Рішення

від 06.09.2017 по справі 392/340/17

МАЛОВИСКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 392/340/17

Провадження № 2/392/391/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2017 року м. Мала Виска

Маловисківський районний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Кратка Д.М., із участю секретаря судового засідання Касьян З.А., позивача ОСОБА_1, представника позивача - адвоката Неверчака Є.Б., представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Нововознесенська про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить суд поновити строк на оскарження та визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки від 01 березня 2007 року, укладений між нею, ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірма Нововознесенська , предметом договору якого є земельна ділянка загальною площею 6,30 га, що розташована на території Нововознесенської сільської ради, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації договорів оренди землі № 4 реєстраційний № 195 від 21 серпня 2007 року, та стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Нововознесенська на користь позивача понесені нею судові витрати по справі.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер № НОМЕР_1, яка розташована на території Нововознесенської сільської ради загальною площею 6,30 гектарів. 15 лютого 2017 року позивач отримала із відділу Держгеокадастру у Маловисківському районі у Кіровоградській області довідку №99-28-99.1-699/15-17 " Про кількісну характеристику земельної ділянки, розподілення серед власників та користувачів". Згідно цієї довідки позивач дізналась, що на її земельну ділянку наявні обмеження (обтяження) у вигляді договору оренди земельної ділянки від 01 березня 2007 року укладеного між нею та відповідачем терміном на 15 (п"ятнадцять) років зареєстрованого в Книзі записів реєстрації договорів оренди землі № 4 реєстраційний №195 від 21 серпня 2007 року.

Вказує, що вона договір не підписувала і про наявність Договору оренди укладеного строком на 15 (п ятнадцять) років дізналась коли отримала вищевказану довідку №99-28-99.1-699/15-17. Позивач має намір самостійно користуватись своєю земельною ділянкою, не надаючи її в оренду, а тому змушена звернутися до суду з позовом, з метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник Неверчак Є.Б. позовні вимоги підтримали в повному обсязі з обставин викладених в позовній заяві. При цьому позивач зазначила, що грошові кошти від відповідача вона отримувала за те, що він користувався її земельною ділянкою, однак жодного з ним Договору вона не підписувала

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав в повному обсязі, вказав що позивач щорічно по теперішній час отримує орендну плату за належну їй земельну ділянку, просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача та відмовити у задоволенні позовних вимог повінстю. При цьому представник відплвідача пояснив, що йому та уповноваженим особам підприємства невідомо чи особисто підписувал позивач оспорюваний Договір, так як орендодавця надавалися 3 (три) примірника договору на підписання і хто саме міг його підписати орендодавцеь чи інша особа не відомо.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6,30 га, кадастровий номер: НОМЕР_1, що розташована на території Нововознесенської сільської ради, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 12 червня 2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 8601 (а.с. 6).

З матеріалів справи вбачається, що згідно Договору оренди землі № 351 від 01 березня 2007 року укладеного між ОСОБА_1 Орендодавцем та СТОВ СТОВ Агрофірма Нововознесенська в особі директора ОСОБА_4, Орендодавець передав, а Орендар прийняв у користування земельну ділянку, сільськогосподарського призначення площею 6,30 га строком на 15 років (а.с. 7-8).

Відповідно до довідки відділу Держгеокадастру у Маловисківському районі у Кіровоградській області №99-28-99.1-699/15-17 Про кількісну характеристику земельної ділянки, розподілення серед власників та користувачів на вказану земельну ділянку наявні обмеження (обтяження) у вигляді договору оренди земельної ділянки від 01 березня 2007 року укладеного між позивачем та відповідачем терміном на 15 (п ятнадцять) років зареєстрованого в Книзі записів реєстрації договорів оренди землі № 4 реєстраційний № 195 від 21 серпня 2007 року (а.с. 9).

Згідно частини 1 статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до приписів частини 3 статті 10, частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір (ч. 3 ст. 60 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

При розгляді справи суд приймає до уваги Висновок експерта від 26 червня 2017 року № 17-873 проведений Кропивницьким відділенням ОНДІСЕ Міністерства юстиції України, з якого вбачається, що підписи розташовані у графі Орендодавець у Договорі оренди землі № 351 від 01 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма Нововознесенська , в особі директора ОСОБА_4 та у графі Орендодавець Передав Акту приймання-передачі виконані не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с. 66-70).

