Рішення

від 18.09.2017 по справі 910/12905/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2017Справа №910/12905/17

За позовомПублічного акціонерного товариства «Укртелеком»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Технопаркнет»простягнення 5252 грн. 39 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Ткаченко Т.Ю. - представник за довіреністю № 1209 від 12.12.2016;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

03.08.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопаркнет» про стягнення 5252 грн. 39 коп., з яких 4569 грн. 36 коп. основного боргу, 417 грн. 89 коп. пені, 45 грн. 82 коп. 3% річних та 219 грн. 32 коп. інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення норм законодавства України та положень укладеного між сторонами Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 не сплатив позивачу орендну плату за грудень 2016 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість розмірі 4569 грн. 36 коп. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 417 грн. 89 коп. та 3% річних у розмірі 45 грн. 82 коп. за період з 21.01.2017 по 22.05.2017, а також інфляційні втрати у розмірі 219 грн. 32 коп. за період з січня по квітень 2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2017 порушено провадження у справі № 910/12905/17, розгляд справи призначено на 19.09.2017.

15.09.2017 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 45 грн. 82 коп. та інфляційні втрати у розмірі 219 грн. 32 коп.

Розглянувши у судовому засіданні 19.09.2017 подану позивачем заяву, суд дійшов висновку, що вона, по суті, є заявою про відмову позивача від позову в частині стягнення суми основного боргу та пені.

Так, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Водночас, як встановлено судом, у поданій до суду заяві про зменшення позовних вимог, позивач не просить стягнути з відповідача суму основного боргу (4569 грн. 36 коп.) та пеню (417 грн. 89 коп.), які були заявлені у позовній заяві, а лише заявляє вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 45 грн. 82 коп. та інфляційних втрат у розмірі 219 грн. 32 коп., які були заявлені у позовній заяві.

За таких обставин, враховуючи, що зменшенням позовних вимог є відповідне зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві, беручи до уваги, що у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі у розмірі 4569 грн. 36 коп. та пеню у розмірі 417 грн. 89 коп., а у заяві про зменшення позовних вимог, вимог про стягнення з відповідача основного боргу та пені позивачем не заявлено, суд дійшов висновку, що подана позивачем заява є, по суті, заявою про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу та пені.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Судом встановлено, що заява про відмову від позову в частині основного боргу підписана представником позивача, який відповідно до довіреності № 1487 від 12.12.2016 не обмежений у праві на відмову від позову, з огляду на що, роз'яснивши позивачу процесуальні наслідки відмови від позову, суд приймає відмову позивача від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 4569 грн. 36 коп. та пені у розмірі 417 грн. 89 коп.

У судовому засіданні 19.09.2017 представник позивача подав письмові пояснення по справі, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 45 грн. 82 коп. та інфляційних втрат у розмірі 219 грн. 32 коп.

Представник відповідача у судове засідання 19.09.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, вимог ухвали суду не виконав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1002890066 від 05.08.2017, що підтверджується поштовим конвертом, в якому ухвала суду була надіслана на адресу відповідача, та довідкою відділенням поштового зв'язку про повернення поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, ухвала суду про порушення провадження у справі № 910/12905/17 була надіслана на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопаркнет», яка вказана у Договорі оренди комерційної нерухомості № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 (м. Київ, вул. Вереснева, 12-А), та була вручена відповідачу 14.08.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103043098148.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

У судовому засіданні 19.09.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.08.2016 між Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технопаркнет» (орендар) укладено Договір оренди комерційної нерухомості № 05Е000-491/16, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар бере в строкове платне користування комерційну нерухомість (майно), розташовану за адресою: м. Вінниця, вул. Можайського. 21: на першому поверсі двоповерхової адміністративної будівлі площею 14,7 кв.м., в тому числі приміщення № 12 площею 9,7 кв.м. та частину приміщення спільного користування № 13 площею 5,0 кв.м.; частину складської будівлі площею 56,0 кв.м., в тому числі приміщення № 3 площею 14,1 кв.м. та приміщення № 4 площею 41,9 кв.м. Загальна орендована площа становить 70,7 кв.м. - для облаштування пункту прийому чорного та кольорового металу.

