою затверджено мирову угоду, та не вжито заходів примусового виконання рішення суду, зокрема, не направлено позивачу постанову про відкриття виконавчого провадження, що в даному випадку порушує права стягувача, доказів про зворотнє органом ДВС суду апеляційної інстанції не надано.

Статтею 121-2 Господарського кодексу України передбачений порядок розгляду господарськими судами скарг на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, а також порядок такого оскарження у процедурі виконання судових рішень.

Так, згідно з ч. 1 ст. 121-2 ГПК України скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

Відповідно до п. 9.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України встановлений у частині першій статті 121-2 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску та на підставі заяви скаржника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в останній у вигляді клопотання. Скарга, пропущений строк подання якої не відновлений, залишається без розгляду, про що з посиланням на статті 53 і 121-2 ГПК судом без виклику сторін виноситься ухвала. Якщо ж скаргу було подано з пропуском згаданого строку без заяви про його відновлення, суд без виклику сторін виносить ухвалу про залишення скарги без розгляду, що не перешкоджає повторному поданню скарги із заявою про відновлення строку такого подання.

При цьому у вирішенні питання про відновлення пропущеного строку подання скарги на бездіяльність органу Державної виконавчої служби у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення, поданої більш як через десять днів після закінчення визначеного законом строку здійснення виконавчого провадження, господарський суд має, як правило, виходити з неможливості такого відновлення. Наведене ґрунтується на тому, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження та не отримав у визначений законом строк задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він з матеріалами виконавчого провадження.

Якщо ж обов'язок органу Державної виконавчої служби вчинити певну дію прямо передбачено законом, але строк її вчинення не зазначений, то бездіяльність даного органу може бути оскаржена в будь-який час, коли скаржник дійде висновку про порушення у зв'язку з цією бездіяльністю його прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки правопорушення є таким, що триває в часі.

Отже, строк вчинення виконавчих дій з виконання рішення, зазначених у ч. 1 ст. 13 Закону України Про виконавче провадження , а саме: винесення попереджень, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів тощо, прямо не передбачений цим законом, тому стягувач (позивач) мав право оскаржити бездіяльність органу ДВС в будь-який час, оскільки порушення у зв'язку з цією бездіяльністю прав стягувача є таким, що триває в часі, мирова угода залишається невиконаною, тоді як державним виконавцем не вживаються передбачені Законом України Про виконавче провадження дії щодо примусового виконання умов мирової угоди.

17.07.1997р. Україна ратифікувала Європейську Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і окремі Протоколи до неї, які у відповідності до Закону України від 10.12.1991р. "Про дію міжнародних договорів на території України" стали невід'ємною частиною національного законодавства. У відповідності до Закону України від 22.12.1993р. "Про міжнародні договори України", міжнародні договори мають пріоритет норм у разі їх колізії з національним законодавством. Рішення Європейського Суду, які набрали статусу остаточного, підлягають обов'язковому виконанню державою - відповідачем.

Так, згідно з прецедентною практикою виконання рішення, винесеного на користь заявника, вирішено питання невиконання як такого, але це, за своєю природою, не може бути засобом юридичного захисту від невиправданої тривалості цієї процедури. Таким чином, Суд вважає, що заявник досі може стверджувати, що він є жертвою порушення його прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, відносно періоду, протягом якого судове рішення, винесене на його користь, залишалося невиконаним (див. рішення Суду у справі Кіслінський проти України, no. 37039/03, від 15.05.2008).

Керуючись ст. 55 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" судова колегія вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми процесуального права, обмежено право заявника апеляційної скарги на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, встановлений законом, внаслідок чого ухвала господарського суду Донецької області від 21.08.2017 р. підлягає скасуванню з подальшим розглядом скарги стягувача на бездіяльність органу ДВС.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103, 105, 106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на ухвалу господарського суду Донецької області від 21.08.2017 р. у справі № 20/54 задовольнити.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 21.08.2017 р. у справі № 20/54 скасувати.

Справу № 20/54 передати на розгляд господарського суду Донецької області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.В. Будко

Судді: Н.О. Мартюхіна

ОСОБА_3