Ухвала

від 26.09.2017 по справі 824/474/17-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/474/17-а

Головуючий у 1-й інстанції: Брезіна Т.М.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

26 вересня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Білоуса О.В. Совгири Д. І.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області до товариства з обмеженою відповідальністю "Южинецьке" про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

в червні 2017 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Южинецьке" про стягнення заборгованості.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

У зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято у порядку скороченого провадження, згідно з ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у матеріалах справи письмовими доказами, надавши їм оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що товариство з обмеженою відповідальністю "Южинецьке" є юридичною особою, ідентифікаційний код 30875703, місцезнаходження: 59313, Чернівецька обл., Кіцманський район, с. Южинець, та перебуває на обліку в органах пенсійного фонду, як платник страхових внесків.

Судом встановлено, що відповідачу направлялись розрахунки з фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до п.п. "б"-"з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (а.с. 7). В розрахунках було обчислено фактичні витрати на виплату та доставку пенсії працівнику - ОСОБА_1, яка працювала на даному підприємстві та має право на пільгову пенсію, що підтверджується копією трудової книжки, протоколом призначення пенсії та відповідними довідками. (а.с. 9-12).

Згідно розрахунку суми боргу ТОВ "Южинецьке", поданого позивачем, заборгованість відповідача складає 1373,14 гривень. (а.с. 6).

Відповідно до протоколу про призначення пенсії громадянці ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначено пільгову пенсію з 26.06.1997 року. В розрахунках, які направлялися відповідачу з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до п. "б"-"з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" по зазначеній громадянці визначено досягнення нею пенсійного віку 04.06.2020 року. (а.с. 10,8).

Позивач, вважаючи, що відповідач повинен відшкодувати витрати, пов'язані з доставкою і виплатою пільгових пенсій звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необгрунтованості та недоведеності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі Закон № 1058-IV) страхувальниками є роботодавці, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України.

Згідно п. 2 розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Пунктом 6.1 "Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України" від 19.12.2003 року № 21-1 (далі - Інструкція № 21-1) передбачено, що відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в таких розмірах: для платників, зазначених у підпункті 2.1.1 пункту 2.1 цієї Інструкції (крім платників, віднесених до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені у підпункті 4 пункту 291.4 статті 291 глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України), - також 100 відсотків фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до абзацу першого частини 2 Прикінцевих положень Закону застрахованим особам, які працювали або працюють на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Відповідно до п. 6.8 Інструкції № 21-1, у разі призначення пенсій на пільгових умовах особам, які мають необхідний стаж роботи не за місцем призначення цієї пенсії, орган Пенсійного фонду за місцем призначення пенсії надсилає розрахунок згідно з додатками, зазначеними у пункті 6.4 цієї глави для зазначених підприємств, у двох примірниках через орган Пенсійного фонду за місцезнаходженням цього підприємства (крім підприємств, місцезнаходженням яких є вільна економічна зона "Крим"). Відшкодування сум фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, у таких випадках здійснюється підприємством на рахунки органу Пенсійного фонду за місцезнаходженням підприємства.

При цьому, згідно абз. 1 п. 6.7 Інструкції № 21-1, підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в розрахунку місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

З матеріалів справи встановлено, що нарахована Пенсійним фондом України заборгованість відповідача виникла на підставі відшкодування витрат пов'язаних з доставкою і виплатою пільгових пенсій з 01.05.2017 р. по 31.05.2017 р. громадянці ОСОБА_1, де позивачем зазначено досягнення нею загального пенсійного віку 04.06.2020 року.

Колегія суддів звертає увагу, що прийняття Закону України від 2 березня 2015 року № 213-ІІІ, яким зміст статті 13 Закону № 1788-ХІІ приведено у відповідність до положень статті 26 Закону № 1058-IV, при цьому питання щодо відшкодування пенсій роботодавцями у період існування неузгодженості між положеннями Законів № 1788-ХІІ та № 1058-IV законодавцем не вирішено.

Окрім того, суд роз'яснює, що позивач не мав права на збільшення строку відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій вказаному працівнику до досягнення ним пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зі змінами та доповненнями, оскільки остання вийшла на пенсію до прийняття Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", а тому на неї не розповсюджується дія Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування до спірних відносин положення законодавства, чинного на момент виходу працівника на пенсію. За змістом Законів № 1788-ХІІ, № 1058-IV та № 400/97-ВР, в редакціях, чинних на момент виходу ОСОБА_1 на пенсію, роботодавець зобов'язаний відшкодовувати пенсійному органу витрати на виплату пенсії до досягнення вказаного працівника 55 років, тобто до 04.12.2015 року.

Відтак, заявлені суми відшкодування фактичних витрат пов'язаних з доставкою і виплатою пільгових пенсій ОСОБА_1 з 05.12.2015 р. є безпідставними.

При цьому, позивач не мав права на збільшення строку відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій вказаному працівнику до досягнення ним пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зі змінами та доповненнями, оскільки остання вийшла на пенсію до прийняття Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", а тому на неї не розповсюджується дія Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" та включення працівника до розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій з квітня 2017 року.

З урахуванням вищенаведеного, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України , суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року - без змін.

Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає.

Головуючий Курко О. П. Судді Білоус О.В. Совгира Д. І.