Згідно з п. 2.1 Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 передача орендареві майна в користування здійснюється одночасно з підписанням представниками сторін акту приймання-передачі майна.

Згідно з п. 12.1 Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 цей договір діє з 01.08.2016 по 31.07.2017 включно та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до Додатку № 2 до Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 (Розрахунок вартості послуг з утримання комерційної нерухомості), вартість послуг за утримання об'єкта оренди за вказаним договором становить 610 грн. 14 коп. (на місяць), та складається, зокрема, з електропостачання, витрат на експлуатацію й обслуговування електромереж та електрообладнання, охорону приміщень, дератизації, дезінсекції, відшкодування податку на нерухомість.

Відповідно до Додатку № 2/2 до Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 (Розрахунок вартості послуг з утримання комерційної нерухомості), вартість послуг за утримання об'єкта оренди за вказаним договором становить 76 грн. 36 коп. (на місяць), та складається, зокрема, з електропостачання, витрат на експлуатацію й обслуговування електромереж та електрообладнання, дератизації, дезінсекції, відшкодування податку на нерухомість.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний договір за своєю правовою природою є договором оренди (найму).

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Судом встановлено, що відповідно до акту приймання-передачі майна від 01.08.2016 позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування комерційну нерухомість (майно), розташовану за адресою: м. Вінниця, вул. Можайського, 21: на першому поверсі двоповерхової адміністративної будівлі площею 14,7 кв.м., в тому числі приміщення № 12 площею 9,7 кв.м. та частину приміщення спільного користування № 13 площею 5,0 кв.м.; частину складської будівлі площею 56,0 кв.м., в тому числі приміщення № 3 площею 14,1 кв.м. та приміщення № 4 площею 41,9 кв.м. (акт приймання-передачі підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача).

Відповідно до п. 12.4.1 Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 договір може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін з обов'язковим складенням письмового документу зі підписами обох сторін.

Судом встановлено, що 30.12.2016 між сторонами укладено Угоду № 896/16 про розірвання Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016, відповідно до якої сторони дійшли згоди достроково розірвати вказаний договір оренди 30.12.2016.

При цьому, 30.12.2016 між сторонами було складено акт приймання-передачі майна, відповідно до якого орендар передав, а орендодавець прийняв відповідно до умов Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 комерційну нерухомість (майно), розташовану за адресою: м. Вінниця, вул. Можайського, 21: на першому поверсі двоповерхової адміністративної будівлі площею 14,7 кв.м., в тому числі приміщення № 12 площею 9,7 кв.м. та частину приміщення спільного користування № 13 площею 5,0 кв.м.; частину складської будівлі площею 56,0 кв.м., в тому числі приміщення № 3 площею 14,1 кв.м. та приміщення № 4 площею 41,9 кв.м. Загальна орендована площа становить 70,7 кв.м. - для облаштування пункту прийому чорного та кольорового металу (вказаний акт про повернення об'єкта оренди підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач у позовній заяві зазначив, що відповідач не сплатив орендну плату та господарські витрати за грудень 2016 року у розмірі 4569 грн. 36 коп.

Судом встановлено (відповідно до рахунку № 05Е000/16-1728 від 31.12.2016 на суму 4569 грн. 36 коп., копія якого долучена позивачем до позовної заяви), що заявлена позивачем до стягнення з відповідача у позовній заяві сума основного боргу у розмірі 4569 грн. 36 коп. складається з орендної плати за період з 01.12.2016 по 30.12.2016 у сумі 3722 грн. 01 коп., відшкодування витрат на утримання майна за період з 01.12.2016 по 30.12.2016 у сумі 73 грн. 90 коп., відшкодування витрат за використану електроенергію за період з 01.12.2016 по 30.12.2016 у сумі 9 грн. 85 коп. та відшкодування витрат на організацію та експлуатацію систем електроживлення за період з 01.12.2016 по 30.12.2016 у сумі 2 грн. 04 коп. (з ПДВ 20% у сумі 761 грн. 56 коп.).

