Рішення

від 18.09.2017 по справі 910/10960/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2017Справа №910/10960/17

За позовомАгропромислового науково-виробничого підприємства «Візит»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Стемтекс»простягнення 496004 грн. 19 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Баліцький О.О. - представник за довіреністю № 246 від 12.06.2017;

від відповідача: Мішакіна Л.О. - представник на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 31.07.2017.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05.07.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Агропромислового науково-виробничого підприємства «Візит» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стемтекс» про стягнення 496004 грн. 19 коп., з яких 314350 грн. 00 коп. основного боргу, 129677 грн. 43 коп. пені, 12723 грн. 56 коп. 3% річних та 39253 грн. 62 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016 не здійснив поставку узгодженого між сторонами товару, у зв'язку з чим позивач надіслав відповідачу вимогу про повернення сплаченої суми попередньої оплати у розмірі 1168850 грн. 00 коп. Однак, відповідач не у повному обсязі повернув позивачу сплачену останнім суму попередньої оплати, повернувши грошові кошти у розмірі 854500 грн. 00 коп., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 313350 грн. 00 коп. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 129677 грн. 43 коп. та 3% річних у розмірі 12723 грн. 56 коп. за період з 06.05.2016 по 29.05.2017, а також інфляційні втрати у розмірі 39253 грн. 62 коп. за загальний період нарахування з 06.05.2016 по 26.05.2016 та з 06.07.2016 по 29.05.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2017 порушено провадження у справі № 910/10960/17, розгляд справи призначено на 25.07.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 11.08.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2017, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляд спору на п'ятнадцять днів та, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 19.09.2017.

19.09.2017 відповідачем долучено до матеріалів справи контррозрахунок 3% річних та пені.

У судовому засіданні 19.09.2017 представник позивача подав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що нарахування штрафних санкцій було здійснено за неповернення коштів (попередньої оплати), а заявлені до стягнення з відповідача проценти за користування грошовими коштами є 3% річні, нараховані на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні 19.09.2017 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.09.2017 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 19.09.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

25.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стемтекс» (продавець) та Агропромисловим науково-виробничим підприємством «Візит» (покупець) укладено Договір № 25032016 поставки товару, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар згідно з специфікацією, у кількості та за ціною, що вказані у договорі, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити його вартість у порядку і на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.1 Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016 товаром є транспортний засіб Lexus LX570 Luxury21 у кількості 1 шт. загальною вартістю 147000 дол США 00 центів.

Згідно з п. 5.1 Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016 даний договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до моменту повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з п. 3.1 Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016 загальна вартість товару становить 147000 дол США 00 центів, в тому числі ПДВ 20 %.

Відповідно до п. 3.2 Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016 покупець здійснює оплату вартості товару, визначеної у п. 3.1 договору, в порядку та строки, вказані нижче: - 25.03.2016 - попередня оплата розмірі 1168850 грн. 00 коп. (еквівалент 44100 дол США 00 центів); - покупець здійснює остаточний розрахунок за товар до повного розміру 102900 дол США 00 центів в день поставки.

Судом встановлено, що на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату № 2 від 25.03.2016 на суму 1168850 грн. 00 коп. (копія долучена позивачем до позовної заяви), позивач 25.03.2016 сплатив відповідачу попередню оплату у розмірі 1168850 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 690 від 25.03.2016 на суму 500000 грн. 00 коп. та платіжним дорученням № 600 від 25.03.2016 на суму 668850 грн. 00 коп. (призначення платежу - попередня оплата за автомобіль Lexus LX570 згідно з рахунку № 2 від 25.03.2016), оригінали яких долучено позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 25.07.2017.

Таким чином, позивач своєчасно виконав свій обов'язок зі сплати на рахунок відповідача попередньої оплати у розмірі 1168850 грн. 00 коп., яка передбачена умовами п. 3.2 Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.2 Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016 строк поставки товару - 30 робочих днів, починаючи з дня взносу першого завдатку.

Таким чином, враховуючи дату сплати відповідачем попередньої оплати (25.03.2016), суд дійшов висновку, що відповідач повинен був поставити позивачу автомобіль Lexus LX570, який визначений Договором поставки № 25032016 від 25.03.2016, у строк до 11.05.2016 (включно).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до п. 2.3 Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016 приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання акту приймання-передачі товару, який є невід'ємною частиною цього договору та підтверджує належну якість, комплектність та кількість товару на момент його приймання-передачі.

Відповідно до п. 2.1 Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016 поставка товару здійснюється на умовах самовивозу зі складу продавця, розташованого за адресою: м. Київ, вул. С. Хохлових, 1.

