Ухвала

від 25.09.2017 по справі 387/84/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1179/17 Головуючий у суді І-ї інстанції Майстер І. П.

Доповідач Чельник О. І.

УХВАЛА

іменем України

26.09.2017 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого: Чельник О.І.

суддів: Авраменко Т.М., Суровицької Л.В.

за участі секретаря: Двоєнко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Українська Наталія Михайлівна про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, стягнення збитків і моральної шкоди

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, стягнення збитків і моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 23.01.2013 між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договори купівлі-продажу автозаправної станції та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_2 Кіровоградської області, посвідчені приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу в Кіровоградській області Українською Н.М.

Вказував, що під час укладання договорів продавець стверджував та гарантував покупцеві, що об'єкт, який є предметом договору, в спорі не перебуває, прав щодо відчужуваного об'єкта треті особи не мають. Вважає, що відповідач, як продавець достовірно знав, що відчужувані об'єкти нерухомості були предметом судового спору і на 1/2 частину майна заявляла права його колишня дружина ОСОБА_4, отже, на момент укладення договорів купівлі-продажу на АЗС і земельну ділянку відповідачу належала лише ? частина на праві власності на зазначене майно. Проте, відповідач приховав факт належності йому на праві власності ? частини спірного майна. Вважає, що права колишньої дружини відповідача на придбане в шлюбі майно і судові спори з приводу цього майна є істотними обставинами, про які відповідач повинен був його повідомити під час укладення зазначених договорів. Збитки, завдані йому відповідачем у зв'язку із вчиненням правочинів складаються з грошових сум, виплачених ним за придбання ? частини АЗС і ? частини земельної ділянки, що становить 85500 грн. і 16400 грн., всього 101900 грн. Подвійний розмір збитків відповідно до с.2 ст.230 ЦК України становить 203800 гривень. Крім того, вважає, що відповідач своїми діями завдав йому і моральну шкоду, яка виражається в моральних і фізичних стражданнях, пов'язаних з нервовим стресом, який він пережив і подальшим тривалим лікуванням, а також з переживаннями з приводу втрати значної грошової суми і неможливістю займатись своїм бізнесом. Грошову компенсацію за моральну шкоду оцінив в 10000 грн.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судове засідання з'явився ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_2, доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити. ОСОБА_3 та ОСОБА_7, яка діє в його інтересах, проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити.

Третя особа - ОСОБА_4 у судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнала та пояснила, що коли відповідач мав намір продати належне майно вперше і звернувся до нотаріуса Добровеликівського округу для оформлення договору купівлі продажу, йому було відмовлено у здійснені нотаріальних дій, оскільки на розгляді у Вищому Спеціалізованому суді України знаходилась справа про визнання права власності на зазначене майно, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4

Третя особа - приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Українська Н.М. - у судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі. Про час та місце слухання справи повідомлена належним чином. Колегія суддів ухвалила слухати справу при даній явці на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши письмові докази по справі у межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Як убачається з письмових доказів по справі та встановлено судом першої інстанції 23.01.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договори, посвідчені приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Українською Н.М., а саме

- купівлі-продажу автозаправної станції серії ВТВ № 899725, ВТВ № 899725, за умовами якого приватний підприємець ОСОБА_3 передав у власність приватному підприємцю ОСОБА_2 автозаправну станцію, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 Кіровоградська область (а.с.10-11);

- купівлі-продажу земельної ділянки серії ВТВ № 899723, ВТВ № 899724, площею 0,1250 га, кадастровий номер якої НОМЕР_1, що знаходиться за адресою вул. Леніна176, смт.Добровеличківка, Кіровоградської області. Відповідно до умов договору приватний підприємець ОСОБА_3 передав у власність приватному підприємцю ОСОБА_2 зазначену земельну ділянку. Згідно з п. 4.2 вказаного договору продавець та покупець підтвердили, що цей договір не носить характеру фіктивної та удаваної угоди та відповідає їх волевиявленню (а.с.12-13).

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 19.06.2012 за ОСОБА_3 визнано право особистої приватної власності на ? частину автозаправної станції, яка в цілому складається з 3-х будівель та 4-х споруд, розташовану за адресою: Кіровоградська область, селище Добровеличківка, АДРЕСА_2 та на ? частину земельної ділянки площею 0,125 га, яка розміщена за адресою: Кіровоградська область, селище Добровеличківка, АДРЕСА_2 ( а.с.14-15).

