Рішення

від 29.09.2017 по справі 719/154/17

НОВОДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 719/154/17

Номер провадження 2/719/69/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2017 року м.Новодністровськ

Новодністровський міський суд Чернівецької області в складі:

судді Цицак В.Л.,

за участю секретаря Марчук Д.П.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Шевчука О.І.,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Новодністровськ, Чернівецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Маркет про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

13.06.2017р. позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до ТзОВ Маркет про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та заборгованості.

В обґрунтування позову зазначив, що з 01 червня 2011р. він працював в ТзОВ Маркет (надалі - Товариство) на посаді юрисконсульта за сумісництвом. 02 грудня 2014р. він надіслав на адресу відповідача заяву про звільнення його із займаної посади за власним бажанням з 15 грудня 2014р., яку було вручено відповідачу 08 грудня 2014р. Оскільки після звільнення Товариство впродовж двох років йому не виплатило заробітну плату, то 14 лютого 2017р. він звернувся в Управління Держпраці у Чернівецькій області із відповідною заявою. Стверджує, що лише після перевірки йому стало відомо про винесення наказу про його звільнення від 30.11.2013р. за п.4 ст.40 КЗпП України - прогул без поважних причин. Вважає, що згаданий наказ видано незаконно, оскільки прогулу він не допускав, а тому просить наказ № 12 від 30.11.2013р. визнати незаконним та скасувати; зобов'язати відповідача видати новий наказ про його звільнення з 15 грудня 2014р. за ст. 38 КЗпП України та стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30.11.2013р. Окрім того, перевіркою встановлено, що у Товариства наявна перед ним заборгованість на загальну суму 8208,91 грн., а саме 7103, 91 грн. заробітна плата та 1105, 00 грн. компенсація за невикористану відпустку, яку також просить стягнути з Товариства.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 додатково пояснив, що у нього не було чіткого робочого графіку, він працював дистанційно на вимогу керівництва Товариства та сумлінно виконував покладені на нього обов'язки юрисконсульта до 15.12.2014р. Зазначив, що в його обов'язки входила підготовка різноманітних документів, які він передавав директору Товариства або відправляв у відповідні органи (установи). Стверджував, що надані на перевірку документи про його звільнення за прогул (акти, доповідні записки, наказ, тощо) є сфальсифікованими, зокрема, 08 грудня 2013р. він не міг бути ознайомлений із наказом про звільнення, оскільки в цей день перебував на полюванні. Також вважає, що не можна брати до уваги покази свідків, оскільки останні є родичами та їх спільна праця на Товаристві порушує обмеження, встановлені ст. 25-1 КЗпП України. Підтвердив, що відповідач виплатив йому компенсацію за невикористані відпустки за період до 30.11.2013р. З огляду на зазначене, уточнив позовні вимоги та просить суд наказ № 12 від 30.11.2013р. визнати незаконним та скасувати, видати наказ про звільнення з 15 грудня 2014р. за ст. 38 КЗпП України; стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 7103, 91 грн.; зобов'язати відповідача нарахувати та стягнути компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 30.11.2013р. по 15.12.2014р.; стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30.11.2013р. по 15.12.2014р., а також стягнути судовий збір в сумі 640, 00 грн. (а.с. 38-41 т. 3).

В подальшому позивач ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та просить суд визнати незаконним його звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України та скасувати наказ № 12 від 30.11.2013р., зобов'язати Товариство видати новий наказ про його звільнення за ст. 38 КЗпП України з 15.12.2014р.; стягнути з Товариства заборгованість по заробітній платі за період з 01.06.2011р. по 15.12.2014р. в сумі 22612, 86 грн., а також стягнути з відповідача судовий збір в сумі 640, 00 грн. (а.с. 76-78 т. 3).