Судом встановлено, що відповідач не поставив позивачу товар, передбачений умовами Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016, зокрема, відповідачем не надано суду акту приймання-передачі товару, накладної, тощо.

При цьому, факт непоставки позивачу товару за Договором поставки № 25032016 від 25.03.2016 не заперечувався відповідачем під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що позивач направив відповідачу листа вих. № 187 від 24.05.2016 (копія долучена позивачем до матеріалів справи 04.09.2017), в якому просив повернути сплачені позивачем грошові кошти у розмірі 1168850 грн. 00 коп. (попередня оплата) у зв'язку з непоставкою відповідачем товару за Договором поставки № 25032016 від 25.03.2016 (автомобіля Lexus LX570).

Суд зазначає, що по суті, вимога позивача про повернення попередньої оплати є односторонньою відмовою від зобов'язання з поставки товару, право на яку передбачено ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України.

Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар.

Таким чином, направивши відповідачу листа вих. № 187 від 24.05.2016 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 1168850 грн. 00 коп., позивач реалізував своє право на односторонню відмову від зобов'язання з поставки, яке виникло з Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016, у зв'язку з чим між сторонами припинились зобов'язання з поставки товару, зокрема у відповідача припинився обов'язок поставити позивачу товар.

Водночас, у відповідача як у продавця, який у встановлені договором строки не поставив товар покупцю, виник обов'язок повернути позивачу сплачену останнім суму попередньої оплати.

В матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем листа вих. № 187 від 24.05.2016 (вимоги про повернення суми попередньої оплати за Договором поставки № 25032016 від 25.03.2016), які б давали можливість встановити дату отримання відповідачем вказаної вимоги.

Водночас, судом встановлено, що отримавши від позивача вимогу про повернення суми попередньої оплати (листа вих. № 187 від 24.05.2016), відповідач 26.05.2016 повернув позивачу грошові кошти у розмірі 263500 грн. 00 коп., 06.06.2016 - грошові кошти у розмірі 346500 грн. 00 коп., 05.07.2016 - грошові кошти у розмірі 239500 грн. 00 коп. та 18.01.2017 - грошові кошти у розмірі 5000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями (оригінали долучено відповідачем до матеріалів справи 19.09.2017) та банківськими виписками з рахунку позивача (оригінали долучено позивачем до матеріалів справи 25.07.2017).

При цьому, судом встановлено, що у призначенні платежу (у платіжних дорученнях та банківських виписках) зазначено - повернення коштів за автомобіль згідно з листа № 187 від 24.05.2016.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем було сплачено відповідачу попередню оплату за Договором поставки № 25032016 від 25.03.2016 у розмірі 1168850 грн. 00 коп., а відповідачем було повернуто позивачу попередню оплату у сумі 854500 грн. 00 коп., суд дійшов висновку, що у відповідача виникла заборгованість у розмірі 314350 грн. 00 коп.

Доказів повернення (сплати) грошових коштів (попередньої оплати) у розмірі 314350 грн. 00 коп. позивачу станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю «Стемтекс» з повернення суми попередньої оплати у розмірі 314350 грн. 00 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не був спростований, у зв'язку з чим позовні вимоги Агропромислового науково-виробничого підприємства «Візит» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стемтекс» суми основного боргу (суми попередньої оплати) є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 129677 грн. 43 коп. за період з 06.05.2016 по 29.05.2017.

У судовому засіданні 19.09.2017 представник позивача подав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що нарахування штрафних санкцій було здійснено саме за неповернення коштів (попередньої оплати).

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Суд зазначає, що умовами Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016 не передбачено нарахування пені за неповернення суми попередньої оплати.

Так, відповідно до п. 4.1 Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016 у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами своїх договірних обов'язків по оплаті товару, рівнозначно як і по поставці товару, винна сторона зобов'язана сплатити іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаного в строк зобов'язання за кожний день прострочення або повернення попередньої оплати, визначеної в п. 3.2 договору.

Таким чином, умовами п. 4.1 Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016 передбачена відповідальність у вигляді пені за невиконання або неналежне виконання обов'язку з оплати товару або обов'язку з поставки товару, тобто саме тих обов'язків, які входять до змісту зобов'язання з поставки.

Договором поставки № 25032016 від 25.03.2016 не передбачено нарахування пені за неповернення суми попередньої оплати.

Крім того, відсутній спеціальний законодавчий акт, яким би встановлювались розмір та база нарахування пені у відповідних правовідносинах.