Згідно з п. 3.1 Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 за домовленістю сторін орендна плата складається з плати за приміщення 54,40 грн. за 1 кв.м. орендованої площі без ПДВ, що становить 3846 грн. 08 коп. за 70,7 кв.м.; плати за послуги з утримання комерційної нерухомості - 610,14 грн. за 70,7 кв.м. без ПДВ на місяць, крім того додатково відшкодовуються витрати на електропостачання, витрати на експлуатацію та обслуговування електромереж за фактичними даними споживання. Оподаткування ПДВ здійснюється за ставкою, що діє на дату виникнення податкового зобов'язання.

Відповідно до п. 3.4 Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 послуги з утримання комерційної нерухомості складаються з комунальних витрат, витрат на забезпечення обладнання орендаря електроживленням через електромережі ПАТ «Укртелеком», витрат на забезпечення приміщень додатковими зручностями, відшкодування податку на нерухомість, тощо.

Відповідно до п. 3.6 Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 орендар відшкодовує вартість електроенергії, спожитої за поточний місяць, згідно з показниками окремо встановленого лічильника у відповідності до державних тарифів, що затверджені відповідними постановами НКРЕ. Вартість електроенергії, розрахована орендодавцем згідно з такими показниками, включається до плати за послуги з утримання комерційної нерухомості.

З огляду на те, що у період з 01.12.2016 по 30.12.2016 Договір оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 був чинним (вказаний договір було розірвано за домовленістю сторін 30.12.2016 шляхом укладення відповідної додаткової угоди, у зв'язку з чим за актом повернення майна об'єкт оренди було повернуто позивачу) та відповідач фактично користувався об'єктом оренди за Договором оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 у період з 01.12.2016 по 30.12.2016, він зобов'язаний сплатити позивачу орендну плату та відшкодувати витрати на утримання майна, витрати за використану електроенергію та витрати на організацію та експлуатацію систем електроживлення відповідно до умов вказаного договору.

Судом встановлено, що за період з 01.12.2016 по 30.12.2016 відповідач повинен був сплатити позивачу орендну плату (плату за користування приміщенням) у розмірі 3722 грн. 01 коп., враховуючи місячний розмір орендної плати - 3846,08 грн. (3846,08грн. / 31 день * 30 днів), що узгоджується з розміром орендної плати, вказаному позивачем у рахунку № 05Е000/16-1728 від 31.12.2016.

Крім того, як встановлено судом, відповідно до Додатку № 2/2 до Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 (Розрахунок вартості послуг з утримання комерційної нерухомості), вартість послуг за утримання об'єкта оренди за вказаним договором становить 76 грн. 36 коп. (на місяць), та складається, зокрема, з електропостачання, витрат на експлуатацію й обслуговування електромереж та електрообладнання, дератизації, дезінсекції, відшкодування податку на нерухомість.

Таким чином, за період з 01.12.2016 по 30.12.2016 відповідач повинен був відшкодувати позивачу витрати на утримання майна у розмірі 73 грн. 90 коп. (76,36 грн / 31 день * 30 днів), що узгоджується з розміром відшкодування витрат на утримання, вказаному позивачем у рахунку № 05Е000/16-1728 від 31.12.2016.

Судом встановлено, що за період з 01.12.2016 по 30.12.2016 відповідачем було спожито електричну енергію обсягом 5 кВт (відповідно до Рапорту про споживання електроенергії згідно з показниками лічильників за грудень 2016 року, долученого позивачем до матеріалів справи 15.09.2017), у зв'язку з чим відповідач повинен був відшкодувати позивач вартість спожитої електроенергії у розмірі 9 грн. 85 коп. (відповідно до розрахунку, долученого позивачем до матеріалів справи 15.09.2017, враховуючи тарифи, затверджені НКРЕ), що узгоджується з розміром відшкодування витрат за використану електроенергію, вказаному позивачем у рахунку № 05Е000/16-1728 від 31.12.2016.

Крім того, судом встановлено, що за період з 01.12.2016 по 30.12.2016 відповідач повинен був відшкодувати позивачу витрати на організацію та експлуатацію систем електроживлення у розмірі 2 грн. 04 коп., виходячи з вартості обслуговування 1 кВт/год у розмірі 0,31 грн. станом на 01.01.2016 та відсоток подорожчання тарифу з початку 2016 року на 31,5% (відповідно до розрахунку, долученого позивачем до матеріалів справи 15.09.2017), що узгоджується з розміром відшкодування витрат на організацію та експлуатацію систем електроживлення, вказаному позивачем у рахунку № 05Е000/16-1728 від 31.12.2016.

