Рішення

від 17.09.2017 по справі 910/14785/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2017Справа №910/14785/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віда»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Трейд ЛТД»

про стягнення 14 439,79 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: Мясников С.О. - директор, Онищенко Я.А. за довіреністю б/н від 15.09.2017

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віда» (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Трейд ЛТД» (відповідач) про стягнення 14 439,79 грн., з яких 12 047,77 грн. - заборгованість по сплаті орендної плати за Договором оренди нежитлового приміщення № 20 від 01.11.2016 та 2 392,02 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов Договору оренди нежитлового приміщення № 20 від 01.11.2016, своєчасно не сплатив орендний платіж за оренду нежитлового приміщення в листопаді 2016 року та з 01.12.2016 по 15.12.2016, внаслідок чого станом на 31.08.2017 у відповідача виникла заборгованість по орендній платі в сумі 12 047,77 грн., що зумовило нарахування пені, відповідно до положень п. 6.4. Договору оренди нежитлового приміщення № 20 від 01.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 порушено провадження у справі № 910/14785/17 та призначено розгляд справи на 18.09.2017 об 11:45 год.

В судове засідання, призначене на 18.09.2017, представники позивача з'явилися.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 18.09.2017 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 05.09.2017 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Зокрема, відповідно до роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України у п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18), розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Як зазначено у п. 3.9.1 вищезазначеної Постанови Пленуму ВГСУ, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/14785/17 від 05.09.2017 було направлено відповідачу за адресою місцезнаходження: 08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Гоголя, буд. 26, оф. 20, вказаною позивачем у позовній заяві. Натомість поштове відправлення з ухвалою суду було повернуто підприємством зв'язку з посиланням на закінчення встановленого строку зберігання.

За наведених обставин вважається, що відповідач був повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

Крім того, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 18.09.2017 без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та відповідно до вимог ст. 69 ГПК України.

Представники позивача в судовому засіданні 18.09.2017 надали усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримали у повному обсязі.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 18.09.2017 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віда» (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант Трейд ЛТД» (орендар, відповідач) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 20 (далі - Договір або Договір № 20 від 01.11.2016).

Згідно з п. 1.2 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в суборендне користування частини нежитлового приміщення Цеху по виробництву чіпсів та солоних виробів загальною площею 140,8 кв. м., яке розташоване у м. Василькові, вул. Чехова, 3-А, для використання як складське приміщення для збереження продуктів харчування, сировини та пакувальних матеріалів, що використовуються для виробництва продуктів харчування - 119,0 кв.м. Балансова вартість орендованого приміщення (площею 119,0 кв. м.) складає 22 466,32 грн.

Пунктом 2.2.3 Договору, орендар взяв на себе зобов'язання сплачувати плату за оренду у розмірах, зазначених у п. 5 Договору та у порядку і терміни, визначені цим Договором.

Відповідно до п. 4.1 Договору, передача в оренду приміщення здійснюється на строк та на умовах, передбачених у Договорі оренди, шляхом оформлення акту прийому-передачі протягом 2-5 робочих днів після підписання Договору оренди.

Згідно п. 5.1 Договору орендна плата складає 8 449,00 грн. у місяць. (Договірна вартість 1 кв. м. приміщення, що орендується для складського зберігання, складає 71,00 грн. у т.ч. ПДВ - 11,83 грн.) Вартість включає в себе вартість комунальних послуг та інші експлуатаційні видатки.

Пунктом 5.2 Договору сторони погодили, що орендна плата сплачується орендодавцю авансовими платежами щомісяця до 25 числа попереднього звітному місяцю, відповідно до рахунків орендодавця. Факт надання послуги по оренді приміщення засвідчується щомісячними актами виконаних робіт (наданих послуг).

У випадку закінчення дії Договору оренди, орендна плата сплачується орендарем по день фактичного повернення приміщення по акту орендодавцю (п. 5.3 Договору).

Розмір орендної плати може переглядатися за згодою сторін та визначається Протоколом узгодження договірної ціни, який вважається невід'ємним додатком до цього договору (п. 5.4 Договору).

Згідно п. 6.4 Договору сторони погодили, що за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачую пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент заборгованості, за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до пункту 8.1 Договору, цей Договір набуває чинності з 01 жовтня 2016 року та діє до 31 грудня 2016 року.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що на виконання умов Договору оренди № 20 від 01.11.2016, відповідно до Акту приймання-передавання приміщення, який підписаний сторонами 01.11.2016, орендодавець (позивач) передав в орендне користування, а орендар (відповідач) прийняв частину нежитлового приміщення Цеху по виробництву чіпсів та солоних виробів загальною площею 119,0 кв. м., яке розташоване у м. Василькові, вул. Чехова, 3-А, а саме: для використання як складське приміщення для продуктів харчування, сировини та пакувальних матеріалів, що використовуються для виробництва продуктів харчування.

Враховуючи зазначене, з урахуванням положень 2.2.3 Договору, відповідач був зобов'язаний сплатити плату за оренду авансовим платежем до 25.11.2016 та до 25.12.2016, відповідно до рахунків-фактури № СФ-0000039 від 15.11.2016 та № СФ-0000042 від 14.12.2016 на суму 8 449,00 грн. кожний.

Як зазначає позивач у позовній заяві, факт надання ним послуги по оренді нежитлового приміщення в листопаді 2016 року був засвідчений актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000036 від 30.11.2016 на суму 8 449,00 грн.

Однак, як зазначає позивач, відповідач виставлені рахунки-фактури № СФ-0000039 від 15.11.2016 та № СФ-0000042 від 14.12.2016 не оплатив, натомість, звернувся 15.12.2016 до позивача з листом № 01-04 від 15.12.2016, яким просив, у зв'язку з відсутністю необхідності в оренді нежитлового приміщення, розірвати Договір оренди нежитлового приміщення № 20 від 01.11.2016.

Сторонами був підписаний Додаток № 3 до Договору оренди нежитлового приміщення № 20 від 01.11.2016 про припинення дії вказаного договору з 15.12.2016 за погодженням сторін та Акт приймання-передавання приміщення, відповідно до якого, у зв'язку із достроковим закінченням терміну дії Договору оренди нежитлового приміщення № 20 від 01.11.2016, орендар повернув з орендного користування, а орендодавець прийняв частину нежитлового приміщення Цеху по виробництву чіпсів та солоних виробів загальною площею 119,0 кв. м., яке розташоване у м. Василькові, вул. Чехова, 3-А, а саме: для використання як складське приміщення для продуктів харчування, сировини та пакувальних матеріалів, що використовуються для виробництва продуктів харчування.

Керуючись положенням п. 5.3 Договору позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000045 від 15.12.2016 на суму 4 088,23 грн. за оренду нежитлового приміщення в грудні 2016 року з 01.12.2016 по 15.12.2016.

Відповідач 15.12.2016 також звернувся до позивача з листом № 01-05, яким просив врахувати дебіторську заборгованість у розмірі 489,46 грн. по Договору № 01/05-16 на виготовлення продукції з давальної сировини від 01.05.2016 в рахунок орендної плати за грудень 2016 по Договору оренди нежитлового приміщення № 20 від 01.11.2016.

Як зазначає позивач у позовній заяві, після врахування переплати відповідача, заборгованість по орендній платі за грудень склала 3 598,77 грн. Заборгованість по орендній платі за листопад 2016 року та грудень 2016 року з 01.12.2016 по 15.12.2016 станом на 31.08.2017 становить 12 047,77 грн., що підтверджується наданим позивачем актом звіряння розрахунків станом на 15.12.2016.

З метою досудового врегулювання спору позивачем було надіслано відповідачу претензію № 08-16 від 28.12.2016 щодо погашення заборгованості за Договором з вимогою терміново сплатити заборгованість за оренду нежитлового приміщення. Факт отримання відповідачем 04.01.2017 вказаної претензії підтверджується копією наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

В позовній заяві позивач зазначає, що відповіді на претензію № 08-16 від 28.12.2016 не отримав. Крім того, як стверджує позивач, відповідач жодного разу не вийшов на зв'язок з позивачем для врегулювання ситуації та погашення існуючою заборгованості.

За наведених обставин позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача в примусовому порядку заборгованості зі сплати орендних платежів за листопад 2016 року та грудень 2016 року з 01.12.2016 по 15.12.2016 в загальній сумі 12 047,77 грн., а також пені за періоди з 26.11.2016 по 31.08.2017, з 16.12.2016 по 31.08.2017 в загальній сумі 2 392,02 грн., з огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання.

Відповідач в судове засідання не з'явився, належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених позивачем в позовній заяві, не надав.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Умови укладеного Договору № 20 від 01.11.2016 свідчать, що даний договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.

Згідно з частинами 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно приписів ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч. 1 ст. 193 ГК України.

Положеннями ст. 525 ЦК України та ч. 7 ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку, коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що відповідно до Акту приймання-передавання приміщення, який підписаний сторонами 01.11.2016, орендодавець (позивач) передав в орендне користування, а орендар (відповідач) прийняв частину нежитлового приміщення Цеху по виробництву чіпсів та солоних виробів загальною площею 119,0 кв. м., яке розташоване у м. Василькові, вул. Чехова, 3-А, а саме: для використання як складське приміщення для продуктів харчування, сировини та пакувальних матеріалів, що використовуються для виробництва продуктів харчування.