Таким чином, зважаючи на те, що Договором поставки № 25032016 від 25.03.2016 сторони не передбачили нарахування пені за неповернення відповідачем попередньої оплати, а відповідно до письмових пояснень позивача, заявлена ним до стягнення пеня нарахована саме за неповернення відповідачем попередньої оплати, та у зв'язку з відсутністю спеціального законодавчого акту, яким би встановлювались розмір та база нарахування пені у відповідних правовідносинах (повернення попередньої оплати), підстави для стягнення з відповідача пені, нарахованої за неповернення попередньої оплати за Договором поставки № 25032016 від 25.03.2016 відсутні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у позові Агропромислового науково-виробничого підприємства «Візит» в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стемтекс» пені у розмірі 129677 грн. 43 коп., нарахованої за неповернення попередньої оплати.

При цьому, суд зазначає, що з умови п. 4.1 Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016 про нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаного в строк зобов'язання за кожний день прострочення або повернення попередньої оплати, не вбачається, що сторони досягли згоди щодо нарахування пені за невиконання продавцем обов'язку з повернення попередньої оплати, так як дана умова договору містить лише вказівку на «повернення попередньої оплати» в контексті визначення механізму нарахування пені (за кожен день прострочення або повернення попередньої оплати), водночас, як встановлено судом, відповідальність передбачена саме за невиконання або неналежне виконання обов'язку з оплати товару або обов'язку з поставки товару, тобто саме тих обов'язків, які входять до змісту зобов'язання з поставки.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованим контррозрахунок пені, долучений відповідачем до матеріалів справи 19.09.2017, оскільки підстави для стягнення пені, заявленої позивачем (за неповернення суми попередньої оплати) відсутні.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 12723 грн. 56 коп. за період з 06.05.2016 по 29.05.2017.

У судовому засіданні 19.09.2017 представник позивача подав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що заявлені до стягнення з відповідача проценти за користування грошовими коштами є 3% річні, нараховані на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як позивачем неправильно визначено початок періоду нарахування 3% річних та не враховано календарну кількість днів у 2016 році (366 днів) при здійсненні розрахунку 3% річних.

Як встановлено судом, направивши відповідачу листа вих. № 187 від 24.05.2016 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 1168850 грн. 00 коп., позивач реалізував своє право на односторонню відмову від зобов'язання з поставки, яке виникло з Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016, у зв'язку з чим між сторонами припинились зобов'язання з поставки товару, зокрема у відповідача припинився обов'язок поставити позивачу товар.

Водночас, у відповідача як у продавця, який у встановлені договором строки не поставив товар покупцю, виник обов'язок повернути позивачу сплачену останнім суму попередньої оплати.

В матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем листа вих. № 187 від 24.05.2016 (вимоги про повернення суми попередньої оплати за Договором поставки № 25032016 від 25.03.2016), які б давали можливість встановити дату отримання відповідачем вказаної вимоги.

Водночас, як встановлено судом, відповідач 26.05.2016 повернув позивачу грошові кошти у розмірі 263500 грн. 00 коп., 06.06.2016 - грошові кошти у розмірі 346500 грн. 00 коп., 05.07.2016 - грошові кошти у розмірі 239500 грн. 00 коп. та 18.01.2017 - грошові кошти у розмірі 5000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями (оригінали долучено відповідачем до матеріалів справи 19.09.2017) та банківськими виписками з рахунку позивача (оригінали долучено позивачем до матеріалів справи 25.07.2017) із призначенням платежу - повернення коштів за автомобіль згідно з листа № 187 від 24.05.2016.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що станом на дату повернення відповідачем першої частини попередньої оплати у сумі 263500 грн. 00 коп. на підставі листа № 187 від 24.05.2016 (26.05.2016), вимога позивача про повернення суми попередньої оплати за Договором поставки № 25032016 від 25.03.2016 (лист вих. № 187 від 24.05.2016) була отримана відповідачем, а отже відповідачу було відомо про відмову позивача від Договору поставки № 25032016 від 25.03.2016.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування 3% річних є період з 27.05.2016 по 29.05.2017.

З огляду на викладене, суд здійснив власний розрахунок 3% річних (в межах заявленого позивачем періоду нарахування та враховуючи здійсненні відповідачем часткові оплати (часткове повернення суми попередньої оплати).

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів90535027.05.2016 - 05.06.2016103 %742,0955885006.06.2016 - 04.07.2016293 %1328,4131935005.07.2016 - 31.12.20161803 %4711,7231935001.01.2017 - 17.01.2017173 %446.2231435018.01.2017 - 29.05.20171323 %3410.48Всього:10638,92 грн.Таким чином, обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача, є 10638 грн. 92 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Агропромислового науково-виробничого підприємства «Візит» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стемтекс» 3% річних у розмірі 12723 грн. 56 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 10638 грн. 92 коп.

