Рішення

від 24.09.2017 по справі 911/1857/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2017 р. Справа № 911/1857/17

Господарський суд Київської області у складі судді Янюк О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства «Еліт Варта», м.Біла Церква Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів», м.Сквира Київської області

про стягнення 70 789,30грн

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 22.09.2017);

від відповідача: ОСОБА_2Є (довіреність №24/09-01 від 24.09.2017)

ВСТАНОВИВ:

19.06.2017 Приватне підприємство «Еліт Варта» (далі позивач, ПП «Еліт Варта») звернулось до Господарського суду Київської області (далі суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» (далі позивач, ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів») про стягнення з останнього 70 789,30грн, з яких: 27 000,00грн основний борг, 43 789,30грн втрати від інфляції, 3% річних та пеня. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1600 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує ст.ст. 526, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та вказує на порушення відповідачем умов договору №18 від 01.02.2013 в частині оплати за отримані послуги.

Ухвалою суду від 21.06.2017 порушено провадження у справі. На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК Україги) розгляд справи неодноразово відкладався, черговий розгляд справи призначений на 04.08.2017.

У звязку із перебуванням судді Третьякової О.О. у довготривалій відпустці, відповідно до розпорядження від 02.08.2017 за №127-АР, справу №911/1857/17 передано на повторний автоматизований розподіл.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2017 справу №911/1857/17 передано до розгляду судді Янюк О.С., яка прийняла справу до свого провадження та призначила її до розгляду на 04.08.2017, про що винесено відповідну ухвалу від 02.08.2017. На підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладався. Черговий розгляд призначений на 25.09.2017.

Під час судового засідання представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача заперечував проти заявлених позовних вимог, про що зазначив у відзиві на позовну заяву (т. 1 а.с. 138-140) та письмових поясненнях (т. 2 а.с. 6-7), зокрема зазначив, що основна заборгованість у розмірі 27 000,00грн у ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» перед позивачем відсутня. Крім того, відповідач просив застосувати строки позовної давності до нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат у звязку з чим відмовити у позові повністю.

На підставі ст. 85 ГПК України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.

01.02.2013 між ПП «Еліт Варта» (за договором - виконавець) та ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» (за договором - замовник) укладено Договір №18 (далі Договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобовязання забезпечити фізичну охорону та здійснення пропускного режиму на територію ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів», що надалі іменується обєкт, який знаходиться за адресою: Київська обл., м. Сквира, вул. Залізнична, 8, при цьому замовник своєчасно сплачує вартість послуг виконавця згідно умов Договору (п. 1.1. Договору, а.с. 8-11).

Вартість послуг виконавця визначається сторонами окремо, їх сума та порядок розрахунків за виконані роботи зазначається в додатку до цього Договору, який є невідємною його частиною. Обумовлена таким чином сума сплачується до 10 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок виконавця (п. 3.1. Договору)

Договір укладається строком на 1 рік і вступає в силу 01.02.2013. Якщо за місяць до закінчення строку Договору жодна із сторін не вимагатиме його припинення, Договір вважається продовженим на таких же умовах і на той же строк.

Відповідно до Додатку №1 до Договору (а.с.12) вартість послуг виконавця становить 21 000,00грн за календарний місяць.

На виконання умов Договору виконавцем були надані послуги охорони у період з 01.02.2013 по 01.01.2016 на загальну суму 987 000,00грн, що підтверджуються актами приймання-передачі наданих послуг у вказаний період підписаним обома сторонами без зауважень (а.с.20-66). Крім того, згідно із актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2016 розмір заборгованості відповідача перед позивачем становила 36 000,00грн, зазначений акт підписаний обома сторонами без зауважень (а.с.67). Станом на момент звернення ПП «Еліт Варта» до суду, заборгованість ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» становила 27 000,00грн, за надані послуги у листопаді-грудні 2016 року, що підтверджується виписками по рахунку (т. 1 а.с. 196-214).

Ураховуючи, що відповідач у добровільному порядку зазначену заборгованість не оплатив, зазначене стало підставою для звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Підсумовуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який недійсним у судовому порядку не визнавався, доказів протилежного сторонами суду не надано. У зв'язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, укладений Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься у ст. 193 ГК України.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач виконав взяті на себе договірні зобов'язання, що підтверджується підписаними сторонами без зауважень актами приймання-передачі робіт у період з 2013-2016 роки (т. 1 а.с.20-66).

Разом з цим станом на момент розгляду справи судом, відповідачем були повністю оплачені послуги охорони, надані позивачем, що підтверджується довідкою ПАТ «Сбербанк» №1133/5/50-5 від 03.08.2017 (т. 2 а.с.2-5), та виписками по рахунку (т. 1 а.с. 196-214).

Так, відповідно до п.п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд, припиняє провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

У випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається (ч.2 ст. 80 ГПК України).

Підсумовуючи викладене, суд визнав за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 27 000,00грн.

Водночас, у звязку із невчасним виконанням відповідачем зобовязань, позивач просить стягнути з останнього пеню 3% річних 1 943,00грн, пеню 22919,45грн та втрати від інфляції 20 144,83грн. З цього приводу суд зазначає наступне.

У силу ч. 2 ст. 20 ГК України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, представником відповідача заявлено суду клопотання про застосування строку позовної давності до вимоги про нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Суд, перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат (а.с. 122-168) та беручі до уваги заяву відповідача, дійшов висновку про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ГК України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Так, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України).

Із змісту позовної заяви та наданого позивачем розрахунку вбачається, що останній нараховує пеню за період з 10.09.2013-16.06.2017, до суду позивач звернувся 16.06.2017.

Отже, позивачем пропущено строк, встановлений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, щодо вимоги про стягнення з відповідача пені у період з 10.09.2013 по 23.06.2016.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 14 305,76грн у звязку із спливом строку позовної даності.

Разом з цим, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у період з 05.07.2016 по 16.06.2017 у розмірі 8 613,69грн, на підставі п. 4.2.1 Договору, суд вважає його вірним, обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивачем заявлені до стягнення вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1943,00грн та втрати від інфляції у розмірі 20 144,83грн. З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, позивач нараховує 3% річних та втрати від інфляції у період з 10.09.2013-16.06.2017

Отже, позивачем пропущено строк, встановлений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, щодо вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції у період з 10.09.2013 по 13.06.2014.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних у розмірі 45грн та інфляційних втрат у розмірі 1638грну звязку із спливом строку позовної даності.

Разом з цим, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 1898,00грн та інфляційних втрат у розмірі 18 506,83грн у період з 10.07.2014 по 16.06.2017, суд вважає їх вірними, обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

На підставі ст. 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 80, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» (09000, Київська обл., Сквирський район, м. Сквира, вул. Залізнична, 8, ідентифікаційний код 34514827) на користь Приватного підприємства «Еліт Варта» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, 1, кім. 203, ідентифікаційний код 37623663) 1 898,00грн (одна тисяча вісімсот девяносто вісім грн) 3% річних, 8 613,69грн (вісім тисяч шістсот тринадцять грн 69 коп) пені, 18 506,83грн (вісімнадцять тисяч пятсот шість грн 83 коп) втрат від інфляції, 655,88грн (шістсот пятдесят пять грн 88 коп) судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. В частині стягнення основної заборгованості у розмірі 27 000,00грн провадження припинити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.С. Янюк

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 02.10.2017.