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 29.08.2012, апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено. Визнано за ОСОБА_8 право особистої приватної власності на автозаправну станцію та земельну ділянку площею 0,125 га. Вказана інформація міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень та є загальнодоступною.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 23.01.2013 рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 29.08.2012 скасовано, рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 19.06.2012, яким за ОСОБА_3 визнано право особистої приватної власності на ? частину автозаправної станції, яка в цілому складається з 3-х будівель та 4-х споруд, розташовану за адресою: Кіровоградська область, селище Добровеличківка, АДРЕСА_2, та на ? частину земельної ділянки площею 0,125 га, яка розміщена за адресою: Кіровоградська область, селище Добровеличківка, АДРЕСА_2, залишено в силі (а.с.16-19).

У подальшому рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 13.08.2013 визнано недійсними оспроювані договори купівлі-продажу. Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину автозаправної станції та на ? частину земельної ділянки.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.12.2013 рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 13.08.2013 скасовано в частині визнання договорів недійсними і ухвалено нове рішення, яким визнано недійним договір купівлі-продажу автозаправної станції від 23.01.2013 в частині продажу ? частки, яка належить ОСОБА_4. Визнано недійсними договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23.01.2013 в частині продажу ? частки, яка належить ОСОБА_4. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.23-26).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що в ході судового розгляду не знайшов підтвердження той факт, що спірні договори купівлі-продажу позивачем були укладені під впливом обману з боку відповідача, а тому підстави для визнання цих договорів недійсними, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди відсутні.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду є правильними, ґрунтуються на законі та відповідають обставинам справи.

Відповідно до частини 3 ст.215 ЦК України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно із ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тощо.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України у разі, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді настати не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Установлення наявності умислу в недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, одна із сторін правочину або інша заінтересована особа, яка вважає, що її введено в оману, повинні довести навмисне цілеспрямоване введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач зобов'язаний був попередити про те, що відчужувані ним об'єкти нерухомості є предметом судового спору, не приймаються судом до уваги, оскільки у пункті 8 оспорюваного договору купівлі-продажу автозаправної станції від 23.01.2013 зазначено, що відчужуваний автозаправний пункт продається без згоди другого подружжя, ОСОБА_3 (Продавця), так як відчужуване нерухоме майно належить йому на праві особистої власності, згідно з рішенням суду від 29.08.2012 року, цей факт доведено до відома ОСОБА_2 (Покупця) (т.1 а.с.10 зворот).

На момент укладання оспорюваних договорів купівлі-продажу вказане рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 29.08.2012 було дійсним та не було скасовано. Дана інформація розміщена у Єдиному державному реєстрі судових рішень та є загальнодоступною, і кожна заінтересована особа може отримати її безперешкодно.

У вступній, описовій, мотивувальній та резолютивній частині рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 29.08.2012, яке у подальшому було скасоване, зазначені сторони спору, суть позову, рішення суду першої інстанції та мотиви його скасування, а також порядок оскарження до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Таким чином, позивач мав можливість ознайомитись із рішенням суду від 29.08.2012, на підставі якого за відповідачем визнано право власності на спірне майно, та, відповідно, передбачати можливість його подальшого оскарження у касаційному порядку.

Крім того, у договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 23.01.2013 зазначено, що предмет зазначеного договору є власністю приватного підприємця ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Добровеличківською селищною радою 25.02.2004 №106-р та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32427 від 14.01.2013, тобто на момент укладання договору існували всі необхідні документи.

Крім того, судом вірно встановлено, що відповідачеві не було відомо про розгляд даної справи в суді касаційної інстанції, що підтверджується листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.04.2017 №6-20502зп13. Відповідачеві роз'яснено, що рекомендованим листом ВССУ помилково надіслано копію ухвали від 19 жовтня 2012 року про зупинення виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 29.08.2012 у справі №1105/1205/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на майно на поштову адресу: АДРЕСА_1. Вказана обставина виникла із надмірним навантаженням відділу обліку судових документів судової палати у цивільних справах ВССУ у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 Станом на 19 квітня 2017 року зазначена кореспонденція до ВССУ не поверталася (а.с.143).

Як убачається з матеріалів даної справи за зазначеною у листі ВССУ поштовою адресою: АДРЕСА_1, проживає третя особа по даній справі - ОСОБА_4

При цьому слід зазначити, що матеріалами справи підтверджено те, що відповідач у день оголошення ухвали судом касаційної інстанції, укладав із позивачем у приватного нотаріуса Новоукраїнського районного нотаріального округу в Кіровоградській області спірні договори купівлі-продажу на АЗС та земельну ділянку.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог узгоджуються і з вимогами ч.5 ст.12 ЦК України, за якою вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Тобто, факт обману повинна довести сторона, яка стверджує, що була введена в оману.

Оскільки позивач не довів та не подав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач ввів його в оману щодо обставин, які впливали на укладення оспорюваних правочинів та про наявність умислу в діях відповідача, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

У зв'язку з зазначеним колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313, 315 ЦПК України колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя: О.І. Чельник

Судді: Т.М. Авраменко

Л.В. Суровицька