Представник відповідача Шевчук О.В. заперечив проти позову в повному обсязі, пояснивши, що факт прогулу позивача зафіксований актами від 24 та 30 листопада 2013р., складеними комісією в складі працівників Товариства, а головним бухгалтером було подано відповідні доповідні записки. Враховуючи порушення позивачем трудової дисципліни наказом від 30.11.2013р. його звільнено із займаної посади з 01.12.2013р. Зазначив, що позивач був ознайомлений із оскаржуваним наказом 08.12.2013р., про що також складено відповідний акт. З огляду на зазначене, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу від 30.11.2013р.; зобов'язання видати новий наказ про звільнення позивача за ст. 38 КЗпП України з 15.12.2014р. та стягнення заробітної плати по 15.12.2014р. задоволенню не підлягають. Також, пояснив, що Товариство на даний час виплатило позивачу компенсацію за невикористані відпустки за відпрацьований період та надав суду відповідні документи. Щодо невиплаченої заробітної плати, то пояснив, що така виплачена позивачу, а останній відповідно до укладеного із Товариством договору про поворотну безоплатну фінансову допомогу вносив кошти на рахунок № НОМЕР_2. Таким чином, у Товариства відсутня заборгованість по заробітній платі перед позивачем, а надана останнім поворотна безоплатна фінансова допомога, яка обліковувалася на рахунку № НОМЕР_2, списана за рішенням загальних зборів Товариства. При цьому, надати договір про поворотну безоплатну фінансову допомогу, касові ордери, видаткові відомості не зміг, оскільки такі документи знищенні згідно актів про виділення до знищення документів, що не підлягають зберіганню.

Також подав заяву про застосування строків позовної давності, зазначивши, що оскільки із оскаржуваним наказом позивач був ознайомлений ще в грудні 2013р. та з цього часу знав як про своє звільнення, так і про наявну у Товариства заборгованість по безоплатній фінансовій допомозі, проте з позовом звернувся лише в червні 2017р., то останнім пропущено строк позовної давності. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі та додатково пояснив, що дійсно позивач працював на Товаристві, однак неодноразово порушувував встановлений трудовий розпорядок, належним чином не виконував покладені на нього обов'язки, а тому ОСОБА_5 прийняв рішення про його звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Разом з цим, визнав, що в Товариства перед позивачем була заборгованість, яка обліковувалася до 2017р. як кошти поворотної безоплатної фінансової допомоги, однак такі кошти були списані у зв'язку зі спливом трьохрічного строку позовної давності. Зазначив, що Товариство готове виплатити позивачу вищевказану заборгованість, якщо останній звернеться із відповідною заявою до керівника Товариства. Просить в задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_4, допитаний як свідок, показав, що був головою Товариства з 1996р. по 2015р. та ОСОБА_1 працював в Товаристві з 2011р. по 2013р. із встановленими робочими днями субота-неділя з 8 год. до 17 год., робоче місце - кабінет в адміністративному корпусі на ринку за адресою АДРЕСА_1. Зазначив, що після конфлікту особистого характеру позивач свої обов'язки виконував неналежним чином, неодноразово не з'являвся на робочому місці. З огляду на зазначене, у листопаді 2013р. було зафіксовано прогул ОСОБА_1 та прийнято рішення про його звільнення. У грудні 2013р. при свідках позивачу було зачитано наказ про його звільнення, запропоновано в ньому розписатися та роз'яснено порядок отримання належних йому виплат, однак останній відмовився від підпису та повідомив про свій намір оскаржувати звільнення в суді.

Представник відповідача ОСОБА_4 додатково пояснив, що під час проведення перевірки Управлінням Держпраці у Чернівецькій області безпідставно відхилено пояснення Товариства про те, що заробітна плата позивачу виплачена, що, зокрема, підтверджується звітами форми 1-ДФ за 2011-2014роки, записами в книзі по зарплаті за 2011-2014роки. Зазначив, що інші документи, а саме відомості про виплату заробітної плати, видаткові касові ордери та договір про надання поворотної безоплатної фінансової допомоги було знищено за терміном зберігання. Вказав, що на даний час Товариство неодноразово зверталось про проведення повторної перевірки щодо законності розрахунків із ОСОБА_1, однак відповіді на свої звернення не отримало. Повідомив, що припис про усунення виявлених порушень та постанову про накладення адміністративного стягнення Товариство отримало, однак вважає такі незаконними, штраф не сплатило, проте в суд таку постанову не оскаржувало. Просить в задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_4, допитаний як свідок, показав, що працював в Товаристві на різних посадах з 2006р. Зазначив, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої посадові обов'язки протягом часу роботи в Товаристві. Вказав, що у листопаді 2013р. позивач допустив кілька прогулів, про що було складено відповідні акти, в тому числі за присутності свідка, а в подальшому було прийнято рішення про звільнення позивача. Повідомив, що на початку грудня 2013р. ОСОБА_1 було оголошено наказ про звільнення, від ознайомлення з яким та отримання копії якого позивач відмовився, у зв'язку з цим було складено відповідний акт. Зазначив, що після перевірки ОСОБА_1 виплачена компенсація за невикористану відпустку, а заборгованість по заробітній платі не виплачувалась, оскільки така у Товариства перед позивачем відсутня.

