Рішення

від 27.09.2017 по справі 904/8339/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.09.2017 Справа № 904/8339/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАВІТІ ПЛАСТ", м. Кам'янське, Дніпропетровська область

до відповідача-1: Приватного підприємства "ФЕНІКС!", с. Веснянка, Ківерцівський район, Волинська область

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "НАША НЕРУХОМІСТЬ", м. Дніпро

про стягнення 65 545,88 грн.

Суддя Рудовська І.А.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність № б/н від 06.09.2017 року

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: ОСОБА_2, представник, довіреність № б/н від 06.09.2017 року

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРАВІТІ ПЛАСТ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "ФЕНІКС!" (далі відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАША НЕРУХОМІСТЬ" (далі відповідач-2) про солідарне стягнення 57 096,86 грн. заборгованості, 1595,58 грн. 10 % річних, 1029,57 грн. інфляційних витрат, 5823,87 грн. пені та витрат по сплаті судового збору.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань щодо оплати за поставлений товар за Договором № 10/03 від 10.03.2017 р., виконання якого забезпечено Договором поруки № 11/2 від 10.03.2017 р.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2017 р. по справі № 904/8339/17 порушено провадження, розгляд справи призначено до розгляду у судовому засіданні на 28.09.2017 р.

25.09.2017 р. від представника позивача до суду надійшла заява вх. № 1/1509 від 15.03.2017 р. про забезпечення позову, в якій позивач просить вжити заходів по забезпеченню позову та накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на всіх розрахункових рахунках відповідача-1.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача-1 у судове засідання не зявився, відзив на позов суду не надав. Про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином, доказом чого є поштове повідомлення (судова повістка) про вручення ухвали господарського суду Дніпропетровської області (а.с. 55).

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач-1 не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні заперечував проти позову, з підстав викладених у відзиві на позов.

Згідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 28.09.2017 р. оголошені вступна та резолютивна частини судового рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

10.03.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАВІТІ ПЛАСТ" (постачальник) та Приватним підприємством "ФЕНІКС!" (покупець) укладений Договір поставки товару №10/03 (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобовязується передати у визначений термін товар у власність покупцеві, а останній зобовязаний прийняти і оплатити його на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1. Договору).

Цей Договір вступає в силу з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє протягом 2 (двох) років з моменту укладення цього Договору. Якщо одна зі сторін чи обидві сторони не виконують або неналежно виконують свої зобовязання за цим Договором, термін його дії продовжується до моменту належного виконання зобовязання винною стороною (п. 9.1. Договору).

За умовами п. 2.1 Договору кількість товару, ціна за одиницю товару, асортимент, вказується в накладній, складеної на підставі письмової заявки покупця, яка є невідємною частиною даного Договору.

Згідно п. 2.8. Договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця при передачі товару, що засвідчується накладною на товар (видатковою накладною), підписаною уповноваженими представниками сторін.

Загальну вартість Договору складає сума всіх підписаних сторонами видаткових накладних до даного Договору (п. 3.2. Договору).

За умовами п. 3.3. Договору при першому замовленні покупець зобовязаний здійснити оплату за товар на умовах передоплати у розмірі 50 % від вартості товару протягом 3 (трьох) календарних днів, з моменту узгодження заявки на товар в безготівковій формі в національній валюті України гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту передачі постачальником товару покупцеві.

При подальших замовленнях покупець зобовязаний здійснити оплату в безготівковій формі в національній валюті України гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту передачі постачальником товару покупцеві.

У п. 3.5 Договору сторони узгодили, що оплата поставленого товару проводиться в наступному порядку: в першу чергу погашається заборгованість по раніше зробленій поставці й далі по кожній наступній.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач-1 прийняв у власність товар на суму 97 796 грн. 86 коп., що підтверджується видатковою накладною № 38 від 20.04.2017 р., копія якої наявна у матеріалах справи (а.с. 20).

Відповідач-1 свої зобов'язання за Договором в частині оплати за поставлений товар виконав частково, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем на суму 57 096,86 грн., що і є причиною виникнення спору.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки та договору поруки, є господарськими зобовязаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обовязковим до виконання.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На момент розгляду справи заборгованість відповідача-1 складає 57 096,86 грн., докази погашення якої у матеріалах справи відсутні, внаслідок чого суд вважає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, в забезпечення належного виконання зобов'язань відповідача-1 за Договором поставки товару № 10/03 від 10.03.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАВІТІ ПЛАСТ" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НАША НЕРУХОМІСТЬ" (поручитель) укладений Договір поруки № 11/2 від 10.03.2017 р. (надалі Договір поруки).

Відповідно до п. 1.1. Договору поруки поручитель зобовязується відповідати перед кредитором за виконання грошових зобовязань Приватним підприємством "ФЕНІКС!", код ЄДРПОУ 38711529 (далі - боржник), які виникнуть відповідно до договірних зобовязань поставки товару, що підтверджується Договором поставки товару № 10/3 від 10.03.2017 року.

Згідно п. п. 3.1., 3.2. Договору поруки поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобовязання. Поручитель забезпечує виконання грошового зобовязання за договірними зобовязаннями в повному обсязі.

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобовязання боржником за договірними зобовязаннями, а також за сплату неустойки за прострочення виконання зобовязання, але не відповідає перед кредитором за відшкодування понесених збитків та упущеної вигоди (п. 4.1 Договору поруки).

За умовами п. 7.1 Договору поруки Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 10 вересня 2017 року. Після закінчення терміну дії даного Договору, порука припиняється відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України.

