Рішення

від 04.10.2017 по справі 910/14933/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2017Справа №910/14933/17

Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В.В.

за участю секретаря судового засідання Коваленко О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ , м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю АНІС , м. Київ

про стягнення 64 129,38 грн.

За участю представників:

від позивача: Гогітідзе В.Ф.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АНІС про стягнення 64 129,38 грн., з яких: 46 846,59 грн. - заборгованість за поставлену теплову енергію у вигляді гарячої води, 10 794,43 грн. - пеня, 1 195,74 грн. - 3% річних, 5 292,62 грн. - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води (особовий рахунок 420326) від 02.07.2012 в частині здійснення оплати поставленої теплової енергії на суму 46 846,59 грн., що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 20.09.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2017, у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи відкладено на 04.10.2017.

У судове засідання представник позивача з'явилась, позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

При цьому, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю АНІС було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, виходячи з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції визначено, що за змістом ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

З метою повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 05.09.2017 та від 20.09.2017 були направлені на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: м. Київ, вул. Микитенка, буд. 9-В, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями реєстрів згрупованих поштових відправлень від 07.09.2017 та 22.09.2017, а також відповідними витягами з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта .

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні складено протокол, який долучений до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

02.07.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ (енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю АНІС (покупець) укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води (особовий рахунок 420326) (далі - Договір), відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю теплову енергію у вигляді гарячої води, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити оплату за нього на умовах даного договору.

Згідно з п. 5.1 Договору облік спожитої теплової енергії виконується по приладам обліку, що встановлені на межі балансової належності покупця та Акціонерної компанії Київенерго відповідно до Тимчасових правил обліку відпускання і споживання теплової енергії.

Пунктом 5.9 Договору визначено, що облік поставленої теплової енергії виконується покупцем з 26 числа попереднього місяця по 25 число звітного місяця. Звіт про прийняту теплову енергію подається в енергопостачальну організацію не пізніше 27 числа звітного місяця з урахуванням вимог щодо порядку передачі енергопостачальній організації даних про величину використаної теплової енергії, встановлених Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж.

Відповідно до п. п. 1.1, 10.1 Договору даний договір укладений на термін з 01.07.2012 по 30.06.2013 і вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо жодна зі сторін договору не заявить іншій стороні протилежне не пізніше, ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору. В частині розрахунків дія договору триває до повного їх завершення.

Матеріали справи не містять доказів припинення дії Договору за заявою однієї зі сторін, у зв'язку з чим він вважається продовженим на новий строк та є чинним на дату розгляду даної справи.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошових зобов'язань за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на прострочення оплати поставленої теплової енергії за період з 01.11.2016 по 01.04.2017.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води (особовий рахунок 420326) від 02.07.2012 (зі змінами та доповненнями) як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм статті 714 Цивільного кодексу України, статей 275, 276 Господарського кодексу України, а також положень Закону України Про теплопостачання та Закону України Про житлово-комунальні послуги .

Закон України Про житлово-комунальні послуги визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України, встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

На підтвердження факту постачання відповідачу теплової енергії у вигляді гарячої води за період з листопада 2016 року по березень 2017 року на суму 145 815,94 грн. позивачем надано суду копії актів приймання-передавання товарної продукції, а також особисті картки контрагента за кожний місяць спірного періоду.

При цьому, судом встановлено, що акт №11/2016-420326 від 30.11.2016 за листопад 2016 року було підписано відповідачем та скріплено його печаткою. Акти №12/2016-420326 від 31.12.2016 за грудень 2016 року, №01/2017-420326 від 31.01.2017 за січень 2017 року, №02/2017-420326 від 28.02.2017 за лютий 2017 року та №03/2017-420326 від 31.03.2017 за березень 2017 року відповідачем не підписані.

За змістом пункту 6.4 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 07.10.2014) розрахунки за теплову енергію поточного місяця здійснюються на умовах попередньої оплати, величина якої відповідає кількості теплової енергії на місяць, розрахованої відповідно до теплових навантажень, визначених цим договором з урахуванням характеристик вбудованих приміщень та субспоживачів. Розрахунки по цьому договору виконуються на підставі рахунків, які покупець отримує від енергопостачальної організації виключно у грошовій формі за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України.

У пункті 6.5 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 07.10.2014) сторони погодили, що покупець щомісяця з 07 по 14 число самостійно отримує в енергопостачальній організації оформлені акт приймання-передавання теплової енергії за попередній період, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звіряння розрахунків за спожиту теплову енергію на початок поточного розрахункового періоду, а також рахунок-фактуру на оплату теплової енергії у формі попередньої оплати. Покупець не пізніше 15 числа поточного місяця підписує, скріплює печаткою та повертає енергопостачальній організації по одному примірнику підписаних актів приймання-передавання теплової енергії та звіряння розрахунків за спожиту теплову енергію, складених на початок цього розрахункового періоду. У разі непідписання або неповернення вчасно акту звіряння або акту приймання-передавання теплової енергії ці документи вважаються прийнятими в редакції енергопостачальної організації.