Свідок ОСОБА_6, яка працювала в Товаристві контролером, в судовому засіданні показала, що орієнтовно в листопаді 2013р. ОСОБА_1 допустив прогули, оскільки не з'являвся на роботу, про що кілька разів складено акти, в яких вона підписалась. Також пригадала, що на ринку ОСОБА_1 влаштував сварку із керівництвом, про що також було складено акт, від підпису в якому позивач відмовився.

Свідок ОСОБА_7, яка працювала в Товаристві контролером, в судовому засіданні показала, що в 2013 році, разом із ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 була присутня на підприємстві при підписанні актів про прогули, допущені ОСОБА_1, а також акту, де зафіксовано оголошення наказу про звільнення позивача та відмову останнього від ознайомлення та підпису.

Свідок ОСОБА_10, який працював в Товаристві робочим, в судовому засіданні показав, що в листопаді 2013р. ОСОБА_1 не було на роботі, про що в його присутності комісією було складено акт, який ним, ОСОБА_7 та іншими працівниками підписано. Вказав, що йому також відомо про неодноразову неявку позивача на роботу, а також подальше звільнення ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_8, яка працювала касиром та завідуючим складом в Товаристві, в судовому засіданні показала, що видавала заробітну плату працівникам по відомостях, які здавала в бухгалтерію, а залишок готівки - в банк. Зазначила, що ОСОБА_1 рідко з'являвся в Товаристві, зокрема, жодного разу не бачила його в суботу та інколи бував у неділю. Пояснила, що ОСОБА_1 рідко отримував заробітну плату та така ним передавалась як позичка Товариству. Вказала, що їй відомо про звільнення ОСОБА_1 за прогул та підтвердила, що підписувала акт щодо відмови останнього від ознайомлення із наказом про звільнення.

Свідок ОСОБА_9, яка працювала бухгалтером в Товаристві, в судовому засіданні показала, що була присутня при складенні акту про неявку ОСОБА_1 на роботу. Пригадала, що в цей день у табелі робочого часу останньому було проставлено відмітку прогул після отримання відповідного розпорядження від голови Товариства. Показала, що табелювання позивача вона здійснювала протягом майже 3 років у робочі дні - суботу та неділю, а після листопада 2013р. табелювання та нарахування заробітної плати ОСОБА_1 припинила у зв'язку із його звільненням. Повідомила, що у грудні 2013р. ОСОБА_4 зачитав у присутності свідків ОСОБА_1 наказ про його звільнення, запропонував останньому розписатися та отримати копію наказу. Однак, ОСОБА_1 від підпису та отримання копії наказу відмовився, а тому комісією, в тому числі за її участі, було складено відповідний акт. Зазначила, що нею нараховувалася заробітна плата, яка працівникам виплачувалась по відомостях та касових ордерах. Повідомила, що у разі неявки працівника в день виплати заробітної плати, така поверталась нею в касу Товариства та переводилась як безоплатна позика на рахунок НОМЕР_2. Вказала, що після звільнення позивач не звертався до бухгалтерії для отримання виплат та підтвердила, що на день звільнення останньому помилково не було нараховано компенсацію за невикористану відпустку, що виявила перевірка у 2017р. Зазначила, що після звільнення вона не здійснювала перерахування ОСОБА_1 належних йому до виплати коштів, оскільки вважала, що позивач з'явиться особисто для їх отримання в Товариство.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що дійсно 08.12.2013р. був із ОСОБА_1 на полюванні, під час якого останній вполював зайця. При цьому, свідок пригадав, що полювання тривало орієнтовно з 08.30 год. до 13 год., після чого мисливці пообідали та в 14 год. роз'їхалися по домівках, зокрема, свідок залишився вдома у с. Білоусівка, Сокирянського району, Чернівецької області, а ОСОБА_1 поїхав у м. Новодністровськ, Чернівецької області. Подальші дії позивача в цей день свідку не відомі.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні показав, що дійсно 08.12.2013р. орієнтовно з 09 год. до 14 год. був із ОСОБА_1 на полюванні, під час якого останній вполював зайця. Повідомив, що по закінченню полювання він із ОСОБА_1 приїхав у м. Новодністровськ, Чернівецької області, де вони й попрощались. Свідку не відомо чим в подальшому в цей день займався ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_13 показала, що нею, як державним інспектором Управління праці у Чернівецькій області, проведено перевірку ТзОВ Маркет за заявою ОСОБА_1 в частині законності розрахунків Товариства із працівником. Зазначила, що законність прийняття на роботу та звільнення з роботи позивача вона під час перевірки не досліджувала. Повідомила, що на основі наданих ТзОВ Маркет документів прийшла до висновку про наявність у Товариства заборгованості по виплаті нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за 2011р. в сумі 1219, 51 грн., за 2012р. - 667, 31 грн., за 2013р. - 5217, 09 грн. При цьому, зазначила, що зарахування коштів із рахунку № 66 на рахунок № НОМЕР_2 не є по своїй суті виплатою заробітної плати, а тому такі зарахування не були нею враховані як виплата заробітної плати.

