Постанова

від 19.09.2017 по справі 910/8404/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року Справа № 910/8404/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД КУБ-Україна", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ВЕГА-СЕРВІС", м. ДніпродоТовариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД КУБ-Україна", м. Київпростягнення грошових коштів

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: Гуйда Д.М.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ВЕГА-СЕРВІС" (далі за текстом - ТОВ "НВП "ВЕГА-СЕРВІС") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) до товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД КУБ-Україна" (далі за текстом - ТОВ "ЗАВОД КУБ-Україна") про стягнення 260 472, 22 грн. основного боргу та 13 138, 49 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.07.2016 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 року позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з ТОВ "ЗАВОД КУБ-Україна" на користь ТОВ "НВП "ВЕГА-СЕРВІС" 260 472, 22 грн. основного боргу, 13 138, 49 грн. 3 % річних та судовий збір.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання за Договором поставки щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем, на яку в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано 3 % річних.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "ЗАВОД КУБ-Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 року - скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивача згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.07.2012 року ТОВ "НВП "ВЕГА-СЕРВІС" (постачальник) та ТОВ "ЗАВОД КУБ-Україна" (покупець) укладено Договір № 20120710-01 (далі за текстом - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник продає, а покупець купує обладнання, асортиментні характеристики якого узгоджені сторонами у специфікації - додатку № 1 до Договору.

Поставка товару постачальником відбувається згідно додатку № 1 на умовах: EXW (франко-склад м. Дніпропетровськ, вул. Батумська, оф. 2 згідно ІНКОТЕРМС-2010) (п. 2.1 Договору).

В п. 2.2 Договору визначено обов'язок покупця оплатити товар у повному обсязі відповідно до п. п. 3.1, 4.2 та 4.3 Договору.

Згідно з п. 2.3.2 Договору постачальник зобов'язаний надати покупцю наступні документи на товар: видаткову накладну та податкову накладну.

Ціна товару наведена в додатку № 1 до Договору. На день зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника ціна товару підлягає зміні прямо пропорційно зміні курсу продажу євро на міжбанківських торгах + 2 % (курс згідно даних сайту: www.mezhbank.org.ua). Загальна сума Договору складає 302 304 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 50 484 грн. (п. п. 3.1, 3.2 Договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору оплата товару у розмірі 29 856 грн., що еквівалентно 2 936, 34 євро, здійснюється протягом 10 календарних днів з моменту підписання Договору.

Згідно з п. 4.3 Договору покупець повинен сплачувати залишок суми за товар рівними частинами протягом 6 місяців після підписання акту прийому-передачі. Кожен платіж повинен бути проведений до 10 числа кожного місяця.

Товар вважається зданим постачальником та прийнятим покупцем після підписання сторонами видаткової накладної по кількості - відповідно кількості, у відповідності до додатку № 1 (п. 5.1 Договору).

Згідно положень п. п. 6.2, 6.3 Договору прийом товару по кількості здійснюється у відповідності до видаткової накладної, а по якості - у відповідності до документів, що підтверджують якість товару. Покупець має право провести перевірку інструменту, вказаного в додатку № 1 до Договору на відповідність формам, геометричним розмірам та відсутності задирок на висічених отворах, після чого підписується акт приймання інструмента.

Факт поставки неякісного або некомплектного товару повинен підтверджуватись актом, підписаним уповноваженими представниками постачальника та покупця (п. 6.4 Договору).

В додатку № 1 до Договору сторони погодили поставку товару - комплект інструмента для координато-пробивного пресу моделі RPP 1270-30 та комплектність товару.

03.03.2014 року сторонами підписано додаткову угоду № 3 до Договору, якою п. 4.3 Договору викладено в новій редакції: частину товару, яка залишилась, покупець сплачує відповідно до встановленого графіку. Кожен платіж повинен бути проведений до 14 числа кожного місяця, протягом 6 місяців, а саме: до 14.03.2014 року - 13 000 грн., до 14.04.2014 року - 20 000 грн., до 14.05.2014 року - 20 000 грн., до 14.06.2014 року - 20 000 грн., до 14.07.2014 року - 25 000 грн., до 14.08.2014 року - 36 744 грн.

В п. 2 додаткової угоди № 3 від 03.05.2014 року встановлено, що перед здійсненням останнього платежу сторони підписують акт звірки взаєморозрахунків, в якому корегується сума останнього платежу згідно п. 3.1 Договору.

На виконання умов Договору сторонами 14.12.2012 року підписано акт передачі обладнання № 0137 і підтверджено, що позивач передав, а відповідач прийняв обладнання, вказане в акті, на суму 29 698, 37 євро.

Акт підписано без зауважень та скріплено печатками сторін.

28.10.2015 року позивачем на адресу відповідача відправлено вимогу про сплату заборгованості, до якої додано акт звірки від 23.10.2015 року. Постачальник вказував, що протягом п'яти банківських днів з моменту отримання вказаної вимоги відповідач повинен перерахувати на поточний рахунок позивача суму заборгованості за Договором у розмірі 241 109, 54 грн., що еквівалентно 9 394, 40 євро, у зв'язку зі зміною курсу продажу євро на міжбанківських торгах + 2 % (курс згідно даних сайту: www.mezhbank.org.ua станом на 23.10.2015 року).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що поставлений за Договором товар покупцем частково оплачено протягом 2012 - 2015 років на загальну суму 272 560 грн., що еквівалентно 20 579, 79 євро.

За розрахунком позивача станом на 01.06.2016 року заборгованість покупця складала 9 118, 58 євро + 2 %, що еквівалентно 260 472, 22 грн.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості та відсотків річних за невиконання умов договору поставки товару в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім та оплатним.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

В ч. 1 ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов Договору покупцю поставлено товар, обумовлений Договором, на загальну суму 29 698, 37 євро; вказаний товар прийнято відповідачем без претензій щодо його якості, об'ємів, комплектності і вартості, що свідчить про виникнення у відповідача обов'язку його оплати в повному обсязі; проте, всупереч вищенаведеним приписам закону відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар, з огляду на що у нього утворилась заборгованість перед позивачем.

Відповідно до положень ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Відтак, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 260 472, 22 грн. є законними та обґрунтованими.

Водночас, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Доводи скаржника про те, що 3 % річних є неустойкою та у відповідності до ст. 551 Цивільного кодексу України можуть бути зменшені, правомірно відхилено судами попередніх інстанцій, адже передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу разом з процентами річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищезазначені правові приписи та встановлені фактичні обставини справи щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з повної та своєчасної оплати отриманого товару, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 260 472, 22 грн. основного боргу та 13 138, 49 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 15.08.2014 року по 19.04.2016 року.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що інші доводи ТОВ "ЗАВОД КУБ-Україна", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних висновків господарських судів попередніх інстанцій та вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді і обгрунтовано ним відхилені.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 року у справі 910/8404/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.А. Корсак