Доказів, які б ставили під сумнів зазначений вище висновок експерта відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України Про оренду землі ).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов язку (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

За змістом ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормою ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені ст. 216 ЦК України.

У п.п. 2, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року № 9 визначено судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК. Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, на момент вчинення правочину.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то встановлена судом обставина, що оскільки ОСОБА_1 не підписувала оспорюваний Договір, а мало місце підписання договору особою, яка не має на це повноважень, тому це свідчить про відсутність вільного волевиявлення позивача на укладання Договору оренди земельною ділянки без номеру та дати строком на 15 років та невідповідність його внутрішній волі.

Вирішуючи питання про пропуск позивачем позовної давності і застосування її до даних правовідносин за заявою представника відповідача, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року № 9 перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а

відповідно до частини першої статті 261 ЦК ( 435-15 ) - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності для захисту порушеного права встановлюється тривалістю в три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи зазначення ОСОБА_1, як орендодавця в оспорюваному Договорі землі № 352 від 01 березня 2007 року, могло б свідчити про його волевиявлення на укладання даного договору, у випадку якби матеріали справи не свідчили б про інше, з урахуванням висновку судово-почеркознавчої експертизи.

При цьому, суд звертає увагу, що позовною давністю захищається право, яке порушено.

Суд не погоджується з твердженням представника відповідача, що оскільки позивач одержував орендну плату за землю на підставі оспорюваного Договору і звернувся до суду лише 22 лютого 2017 року, то це свідчить проте, що він пропустив строк позовної давності.

Суд вважає, що вимоги власника про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який він не укладав, свідчить проте, що позивач не пропустив строк звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору, оскільки позивач дізнався про порушення свого права у 2017 року, тому заява представника відповідача про застосування до правовідносин, що виникли між сторонами строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до положень ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до положень ст.ст. 57 - 60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона зобов язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв язку, суд приходить до висновку, що під час судового розгляду судом встановлено, що оспорюваний Договір оренди земельної ділянки є правочином, який має дефект волі і волевиявлення його учасника - орендодавця, порушує суб єктивні права власника земельної ділянки (право власності, право свободи договору), а тому порушене право підлягає захисту у спосіб вказаний у передбачений законом, ст.ст. 215, 216 ЦК України.

Встановлені судом обставини спростовують презумпцію правомірності правочину, встановлену ст. 204 ЦК України, в свою чергу відповідачем не надано належних і допустимих доказів в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, які б спростовували докази надані позивачем, у зв язку із чим позов підлягає задоволенню частково, так як суд вважає, що позивачем не було пропущено строк на звернення з позовом до суду, тому слід залишити без задоволення вимогу щодо поновлення строку на оскарження договору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі суд виходить з наступного.

Згідно ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати у справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 179, 209, 212 -215, 218, 222, 223 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір оренди землі № 351 від 01 березня 2007 року, який укдадено між ОСОБА_1 - Орендодавцем , з однієї сторони, та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Нововознесенська - Орендар , з другої сторони, в особі директора ОСОБА_4, предметом договору якого є оренда земельної ділянки, загальною площею 6,30 га, що розташована на території Нововознесенської сільської ради, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 15 (п ятнадцять) років, який зареєстрований у Маловисківському відділі Кіровоградської філії Центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 195 від 21 серпня 2007 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Нововознесенська (код ЄДРПОУ: 30800093; адреса місця знаходження: 26221, Кіровоградська область, Маловисківський район, с. Нововознесенка, вул. Самсонівська, буд. 7) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, судові витрати на загальну суму в розмірі 4205,44 грн. (чотири тисячі двісті п ять гривень 44 коп.), які складаються із: судового збору - 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп.) та витрат на проведення судово-почеркознавчої експертиз - 3565,44 грн. (три тисячі п ятсот шістдесят п ять гривень 44 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Д.М. Кратко

Повний текст рішення складений 07 вересня 2017 року .