Суд, заслухавши думку позивача та представників відповідача, їх доводи та заперечення, покази свідків, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши письмові докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу за сумісництвом на посаду заступника голови товариства з одночасним виконанням обов'язків юрисконсультанта ТОВ Маркет , що підтверджується наказом №7 від 01.06.2011р. (а.с. 28 т. 1).

Згідно штатних розписів штатних працівників ТзОВ Маркет , які були введені в дію з 01.01.2011р., з 01.01.2012р. та з 01.01.2013р. відповідно, заступник голови, юрист є однією штатною одиницею із встановленим посадовим окладом та восьмигодинним робочим днем у суботу та неділю (а.с. 29-30, 127-128 т. 1). У штатному розписі працівників Товариства, який був введений в дію на 2014р., посада заступника голови, юриста не передбачена (а.с. 126 т. 1).

При цьому, в трудовій книжці ОСОБА_1 записи про прийняття на роботу та звільнення з роботи в Товаристві відсутні, оскільки останній працював в ТзОВ Маркет за сумісництвом, відповідні записи за основним місцем його праці в його трудову книжку не заносились (а.с. 70 т. 1).

Як вбачається із акту від 24.11.2013р., складеного комісією в складі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_4, затвердженого головою товариства ОСОБА_4, та акту від 30.11.2013р., складеного комісією в складі ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_6, затвердженого головою товариства ОСОБА_4, ОСОБА_1 був відсутній на роботі протягом усього робочого часу 24 та 30 листопада 2013р. із невідомої причини (а.с. 31, 38 т. 1).

Факт відсутності ОСОБА_1 на роботі у вищевказані дні в судовому засіданні підтвердили свідки - працівники Товариства, які брали участь в складенні актів.

30 листопада 2017р. головний бухгалтер ОСОБА_9 подала голові Товариства ОСОБА_5 доповідні записки про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці (а.с. 32, 39 т. 1) та в цей же день було винесено оскаржуваний наказ № 12 про звільнення ОСОБА_1 з роботи по п. 4 ст. 40 КЗпП України з 01.12.2013р. (а.с. 33 т. 1).

08 грудня 2013р. ОСОБА_1 було зачитано вголос наказ про його звільнення та останній відмовився від отримання наказу та підпису про ознайомлення із таким, про що комісією в складі ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 складено акт (а.с. 34 т. 1).

Під час розгляду справи судом також не встановлено поважних причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 24 та 30 листопада 2013р., в тому числі перебування останнього у відпустці, на лікарняному чи відгулі.

