Рішення

від 24.09.2017 по справі 922/2292/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2017 р.Справа № 922/2292/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрековторпром", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мобількомунсервіс", смт. Пісочин про стягнення 37031,19 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_1,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Мобількомунсервіс" (далі - відповідач) звернулось ТОВ "Укрековторпром" (далі - позивач). У позові останній просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за надані послуги по договору №85 від 01.01.2016 про надання послуг по транспортуванню твердих побутових відходів у розмірі 16804,00 грн.; 3256,92 грн. інфляційних; 1348,02 грн. 3% річних та 15622,25 грн. пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань по вказаному договору щодо оплати наданих послуг. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Разом з позовом позивачем до суду була подана заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд з метою забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти відповідача у межах розміру позовних вимог та сплаченого судового збору.

Ухвалою господарського суду від 12.07.2017 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 15.08.2017 о 10:15.

Ухвалою господарського суду від 15.08.2017 був продовжений строк розгляду спору до 26.09.2017 включно та розгляд справи був відкладений до 25.09.2017 до 10:00.

У судовому засіданні 25.09.2017 представник відповідача надав суду для долучення до матеріалів справи копії платіжних доручень від 22.09.2017 № 578 на суму 10000,00 грн. та від 22.08.2017 № 594 на суму 6804,00 грн., які свідчать про оплату суми основного боргу. Надані документи було долучено судом до матеріалів справи. Крім того, представник відповідача пояснив суду, що є приватним ЖЕКом та своєчасність оплати наданих позивачем послуг залежить від своєчасності внесення мешканцями оплати за комунальні послуги.

Присутній у судовому засіданні представник позивача підтвердив факт оплати відповідачем суми основного боргу. В іншій частині позовних вимог наполягав на задоволенні позову.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

01 січня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю УКРЕКОВТОРПРОМ (Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю МОБІЛЬКОМУНСЕРВІС (Замовник) було укладено договір про надання послуг по транспортуванню твердих побутових відходів № 85, згідно умов якого Перевізник зобовязався здійснювати вивіз відходів в обємі і в строки, встановленими графіком, погодженим сторонами (Додаток № 1), що є невідємною частиною Договору, а Замовник, зі своєї сторони, зобовязався оплачувати встановлену плату за транспортування твердих побутових відходів та погашати Перевізнику затрати по утилізації відходів (п.2.1., п. 2.2.8. Договору).

Строк дії договору було пролонговано на 2017 рік, у відповідності до п. 7.1 Договору.

Додаток № 2, що є невідємною частиною даного Договору, передбачає погоджену сторонами договірну ціну за надання послуг по транспортуванню твердих побутових відходів, що складає за 1 куб. м.: вивозу відходів - 35,76 грн., вартості утилізації - 7,24 грн. Загальна вартість послуг складає 43,00 грн., в тому числі НДС 20% - 8,60 грн.

Згідно додаткової угоди від 01.01.2017, укладеної між сторонами, була змінена ціна надання послуг по транспортуванню твердих побутових відходів, що з 01.01.2017 склала вже 54,00 грн., в тому числі ПДВ 9,00 грн.

Відповідно до умов п. 3.2. Договору виконання послуг оформлюється актами виконаних робіт, які Перевізник надає Замовнику не пізніше 3-го числа місяця наступного за розрахунковим.

Оплата провадиться на підставі рахунку, виставленого Перевізником не пізніше 5-ти банківських днів з моменту виставлення рахунку. Замовник проводить оплату шляхом переказу коштів на рахунок Перевізника (п. 4.2. та п. 4.3. Договору).

Перевізник належним чином виконував свої зобовязання по Договору, а саме своєчасно згідно з погодженим графіком, надавав послуги по транспортуванню твердих побутових відходів, про що свідчать акти наданих послуг за кожен місяць, починаючи з січня 2016 року по червень 2017 року, але відповідач, зі своєї сторони, свої зобовязання не виконував, в повному обсязі, не сплачував узгоджену між сторонами грошову суму за надані послуги, в результаті чого загальна сума основного боргу по Договору станом на 30.06.2017 року склала 16 804,00 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов'язання з оплати наданих послуг за Договором про надання послуг у розмірі 16804,00 грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, вже після порушення провадження у справі, відповідачем на рахунок позивача 22.08.2017 та 22.09.2017 було сплачено суму основного боргу в розмірі 16804,00 грн.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 16804,00 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1348,02 грн. та суму інфляційних нарахувань в розмірі 3256,92 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1348,02 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3256,92 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 15622,25 грн.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що у разі порушення строків оплати за Договором, Замовник сплачує Перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючий на момент порушення, від вартості невиконаних зобов'язань, за кожний день прострочення виконання зобов'язань.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Зважаючи на те, що відповідач свої зобов'язання за Договором виконував невчасно, з порушенням строків сплати заборгованості, а також визнав загальну суму боргу, сплативши заборгованість лише після подачі позову позивачем, нарахована сума пені в розмірі 15622,25 грн. за несвоєчасну сплату відповідачем обов'язкових платежів за договором про надання послуг є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, оскільки до заяви про забезпечення позову позивачем не додано доказів того, що відповідач дійсно має наміри і має можливість вчинити дії, та/або передбачені чинним законодавством правочини, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Як розяснено у п. 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення", результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 16, 509, 525, 526, 530, 598, 610, 612, 627, 629, 712 Цивільного кодексу України, статями 20, 173, 174, 193, 275 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 16804,00 грн.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мобількомунсервіс" (62418, Харківська область, с. Пісочин, вул. Квартальна, 5/9, код ЄДРПОУ 34784772) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрековторпром" (61157, м. Харків, вул. Червоножовтнева, 93, код ЄДРПОУ 39198836) - 3256,92 грн. інфляційних, 1348,02 грн. - 3% річних, 15622,25 грн. - пені та судовий збір в розмірі 1600,00 грн.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

В задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення.

Повне рішення складено 29 вересня 2017 року.

Суддя ОСОБА_3