Відповідачем не було надано будь-яких заперечень щодо нарахованих позивачем вказаних розмірів плати за користування майном, відшкодування витрат на утримання майна, відшкодування витрат за використану електроенергію та відшкодування витрат на організацію систем електроживлення за період з 01.12.2016 по 30.12.2016, які вказані позивачем у рахунку № 05Е000/16-1728 від 31.12.2016 на суму 4569 грн. 36 коп. (за грудень 2016 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.9 Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 орендна плата сплачується орендарем шляхом перерахування у безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця до 20 числа розрахункового місяця.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був сплатити позивачу орендну плату за грудень 2016 року у строк до 20.12.2016.

При цьому, згідно з п. 3.1 Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 за домовленістю сторін орендна плата складається з плати за приміщення 54,40 грн. за 1 кв.м. орендованої площі без ПДВ, що становить 3846 грн. 08 коп. за 70,7 кв.м.; плати за послуги з утримання комерційної нерухомості - 610,14 грн. за 70,7 кв.м. без ПДВ на місяць, крім того додатково відшкодовуються витрати на електропостачання, витрати на експлуатацію та обслуговування електромереж за фактичними даними споживання.

Таким чином, умовами п. 3.1 Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 сторони передбачили, що, по суті, орендна плата включає в себе плату за користування приміщеннями, відшкодування витрат на утримання майна, відшкодування витрат за використану електроенергію та відшкодування витрат на організацію та експлуатацію систем електроживлення.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що встановлений у п. 3.9 Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 строк сплати відповідачем орендної плати, по суті, є строк для сплати відповідачем як плати за користування приміщеннями, так і відшкодування витрат на утримання майна, відшкодування витрат за використану електроенергію та відшкодування витрат на організацію та експлуатацію систем електроживлення, що разом є орендною платою відповідно до умов п. 3.1 Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016.

Судом встановлено, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду (01.08.2017 - відповідно до штампу поштового відділення зв'язку на поштовому конверті) відповідач не сплатив позивачу орендну плату за грудень 2016 року (за період з 01.12.2016 по 30.12.2016) у розмірі 4569 грн. 36 коп., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 4569 грн. 36 коп., та позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення вказаної заборгованості з відповідача.

Разом з тим, судом встановлено, що після звернення позивача з даним позовом до суду та порушення провадження у даній справі, відповідач 11.09.2017 сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 5015 грн. 79 коп., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, яка була долучена позивачем до матеріалів справи 15.09.2017.

При цьому, із вказаної банківської виписки вбачається, що у призначенні платежу відповідачем було вказано - оплата заборгованості за Договором оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 та рахунку № 05Е000-491/16-2867 від 21.07.2017; сума боргу - 4569 грн. 36 коп., пеня - 446 грн. 43 коп.

У судовому засіданні 19.09.2017 представник позивача подав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що рахунок № 05Е000-491/16-2867 від 21.07.2017 був повторно надісланий відповідачу на виконання оплати грошових коштів, вказаних у рахунку № 05Е000/16-1728 від 31.12.2016.

З огляду на викладене, беручи до уваги відсутність будь-яких заперечень відповідача на надані позивачем вказані письмові пояснення, суд дійшов висновку, що 11.09.2017 (після звернення позивача з даним позовом до суду та порушення провадження у даній справі) відповідачем було сплачено позивачу орендну плату за грудень 2016 року у розмірі 4569 грн. 36 коп.

При цьому, 15.09.2017 позивачем було подано заяву про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу (у зв'язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу), яка була прийнята судом.

Частиною 4 статті 78 Господарського процесуального кодексу України про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Нормами пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Таким чином, перевіривши повноваження представника позивача на відмову від позову, встановивши, що вказана дія не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, роз'яснивши позивачу процесуальні наслідки відмови від позову, суд прийняв відмову позивача від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 4569 грн. 36 коп.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 4569 грн. 36 коп., у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині позовних вимог (на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, позивачем у позовній заяві було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 417 грн. 89 коп. за період з 21.01.2017 по 22.05.2017.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.2 Договору оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016 у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим договором орендар на вимогу орендодавця сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення.