Також позивачем не надано суду жодних доказів перебував на роботі 24.11.2013р., 30.11.2013р., а також доказів виконання посадових обов'язків в період з 01.12.2013р. по 15.12.2014р., в тому числі, будь-яких документів, які в цей час були підготовлені останнім як працівником Товариства. Натомість відсутність позивача на робочому місці за цей період підтверджується показами свідків.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Відповідно до ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Дисциплінарні стягнення згідно ч. 1 ст. 147-1 КЗпП України застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Дисциплінарне стягнення відповідно до ст. 148 КЗпП України застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено в ст. 149 КЗпП України.

Враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що наданими письмовими доказами, а також показами свідків ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8 повністю спростовано доводи позивача ОСОБА_1 щодо незаконності його звільнення за прогул відповідно до наказу № 12 від 30.11.2013р., а тому в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним його звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України та скасування наказу № 12 від 30.11.2013р., зобов'язання відповідача видати новий наказ про його звільнення за ст. 38 КЗпП України з 15.12.2014р. слід відмовити.

При цьому, суд критично оцінює доводи позивача про те, що він не міг бути ознайомлений із оспорюваним наказом 08 грудня 2013р., оскільки перебував на полюванні, з огляду на наступне. Судом встановлено, що 08 грудня 2013р. в Романківецькому лісництві відбулося полювання (а.с. 80-83 т. 1), участь в якому в тому числі брав ОСОБА_1 При цьому, свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_12 показали, що полювання тривало орієнтовно з 08 год. до 14 год., після чого мисливці розійшлися та свідкам не відомо чим в подальшому займався ОСОБА_1 Натомість свідки ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8 підтвердили, що 08 грудня 2013р. в їх присутності ОСОБА_1 було зачитано оскаржуваний наказ № 12 від 30.11.2013р. Таким чином, факт ознайомлення позивача із оскаржуваним наказом після 14 год. 08.12.2013р. останнім не спростовано.

Суд відхиляє надані позивачем копію заяви від 01.12.2014р., адресовану ТзОВ Маркет , згідно якої ОСОБА_1 просить його звільнити із займаної посади за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) із 15 грудня 2014р., яка надіслана Товариству 02 грудня 2014р. та отримана адресатом 08 грудня 2014р. (а.с. 4-6 т. 1), а також заяву від 16.03.2015р. із проханням направити довідку по заробітній платі за 2014р. та наказ про його звільнення з 15 грудня 2015р. (а.с. 76 т. 1), оскільки вважає, що сам факт надіслання таких заяв не спростовує наданих відповідачем доказів щодо звільнення ОСОБА_1 за прогул та ознайомлення його із оспорюваним наказом 08 грудня 2013р.

Також суд вважає, що лист ТзОВ Маркет № 9 від 11.06.2014р. із вимогою повернути документи, які, як вбачається із листа, були передані ОСОБА_1 ще у 2013р., та лист-відповідь ОСОБА_1 від 12.08.2014р. (а.с. 73-75 т. 1) не підтверджують доводів позивача про наявність трудових відносин між ним та Товариством у 2014р., а свідчать лише про наявність між сторонами неврегульованих питань щодо повернення (передачі) документації.

Доводи ОСОБА_1 про фальсифікацію документів також не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та базуються виключно на припущеннях останнього.

Окрім того, помилковим є твердження позивача про заборону праці на Товаристві родичів, а відтак, і недопустимість їхніх свідчень по справі, оскільки згідно ч. 2 ст. 25-1 КЗпП України власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв'язку з виконанням трудових обов'язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному. Тобто законодавством не встановлено імперативної заборони, а, як зазначив сам позивач у судовому засіданні, власниками будь-яких заборон встановлено не було.

Суд не надає оцінки доводам позивача щодо порядку прийняття його на роботу, оскільки такі виходять за межі предмета спору та особи, які беруть участь у справі, не заперечували факт прийняття ОСОБА_1 на посаду за сумісництвом з 01.06.2011р.

