Рішення

від 26.09.2017 по справі 905/1803/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.09.2017р. Справа № 905/1803/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання (помічнику судді) Мазурік М.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю РУТЕКС, Сумська область, м. Конотоп

до відповідача: Публічного акціонерного товариства ДТЕК ОСОБА_1 Донбасу, Донецька область, м. Добропілля

про: стягнення суми основного боргу в розмірі 105739,20грн., 3% річних в розмірі 94345,43грн., інфляційних нарахувань в розмірі 99160,25грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не зявився;

від відповідача: не зявився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засідання 27.09.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю РУТЕКС, Сумська область, м. Конотоп, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства ДТЕК ОСОБА_1 Донбасу, Донецька область, м. Добропілля про стягнення стягнення суми основного боргу в розмірі 105739,20грн., 3% річних в розмірі 94345,43грн., інфляційних нарахувань в розмірі 99160,25грн.

Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Бойко І.А.

Ухвалою від 04.08.2017р. суд порушив провадження у справі, розгляд справи призначено на 30.08.2017р.

Ухвалою від 30.08.2017р. розгляд справи відкладено на 13.09.2017р.

Відповідно до розпорядження №01-02/1032 від 12.09.2017р. у звязку із відставкою судді Бойко І.А. справу передано на розгляд судді Левшиній Я.О.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором №40-116 від 19.03.2014р. з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 512, 514, 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 2, 4, 54 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи: договір №40-116 від 19.03.2014р. з додатками; специфікацію до договору №40-116 від 19.03.2014р.; накладну №116 від 12.05.2014р.; товарно-транспортну накладну №26 від 12.05.2014р.; листи №325 від 17.09.2014р., №405 від 27.09.2014р., №329 від 24.12.2014р.; правоустановчі документи.

Представник позивача в судове засідання 27.09.2017р. не з'явився. 22.09.2017р. через канцелярію суду надав витребувані судом документи.

Представник відповідача в судове засідання 27.09.2017р. не з'явився. 27.09.2017р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи до 15 календарних днів та відкладення розгляду справи для належного підготування відзиву та підтвердження факту не оплати за поставлений товар.

Зазначене клопотання судом залишено без задоволення з огляду на таке:

Відповідно до ч.1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Крім того, ухвала суду про порушення провадження по справі від 04.08.2017р. була отримана представником відповідача 10.08.2017р., а тому у відповідача було достатньо часу для підготовки відзиву та надання відповідних доказів по справі.

Відповідачу було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду своєї позиції по суті заявлених вимог з наданням підтверджуючих доказів (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання відповідача здійснювати свої процесуальні права.

Якщо представники сторін не зявились в судове засідання, не виконали вимоги ухвал суду, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обгрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка сторін, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33, 77 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію та не є підставою для відкладання розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

19.03.2014р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір №40-116 (далі договір), згідно з умовами п.п.1.1, 1.2, якого, постачальник зобовязався поставити у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі продукція), в асортименті, кількості, в строки, вартості та за якісними характеристиками, узгодженими сторонами в даному договорі та специфікаціях, які є невідємними частинами даного договору, а покупець зобовязався прийняти та оплатити поставлену у його власність продукцію відповідно до умов даного договору.

Умови поставки продукції DDP, відповідно «Інкотермс 2010». Місце пункту призначення зазначається сторонами у відповідних специфікаціях до договору (п. 4.2 договору).

За умовами п. 4.3 договору, непідтвердженими поставки постачальник зобов'язаний надати покупцю або організації, яка здійснює транспортно-експедиторське обслуговування (далі-організація) ПАО «ДТЕК ОСОБА_1 Донбассу» на основі відповідного договору, наступні товаротранспортні документи: рахунок-фактуру; податкову накладну одночасно з поставленою продукцією на склад покупця ( а у випадку неможливості одночасного надання разом з поставкою продукції, протягом 3 календарних днів з моменту поставки); належним чином оформлені відповідні товаросупровідні накладні (видаткова накладна, товарно-транспортна накладна); сертифікат якості завода виробника та технічний паспорт (на російській чи українській мовах); сертифікат відповідності (у випадку, якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації).

Датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником, про приймання продукції (п.4.5 договору).

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору, ціни на поставлену постачальником продукцію визначаються сторонами у відповідних специфікаціях до даного договору. Розрахунки за поставлену постачальником продукцію по даному договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 90 календарних днів з моменту поставки відповідної партії продукції. У випадку, якщо строк оплати припадає на вихідний та/або не платіжний день, оплата здійснюється на наступний банківський день.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Сторони дійшли згоди, що у разі належного виконання сторонами своїх зобовязань, строк дії договору встановлюється до 31.12.2015р. включно. У разі не виконання (неналежного виконання) сторонами (стороной) своїх зобовязань за договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобовязань (п. 8.1 договору).

В матеріалах справи міститься специфікація до договору №40-116 від 19.03.2014р, в якій сторони узгодили найменування, кількість, ціну, загальну вартість продукції, умови поставки продукції, строк поставки, а також визначили умови оплати товару протягом 90 календарних днів з моменту поставки продукції.

На виконання умов договору позивач поставив продукцію за накладною №116 від 12.05.2014р. на загальну суму 105739,20грн.

Продукція була отримана уповноваженим представником відповідача, який діяв на підставі довіреності №859 від 07.05.2014р.

Позивач направляв відповідачу листи з вимогами про сплату заборгованості, однак вони не були задоволені останнім.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором №40-116 від 19.03.2014р., стягненні 3% річних та інфляційних нарахувань.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору №40-116 від 19.03.2014р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір №40-116 від 19.03.2014р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Як було встановлено судом, сторони визначили п. 5.2 договору та в специфікації до договору №40-116 від 19.03.2014р. порядок оплати - протягом 90 календарних днів з моменту поставки продукції.

Таким чином, наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем продукції, у нього виникло зобов'язання з її оплати у розмірі 105379,20грн.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення платежу за поставлену продукцію відповідно до умов договору №40-116 від 19.03.2014р.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Факт отримання товару за вказаною накладною відповідачем під час розгляду справи не спростовано, доказів оплати поставленої продукції не надано.

Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплатити заборгованість.

З огляду на дані норми права та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 105379,20грн.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 9434,43грн., інфляційні нарахування в розмірі 99160,25грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що в специфікації до договору №40-116 від 19.03.2014р. сторони встановили порядок оплати за поставлену продукцію, а саме протягом 90 календарних днів з моменту поставки продукції.

Отже, в силу ст. 253 Цивільного кодексу України, позивач здобув право вимоги сплати боргу за накладною №116 від 12.05.2014р. 12.08.2014р.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, періоди, правові підстави, порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення цих вимог та стягнення з відповідача на користь позивача: 97940,61грн. - інфляційних нарахувань, 9420,93 - 3% річних.

Часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань, обумовлено тим, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 N 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю РУТЕКС, Сумська область, м. Конотоп до Публічного акціонерного товариства ДТЕК ОСОБА_1 Донбасу, Донецька область, м. Добропілля про стягнення суми основного боргу у розмірі 105379,20грн., 3% річних в сумі 9434,43грн., інфляційних нарахувань в розмірі 99160,25грн., задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ДТЕК ОСОБА_1 Донбасу (85000, Донецька область, м. Добропілля, вул. Київська, 1, код ЄДРПОУ 05508186, п/р 26007962490466 в ПАТ «ПУМБ», МФО 334851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю РУТЕКС (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Депутатська, 12, код ЄДРПОУ 20014085, п/р 26007055014345 в ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО 337546) суму основного боргу у розмірі 105379,20грн., 3% річних в сумі 9420,93грн., інфляційні нарахування в розмірі 97940,61грн., а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 3196,37грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 13,50грн. та інфляційних втрат в розмірі 1219,64грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 27.09.2017р. підписано повний текст рішення.

Суддя Я.О. Левшина