Отже, згідно з умовами п. 2.2.3 Договору, відповідач був зобов'язаний сплатити плату за оренду авансовим платежем до 25.11.2016 за листопад 2016 року та до 25.12.2016 за грудень 2016 року, відповідно до рахунків-фактури № СФ-0000039 від 15.11.2016 та № СФ-0000042 від 14.12.2016 грн. на суму 8 449,00 грн кожний.

Факт надання позивачем послуги по оренді нежитлового приміщення в листопаді 2016 року та в грудні 2016 року з 01.12.2016 по 15.12.2016 підтверджується наявними в матеріалах справи Актома здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000036 від 30.11.2016, № ОУ-0000039 від 15.12.2016 на загальну суму 15 944,09 грн.

Заборгованість по орендній платі з урахуванням переплати відповідача станом на 31.08.2017 становить 12 047,77 грн., що підтверджується наданим позивачем актом звіряння розрахунків станом на 15.12.2016.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем належними і допустимими доказами в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, що станом на час розгляду справи по суті заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті орендних платежів за листопад 2016 року та грудень 2016 року з 01.12.2016 по 15.12.2016 на підставі Договору оренди № 20 від 01.11.2016 станом на 31.08.2017 становить 12 047,77 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 12 047,77 грн. заборгованості по оплаті орендних платежів за листопад 2016 року та грудень 2016 року з 01.12.2016 по 15.12.2016 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

З огляду на прострочення відповідачем оплати орендних платежів, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за періоди з 26.11.2016 по 31.08.2017, з 16.12.2016 по 31.08.2017 в загальній сумі 2 392,02 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.4 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент заборгованості, за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 травня 2013 року № 14 (далі - постанова Пленуму ВГСУ від 17.05.2013 № 14), з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

По матеріалам справи судом встановлено, що, відповідно до п. 5.2 Договору, орендна плата сплачується орендодавцю авансовими платежами щомісяця до 25 числа попереднього звітному місяцю, відповідно до рахунків орендодавця.

Як стверджує позивач і що підтверджено матеріалами справи, станом на 31.08.2017 - дату складання позовної заяви, відповідач добровільно не сплатив орендні платіжі за листопад 2016 року та грудень 2016 року з 01.12.2016 по 15.12.2016 в загальній сумі 12 047,77 грн.

Таким чином, дії відповідача є порушенням грошового зобов'язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України.

Судом враховано, що згідно п. 1.12 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2013 № 14, з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Дослідивши матеріали справи, а саме розрахунок пені в загальній сумі 2 392,02 грн. за періоди з 26.11.2016 по 31.08.2017, з 16.12.2016 по 31.08.2017, суд дійшов висновку, що позивач не врахував положення ч. 6 ст. 232 ГК України та невірно визначив період нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент заборгованості, за кожний день прострочення платежу.

Враховуючи зазначене та положень ч. 6 ст. 232 ГК України, судом визначено вірні періоди з 26.11.2016 по 25.05.2017, з 16.12.2016 по 15.06.2017 нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент заборгованості, за кожний день прострочення платежу.

Здійснивши розрахунок (за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга») пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за періоди з 26.11.2016 по 25.05.2017, з 16.12.2016 по 15.06.2017, суд дійшов висновку, розмір пені з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, який підлягає стягненню з відповідача за прострочення платежу, в загальній сумі становить 1 640,24 грн.

Враховуючи вищезазначені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 2 392,02 грн. за періоди з 26.11.2016 по 31.08.2017, з 16.12.2016 по 31.08.2017 підлягають частковому задоволенню в розмірі 1 640,24 грн. за періоди з 26.11.2016 по 25.05.2017, з 16.12.2016 по 15.06.2017. В іншій частині вимог про стягнення пені в розмірі 751,78 грн. (2 392,02 грн. - 1 640,24 грн. = 751,78 грн.) позивачу належить відмовити, у зв'язку з невірним визначенням позивачем періоду нарахування пені без урахування положень ч. 6 ст. 232 ГК України.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 12 047,77 грн. заборгованості по сплаті орендних платежіву за листопад 2016 року та грудень 2016 року з 01.12.2016 по 15.12.2016 та 1 640,24 грн. пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову на відповідача покладається судовий збір в сумі 1516,70 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Трейд ЛТД» (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, буд. 50; ідентифікаційний код 38651031) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віда» (03028, м. Київ, вул. Велика Китаївська, буд. 10-А, оф. 4; ідентифікаційний код 24570328) 12 047,77 грн. (дванадцять тисяч сорок сім гривень 77 коп.) заборгованості по сплаті орендних платежів за листопад 2016 року та грудень 2016 року з 01.12.2016 по 15.12.2016, 1 640,24 грн. (одну тисячу шістсот сорок гривень 24 коп.) пені, 1 516,70 грн. (одну тисячу п'ятсот шістнадцять гривень 70 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.09.2017

Суддя Гумега О.В.