Також суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про дистанційний характер його роботи та відсутність робочого місця, оскільки згідно норм чинного законодавства України, в тому числі норм КЗпП України, укладення трудового договору, на чому наполягав позивач, передбачає забезпечення працівника робочим місцем, яке є елементарною одиницею виробничої структури, що містить частину простору виробничого підрозділу, яка потрібна для здійснення трудової операції та оснащена матеріально-технічними засобами, що використовуються у процесі праці та, як встановлено із пояснень представників відповідача та свідків, робочим місцем працівників Товариства є адміністративна будівля та територія ринку в с. Романківці, Сокирянського району, Чернівецької області.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 24 квітня 2017р. ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористані відпустки за період 2011-2013років на рахунок останнього, що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1, довідкою ТзОВ Маркет № 27а від 10.07.2017р., листом ОСОБА_1 від 10.04.2017р., платіжним дорученням № 172 від 24.04.2017р. (а.с. 72, 77-79, 99-101, т. 1) та особами, які беруть участь у справі, це не заперечувалося.

Як вбачається із Книги нарахування заробітної плати за 2007-2011рр. та за 2012-2014рр. Товариством проводилося нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_1 (а.с. 114-119, 138-241 т. 1). Так, згідно вищевказаних книг:

Рік

Нараховано згідно книги по рахунку 66 Сплачено податків та зборів Виплачено згідно книги по рахунку 66 Перераховано на рахунок

НОМЕР_2 Заборгованість

згідно книги по рахунку 66

2011 3408, 00 грн. 615, 49 грн. 1573, 00 грн. - 1219, 51 грн.

2012 6587 , 00 грн. 1189, 69 грн. 3230, 00 грн. 2000, 00 грн. 1386, 82 грн. (в т.ч. 167, 31 грн. за 2012р.)

2013 6367 , 00 грн. 1149, 91 грн. 6128, 67 грн. - 475, 25 грн.

2014 - - 475, 25 грн. - -

Так, згідно книги нарахування заробітної плати у січні та квітні 2012р. заробітна плата ОСОБА_1 була перерахована з рахунку 66 на рахунок НОМЕР_2 в сумі по 1000, 00 грн. у кожному із згаданих вище місяці.

При цьому, виплатам заробітної плати по рахунку № 66 у січні, травні та листопаді 2013р. на суми 1390, 00 грн., 1890, 00 грн. та 2848, 67 грн. відповідно кореспондують записи у ці ж місяці 2013р. на ці ж суми по рахунку № НОМЕР_2, що підтверджується книгою по рахунку № НОМЕР_2 (а.с. 120-123 т. 1, а.с. 1-99, 172-231 т. 2).

Окрім того, виплаті заборгованості по заробітній платі по рахунку № 66 у лютому 2014р. кореспондує відповідний запис у цей же місяця 2013р. по рахунку № НОМЕР_2, що підтверджується книгою по рахунку № НОМЕР_2 (а.с. 120-123 т. 1, а.с. 1-99, 72-231 т. 2).

Згідно пояснень представника відповідача заробітна плата виплачувалась позивачу по видаткових відомостях, а в подальшому кошти (заробітна плата) зараховувалася на рахунок НОМЕР_2 на підставі укладеного між Товариством та ОСОБА_1 договору про поворотну безоплатну фінансову допомогу та касових ордерів. Однак надати суду відповідні видаткові відомості, касові ордери та договір відповідач не може у зв'язку із їх знищенням по актах № 1 про виділення до знищення документів, що не підлягають зберіганню, від 02.01.2017р. та 14.01.2015р. (а.с. 105-112 т.1).

Натомість позивач ОСОБА_1 заперечував виплату йому заробітної плати, укладення договору про поворотну безоплатну фінансову допомогу та стверджував, що не надавав згоди на зарахування коштів заробітної плати в рахунок безоплатної фінансової допомоги, наголошуючи на своїх неодноразових усних зверненнях до відповідача із вимогою виплатити йому заробітну плату.

Відповідно до п.п. 3.8., 3.9. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004р., зареєстрованого Міністерством юстиції України 13.01.2005р. за № 40/10320 (надалі - Положення № 637), виплати, пов'язані з оплатою праці, проводяться касиром підприємства або за видатковими касовими ордерами на кожного одержувача чи за видатковими відомостями. Після закінчення встановлених строків виплат, пов'язаних з оплатою праці за видатковими відомостями, касир зобов'язаний: у видатковій відомості проти прізвища осіб, яким не здійснено виплату, поставити відбиток штампа або зробити напис Депоновано ; скласти реєстр депонованих сум; у кінці видаткової відомості зазначити фактично виплачену суму та недоодержану суму виплат, яка підлягає депонуванню, звірити ці суми із загальним підсумком за видатковою відомістю і засвідчити напис своїм підписом. Депоновані суми, що підлягають здаванню в банк, оформляються шляхом складання одного загального видаткового касового ордера.

При цьому, згідно п. 2.10. Положення № 637 підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання готівки в банку.

Відповідно до п. 1.2. Положення № 637 депонована заробітна плата - це готівкові кошти, одержані підприємствами для виплат, пов'язаних з оплатою праці, та невиплачені в установлений строк окремим фізичним особам.

Згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.1999р. за № 893/4186, при відображені депонованих сум необхідно використовувати субрахунок 662 Розрахунки з депонентами рахунку 66 Розрахунки за виплатами працівникам . За кредитом цього субрахунку у кореспонденції з дебетом субрахунку 661 Розрахунки із заробітної плати відображається заборгованість підприємства за виплатами працівникам зарплати у разі отримання підприємством коштів для виплати зарплати через касу і неотримання їх працівником.

Таким чином, зарплату працівника, яку він відмовляється отримувати за місцем роботи (не з'являється одержувати за умови, що її виплачують протягом усього часу роботи готівкою і такий працівник не звертався із заявою щодо виплати зарплати через установу банку або поштовим переказом), роботодавець повинен депонувати в установленому законодавством порядку (лист Держпраці від 04.01.2017 № 54/4.1/4.1-ДП-17). У такому разі роботодавець виконає свій обов'язок щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати.

Враховуючи заперечення ОСОБА_1 щодо отримання заробітної плати та щодо укладення із Товариством договору про безоплатну фінансову допомогу, беручи до уваги дані пояснення в сукупності із показами свідка ОСОБА_9, відповідними записами в книгах по заробітній платі за 2011-2014рр. та в книзі по рахунку НОМЕР_2, при відсутності видаткових відомостей та договору про поворотну безоплатну фінансову допомогу, оскільки останні знищені Товариством, суд приходить до висновку, що Товариством не доведено виплату позивачу заробітної плати через касу Товариства у січні, травні та листопаді 2013р., у лютому 2014р.

Окрім того, суд вважає, що оскільки Товариство не мало права перераховувати заробітну плату ОСОБА_1 у січні та квітні 2012р. на рахунок НОМЕР_2 замість її депонування на рахунок 662, то таке зарахування та подальша часткова виплата коштів з рахунку НОМЕР_2 у серпні 2012р. не може розцінюватися як виплата заборгованості по заробітній платі та в цій частині суд не погоджується із висновками державного інспектора Управління Держпраці у Чернівецькій області, викладеними у акті перевірки додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 24-09-48/100 (а.с. 1-20 т. 3).

Таким чином, суд приходить до висновку, що загальна сума нарахованої Товариством, але невиплаченої ОСОБА_1 заробітної плати становить 8603, 91 грн., а саме заборгованість за 2011р. у розмірі 1219, 51 грн., за 2012р. - 2167, 31 грн., за 2013р. - 5217, 09 грн., та в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 підставні та підлягають задоволенню.

Суд відхиляє надані представниками відповідача головну книгу за 2011-2017рр. (а.с. 124-125 т. 1, а.с. 100-119, 232-242 т. 2), податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку форми № 1 ДФ (а.с. 79-90 т. 3) та протокол № 46 загальних зборів учасників ТЗОВ Маркет від 03.04.2017р. (а.с. 30-32 т. 3), оскільки такі не спростовують висновки суду про незаконність зарахування (списання) заробітної плати ОСОБА_1 з рахунку 66 на рахунок НОМЕР_2 та, як наслідок, висновків суду про відсутність достатніх доказів щодо виплати позивачу заробітної плати на загальну суму 8603, 91 грн.

