Рішення

від 27.09.2017 по справі 905/1901/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.09.2017р. Справа № 905/1901/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання (помічнику судді) Мазурік М.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова компанія - 2006» , Дніпропетровська область, смт. Слобожанське

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДІТОРЕ» , Донецька область, м. Маріуполь

про: стягнення заборгованості у розмірі 180273,97 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 10.01.2017р.;

від відповідача: не з'явився;

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засідання 27.09.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова компанія - 2006» , Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДІТОРЕ» , Донецька область, м. Маріуполь про стягнення суми основного боргу у розмірі 142865,97грн., пені - 12693,54грн., штрафу - 14286,60грн., 10% річних - 4931,81грн., інфляційних нарахувань - 5496,05грн.

Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Бойко І.А.

Ухвалою від 16.08.2017р. суд порушив провадження у справі, розгляд справи призначено на 13.09.2017р.

Відповідно до розпорядження №01-02/1036 від 12.09.2017р. у зв'язку із відставкою судді Бойко І.А., справу передано на розгляд судді Левшиній Я.О.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №1472 від 15.11.2016р. з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафу, пені, 10% річних та інфляційних нарахувань.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 1, 2, 12, 13, 15, 49, 54-57 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст.525, 526, 530, 536, 599, 541, 610, 611, 614, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 202, 2016, 2018, 224 Господарського кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав наступні документи: договір поставки №1472 від 15.11.2016р. з додатками; протокол розбіжностей від 15.11.2016р.; домовленість між сторонами від 15.11.2016р.; видаткові накладні: №60039 від 10.01.2017р., №60041 від 10.01.2017р., №60114 від 24.01.2017р., №60168 від 28.01.2017р., №60172 від 28.01.2017р., №60188 від 04.02.2017р., №60319 від 25.02.2017р., №60401 від 04.03.2017р., №60402 від 04.03.2017р., №60448 від 11.03.2017р., №60451 від 11.03.2017р., №60452 від 11.03.2017р.; акт звірки взаєморозрахунків; претензію №22/06 від 22.06.2017р.; розрахунок суми позову; правоустановчі документи.

Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи: платіжні доручення; довідка про наявність заборгованості станом на 27.09.2017р.

Представник позивача у судове засідання 27.09.2017р. з'явився. Просив задовольнити позовні вимоги. Крім того, 25.09.2017р. через канцелярію суду надав заяву б/н від 21.09.2017р. про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 142865,97грн., пеню у розмірі 19151,20грн., штраф у розмірі 15652,59грн., 10% річних у розмірі 7447,82грн., інфляційні витрати у розмірі 5643,20грн.

Заява про збільшення розміру позовних вимог б/н від 21.09.2017р. судом до розгляду не приймається, оскільки позивачем не надано належних доказів надсилання відповідачу поданої заяви, а отже - відсутні докази інформування останнього про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідач у судове засідання 27.09.2017р. не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом своєчасного надсилання ухвали за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідачу було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду своєї позиції по суті заявлених вимог з наданням підтверджуючих доказів (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання відповідача здійснювати свої процесуальні права.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані відповідачем документи та неявка сторін у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33, 77 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію та не є підставою для відкладання розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

15.11.2016р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір поставки №1472 (далі договір), згідно п.п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар у відповідній кількості, відповідної якості та за погодженою ціною в порядку та строки, визначені договором, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах, визначених даним договором.

Згідно п. 1.2 договору, найменування, асортимент, вартість і кількість товару, зазначається у специфікаціях та/або накладних на товар, складених на підставі замовлень покупця на поставку товару.

Відповідно до п. 2.2, 2.3 договору, покупець зобов'язаний здійснити оплату товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару покупцю. Оплата здійснюється покупцем в наступному порядку: в першу чергу здійснюється оплата вартості товару, поставленого за первісною і надалі по кожній наступній накладній на товар, якщо інше не вказано в платіжному документі.

Відповідно до п. 7.1, 7.2, 7.3 договору, за несвоєчасну або не повну оплату товару покупець сплачує постачальнику штрафну неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми невиконаного зобов'язання, за кожен день, прострочення платежу. Нарахування пені здійснюється протягом всього періоду прострочення виконання зобов'язання незалежно від його тривалості. При простроченні оплати вартості переданого покупцю товару більш ніж на 15 календарних днів з дати настання строку оплати поставленого товару, покупець сплачує постачальнику штрафну неустойку в розмірі 10% від вартості неоплаченого товару. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 10% річних від простроченої суми.

За умовами пунктів 10.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін, скріплення їх печатками (для фізичних осіб-підприємців - при наявності) і діє до 31.12.2016р. включно. При цьому, закінчення терміну дії договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов'язань по договору, а також від відповідальності за невиконання цих зобов'язань.

На виконання умов договору, позивач поставив товар відповідачу на суму 265448,76грн., що підтверджується видатковими накладними №60039 від 10.01.2017р., №60041 від 10.01.2017р., №60114 від 24.01.2017р., №60168 від 28.01.2017р., №60172 від 28.01.2017р., №60188 від 04.02.2017р., №60319 від 25.02.2017р., №60401 від 04.03.2017р., №60402 від 04.03.2017р., №60448 від 11.03.2017р., №60451 від 11.03.2017р., №60452 від 11.03.2017р.