Враховуючи наведені положення укладеного сторонами договору, складені позивачем акти за період з грудня 2016 року по березень 2017 року вважаються прийнятими відповідачем в редакції енергопостачальної організації, приймаючи до уваги, що матеріалами справи не підтверджується виконання відповідачем свого обов'язку самостійно отримати та підписати акти приймання-передавання теплової енергії, а також з огляду на відсутність доказів висловлення відповідачем заперечень проти визначеного позивачем обсягу поставленої теплової енергії.

Згідно з п. 6.6 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 07.10.2014) покупець до 01 числа розрахункового місяця сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця. Несвоєчасне отримання покупцем рахунку-фактури не звільняє покупця від відповідальності за несплату за теплову енергію.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов Договору, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Як вказує позивач, поставлену теплову енергію на суму 145 815,94 грн. за період з листопада 2016 року по березень 2017 року відповідач оплатив частково, а саме на суму 98 969,35 грн., на підтвердження чого суду надано виписку з банківського рахунку позивача.

Доказів оплати іншої частини заборгованості в сумі 46 846,59 грн. (145 815,94 грн. - 98 969,35 грн. = 46 846,59 грн.), яку заявлено позивачем до стягнення, матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем, який представника у судове засідання не направив, відзив на позовну заяву не надав, не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 46 846,59 грн. Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, суду також не наведено.

При цьому, згідно з п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію у вигляді гарячої води в розмірі 46 846,59 грн. підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 10 794,43 грн. пені, 1 195,74 грн. 3% річних та 5 292,62 грн. інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання за період з 01.11.2016 по 31.07.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 9.2 Договору передбачено, що у разі несплати покупцем за прийняту теплову енергію у встановлені строки, енергопостачальна організація нараховує пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов'язку з оплати поставленого товару не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

При перевірці наданого позивачем розрахунку судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ вірно визначено кількість днів прострочення, але не враховано, що у 2016 році було 366 днів.

За перерахунком суду, приймаючи до уваги визначену позивачем кінцеву дату періоду прострочення та здійснені відповідачем часткові оплати, сума пені за прострочення оплати теплової енергії за період з листопада 2016 року по березень 2017 складає 10 789,73 грн., з яких:

- 1 576,80 грн. пеня за прострочення оплати теплової енергії за листопад 2016 року, нарахована за період з 01.11.2016 по 15.02.2017;

- 1 798,17 грн. пеня за прострочення оплати теплової енергії за грудень 2016 року, нарахована за період з 01.12.2016 по 15.02.2017;

- 1 517,06 грн. пеня за прострочення оплати теплової енергії за січень 2017 року, нарахована за період з 01.01.2017 по 16.02.2017;

- 4 667,76 грн. пеня за прострочення оплати теплової енергії за лютий 2017 року, нарахована за період з 01.02.2017 по 31.07.2017;

- 1 229,94 грн. пеня за прострочення оплати теплової енергії за березень 2017 року, нарахована за період з 01.03.2017 по 31.07.2017.

Таким чином, вимоги про стягнення пені в сумі 10 794,43 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 10 789,73 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленої позивачем теплової енергії, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

За перерахунком суду, приймаючи до уваги визначену позивачем кінцеву дату періоду прострочення та здійснені відповідачем часткові оплати, сума 3% річних за період з 01.11.2016 по 31.07.2017 складає 1 195,22 грн., а відповідні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При здійсненні судом перерахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом встановлено, що сума інфляційних за спірний період є більшою, ніж сума нарахована позивачем, у зв'язку з чим, враховуючи межі позовних вимог, вимоги на стягнення інфляційних втрат у сумі 5 292,62 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю АНІС заборгованості за поставлену теплову енергію у вигляді гарячої води в розмірі 46 846,59 грн., пені в сумі 10 789,73 грн., 3% річних в сумі 1 195,22 грн. та інфляційних втрат в розмірі 5 292,62 грн.

Інша частина вимог (пеня в сумі 4,70 грн., 3% річних в сумі 0,52 грн.) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ задовольнити частково.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АНІС (02139, м. Київ, вул. Микитенка, буд. 9-В; ідентифікаційний код 22912762) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 28, офіс 20; ідентифікаційний код 37739041) заборгованість за поставлену теплову енергію у вигляді гарячої води в розмірі 46 846 (сорок шість тисяч вісімсот сорок шість) грн. 59 коп., пеню в сумі 10 789 (десять тисяч сімсот вісімдесят дев'ять) грн. 73 коп., 3% річних в сумі 1 195 (одна тисяча сто дев'яносто п'ять) грн. 22 коп., інфляційні втрати в розмірі 5 292 (п'ять тисяч двісті дев'яносто дві) грн. 62 коп. та судовий збір в розмірі 1 599 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 87 коп.

3 . В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 04.10.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.10.2017.

Суддя В.В. Князьков