Перевіривши долучений позивачем до позовної заяви розрахунок пені, суд дійшов висновку в його обґрунтованості (на суму 417 грн. 89 коп.).

Водночас, як встановлено судом, після звернення позивача з даним позовом до суду та порушення провадження у даній справі, відповідач 11.09.2017 сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 5015 грн. 79 коп., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, яка була долучена позивачем до матеріалів справи 15.09.2017 (сума боргу - 4569 грн. 36 коп., пеня - 446 грн. 43 коп.).

При цьому, 15.09.2017 позивачем було подано заяву про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача пені (у зв'язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу), яка була прийнята судом.

Частиною 4 статті 78 Господарського процесуального кодексу України про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Нормами пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Таким чином, перевіривши повноваження представника позивача на відмову від позову, встановивши, що вказана дія не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, роз'яснивши позивачу процесуальні наслідки відмови від позову, суд прийняв відмову позивача від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 417 грн. 89 коп.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 417 грн. 89 коп., у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині позовних вимог (на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, позивачем у позовній заяві було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 45 грн. 82 коп. за період з 21.01.2017 по 22.05.2017.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних на суму 45 грн. 82 коп., суд дійшов висновку в його обґрунтованості.

Водночас, як встановлено судом, сума пені, яка була заявлена до стягнення з відповідача, становить 417 грн. 89 коп.

Однак, 11.09.2017 відповідачем було сплачено пеню у розмірі 446 грн. 43 коп. (відповідно до банківської виписки з рахунку позивача, долученої 15.09.2017).

Таким чином, відповідачем було переплачено пеню у розмірі 28 грн. 54 коп.

При цьому, у судовому засіданні 19.09.2017 представник позивача подав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що заборгованість відповідача у розмірі 4569 грн. 36 коп. (орендна плата за грудень 2016 року) та нараховані на неї пеня, 3% річних та інфляційні втрати, є єдиною заборгованості відповідача за Договором оренди № 05Е000-491/16 від 01.08.2016.

Враховуючи відсутність доказів нарахування позивачем пені у більшому розмірі, ніж заявлено у позовній заяві, в тому числі доказів нарахування пені за будь-які інші періоди заборгованості, враховуючи встановлений судом факт сплати відповідачем пені у більшому розмірі, ніж заявлено у позові, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для врахування суми переплати пені (28 грн. 54 коп.) в рахунок погашення 3% річних.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У відповідності до пункту 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За таких обставин, враховуючи, що суд дійшов висновку зарахувати (здійснену відповідачем після подання позову) переплату пені у розмірі 28 грн. 54 коп. в рахунок погашення 3% річних (заявлених у розмірі 45 грн. 82 коп.), суд дійшов висновку припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопаркнет» частини 3% річних у розмірі 28 грн. 54 коп., у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині позовних вимог (відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопаркнет» 3% річних у розмірі 45 грн. 82 коп. підлягають задоволенню у розмірі 17 грн. 28 коп. (45,82 грн. - «мінус» 28,54 грн.).

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 219 грн. 32 коп. за період з січня 2017 року по квітень 2017 року.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопаркнет» інфляційних втрат у розмірі 219 грн. 32 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до п. 4.7 постанови Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 № 7 частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6 - 8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача. При цьому якщо у відповідних випадках позивача звільнено від сплати судового збору, то останній стягується в доход державного бюджету України.

З огляду на те, що спір виник внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем орендної плати та виконання відповідного обов'язку (сплата основного боргу та пені) було здійснено після порушення провадження у справі, судовий збір в частині позовних вимог, щодо яких суд дійшов висновку припинити провадження у справі, покладається на відповідача.

В іншій частині судовий збір покладається на відповідача на підставі ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 2 ст. 49, ст. 75, ст. 78, п.п. 1-1, 4 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопаркнет» (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 2/30; ідентифікаційний код: 39689574) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 18; ідентифікаційний код: 21560766) 3% річних у розмірі 17 (сімнадцять) грн. 28 коп., інфляційні втрати у розмірі 219 (двісті дев'ятнадцять) грн. 32 коп. та судовий збір у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Припинити провадження у справі в іншій частині позовних вимог.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 02.10.2017

Суддя І.М. Отрош