Дані накладні були підписані та скріплені печатками сторін.

20.06.2017р. сторонами був підписаний та скріплений печатками акт звірки розрахунків, відповідно до змісту якого сальдо на 20.06.2017р. склало 142865,97грн.

22.06.2017р. позивач направив відповідачу претензією №22/06 від 22.06.2017р. про сплату заборгованості, яка була залишена без задоволення.

У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором поставки №1472 від 15.11.2016р.., та стягненні пені, штрафу, 10% річних, інфляційних нарахувань.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки №1472 від 15.11.2016р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки №1472 від 15.11.2016р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Як було встановлено судом, сторони визначили в п. 2.2 договору - покупець зобов'язаний здійснити оплату придбаного товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару покупцю.

Наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем за видатковими накладними №60039 від 10.01.2017р., №60041 від 10.01.2017р., №60114 від 24.01.2017р., №60168 від 28.01.2017р., №60172 від 28.01.2017р., №60188 від 04.02.2017р., №60319 від 25.02.2017р., №60401 від 04.03.2017р., №60402 від 04.03.2017р., №60448 від 11.03.2017р., №60451 від 11.03.2017р., №60452 від 11.03.2017р. товару, у нього виникло зобов'язання з його оплати.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від належного виконання обов'язку із здійснення платежу за поставлений товар відповідно до умов договору поставки №1472 від 15.11.2016р. за вищезазначеними видатковими накладними.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 265448,76грн.

Факт отримання товару за накладними №60039 від 10.01.2017р., №60041 від 10.01.2017р., №60114 від 24.01.2017р., №60168 від 28.01.2017р., №60172 від 28.01.2017р., №60188 від 04.02.2017р., №60319 від 25.02.2017р., №60401 від 04.03.2017р., №60402 від 04.03.2017р., №60448 від 11.03.2017р., №60451 від 11.03.2017р., №60452 від 11.03.2017р. відповідачем під час розгляду справи не спростовано.

Відповідач своє зобов'язання з оплати поставленого товару виконав частково, сплативши 122582,79грн., що підтверджується платіжними дорученнями. Решта боргу за спірними накладними в сумі 142865,97грн. залишилась несплаченою.

Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплатити заборгованість.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з оплати поставленого товару, оскільки зі змісту наявних документів вбачається, що він був отриманий останнім.

З огляду на дані норми права та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 265448,76грн.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 12693,54грн., 10% річних - 4931,81грн. за період з 28.03.2017р. - 31.07.2017р., інфляційні нарахування - 5496,05грн. за період квітень 2017р. - червень 2017р., штраф -14286,60грн.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 7.1, 7.2 договору, за несвоєчасну або не повну оплату товару покупець сплачує постачальнику штрафну неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми невиконаного зобов'язання, за кожен день, прострочення платежу. Нарахування пені здійснюється протягом всього періоду прострочення виконання зобов'язання незалежно від його тривалості. При простроченні оплати вартості переданого покупцю товару більш ніж на 15 календарних днів з дати настання строку оплати поставленого товару, покупець сплачує постачальнику штрафну неустойку в розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що в договорі сторони встановили строк та порядок оплати за товар, а саме протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару покупцю.

Отже, в силу ст. 253 Цивільного кодексу України, позивач здобув право вимоги сплати боргу за видатковими накладними №60039 від 10.01.2017р. - 25.01.2017р., №60041 від 10.01.2017р. - 25.01.2017р., №60114 від 24.01.2017р. - 08.02.2017р., №60168 від 28.01.2017р., №60172 від 28.01.2017р. - 14.02.2017р., №60188 від 04.02.2017р. - 21.02.2017р., №60319 від 25.02.2017р. - 14.03.2017р., №60401 від 04.03.2017р., №60402 від 04.03.2017р. - 21.03.2017р., №60448 від 11.03.2017р., №60451 від 11.03.2017р., №60452 від 11.03.2017р. - 28.03.2017р.

Суд, враховуючи умови договору поставки №1472 від 15.11.2016р., щодо порядку та термінів оплати поставленого товару, перевіривши арифметичний розрахунок пені, штрафу, 10% річних та інфляційних нарахувань, правові підстави, період та порядок їх нарахування, дійшов висновку про задоволення цих вимог в повному обсязі та стягнення з відповідача: пені в розмірі 12693,54грн., штрафу - 14286,60грн., 10% річних - 4931,81грн., інфляційних нарахувань в розмірі 5496,05грн.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова компанія - 2006» , Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, Дніпропетровська область до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДІТОРЕ» , Донецька область, м. Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 142865,97грн., пені - 12693,54грн.,штрафу - 14286,60грн., інфляційних нарахувань - 5496,05грн., 10% річних - 4931,81грн. задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДІТОРЕ» (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул.. Архітектора Нільсона, буд. 56, оф. 24, код ЄДРПОУ 40628504) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова компанія - 2006» (52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Василя Сухомлинського, б.36, код. ЄДРПОУ 34432852) заборгованість у розмірі 142865,97грн., пеню в розмірі 12693,54грн., штраф в розмірі 14286,60грн., інфляційні нарахування в розмірі 5496,05грн., 10% річних в розмірі 4931,81грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 2704,12грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 27.09.2017р. оголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.09.2017р.

Суддя Я.О. Левшина