При цьому, суд вважає необґрунтованим контррозрахунок 3% річних, долучений відповідачем до матеріалів справи 19.09.2017, відповідно до якого розмір 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, становить 12096 грн. 61 коп., оскільки, як встановлено судом, обгрунтованим розміром 3% річних є 10638 грн. 92 коп.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 39253 грн. 62 коп. за загальний період нарахування з 06.05.2016 по 26.05.2016 та з 06.07.2016 по 29.05.2017.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості в межах вимог, заявлених позивачем, у зв'язку з чим позовні вимоги Агропромислового науково-виробничого підприємства «Візит» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стемтекс» інфляційних втрат у розмірі 39253 грн. 62 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, суд зазначає, що з огляду на заявлені позивачем підстави позову - невиконання відповідачем зобов'язання з повернення попередньої оплати, тобто грошових коштів, а також предмет позову - стягнення 3% та інфляційних втрат (ст. 625 Цивільного кодексу України) у зв'язку з таким невиконанням, необхідним є встановлення обставин наявності у зобов'язанні з повернення відповідачем позивачу грошових коштів (попередньої оплати) ознак грошового, оскільки положення ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюють правило, за якого сплата 3% річних та інфляційних втрат як спосіб захисту майнового права та інтересу кредитора за користування боржником утримуваними коштами та від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів, здійснюється у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання.

Суд зазначає, що у Цивільному кодексі України відсутнє визначення терміну «грошове зобов'язання».

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 30.03.2016 у справі №6-2168цс16, (предметом розгляду в межах якої були вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат внаслідок невиконання обов'язку з повернення авансу, стягнутого за рішенням суду), зобов'язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням, а отже невиконання таких зобов'язань належним чином дає підстави для стягнення інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

При цьому, враховуючи, предмет розгляду у справі №6-2168цс16 - повернення авансу, можна дійти висновку, що грошове зобов'язання слід розуміти не тільки як таке, що може виникати лише з договору, та містить у собі обов'язок з оплати іншій стороні за виконані роботи/надані послуги/товар (тобто бути елементом зобов'язання, яке передбачає оплатність), а як і таке, що може виникати з будь-яких юридичних фактів, які передбачені ст. 11 ЦК України, та передбачати будь-який обов'язок з передачі грошових коштів, тобто коли одна особа зобов'язана такі кошти надати іншій особі, а інша особа має право вимагати передання таких коштів, зокрема, і у випадку обов'язку повернути грошові кошти, сплачені у якості авансу, попередньої оплати (ст. 693 ЦК України).

Таким чином, будь-яке зобов'язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням, а отже невиконання таких зобов'язань належним чином дає підстави для стягнення інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми.

Таким чином, зобов'язання відповідача з повернення грошових коштів (попередньої оплати), які були ним отримані на виконання договору поставки від покупця (позивача), є грошовим, так як змістом такого зобов'язання є обов'язок відповідача повернути отримані грошові кошти (суму попередньої оплати) та право позивача вимагати такого повернення від відповідача. При цьому, зобов'язання з повернення попередньої оплати виникає як наслідок невиконання продавцем обов'язку з поставки товару та реалізацією покупцем права на відмову від договору поставки у зв'язку з простроченням продавця, тобто, по суті, відбувається новація зобов'язання з поставки в обов'язок щодо повернення попередньої оплати, у зв'язку з чим у продавця припиняється обов'язок щодо поставки товару та виникає обов'язок щодо передачі покупцю грошових коштів, які були йому передані у якості попередньої оплати.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стемтекс» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4-А; ідентифікаційний код: 37854061) на користь Агропромислового науково-виробничого підприємства «Візит» (22067, Вінницька обл., Хмільницький р-н, с. Томашпіль, вул. І. Богуна, буд. 19; ідентифікаційний код: 02129063) суму основного боргу у розмірі 314350 (триста чотирнадцять тисяч триста п'ятдесят) грн. 00 коп. 3% річних у розмірі 10638 (десять тисяч шістсот тридцять вісім) грн. 92 коп., інфляційні втрати у розмірі 39253 (тридцять дев'ять тисяч двісті п'ятдесят три) грн. 62 коп. та судовий збір у розмірі 5463 (п'ять тисяч чотириста шістдесят три) грн. 64 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 02.10.2017

Суддя І.М. Отрош