Постанова

від 22.09.2017 по справі 906/1180/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"22" вересня 2017 р. Справа № 906/1180/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Грязнов В.В.

суддя Філіпова Т.Л. ,

суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Петрук О.В.,

за участю представників сторін:

позивача- Сачок А.В. (довіреність від 11.11.2016р.);

відповідача 1- ОСОБА_1 (довіреність №21/16 від 25.11.2016р.);

відповідача 2- не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Позивача-Приватної комерцій-ної фірми Інтерпродукт на рішення господарського суду Житомирської області від 14.07.2017 року у справі №906/1180/16

за позовом Приватної комерційної фірми Інтерпродукт м.Житомир

до 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м.Житомир

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Терцет м.Житомир

про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.09.2003р.,-

Представникам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.22, 28 Господарського процесуального кодексу України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу заявлено не було. Заяв про відвід суддів не надходило.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 14.07.2017р. у справі №906/1180/ 16 (суддя Машевська О.П.) відмовлено у задоволенні позову Приватної комерційної фірми Ін-терпродукт (надалі в тексті - Фірма) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі в тексті - Підприємець) та Товариства з обмеженою відповідальністю Терцет (надалі в тексті - Товариство) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.09.2003р.(т.2, арк. справи 34-38).

Рішення вмотивоване тим, що Позивач обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки в даному випадку, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.09.2003р. не відновить порушених прав в силу правовідносин, які склалися між сторонами.(т.2, арк.справи 37).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Позивач подав скаргу до Рівненського апеляцій-ного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 14.07.2017р. у даній справі скасувати та прийняти нове, яким задоволити позов.(т.2, арк.справи 44-48).

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Скаржник зазначає, що суд першої інстанції прийняв рішення за невірного застосування норм матеріального та процесуального права і неповним з'ясу-ванням обставин справи, що призвело до невірних висновків. На думку апелянта, суд не враху-вав, що в разі, коли майно передане за правочином, який є нікчемний або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та/або застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися, коли майно залишається у набувача. Разом з тим, якщо повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину не-дійсним. Крім того, місцевий суд повинен був самостійно визначити яку вимогу по суті, а не за формою пред'являє позивач і застосувати відповідні норми законодавства.(т.2, арк.справи 46-47).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.08.2017р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Позивача, справу призначено до розгляду.(т.2, арк.справи 42).

Ухвалою від 29.08.2017р. задоволено клопотання Позивача та відкладено розгляд справи на 22.09.2017р.(т.2, арк.справи 65,68).

У судових засіданнях апеляційної інстанції 29.08.2017р. та 22.09.2017р. представник Скар-жника підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та надав свої пояснення. Представник Від-повідача-1 заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунту-вання своєї правової позиції.

Відповідач-2 не забезпечив явку свого представника у призначене на 22.09.2017р. судове засідання, хоч про час та місце розгляду скарги був повідомлений у встановленому порядку (т.2, арк.справи 70-75). При цьому, колегія суддів зауважує, що така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріалів справи дос-татньо для розгляду скарги по суті.(т.2, арк.справи 68).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.1998р. ТзОВ Полісся та ТзОВ Терцет уклали договір купівлі-продажу приміщення, відповідно до умов якого - ТзОВ Полісся продало, а ТзОВ Терцет купило нежитлове приміщення (магазин), загальною площею 140,8 м 2 , яке розта-шоване за адресою: АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу підписаний дирек-торами то-вариств та скріплений відтисками печаток сторін.(т.1, арк.справи 205). В подальшому 08.10.1998р. ТзОВ Терцет зареєструвало право власності на вказане приміщення у Житомирському облас-ному державному комунальному підприємстві по інвентаризації, про що отримано ре-єстраційне посвідчення №141.(т.1, арк.справи 206).

Матеріалами справи стверджено, що ТзОВ Терцет -продавець та ПКФ Інтерпродукт -покупець 01.10.1999р. уклали договір купівлі-продажу приміщення між підприємствами (надалі в тексті - Договір від 01.10.1999р.), відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нежитлове приміщення загальною площею 140,8 м 2 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та належить продавцю на праві приватної власності згідно свідоцтва про власність від 08.10.1998р. №141. Договір купівлі-продажу від 01.10.1999р. підписаний директорами това-риств та скріплений відтисками печаток сторін.(т.1, арк.справи 15). Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 20.10.1999р. ПКФ Інтерпродукт зареєструвало право власності на вказане при-міщення у Житомирському обласному державному комунальному підприємстві по інвентаризації за реєстровим №141, інвентаризаційна справа №14700, записано в реєстрову книгу №103, сторін-ка 144.(т.1, арк.справи 16, 22-зворот, 50). Матеріали справи також містять витяг з реєстрової кни-ги за №103, стр.144.(т.1, арк.справи 77).

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору купівлі-продажу від 01.10. 1999р. ТзОВ Терцет передало, а ПКФ Інтерпродукт прийняло нежитлове приміщення магази-ну загальною площею 140,8 м 2 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, про що складено акт приймання-передачі викупленого майна (приміщення) від 07.10.1999р. (т.1, арк. справи 53). Крім того, 07.10.1999р. Сичевський В.П. як директор продавця оформив розписку про отримання грошей за продаж нежитлового приміщення магазину загальною площею 140,8 м 2 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 42 000 грн. вказана розписка скріп-лена відбитком печатки ТзОВ Терцет .(т.1, арк.справи 52).

З матеріалів справи вбачається, що 22.10.1999р. на підставі заяви, поданої до першої Жи-томирської державної нотаріальної контори, приватним нотаріусом Слюсарем В.В. було накладе-но заборону на відчуження об'єкту нерухомого майна (приміщення магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1). Заборона накладена на підставі договору застави №3119 від 22.10.1999р. Власником майна зазначено ПКФ Інтерпродукт . Заборона на нерухоме майно внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 22.07.2006р.(т.2, арк.справи 26).

Разом з тим, матеріали справи містять копію наказу по ТзОВ Терцет №25 від 01.09.2003 року, згідно якого директор Сичевський Вадим Павлович прийняв рішення продати СПД ОСОБА_2 за 48 000 грн.приміщення магазину, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.(т.1, арк.справи 207).

З матеріалів справи вбачається, що 03.09.2003р. ТзОВ Терцет в особі директора Сичев-ського Вадима Павловича та приватний підприємець ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (надалі в тексті - Договір купівлі-продажу від 03.09. 2003р.), загальною площею 140,8 м 2 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.(т.1, арк.справи 199). Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенко А.С. за №3271.

Приватним нотаріусом Фещенко А.С. 03.09.2003р. було отримано витяг №131400 з Дер-жавного реєстру застав рухомого майна про відсутність податкової застави , на підставі якого при-ватний нотаріус видав довідку від 03.09.2003р. вих.№696386-1273, що згідно даних Єдиного реєс-тру заборон спірне нежиле приміщення під забороною не перебуває.(т.1, арк.справи 204, 204-зво-рот).

Матеріалами справи стверджено, що лише 28.07.2010р. ОСОБА_2 зареєструвала право власності на спірне нежитлове приміщення магазину на підставі поданої зави від 10.12.2009р.(т.1, арк.справи 19-зворот, 198, 201).

Матеріали справи містять постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23.06.2017р. у справі №806/2393/16, яким визнано протиправними та незаконними дії Комуналь-ного підприємства Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації Житомир-ської обласної ради щодо здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 140,8 м 2 , яке знаходиться в АДРЕСА_1, за ОСОБА_2(т.2, арк.справи 2-4).

Вбачається, що вважаючи своє право власності на спірне приміщення порушеним, Фірма звернулась до господарського суду Житомирської області із позовом про визнання недійсним до-говору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 03.09.2003р., укладеного ТзОВ Терцет з ФОП ОСОБА_2. Позивач зазначив, що довідався про реєстрацію права власності на спірне приміщення магазину за ОСОБА_2 лише 18.11.2016р. в ході підготовки до здійснення нотаріальної дії щодо вказаного майна, а тому вважає пропущеним з поважної при-чини строк позовної давності та просив суд його поновити.(т.1, арк.справи 3-8).

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована і підлягає задово-ленню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з огляду на наступне:

Предметом даного спору є дійсність договору купівлі-продажу.

