Рішення

від 11.09.2017 по справі 910/11702/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2017Справа №910/11702/17 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Центренерго"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль Груп"

про стягнення 6 302 295,72 грн. штрафних санкцій

Представники сторін:

від позивача: Чечотка М.В. - представник за довіреністю № 402/22 від 06.12.2016 р.;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Центренерго" до товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль Груп" про стягнення 6 302 295,72 грн. штрафних санкцій.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28.08.2014 року між позивачем та відповідачем укладений договір про закупівлю (поставку) товарів №113/4 та додаток №1 від 28.08.2014 року до цього договору.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 01.10.2014 року строк поставки: серпень-жовтень 2014 року, за письмової заявки покупця.

Покупцем направлено постачальнику письмову заявку від 29.08.2014 року №06-06/3908 на поставку продукції в кількості 400 тон на суму 3 240 000,00 грн.

Проте, всього поставлено продукції на загальну суму 1 541 268,00 грн., недопоставка продукції склала 1 698 732,00 грн.

У зв'язку з порушення умов договору, позивач звернувся в суд з вимогою до відповідача про стягнення з відповідача пені у розмірі 6 183 384,48 грн. та штрафу і розмірі 118 911,24 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.07.2017 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 07.08.2017 р.

07.08.2017 р. до канцелярії суду позивач подав документи по справі.

В судове засідання 07.08.2017 р. представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 19.07.2017 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 42771680.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.08.2017 року розгляд справи відкладено на 11.09.2017 року.

17.08.2017 р. до канцелярії суду позивач подав документи по справі.

В судове засідання 11.09.2017 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 19.07.2017 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

28.08.2014 року між публічним акціонерним товариством "Центренерго" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Модуль Груп" (постачальник) укладено договір №113/4 про закупівлю (поставку) товарів.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язується поставити покупцю мазут топковий марки М-100 ДСТУ 4058-2001, згідно умовами договору.

Покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору (п.1.2 договору).

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Найменування (номенклатура, асортимент) ціна, кількість, строки поставки, якість та інші характеристики продукції зазначені в додатку до договору (п.1.3 договору).

Пунктами 2.1, 2.2 договору передбачено, що ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним договором. Ціни на продукцію визначаються в додатку до договору.

Постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно додатку до договору (п. 3.1 договору). Місце, строк, (термін) поставки продукції визначається в додатку до договору (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.3 договору фактичний об'єм кожної партії продукції зазначається у відповідній письмовій заявці покупця, яке є невід'ємною частиною даного договору.

Положеннями п. 5.4 договору визначено, що датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції. В разі якщо фактична передача продукції і дата підписання акту приймання-передачі продукції не співпадають - до підписання акту приймання передачі продукції (в т.ч. в період приймання продукції за кількістю та якістю), продукція вважається переданою покупцю на зберігання.

Відповідно до п. 6.1 договору постачальник зобов'язаний передати (поставити) покупцеві продукцію, якість, кількість та інші характеристики якої відповідають умовам договору та вимогам чинного законодавства України.

Додатком №1 до договору сторони погодили найменування, асортимент, кількість та ціну товару (продукції).

Так, відповідно до п. 1 додатку №1 до договору відповідач зобов'язався поставити позивачу 400 тон мазуту М-100, ДСТУ 4058-2001 на загальну суму 3 240 000,00 грн. з ПДВ.

Строк поставки: серпень-вересень 2014 року, на підставі письмової заявки покупця (п. 5 додатку №1 до договору).

Додатковою угодою №1 до договору сторони внесли зміни до п.5 додатку №1 до договору та виклали його в наступній редакції: строк поставки: серпень-жовтень 2014 року, на підставі письмової заявки покупця .

Позивачем направлено відповідачу заявку на постачання мазуту вих.. №06-06/3908 від 29.08.2014 року з проханням відвантажити згідно з договором №113/4 від 28.08.2014р. мазут топковий марки М 100 в кількості 400 тн.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем згідно актів приймання-передачі товару поставлено товару 190,280 тон на загальну суму 1 541 268,00 грн., а саме:

- № 1 від 04.09.2014 року на загальну суму 185 328,00 грн. у кількості 22,880 тон,

- № 2 від 10.09.2014 року на загальну суму 185 328,00 грн. у кількості 22,880 тон,

- № 3 від 11.09.2014 року на загальну суму 218 862,00 грн. у кількості 27,020 тон,

- № 4 від 18.09.2014 року на загальну суму 223 074,00 грн. у кількості 27,540 тон,

- № 5 від 18.09.2014 року на загальну суму 182 574,00 грн. у кількості 22,540 тон,

- № 6 від 22.09.2014 року на загальну суму 172 692,00 грн. у кількості 21,320 тон,

- № 7 від 30.09.2014 року на загальну суму 194 886,00 грн. у кількості 24,060 тон,

- № 8 від 30.09.2014 року на загальну суму 178 524,00 грн. у кількості 22,040 тон.

Таким чином, недопоставка продукції склала 209,72 тон на суму 1 698 732,00 грн.

Відповідно до статті 8.1 договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами за цим договором.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань позивачем нараховано відповідачеві пеню у розмірі 6 183 384,48 грн. та штраф у розмірі 118 911,24 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 2 відсотки вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад двадцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суд зазначає, що неустойка (пеня), розмір якої визначений у п. 8.2 договору, є штрафною санкцією за порушення строку поставки (непоставки чи несвоєчасної поставки) продукції, тобто за порушення негрошового зобов'язання, з огляду на що суд дійшов висновку, що розмір неустойки у даному випадку не може обмежуватись подвійною обліковою ставкою НБУ, оскільки відповідні обмеження, передбачені Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", встановлені саме щодо пені за порушення грошового зобов'язання, у зв'язку з чим позивачем обґрунтовано застосовано розмір неустойки - 2% вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення.

Ч. 2 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що відповідачем не поставлено товар в установлені договором строки (терміни), тому позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 6 183 384,48 грн. та штрафу у розмірі 118 911,24 грн. за розрахунком позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 №3-24гс12, від 09.04.2012 №3-88гс11.

Водночас, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 у справі №6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

В даному випадку обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана норма міститься у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", а тому положення ст. 61 Конституції України стосуються в першу чергу фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення №7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі №1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення, не можуть бути ототожнені поняття санкцій та виду відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно зі ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі №911/2418/15, від 27.10.2015 у справі №924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі №910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі №910/7041/14, від 30.03.2015 у справі №911/3222/14, від 07.10.2015 у справі №924/218/15, від 11.11.2015 у справі №911/2418/15.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у цивільній справі №6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль Груп" (02089, м. Київ, вул. Радистів, будинок 64, офіс 7; код ЄДРПОУ 38342875) на користь публічного акціонерного товариства "Центренерго" (03022, м. Київ, вул. Козацька, будинок 120/4, літера Є ; код ЄДРПОУ 22927045) пеню у розмірі 6 183 384 (шість мільйонів сто вісімдесят три тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 48 коп., штрафу у розмірі 118 911 (сто вісімнадцять тисяч дев'ятсот одинадцять) грн. 24 коп. та судовий збір в розмірі 94 534 (дев'яносто чотири тисячі п'ятсот тридцять чотири) грн. 44 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 28.09.2017 року.

Суддя С.М. Мудрий