Ухвала

від 27.09.2017 по справі 804/6546/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2017 року м. Київ К/800/3529/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Шипуліної Т.М., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Майстер-Профі Україна до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Завод Майстер-Профі Україна (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду із позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - відповідач, контролюючий орган) від 18.05.2015 року № 0001622201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2 985 475,00 грн. та від 18.05.2015 №0001642201, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 65 542,50 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, виходив з того, що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з контрагентами з огляду на ненадання позивачем первинних документів щодо їх фактичного здійснення, зокрема, товарно-транспортних накладних, документів підтверджуючих якість товару, крім того, у контрагентів відсутні матеріальні та трудові ресурси для проведення відповідної господарської діяльності.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Судове рішення обґрунтовано тим, що позивачем цілком правомірно сформовано витрати та податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 12.09.2014 року №3219/22-01/30888419.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги:

- п. 44.1 ст. 44, п. 137.1 ст. 137, п. 135.1, п. 135.2, п. 135.4, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.10 ст. 137, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 384 242,00 грн.;

- пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 187.1 ст. 187 п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 166 032,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції з придбання товарів, робіт та послуг в межах договорів постачання, підряду, перевезення, надання послуг, укладених з контрагентами, фактично не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки, в ході проведення перевірки позивачем не надано документи, що підтверджували б транспортування та якість придбаного товару, ліцензії на право контрагентів проводити господарську діяльність у сфері будівництва, деякі первинні документи неналежно оформлені, зокрема такі як акти виконаних робіт, акт здачі - приймання обладнання. Також, контролюючий орган зазначає, що встановлено розбіжності між задекларованими сумами податкового кредиту позивача та податкових зобов'язань його контрагентів, крім того, деякі контрагенти перебувають у стані припинення, відсутні за юридичною адресою, не мають достатніх трудових та матеріальних ресурсів (основних фондів, складських офісних приміщень, транспортних засобів) для проведення відповідної фінансово - господарської діяльності. Як на підставу таких висновків контролюючий орган посилається на податкову інформацію, отриману в результаті здійснення заходів податкового контролю, зокрема використані результати податкових перевірок зазначених контрагентів, акти про неможливість проведення зустрічних перевірок та інформацію підсистеми Податковий блок .

Таким чином. враховуючи вищезазначене контролюючий орган дійшов висновку, що вчинені позивачем господарські операції з придбання товару, отримання робіт і послуг спрямовані є удаваними та спрямовані лише на отримання неправомірної податкової вигоди, а отже такі господарські операції не спричинили реальних правових наслідків, що виключає право позивача на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

На підставі акту перевірки, вказаних висновків та результатів адміністративного оскарження контролюючим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 18.05.2015 року № 0001622201 та №0001642201.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

А, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту та формування витрат обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності, як критерій правового статусу платника податків щодо формування витрат, які ним понесені, чи отримання податкової преференції у формі податкового кредиту. Не є таким критерієм також і місце знаходження платника податку (контрагента), а відповідно і інформація про відсутність останнього за таким місцезнаходженням.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат та/або податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання господарських операцій з придбання товару, робіт та послуг, які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах та призвели до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні , первинних документів: договори, специфікації, податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт форми № КБ-2в, акти виконаних робіт КБ-3, акти здачі - приймання обладнання та матеріалів, акти здачі - приймання послуг (надання робіт), локальні кошториси, підсумкові відомості, рахунки на оплату, рахунки - фактури, виписки по особовим рахункам щодо оплати придбаних товарів (робіт, послуг), журнали - ордери по рахунку 6311, акти переміщення основних засобів, по товарно - транспортні накладні,

Судом також встановлено використання позивачем придбаного товару, отриманих послуг, виконаних робіт у власній господарській діяльності, що також не ставилось під сумнів контролюючим органом, та підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Також судом під час прийняття рішення враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення правочинів та проведення господарських операцій, зокрема, контрагенти позивача, як і сам позивач, на момент укладення договорів та оформлення первинних документів були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Безпідставними є посилання скаржника на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на отриманий від контрагента товар, оскільки, відсутність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та ПДВ не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується належно оформленими видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи. Крім того, як вже зазначалось вище відсутність товарно-транспортних накладних при наявності інших первинних документів не може бути беззаперечним доказом відсутності факту реальності здійснених господарських операцій.

Колегія суддів також погоджується і з висновком суду апеляційної інстанції, що норми чинного законодавства не зобов'язують платників податків витребувати у контрагентів-виконавців будівельних робіт та зберігати для документального підтвердження показників податкового обліку копій ліцензій на здійснення відповідних видів робіт, натомість відповідачем як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено здійснення контрагентами позивача господарських операцій поза межами їх статутної діяльності та без відповідних дозвільних документів.

Обґрунтовано суд апеляційної інстанції також зазначив і про те, що висновок суду першої інстанції відносно неможливості перевезення холодильних станцій автомобілем позивача (ГАЗ ПБ 33023 з платформою С), оскільки габарити цих станцій є більшими ніж габарити автомобіля, є виключно припущенням, адже в ході перевірки контролюючим органом не досліджувалась технічна документація на обладнання, характеристики холодильних станцій, встановлення габаритів (розмірів) цих станцій, можливості/неможливості перевезення станцій, комплектуючих станцій для подальшого їх монтування, і відповідного співставлення з габаритами платформи автомобіля ГАЗ, а встановити вказане лише за результатами аналізу фотоматеріалів не видається за можливе.

Крім того, факт перевезення холодильного обладнання автомобілем ГАЗ з платформою підтверджено також і водієм позивача, який був допитаний в якості свідка під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Також суд зазначає, що будь - яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального Закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов'язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись належними.

Суд апеляційної інстанції також правомірно врахував і судові рішеннями у справах № 804/4207/14 та № 804/6425/14, які набрали законної сили, та якими встановлено реальність здійснення господарських операцій позивачем по ланцюгу з постачальниками ТОВ Торгтехніка , ТОВ Арамакс , ТОВ Транс Бізнес Лайн , ТОВ Елко-ЛТД , ТОВ Корпоративні системи безпеки Спектр , ТОВ Будбізнеспром-Т , ТОВ Взлет-Ера та ТОВ Градієнт ТЕК .

Таким чином, оцінивши з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України у сукупності докази, надані позивачем на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних його податкового обліку, та з огляду на відсутність доказів з боку контролюючого орану щодо підтвердження обізнаності позивача про порушення контрагентами податкового законодавства чи-то сприяння їм в цьому, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року у справі № 804/6546/15-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер

Т.М. Шипуліна

В.П. Юрченко