Колегія суддів зауважує, що частиною 1 ст.15 ЦК України встановлено право кожної особи має захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені ст.16 ЦК України. Так, спо-собами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання право-чину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинен-ня правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи без-діяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місце-вого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений догово-ром або законом.

Аналогічно врегульовано способи захисту свого порушеного права у статті 20 Господарсь-кого кодексу України (надалі в тексті ГК України). Так, кожний суб'єкт господарювання та спожи-вач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів ін-ших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта гос-подарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господар-ських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способа-ми, передбаченими законом.

Переглядаючи оскаржуване рішення, апеляційний суд звертає увагу, що чинним законодав-давством встановлено право особи звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер пору-шення та дає можливість захистити порушене право.

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до гос-подарського суду, згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття перед-бачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.(ч.1 ст.1 ГПК Ук-раїни).

Господарський договір є однією з підстав виникнення господарських зобов'язань і є обов'-язковим для виконання сторонами.(ст.173 Господарського кодексу України, надалі в тексті - ГК Ук-раїни). Аналогічно врегульовано підстави виникнення зобов'язання у ст .ст . 11 , 629 Цивільного ко-дексу України (надалі в тексті - ЦК України).

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, згідно зі ст.193 ГК Ук-раїни, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, ін-ших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Визнання договору недійсним, як вже зазначалось, є одним із способів захисту, який засто-совується судом у випадках та порядку, визначеному законодавством.

Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недій-сності, передбачених законом.

Так, підставою недійсності правочину, відповідно до ст.215 ЦК України , є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України , зокрема, зміст правочину не може суперечити цьо-му Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Обов'язок доказування і подання доказів встановлений статтею 33 ГПК України.

Обґрунтовуючи вимогу про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 03.09.2003 року, ПКФ Інтерпродукт зазначає, що оспорюваний договір укладено особою, яка не мала пра-ва продавати спірне приміщення, оскільки станом на 2003 рік і дотепер власником є сам Позивач. Як на докази посилається на Договір купівлі-продажу від 01.10.1999р., реєстрацію права власнос-ті у відповідності до вимог чинного на той час законодавства, а також накладення нотаріальної за-борони на відчуження об'єкту нерухомого майна. При цьому, обґрунтовуючи недійсність оспорю-ваного правочину, Позивач посилався як на статті 224, 225 ЦК УРСР від 18.07. 1963р. з подальши-ми змінами, так і на статті 16, 203, 215, 216, 228, 236, 328, 659 ЦК України.(т.1, арк.справи 4-5, 15, 16, 50, 77; т.2, арк.справи 26).

Матеріалами справи стверджено, що право власності на спірне нежитлове приміщення ма-газину ОСОБА_2 зареєструвала лише 28.07.2010р. згідно поданої 10.12.2009р. заяви.(т.1, арк. справи 19-зворот, 198, 201).

Вирішуючи даний спір, апеляційний суд приймає до уваги, що відповідність чи невідповід-ність правочину вимогам закону має оцінюватися стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину . Разом з тим, пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України - Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом Ук-раїни, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продов-жують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки дії з реєстрації права власності на підставі оспорюваного договору, вчинялись Відповідачем і після 01.01.2004р., колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин належить застосовувати положення ЦК України.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, як-що інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена су-дом.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодав-ства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхід-ний обсяг правоздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслід-ків, що обумовлені ним.(чч. 1, 2, 5 ст.203 ЦК України).

Разом з тим, матеріалами справи стверджується, що станом на 03.09.2003р. Договір купів-лі-продажу від 01.10.1999р. був чинним - отже власником нежитлового приміщення загальною площею 140,8 м 2 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 було ПКФ Інтер-продукт , право власності якого на вказане приміщення зареєстроване 20.10.1999р. у Житомир-ському обласному державному комунальному підприємстві по інвентаризації за реєстровим № 141, інвентаризаційна справа №14700, записано в реєстрову книгу №103, сторінка 144.(т.1, арк. справи 16, 50). Вказане також підтверджується витягом з реєстрової книги за №103, стр.144.(т.1, арк.справи 77). Доказів розірвання Договору від 01.10.1999р. або визнання недійсним вцілому або в частині матеріали справи не містять.