На час розгляду справи доказів звернення позивача до відповідача-2 із вимогою виконати свої зобовязання за Договором поруки та погашення заборгованості відповідачем-2 перед позивачем сторонами не надано.

Водночас, порушення зобовязання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За вимогами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 7.1 Договору у разі несвоєчасної оплати товару покупець зобовязаний сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього терміну прострочення виконання зобовязання незалежно від його тривалості.

Відповідно до п. 7.2. Договору у разі прострочення оплати поставленого товару на термін більше 10 банківських днів покупець, у відповідність до ст. 625 Цивільного кодексу України, зобовязаний сплатити постачальнику суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 10 % річних від простроченої суми.

На підставі п.п. 7.1., 7.2. Договору позивачем відповідачам-1,-2 нараховані (за період з 19.05.2017 р. - по 28.08.2017 р.) пеня за у розмірі 5823,87 грн., 10 % річних у розмірі 1595,58 грн. (за період з 19.05.2017 р. - по 28.08.2017 р.), інфляційних витрат у розмірі 1029,57 грн. (19.05.2017 р. по 28.08.2017 р.).

Перевіривши здійснені позивачем нарахування розміру 10 % річних, суд визнає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, під час перевірки розрахунку інфляційних втрат, судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань є більшим, ніж заявлено позивачем. Разом з тим, суд позбавлений права збільшувати розмір позовних вимог. Предявлення вимог в меншому розмірі є правом позивача. Враховуючи викладене, суд розглядає вимоги про стягнення інфляційних втрат в заявленому позивачем розмірі. Перевіркою правильності здійсненого позивачем розрахунку порушень не встановлено.

Щодо вимоги про стягнення з відповідачів пені в сумі 5823,87 грн. із розрахунку 0,1% від вартості несплаченого товару суд зазначає наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" визначений порядок регулювання договірних правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань").

Про наведене зазначає й Вищий господарський суд України в п. 2.9 вказаної вище постанови пленуму від 17.12.2013р. № 14, а саме: за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

При перевірці виконаного позивачем розрахунку пені судом встановлено, що визначений сторонами в п. 7.1 Договору розмір пені перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, а тому, згідно перерахунку виконаного господарським судом в межах заявленого позивачем періоду з 19.05.2017 р. по 28.08.2017 р. та з урахуванням умов п. 7.1 Договору, до стягнення підлягає пеня у загальному розмірі 3999,90 грн. Решта позовних вимог в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості з поручителя (відповідач-2) суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 546, частиною 1 статті 553 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Судом встановлено, що у п. 7.1 Договору поруки сторони погодили, що вказаний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 10 вересня 2017 р. Після закінчення терміну дії даного Договору, порука припиняється відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

За своєю правовою природою строк, передбачений ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, є преклюзивним (припиняючим), що принципово впливає на вирішення ряду питань: 1) його закінчення є підставою для припинення поруки; 2) у випадку пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не може бути поновлено, зупинено чи перервано з підстав, передбачених у ст. ст. 263, 264, ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України; 3) встановивши факт закінчення строку, суд відмовляє кредитору в позові за відсутністю у нього права вимагати стягнення боргу з поручителя, що припинилося у зв'язку з його спливом.

Виходячи із того, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а строком існування самого зобов'язання поруки, варто зазначити, що і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Таким чином, у зв'язку з припиненням поруки суд відмовляє у задоволені позовних вимог до відповідача-2.

За нормами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За встановлених обставин, відповідач-1 неналежним чином виконав свої договірні зобовязання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору поставки товару та вищевказані приписи діючого законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 на користь позивача 57 096,86 грн. заборгованості, 1595,58 грн. 10 % річних, 1029,57 грн. інфляційних витрат, 3999,90 грн. пені є обґрунтованими і підлягають задоволенню. В решті позову слід відмовити.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача-1 та позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Одночасно, господарський суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову вих. № 1/1509 від 15.03.2017 р. шляхом накладенням арешту на грошові кошти, які знаходяться на всіх розрахункових рахунках Приватного підприємства "ФЕНІКС!", з огляду на наступне.

Так, вказана заява позивача обґрунтована тим, що відповідач-1 ухиляється від виконання грошового зобовязання, не зважаючи на письмові звернення позивача, а невжиття зазначених заявником засобів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: - розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п. 3 зазначеної постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

При цьому, заявником не наведено суду обґрунтованих підстав, які б унеможливили захист прав, свобод та інтересів позивача без вжиття відповідних заходів. Також, з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, оскільки заявником належними доказами не підтверджена наявність обставин або вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання. За таких обставин, через відсутність посилань в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні відповідної заяви.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "ФЕНІКС!" (45200, Волинська область, Ківерцівський район, с. Веснянка, вул. Дачна, буд. 52 А, код ЄДРПОУ 38711529) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАВІТІ ПЛАСТ" (51917, Дніпропетровська область, м. Камянське, пр. Аношкіна, б. 103, кв. 108, код ЄДРПОУ 39564377) 57 096,86 грн. (пятдесят сім тисяч девяносто шість грн. 86 коп.) заборгованості, 1595,58 грн. (одна тисяча пятсот девяносто пять грн. 58 коп.) 10 % річних, 1029,57 грн. (одна тисяча двадцять девять грн. 57 коп.) інфляційних витрат, 3999,90 грн. (три тисячі девятсот девяносто девять грн. 90 коп.) пені, 1555,47 грн. (одна тисяча пятсот пятдесят пять грн. 47 коп.) судового збору, про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

В позовних вимогах до відповідача-2 відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.А. Рудовська

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 84 ГПК

України 02 жовтня 2017 р.

02.10.2017