Ухвала

від 12.09.2017 по справі 826/11423/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

13 вересня 2017 року м. Київ № 826/11423/17

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Клименчук Н.М., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія зображень" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Артем-банк" Шевченка Андрія Миколайовича про визнання протиправним та скасування рішенняВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія зображень" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Артем-банк" Шевченка Андрія Миколайовича про визнання протиправними та скасування рішень щодо визнання нікчемними правочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 4, ч.ч. 1, 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Згідно з п. 1, п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань".

Частиною 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

У свою чергу, ст. 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

В аспекті зазначеного суд звертає увагу, що відповідно до ст. 92 Закону України "Про банки і банківську діяльність", з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку.

Тобто, ліквідатор діє як виконавчий орган банку, а не як суб'єкт владних повноважень, що здійснює владні управлінські функції по відношенню до банку як підконтрольної установи.

Відповідачем не здійснюються владні управлінські функції на основі законодавства, що, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, є необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень, на відміну від дій уповноваженої особи Фонду щодо відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб в розмірі вкладу, включаючи відсотки, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, що є делегованими повноваженнями держави.

Виходячи із системного аналізу вказаних вище норм, а також із змісту ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), вбачається, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Зокрема, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року №21-286а16.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (дата ратифікації 09 лютого 2006 року), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дана справа підвідомча господарському суду, оскільки по суті є спором про майнові вимоги до банку, адже заявлені позивачем вимоги стосуються саме питання невключення всіх його вимог до Реєстру акцептованих вимог кредиторів.

П. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_2. у відкритті провадження в адміністративній справі та роз'яснити, що заявлені позовні вимоги належить розглядати за правилами господарського судочинства.

Також суд роз'яснює, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускаються.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 109, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На підставі вищенаведеного, ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу негайно.

3. Попередити позивача, що позовні матеріали будуть йому повернуті супровідним листом рекомендованим поштовим відправленням із зворотною розпискою про їх одержання після спливу терміну для оскарження ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі.

4. У випадку оскарження ухвали позовні матеріли будуть скеровані до апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою.

Ухвала може бути оскаржена особою, яка подала позовну заяву.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук