Рішення

від 28.09.2017 по справі 904/7341/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.09.2017 Справа № 904/7341/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м. Київ

до Приватного підприємства "Лікоіл-Трак", м. Дніпро

про стягнення 3872287,83 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник Дорожнюк К.А., довіреність від 18.07.2017;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Лікоіл-Трак" (далі - відповідач), у якому заявило вимогу про стягнення заборгованості за простроченими відсотками за кредитним договором № 11356678000 від 06.06.2008 в розмірі 3872287,83 грн.

Ухвалою суду від 07.09.2017 строк розгляду справи продовжено до 29.09.2017.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

З витягів з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень вбачається, що одна ухвала суду 09.08.2017 вручена адресату, дві ухвали суду не вручені під час доставки.

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

06.06.2008 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (надалі за текстом - Банк/первісний кредитор) та приватним підприємством "Лікоіл-Трак", (надалі за текстом -боржник/відповідач) укладено кредитний договір № 11356678000.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк зобов'язується надати, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит в іноземній валюті в сумі 74 712,00 доларів США у порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 362 502,62 гривень за курсом Національного банку України на день укладення цього договору.

Відповідно до п. 1.2.1 кредитного договору надання кредиту здійснюється у термін з 06.06.2008 по 05.06.2014.

Відповідно до п. 1.3.2 кредитного договору за користування кредитними коштами понад встановлений договором строк процентна ставка встановлюється у розмірі 29,0% річних. Такий розмір ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування та облік таких процентів банк здійснює відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України, зокрема, нормативних актів НБУ.

08.12.2011 року між АТ "Дельта Банк" (далі - позивач) та ПАТ "УкрСиббанк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровим № 2949.

19.12.2011 між АТ "Дельта Банк" та ПАТ "Укрсиббанк" було укладено додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011.

Відповідно до п. 2.3. договору купівлі-продажу права вимоги за кредитами переходять від продавця до покупця з урахуванням інших зобов'язань продавця та покупця, викладених у цьому договорі. Зобов'язання продавця передати права вимоги за кредитами покупцеві є виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги за кредитами у дату закриття.

19.12.2011 сторонами договору підписано акт приймання-пердачі, згідно з яким набуло статус нового кредитора за кредитним договором № 11356678000 від 06.06.2008, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ПП "Лікоіл-Трак"

Свої зобов'язання, визначені кредитним договором, банк виконав належним чином в повному обсязі.

14.07.2017 ПАТ "Дельта Банк" звернулось до суду з позовом про стягнення 3872287,83 грн заборгованості за нарахованими процентами за період з 19.12.2011 по 10.05.2017.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані ним докази, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Матеріалами справи підтверджено, що правовідносини між сторонами пов'язані з кредитуванням та визначені укладеним між ними кредитним договором № 261213-К від 26.12.2013.

Факт видачі кредиту відповідачу підтверджено меморіальним ордером № 0607559288 від 06.06.2008 на суму 72712,00 доларів США та виписками по особовим рахункам відповідача.

Позивачем доведено, що станом на дату звернення з позовом до суду у відповідача у зв'язку з порушенням умов кредитного договору існує заборгованість за процентами за користування кредитом у сумі 3872287,83 грн за період з 19.12.2011 по 10.05.2017.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст.193 ГК України.

Згідно п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою кредитний договір не може бути безоплатним, тобто безвідсотковим. Основними ознаками кредиту є строковість, платність і зворотність. Сплата процентів за користування кредитними коштами є невід'ємною умовою кредитування, тому як сам кредит так і проценти є складовими основного зобов'язання за кредитним договором. За кредитним договором, що укладений сторонами цієї справи, позичальник зобов'язався повернути одержані кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі. Тому перелічені зобов'язання для позичальника є основними, а несплачені проценти за користування кредитом основним боргом.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач доказів належного виконання зобов'язань за кредитним договором не надав.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Факт порушення відповідачем умов договору підтверджено матеріалами справи. Отже, позовні вимоги відповідають вимогам законодавства, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги не оспорив, доказів оплати заборгованості не надав.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у сумі 58084,32 грн, згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 32-34, 36, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з приватного підприємства "Лікоіл-Трак" (м. Дніпро, вул. Шолохова, буд. 15, кв. 178, ідентифікаційний код 34231082) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта-Банк" (м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, ідентифікаційний код 34047020) - 3872287,83 грн заборгованості по процентам за користування кредитом та 58084,32 грн витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 02.10.2017.

Суддя В.Д. Воронько