Зазначені обставини надають колегії суддів підстави для висновку, що ТзОВ Терцет з мо-менту продажу ПКФ Інтерпродукт втратило право розпоряджатися нежитловим приміщенням загальною площею 140,8 м 2 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а тому не мало права продавати вказане приміщення повторно 03.09.2003р. іншій особі - СПД ОСОБА_2

Колегія суддів також звертає увагу, що 03.09.2003р. під час укладення оспорюваного Дого-вору стосовно нерухомого майна (приміщення магазину загальною площею 140,8 м 2 , розташова-ного за адресою: АДРЕСА_1) - діяла нотаріальна заборона на відчуження об'єк-ту, яка була накладена на підставі договору застави №3119 від 22.10.1999р. Власником майна заз-начено ПКФ Інтерпродукт . Заборона на нерухоме майно внесена до Державного реєстру речо-вих прав на нерухоме майно 22.07.2006р.(т.2, арк.справи 26).

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що оспорюваний Договір купівлі-продажу нежилого приміщення загальною площею 140,8 м 2 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - вчинений ТзОВ Терцет та ОСОБА_2 03.09.2003р. з порушен-нями приписів як ЦК УРСР, так і ЦК України, оскільки ТзОВ Терцет розпорядилося майном, яке йому не належало, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним, як такий, що укладе-ний з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушує основні прин-ципи існуючого суспільного ладу, зокрема, спрямований на використанння всупереч закону чужої приватної власності з корисливою метою, що не враховано судом першої інстанції.(т.1, арк.справи 199).

Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що 23.06.2017р. Житомирським окружним ад-міністративним судом у справі №806/2393/16 визнано протиправними дії Комунального підпри-ємства Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради щодо здійснення 28.07.2010р. реєстрації за ОСОБА_2 права власнос-ті на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 140,8 м 2 , яке розташоване в АДРЕСА_1.(т.2, арк.справи 2-4).

При цьому, колегія суддів зауважує, що порядок внесення змін до Державного реєстру ре-чових прав на нерухоме майно передбачено статтею 31 1 Закону України Про державну реєстра-цію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Так, реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповід-ної заяви заявником. Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рі-шенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстрацій-них дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення дер-жавного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судо-вого рішення.

Тому безпідставними є твердження ФОП ОСОБА_2 щодо чинності самої реєстрацій-ної дії про реєстрацію права власності на спірне приміщення, оскільки суди не скасовують реєс-трацію, а внесення змін у Державний реєстр прав не нерухоме майно та їх обтяжень відбувається саме на підставі рішень судів.

Колегія суддів також зазначає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припи-нення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відо-мостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.(ст.2 Закону України Про держав-ну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Колегія суддів звертає увагу, що звертаючись із позовом ПКФ Інтерпродукт просило визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03.09.203р. без вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння чи реституції за недійсним договором.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самос-тійно, так і, з урахуванням припису частини першої статті 58 ГПК, бути об'єднана з вимогою по-вернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повер-нення у натурі неможливе).(п.2.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №9 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсни-ми ). Крім того, Верховний Суд України також не ставить вказані дві вимоги як нерозривні під час подання позову. Так, вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути за-явлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання право-чину недійсним.(п.5 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними

Натомість суд першої інстанції вважав неправильним посилання на норми законодавства, зазначені Позивачем у позовній заяві, не врахувавши, що в силу частини першої статті 4 ГПК Ук-раїни господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторо-ни та інші учасники процесу, а й тими , на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову). Посилання суду в рішенні на інші норми права , ніж зазначені у позовній заяві, не може розуміти-ся як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розг-ляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні право-відносини .(п.2 постанови пленуму ВГСУ від 23.03.2012р. №6 Про судове рішення та п.3.12 пос-танови пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарсько-го процесуального кодексу України судами першої інстанції .

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що під час розгляду позову про захист по-рушеного права власника - суд першої інстанції безпідставно вдався до дослідження природи по-зову та обраного Позивачем способу захисту, фактично усунувшись від юридичної оцінки доказів та встановлення конкретних обставин даної справи. З огляду на таке, оспорюване рішення не від-повідає вимогам ст.84 ГПК України і підлягає скасуванню, а враховуючи доведеність обставин, на які посилається ПКФ Інтерпродукт - позов підлягає задоволенню, а оспорюваний Договір купів-лі-продажу нежилого приміщення загальною площею 140,8 м 2 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, укладений ТзОВ Терцет та ОСОБА_2 03.09.2003р. - визнанню недійсним.