Також суд не бере до уваги доводи представників відповідача щодо оскарження ними результатів перевірки Управління Держпраці в Чернівецькій області та приходить до висновку, що надані скарги № 16 від 10.05.2017р., № 26 від 10.07.2017р., листи Прокуратури Чернівецької області № 19-р-17 від 13.05.2017р. та від 17.07.2017р., заперечення № 3 від 06.03.2017р. до Акту перевірки, додаток до заперечення № 7 від 21.03.2017р. до Акту перевірки, листи Товариства № 8 від 23.03.2017р., № 9 від 31.03.2017р., № 12 від 19.04.2017р. та № 27 від 10.07.2017р., листи Управління Держпраці у Чернівецькій області від 19.05.2017р. № 1294/0/04-2/17 та № 1293/0/04-2/17, від 21.04.2017р. № 1084/0/04-2/17, від 10.05.2017р. № 1210/0/04-2/17 та лист Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці від 16.06.2017р. № 6567/4/4.3-ДП-17 (а.с. 120-154) є неналежними доказами, оскільки не стосуються предмета спору та не впливають на вирішення даної справи.

Щодо доводів представника відповідача Шевчука О.І. про сплив строку на звернення до суду із позовною вимогою про стягнення заробітної плати, то такий є помилковим, оскільки згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Строк позовної давності в 3 роки, визначений ст. 257 ЦК України, підлягає застосуванню до депонованої заробітної плати, однак, як встановлено судом, відповідач депонування заробітної плати позивача не проводив. За таких обставин, суд приходить до висновку, що немає підстав для застосування строків позовної давності.

Разом з тим, оскільки звільнення ОСОБА_1 по оскаржуваному наказу № 12 від 30.11.2013р. судом визнано законним, то позовні вимоги останнього в частині стягнення заробітної плати за період з дати звільнення по 15.12.2014р. задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Представником відповідача в підтвердження витрат на правову допомогу надано додатковий договір від 07.09.2017р. до договору про надання правової допомоги від 21.06.2017р., розрахунок розміру витрат за надану правову допомогу, акт прийому-передачі наданих послуг від 07.09.2017р., квитанцію від 07.09.2017р. № 17 (а.с. 33-37 т. 3) та в судовому засіданні уточнено, що оплата проведена в готівковій формі, інші документи, які б підтверджували таку оплату відсутні.

Відповідно до п.п. 1.2., 3.1., 3.3., 3.4. Положення № 637 касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. При цьому, приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2). Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями.

Проаналізувавши надані докази, суд приходить до висновку, що документів, які підтверджують проведення оплати наданих послуг, а саме прибуткового/видаткового касового ордеру, не надано; квитанція від 07.09.2017р. № 17 не відповідає вимогам, які ставляться до розрахункових документів, а відтак є неналежним доказом проведення готівкових розрахунків між відповідачем та його представником. За таких обставин, у стягненні судових витрат відповідача з позивача слід відмовити.

При цьому, враховуючи, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати, беручи до уваги ч. 3 ст. 88 ЦПК України, згідно якої якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути судовий збір в сумі 243, 51 грн. (8603, 91/22612, 86* 640, 00) в дохід держави, в іншій частині судовий збір в сумі 396, 49 грн. (640, 00 - 243, 51) покласти на рахунок держави.

На підставі 25-1, 40, 147-149, 233 КЗпП України, Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004р., зареєстрованого Міністерством юстиції України 13.01.2005р. за № 40/10320, Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.1999р. за № 893/4186, керуючись ст.ст. 3, 10-11, 57-64, 88, 208-209, 212-215, 223, 294, 296 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Маркет про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та заборгованості - задоволити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Маркет (код ЄДРПОУ 22852985, Чернівецька область, Сокирянський район, с. Романківці, вул.. Ярмаркова, 27А) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2) заборгованість по нарахованій та невиплаченій заробітній платі в сумі 8603, 91 грн. (вісім тисяч шістсот три гривні 91 копійка).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Маркет (код ЄДРПОУ 22852985, АДРЕСА_1) судовий збір в сумі 243, 51 грн. (двісті сорок три гривні 51 копійка) в дохід держави.

Іншу частину судового збору в сумі 396, 49 грн. (триста дев'яносто шість гривень 49 копійок) покласти на рахунок держави.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Чернівецької області через Новодністровський міський суд Чернівецької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 02 жовтня 2017р.

Суддя: