Рішення

від 26.09.2017 по справі 910/12126/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2017Справа № 910/12126/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірний Друк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максімус Студіо"

про стягнення 80 427,57 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Кулинич А.П. (представник за довіреністю від 03.06.2017р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вірний друк" (надалі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максімус Студіо" (надалі - відповідач) суми заборгованості за Договором № 160404 про виконання робіт від 04.04.2016р. в розмірі 80 427,57 грн., з яких 77 250,00 грн. сума основного боргу, 1 626,05 грн. пені, 1 358,76 грн. інфляційних втрат та 192,76 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за договором не виконав та не здійснив повернення позивачеві суми вартості робіт, які не були прийняті останнім, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 12.09.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2017р. у зв'язку з неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено до 26.09.2017р. Крім того, в судовому засіданні 12.09.2017р. позивачеві відмовлено в задоволенні його заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

В судове засідання 26.09.2017р. представник відповідача повторно не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, проте надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду спору, яке мотивоване перебуванням його директора в період з 25.09.2017р. по 29.09.2017р. у службовому відрядженні та неможливістю забезпечити явки свого представника у судове засідання через відсутність у штаті підприємства фахівця у галузі права.

Розглянувши клопотання відповідача, судом було відмовлено в його задоволенні, оскільки відповідачем у справі є товариство, а не окремі його представники, в ГПК України передбачена участь через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Оскільки суд відкладав розгляд даної справи для надання можливості відповідачеві скористатися належними йому процесуальними правами, в тому числі на участь в судовому засіданні та надання своїх доводів, міркувань та заперечень щодо заявлених позовних вимог, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

З урахуванням відмови в задоволенні клопотання відповідача в частині відкладення розгляду справи, суд також не знаходить підстав для продовження строку розгляду справи та відмовляє в задоволенні клопотання відповідача і в частині продовження строку розгляду спору.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 26 вересня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.04.2016р. між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) було укладено Договір № 160404 про виконання робіт (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручав, а виконавець зобов'язувався у відповідності до умов даного Договору виконати роботи по створенню Інтернет-сайту та постачанню послуг по його підтримці та просуванню в Інтернет-мережі. Конкретний перелік робіт, їх вартість, строки виконання визначаються за домовленістю сторін та фіксуються у Додатках до цього Договору, що є його невід'ємною частиною.

Згідно п. 1.2. Договору сторони погодили, що якість робіт повинна відповідати умовам Договору, відповідному Додатку та іншим документам, погодженим сторонами, а також звичайному рівню якості для відповідного виду робіт.

Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 01 квітня 2017 року (включно), але в будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов'язань обома сторонами Договору (п. 2.1. Договору).

Як передбачено в п. 4.1. Договору перелік, вартість (ціна) окремих робіт та порядок проведення розрахунків наводиться у Додатках до даного Договору. Загальна вартість (ціна Договору) становить суму вартості всіх робіт виконаних в межах даного Договору.

За умовами п. п. 4.2., 4.3. Договору всі платежі за цим Договором здійснюються замовником на підставі виставлених виконавцем рахунків-фактур, та/або актів виконаних робіт, в безготівковому порядку на поточний банківський рахунок Виконавця у національній валюті України. Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок Виконавця.

В Додатку № 1 до договору сторони погодили найменування робіт, строк їх виконання та вартість таких робіт (167 000,00 грн.).

В Додатку № 2 до договору сторони погодили вартість робіт в розмірі 180 000,00 грн.

В п. п. 5.1. - 5.3. Додатків № 1 та № 2 до договору сторони домовились про порядок та строк оплати замовником передбачених договором робіт.

На виконання умов договору, позивачем в якості оплати робіт за договором було перераховано відповідачу суму грошових коштів у розмірі 129 000,00 грн., що підтверджується доданим до матеріалів справи платіжним дорученням № 4686 від 05.04.2016р. на вказану суму.

06.02.2017р. між сторонами підписано Додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди внести до п. п. 1.1. та 1.2. Додатку № 1 до договору та п. п. 1.1., 1.2., 1.3. Додатку № 2 до договору та викласти їх у наступній редакції:

1.1. Вартість робіт згідно п.1.1 Додатку №1 до Договору про виконання робіт № 160404 від 04 квітня 2016 року складає 12 000 грн. 00 коп., що дорівнює 50% обсягу робіт та попередньої вартості робіт згідно Додатка №1.

1.2. Вартість робіт згідно п.1.2 Додатку №1 до Договору про виконання робіт № 160404 від 04 квітня 2016 року складає 33 750 грн. 00 коп., що дорівнює 75% обсягу робіт та попередньої вартості робіт згідно Додатка №1

1.3. Вартість робіт згідно п.1.1,1.2,1.3 Додатку №2 до Договору про виконання робіт № 160404 від 04 квітня 2016 року складає 6 000 грн. 00 коп., що дорівнює 10% обсягу робіт та попередньої вартості робіт згідно Додатка №2. .

Згідно п. 2. Додаткової угоди № 1 від 06.02.2017р. до договору замовник забов'язувався прийняти роботи шляхом підписання Актів приймання робіт до Додатків №1 та №2. Наданий Виконавцем обсяг робіт вважається достатнім та вичерпним, а роботи прийняті у повному обсязі. Сторони одна до одної претензій не мають.

Відповідно до п. 3. Додаткової угоди № 1 від 06.02.2017р. до договору виконавець забов'язувався повернути замовникові вартість робіт, що не були прийняті шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Замовника згідно графіка погодженого у п.4 даного Додатку. Різниця між авансом та погодженою у даному Додатку вартістю робіт складає:

а. Згідно Додатку №1 до Договору про виконання робіт № 160404 від 04 квітня 2016 року - 23 250 грн. 00 коп.

b. Згідно Додатку №2 до Договору про виконання робіт № 160404 від 04 квітня 2016 року - 54 000 грн. 00 коп.

За умовами п. 4. Додаткової угоди № 1 від 06.02.2017р. до договору виконавець зобов'язувався повернути замовникові суму згідно п. 3а даного Додатку до 31 квітня 2017 року, а суму згідно п. 3b даного Додатку до 30 червня 2017 року.

На виконання умов договору між сторонами підписано та скріплено своїми печатками акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-13 від 06.03.2017р. на суму 45 750,00 грн. та № 0У-14 від 06.03.2017р. на суму 6 000,00 грн.

Оскільки відповідач, у визначений Додатковою угодою № 1 від 06.02.2017р. до договору строк, взяті на себе зобов'язання в частині повернення позивачеві суми вартості робіт, що не були прийняті не виконав, позивач звернувся (докази направлення у справі) до відповідача з листом-вимогою від 20.06.2017р., в якому просив останнього повідомити про причини прострочення сплати суми коштів у розмірі 23 250,00 грн. та невідкладно сплатити вказану заборгованість, а також вимагав сплатити до 30.06.2017р. суму коштів в розмірі 54 000,00 грн., який було залишено без відповіді та виконання зі сторони відповідача.

З огляду на те, що відповідачем не проведено розрахунків щодо повернення позивачеві суми вартості робіт, що не були прийняті у передбачені договором строки, останній звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором послуг.

Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначено вище, в Додатку № 2 до договору сторони погодили вартість робіт в розмірі 180 000,00 грн.

Судом встановлено, що на виконання умов договору, позивачем в якості оплати робіт за договором було перераховано відповідачу суму грошових коштів у розмірі 129 000,00 грн., що підтверджується доданим до матеріалів справи платіжним дорученням № 4686 від 05.04.2016р. на вказану суму.

При цьому, судом встановлено, що сторони в Додатковій угоді № 1 від 06.02.2017р. до договору дійшли згоди внести до п. п. 1.1. та 1.2. Додатку № 1 до договору та п. п. 1.1., 1.2., 1.3. Додатку № 2 до договору та зменшили обсяг та вартість робіт за договором.

Так, вартість робіт згідно п.1.1 Додатку №1 до Договору складає 12 000 грн. 00 коп., вартість робіт згідно п.1.2 Додатку №1 до Договору складає 33 750 грн. 00 коп., вартість робіт згідно п.1.1,1.2,1.3 Додатку №2 до Договору складає 6 000 грн. 00 коп.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору між сторонами підписано та скріплено своїми печатками акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-13 від 06.03.2017р. на суму 45 750,00 грн. та № 0У-14 від 06.03.2017р. на суму 6 000,00 грн.

Відповідно до п. 3. Додаткової угоди № 1 від 06.02.2017р. до договору виконавець забов'язувався повернути замовникові вартість робіт, що не були прийняті шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Замовника згідно графіка погодженого у п.4 даного Додатку. Різниця між авансом та погодженою у даному Додатку вартістю робіт складає:

а. Згідно Додатку №1 до Договору про виконання робіт № 160404 від 04 квітня 2016 року - 23 250 грн. 00 коп.

b. Згідно Додатку №2 до Договору про виконання робіт № 160404 від 04 квітня 2016 року - 54 000 грн. 00 коп.

За умовами п. 4. Додаткової угоди № 1 від 06.02.2017р. до договору виконавець зобов'язувався повернути замовникові суму згідно п. 3а даного Додатку до 31 квітня 2017 року, а суму згідно п. 3b даного Додатку до 30 червня 2017 року.

При цьому, судом встановлено, що сторони укладаючи додаткову угоду мали на увазі повернення суми згідно п. 3а даного Додатку (23 250 грн. 00 коп.) до 30 квітня 2017 року, оскільки такої дати як 31 квітня 2017р. не існує та у даному випадку ймовірно йдеться про технічну описку.

Матеріали справи не містять доказів повернення позивачеві суми вартості робіт, що не були прийняті за договором, в тому числі у передбачені Додатковою угодою № 1 від 06.02.2017р. до договору строки, а відповідачем належними засобами доказування не доведено суду протилежного.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 77 250,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 626,05 грн. пені, 1 358,76 грн. інфляційних втрат та 192,76 грн. 3% річних.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. А у відповідності до ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Як на підставу позову в частині стягнення з відповідача пені, позивач посилається на п. п. 8.2., 8.3. Договору, відповідно до яких винна в невиконанні та/або неналежному виконанні своїх зобов'язань за даним Договором сторона зобов'язана відшкодувати іншій стороні всі заподіяні таким невиконанням та/або неналежним виконанням прямі, документально підтверджені збитки (п. 8.2.). У випадку прострочення виконання робіт виконавець сплачує замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діятиме в період, за який нараховується неустойка, від вартості прострочених робіт за кожен день прострочення (п. 8.3.).

При цьому, суд зауважує, що позивачем у даній справі не заявлено вимог щодо стягнення з відповідача збитків, а щодо стягнення з відповідача пені на підставі п. 8.3. Договору суд визнає такі посилання позивача безпідставними, оскільки згаданий пункт договору регулює сплату виконавцем неустойки за прострочення виконання робіт, а позивач звертаючись до суду з даним позовом вказує на те, що відповідачем не повернуто суми вартості робіт, що не були прийняті за договором, натомість як свідчить зміст укладеного між сторонами договору, додатків до нього, додаткової угоди, в них відсутні умови (пункти) про відповідальність відповідача за несвоєчасне повернення таких коштів, зокрема, сплату пені, її розміру, тощо.

Крім того, позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо нарахування пені за порушення строку повернення таких коштів.

Посилання позивача на те, що такий вид забезпечення виконання зобов'язань як пеня та її розмір передбачені ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", як і посилання на ст. ст. 216, 220, 230 Господарського кодексу України не приймаються судом, оскільки застосування вказаних норм можливе за умови наявності між сторонами письмової угоди (договору) щодо нарахування пені за порушення строку виконання грошового зобов'язання.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 626,05 грн. пені визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Судом перевірено наведені у матеріалах справи розрахунки інфляційних втрат та встановлено, що він не відповідає нормам цивільного законодавства та умовам Договору, незрозумілими для суду є відповідні індекси інфляції за заявлений період, що призвело до завищення таких нарахувань.

Так, за розрахунком суду за прострочення повернення відповідачем суми в розмірі 23 250,00 грн. за період з 01.05.2017р. по 12.07.2017р. сума інфляційних втрат складає 679,09 грн. (23 250,00 х 101,3% х 101,6% - 23 250,00), а за прострочення повернення суми в розмірі 54 000,00 грн. за заявлений позивачем період (01.07.2017р. по 12.07.2017р.) розмір інфляційних втрат складає 0,00 грн., оскільки в межах заявленого періоду такі витрати не можуть бути нараховані, а суд за відсутності у матеріалах справи відповідного клопотання (ст. 83 ГПК України) не може вийти за межі позовних вимог та самостійно нарахувати такі витрати за більший період.

Таким чином, вимоги позивача в чати сні стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню на суму 679,09 грн.

Перевіривши наведені у матеріалах справи розрахунки 3 % річних, судом встановлено, що вони відповідають нормам цивільного законодавства та умовам Договору, їх розмір є арифметично вірним, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 192,76 грн. 3 % річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/12126/17 підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 77 250,00 грн. суми основного боргу, 679,09 грн. інфляційних втрат та 192,76 грн. 3% річних.

Судовий збір у розмірі 1 554,13 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максімус Студіо" (ідентифікаційний код 33150474, адреса: 01021, м. Київ, вул. М.Грушевського, буд. 28/2, нежиле прим. 43) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірний Друк" (ідентифікаційний код 38040158, адреса: 01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, буд. 2/1, кв. 45) 77 250,00 грн. (сімдесят сім тисяч двісті п'ятдесят гривень 00 коп.) суми основного боргу, 679,09 грн. (шістсот сімдесят дев'ять гривень 09 коп.) інфляційних втрат, 192,76 грн. (сто дев'яносто дві гривні 76 коп.) 3% річних та 1 554,13 грн. (одну тисячу п'ятсот п'ятдесят чотири гривні 13 коп.) судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.10.2017р.

Суддя С.М. Морозов