Рішення

від 25.09.2017 по справі 910/10455/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2017№910/10455/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ГУДТАЙМ

До Публічного акціонерного товариства Українська залізниця

Про стягнення 401 307, 79 грн.

Суддя Літвінова М. Є.

За участю представників сторін:

від позивача: Тополюк І.М. за довіреністю від 30.05.2017;

від відповідача: Маловічко А.І. за довіреністю від 13.04.2017.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ГУДТАЙМ (далі - Товариство, позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (далі - Залізниця, відповідач) про стягнення 401 307,79 грн.

Позовні вимоги Товариства обґрунтовані тим, що відповідач у порушення умов укладеного договору поставки № ПЗ/НХ-151902/НЮ від 27.11.2015 року та договору поставки № ПЗ/НХ-151903/НЮ від 27.11.2015 року не здійснив оплату поставленого товару на користь позивача, що зумовило звернення Товариства із даним позовом до суду з вимогою про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних з Залізниці за період з лютого 2016 року по квітень 2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.06.2017 порушено провадження у справі № 910/10455/17, її розгляд призначено на 19.07.2017 року.

19.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 19.07.2017 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 21.08.2017 року.

16.08.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

17.08.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

21.08.2017 року за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою було задоволено клопотання сторін про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 11.09.2017 року.

У судовому засіданні 11.09.2017 року представник позивача надав додаткові документи та судом було оголошено перерву до 18.09.2017 року.

Під час судового засідання 18.09.2017 року представник позивача надав суду податкові декларації та фінансовий звіт Товариства. У судовому засіданні судом було оголошено перерву до 20.09.2017 року.

19.09.2017 року через відділ діловодства та документообігу господарського суду міста Києва від Залізниці надійшли додаткові документи на виконання вимог ухвали суду.

У судовому засіданні 20.09.2017 року представником позивача було надано витяги з реєстру податкових накладних, судом було оголошено перерву до 25.09.2017 року.

У судовому засіданні 25.09.2017 року представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача під час судового засідання 25.09.2017 року проти позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 25.09.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.11.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Гудтайм та Державним територіально-галузевим об'єднанням Південно-Західна залізниця укладено договір поставки № ПЗ/НХ-151902/НЮ, відповідно до умов якого позивач зобов'язується у 2015 році поставити і передати у власність відповідачу певну продукцію, відповідно до Специфікації №1 (додаток №1), а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору (пункт 1.1 вказаного договору).

Відповідно до пункту 11.1 вказаного правочину договір № ПЗ/НХ-151902/НЮ набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2015 року.

Також, на ідентичних умовах 27.11.2017 року між Товариством та Державним територіально-галузевим об'єднанням Південно-Західна залізниця укладено договір поставки № ПЗ/НХ-151903/НЮ, відповідно до умов якого позивач зобов'язується у 2015 році поставити і передати у власність відповідачу певну продукцію (далі - Товар), відповідно до Специфікації №1 (додаток №1), а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору (пункту 1.1 договору).

23.12.2015 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до договору поставки № ПЗ/НХ-151902/НЮ та Додаткову угоду № 1 договору поставки № ПЗ/НХ-151903/НЮ, за умовами яких статус покупця за договорами набуло Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі Філії Південно-Західна залізниця .

Згідно пункту 3.1. договору поставки № ПЗ/НХ-151902/НЮ та договору поставки №ПЗ/НХ-151903/НЮ Залізниця оплачує поставлений позивачем товар за ціною, вказаною у Специфікації.

Відповідач здійснює оплату поставленого товару, на підставі виставлених рахунків, протягом 45 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної (пункт 4.2. договору поставки № ПЗ/НХ-151902/НЮ та договору поставки № ПЗ/НХ-151903/НЮ).

Позивач, на виконання умов укладених договорів, 30.11.2015 року поставив відповідачу за видатковою накладною №10 товар - коробка шкворні LO84325 за ціною згідно специфікації від 27.11.2015 року (додаток №1 до договору поставки № ПЗ/НХ-151902/НЮ) в кількості 10 шт. на загальну суму 933 540,00 грн. з урахуванням ПДВ, а також за видатковою накладною №8 товар - корпус гольчастого підшипника ED 200205 в кількості 32 шт., кришка LO 95916 в кількості 22 шт., вкладиш кульовий LO 318600 в кількості 20 шт. за ціною згідно специфікації від 27.11.2015 року (додаток №1 до договору поставки № ПЗ/НХ-151903/НЮ) на загальну суму 997 989,70 грн. з урахуванням ПДВ.

У встановлені умовами укладених договорів строки відповідач не здійснив оплату поставленого товару, що зумовило звернення Товариства із даним позовом до суду, в межах якого позивач просить стягнути з Залізниці за видатковою накладною №10 від 30.11.2015 року інфляційні втрати в розмірі 156 821,65 грн. та 37 136,99 грн. суму трьох процентів річних за період з лютого 2016 року по квітень 2017 року, а також за період з лютого 2016 року по квітень 2017 року 167 648,30 грн. та 39 700,85 грн. суму інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно за видатковою накладною №8 від 30.11.2015 року.

Відповідач проти заявлених вимог заперечує та у своєму відзиві на позовну заяву посилається на те, що оплата поставленого товару має бути здійснена на підставі виставленого рахунку протягом 45 банківських днів з дня отримання товару, а днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної. Разом з тим, за твердженнями представника Залізниці наявні в матеріалах справи видаткові накладні не містять інформацію про особу, яка їх підписала, а тому не відповідають вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та є документами, що підтверджують господарську операцію. Відповідач стверджує, що відсутність рахунку-фактури позбавляє Залізницю здійснити оплату поставленого позивачем.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою укладені між сторонами договори є договорами поставки.

Положеннями статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Наявними у матеріалах справи документами підтверджується, що позивачем на виконання умов договору поставив відповідачу 30.11.2015 року за видатковою накладною №10 товар - коробка шкворні LO84325 на загальну суму 933 540,00 грн. з урахуванням ПДВ, а також за видатковою накладною №8 товар - корпус гольчастого підшипника ED 200205 в кількості 32 шт., кришка LO 95916 в кількості 22 шт., вкладиш кульовий LO 318600 в кількості 20 шт. на загальну суму 997 989,70 грн. з урахуванням ПДВ.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд вважає помилковими та такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, твердження відповідача, щодо відсутності в нього обов'язку оплачувати поставлений товар з підстав відсутності рахунку-фактури та невідповідності нормам законодавства видаткових накладних, з огляду на нижче викладене.

Так, зі змісту укладених договорів поставки № ПЗ/НХ-151902/НЮ та № ПЗ/НХ-151903/НЮ, а саме пункту 4.2. слідує, що строк виконання зобов'язання оплатити поставлений товар визначається по факту отримання товару протягом 45 банківських днів, у той час як днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд критично оцінює посилання відповідача на відсутність у видаткових накладних інформації про особу, яка їх підписала, оскільки в матеріалах справи наявні Довіреність №71 та Довіреність № 72 датовані 30.11.2015 року та видані на отримання ОСОБА_3 цінностей від ТОВ Гудтайм .

Відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Крім того, судом встановлено, що позивач щодо спірних господарських операції склав на ім'я відповідача податкову накладну № 10 від 30.11.2015 року та податкову накладну № 8 від 30.11.2015 року, які 10.12.2015 року зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підтвердження чого надав до суду відповідні Витяги з реєстру податкових накладних та Квитанцію №2.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Протягом 15 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою контролюючий орган зобов'язаний провести документальну позапланову перевірку зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідні податкові накладні, у зв'язку з чим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту, проте як у позивача виникло зобов'язання по податку на додану вартість.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг.

Як вбачається з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті)та послуг.

Сама форма податкової накладної, відповідно до пункту 201.1 ст. 201 ПК України, передбачає зазначення в ній опису (номенклатури) товарів / послуг та їх кількість обсяг.

Отже, податкові накладні є вторинними, похідними документами від первинного документу, що підтверджує факт здійснення господарської операції. Тобто податковий облік є вторинним по відношенню до бухгалтерського і можливий лише у випадках реального здійснення господарської операції.

Факт акцепту податкової накладної по спірним операціям та їх використання відповідачем у своєму оподаткуванні в якості податкового кредиту з ПДВ, додатково свідчить про те, що операції були здійснені реально, що також підтверджується наявними в матеріалах справи розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Відповідачем не надано доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірною операцією, також, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано.

З вказаних дій сторін щодо відображення у податковій звітності даних про спірні господарські операції, вбачається підтвердження відповідачем отримання від позивача товару за видатковою накладною №10 на суму 933 540,00 грн. та за видатковою накладною №8 на суму 997 989,70 грн.

Отже, наявність чи відсутність окремих документів та помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Положення статей 525, 526 ЦК України кореспондуються з нормами статті 193 Господарського кодексу України.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв поставлений Товариством товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повну його вартість, відповідний борг за видатковою накладною №10 у розмірі 933 540,00 грн. та за видатковою накладною №8 у розмірі 997 989,70 грн. існує на момент розгляду справи в суді. Належних доказів на спростування факту наявності заборгованості, або доказів погашення такої заборгованості Залізницею до суду не надано.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція міститься у п. п. 3.1., 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань .

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умови, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 року № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

У силу приписів п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних за видатковою накладною № 10 в сумі 37 136,99 грн. та за видатковою накладною № 8 у розмірі 39 700,85 грн. за період з 02.02.2016 року по 30.05.2017 року, судом встановлено, що він є арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивач здійснив розрахунок, залишивши поза увагою, що фактична кількість днів у 2016 році становила 366 днів.

Здійснивши власний розрахунок трьох процентів річних судом встановлено, що їх розмір складає за видатковою накладною № 10 в сумі 37 066,97 грн. та за видатковою накладною № 8 у розмірі 39 625,99 грн. за період з 02.02.2016 року по 30.05.2017 року.

Водночас, наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за видатковою накладною № 10 в сумі 156 821,65 грн. та за видатковою накладною № 8 у розмірі 167 648,30 грн. за період з 02.02.2016 року по 30.05.2017 року здійснений із дотриманням норм чинного законодавства та вказані суми підлягають стягненню з відповідача у заявленому розмірі.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приймаючи до уваги здійснений судом перерахунок, позов підлягає частковому задоволенню, а саме інфляційні втрати у загальному розмірі 324 469,95 грн. та три проценти річних у загальному розмірі 76 692,96 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ГУДТАЙМ (03115, місто Київ, вулиця Львівська, будинок 22, приміщення 12; код ЄДРПОУ 39836704) інфляційні втрати в сумі 324 469 (триста двадцять чотри тисячі чотириста шістдесят дев ять) грн. 95 коп., 3% річних в сумі 76 692 (сімдесят шість тисяч шістсот дев яносто дві) грн. 96 коп. та витрати по оплаті судового збору в сумі 6 017 (шість тисяч сімнадцять) грн. 44 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.10.2017.

Суддя М.Є. Літвінова