Між тим, стосовно строку звернення, колегія суддів зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись із позовом Фірма просить суд визнати по-важними причини пропуску строк позовної давності та поновити його. В обґрунтування зазначає, що довідалась про реєстрацію прав власності на спірне приміщення магазину за ОСОБА_2 лише 18.11.2016р. в ході підготовки для здійснення нотаріальної дії щодо вказаного майна

В свою чергу, 14.07.2017р. представник Відповідача-1 подав клопотання про застосування строку позовної давності і просив відмовити в позові через пропуск строку позовної давності.(т.2, арк.справи 29-31).

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його пору-шила. Винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсни-ми встановлено частинами 2, 3 статті 261 ЦК України.

Разом з тим, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а сторо-ною у справі заявлено про сплив позовної давності, то в силу ч.3 ст.267 ЦК України суд зобов'яза-ний дослідити чи пропущений такий строк. При цьому, Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з про-пуском строку позовної давності і обґрунтуванням поважності причин пропуску. Тому, дане пи-тання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

До висновку чи пропущений строк позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі.

У даному випадку, колегія суддів вважає, що усвідомлюючи непорушність права власності гарантовану законом і не вчиняючи жодних дій щодо відчуження спірного приміщення та/або ін-ших дій, які передбачені Законом України Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень - Позивач не міг довідатися про вчинення Відповідачами 03.09.2003р. оспорюваного Договору та про порушення свого права. В свою чергу, вважаючи строк позовної давності пропу-щеним без поважних причин, Відповідач-1 не надав жодного доказу на підтвердження обізнанос-ті Позивача щодо оспорюваного правочину. Натомість, матеріали справи свідчать, що дізнавшись про порушення свого права - Позивач оспорив в адміністративному суді протиправність дій щодо реєстрації права власності спірного приміщення за Відповідачем-1.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає строк позовної давності Позивачем не про-пущено і перешкоди для захисту порушеного права ПКФ Інтерпродукт відсутні. Позов обґрун-тований і підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому проце-сі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З мотивів зазначених вище, колегія суддів вважає, що наявні всі підстави для задоволення апеляційної скарги в повному обсязі та скасування рішення суду першої інстанції з підстав п.п.1, 2, 3 ч.1 ст.104 ГПК України через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, визнання судом першої інстанції встановленими обставин, що мають значення для справи, які не були доведеними та невідповідності обставинам справи висновків, викладених у рішенні, що при-звело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому, задоволення апеляційної скарги та позову, відповідно до вимог с.49 ГПК Украї-ни, зумовлює покладення витрат зі сплати судового збору на Відповідачів в рівних частках.

Керуючись, ст.ст. 33, 34, 35, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1 . Апеляційну скаргу Приватної комерційної фірми Інтерпродукт на рішення господарсь-кого суду Житомирської області від 14.07.2017р. у справі №906/1180/16 задоволити.

2 . Рішення суду першої інстанції скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задово-лити.

3 . Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення, укладений 03.09.2003 року Товариством з обмеженою відповідальністю Терцет та Приватним підприємцем ОСОБА_2 щодо нежитлового приміщення площею 140,8 м 2 , яке розташоване по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського округу Фещенко А.С., реєстровий №3271.

4 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Терцет (10001, м.Житомир, вул. Київська, буд.102, ідентифікаційний код юридичної особи 24704705) на користь Приватної ко-мерційної фірми Інтерпродукт (10005, м.Житомир, вул.Радивилівська, буд.21/1, ідентифікацій-ний код юридичної особи 30198623) 689 грн. витрат зі сплати судового збору та 757 грн. 90 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

5 . Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Приватної ко-мерційної фірми Інтерпродукт (10005, м.Житомир, вул.Радивилівська, буд.21/1, ідентифікацій-ний код юридичної особи 30198623) 689 грн. витрат зі сплати судового збору та 757 грн. 90 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

6 . Надати доручення місцевому господарському суду про видачу відповідних наказів.

7 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційно-му порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

8 . Справу №906/1180/16 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.