УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №276/902/16-ц Головуючий у 1-й інст. Мельник М.Л.
Категорія 55 Доповідач Трояновська Г. С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.
участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства Азалія про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди
за апеляційною скаргою приватного підприємства Азалія на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 18 липня 2017 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з відповідача 48320,55 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку та 2000,00 грн. моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 07.07.2011 року він був прийнятий на посаду директора приватного підприємства Азалія . 14.10.2011 року його було звільнено із займаної посади за угодою сторін. При звільненні роботодавець не провів з ним повний розрахунок, внаслідок чого він звернувся до Володарсько- Волинського районного суду з позовом про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Рішенням вказаного суду від 05.04.2013 року позовні вимоги було задоволено та стягнуто з ПП Азалія заборгованість по заробітній платі в сумі 1671,43 грн. та 20 018,18 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку. 30.09.2016 року відповідач провів з ним остаточний розрахунок. Позивач вважає, що він має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з часу ухвалення судом рішення, тобто з 06 квітня 2013 року по день фактичного з ним розрахунку, який відбувся 30.09.2016 року. Крім того вважає, що вказаними діями підприємства йому було заподіяно моральну шкоду, яка виразилася в душевних та моральних стражданнях та яку він оцінює в 2000 гривень.
Рішенням Володарсько - Волинського районного суду Житомирської області від 18 липня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з приватного підприємства Азалія на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 06 квітня 2013 року по 12 травня 2015 року в сумі 24111 гривень 10 копійок з відрахуванням всіх належних платежів та моральну шкоду в сумі 1200 гривень. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі ПП Азалія , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що позивач звернувся до суду із вказаним позовом із пропуском строку звернення до суду, відповідного клопотання про його поновлення не заявляв. Крім цього, частково задовольняючи позовні вимоги судом не враховано співмірність сум, які підлягають стягненню із середнім заробітком працівника, з яким не проведено кінцевий розрахунок. До того ж вважає, що не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення моральної шкоди, оскільки позивач не довів її спричинення.
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач працював у відповідача на посаді директора з 07.07.2011 року по 14.10.2011 року. При звільненні з позивачем не було проведено повний розрахунок.
Рішенням Володарсько - Волинського районного суду від 05.04.2013 року з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 1671,43грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 14.10.2011 року по 05.04.2013 року з відрахуванням всіх належних платежів в сумі 20 018,18грн. Судовими рішеннями вищих інстанцій зазначене рішення залишено без змін.
Належна працівникові при звільненні сума 1671,43 грн. була сплачена на рахунок позивача згідно платіжного доручення №4 від 12.01.2015 року, що підтверджено довідками Хорошівського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (а.с.7,64).
Середній заробіток за час затримки розрахунку був сплачений позивачу 30.09.2016 року згідно платіжного доручення №620 від 30.09.2016 року.
Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з 06.04.2013 року по день фактичного розрахунку належних працівникові при звільненні сум, тобто по 12.01.2015 року в сумі 24 111,10 грн.
Зазначені висновки є правильними, проте, задовольняючи часткового позов, суд першої інстанції не врахував такого.
Так, в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції, встановивши дати та строки проведення розрахунків за рішенням Володарсько-Волинського районного суду від 5 квітня 2013 року, залишив поза увагою, що з позовом до суду про стягнення моральної шкоди та збільшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 6 квітня 2013 року по дату фактичного розрахунку при звільненні - 12.01.2015 року, позивач звернувся лише 11 жовтня 2016 року.
Колегія суддів погоджується з доводами, наведеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 по справі 1-5/2012 зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237 - 1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум , фактично з ним розрахувався.
У даній справі 12.01.2015 року з платіжного доручення Хорошівського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Житомирській області ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатися, що йому сплачено належну при звільненні суму - 1671,43грн., тобто власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум фактично з ним розрахувався. Як зазначено у названому рішенні Конституційного Суду України - з вказаної дати розпочинається перебіг тримісячного строку для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.
Звернувшись до суду 11 жовтня 2016 року, ОСОБА_1 прострочив передбачений законом тримісячний строк майже на 18 місяців. Клопотання про поновлення строку для звернення до суду позивач не подавав. Наявність поважних причин пропущення строку звернення до суду позивач не навів.
Відтак, колегія суддів вважає, що в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди необхідно відмовити у зв'язку з пропуском звернення позивача до суду.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 29 січня 2016 року, ухваленому у справі Устименко проти України (заява №32053/13), при поновленні національним судом пропущеного строку констатував порушення пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata , тобто принципу остаточності, відхід від якого можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Європейський Суд з прав людини постановив, що якщо пропущений строк поновлюється зі спливом значного періоду часу і без наявності достатніх для цього підстав, то таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
З огляду на наведене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 1212грн.64 коп. судового збору (а.с.91,106), які відповідно до положень ч.1 ст.88 ЦПК України підлягають стягненню на його користь з позивача.
Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу приватного підприємства Азалія задовольнити.
Рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 18 липня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного підприємства Азалія 1212 грн. 64 коп. понесених судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді
Суд | Апеляційний суд Житомирської області |
Дата ухвалення рішення | 27.09.2017 |
Оприлюднено | 29.09.2017 |
Номер документу | 69186402 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області
Збаражський А. М.
Цивільне
Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області
Збаражський А. М.
Цивільне
Апеляційний суд Житомирської області
Трояновська Г. С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні