Рішення

від 25.09.2017 по справі 910/13122/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2017Справа № 910/13122/17 Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мартін Трейд" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Гафта Клуб" простягнення 94 633 грн 04 коп. Представники: від позивача: Поліщук П.Я. - представник за довіреністю від відповідача: не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

07.08.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартін Трейд" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гафта Клуб" про стягнення 94 633 грн 04 коп. заборгованості за договором поставки № 18/03 від 21.03.2017, в тому числі: 8 750 грн 00 коп. додаткової ціни за 175 т несплаченого своєчасного товару, 42 221 грн 91 коп. 25 % річних, 43 661 грн 13 коп. пені та 7 643 грн 37 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки № 18/03 від 21.03.2017 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, у зв'язку з чим в позивача виникло право на нарахування відповідачу 8 750 грн 00 коп. додаткової ціни за 175 т несплаченого своєчасного товару, 42 221 грн 91 коп. 25 % річних, 43 661 грн 13 коп. пені та 7 643 грн 37 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2017 порушено провадження у справі № 910/13122/17, розгляд справи призначений на 25.09.2017.

Представник відповідача в судове засідання 25.09.2017 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 43311291.

В судове засідання з'явився представник позивача та надав пояснення по суті спору, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 25.09.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

21.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мартін Трейд" (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафта Клуб" (покупець за договором) укладено договір поставки № 18/03, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю нафтопродукти (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти і сплатити їх вартість на умовах даного договору. Кількість, асортимент та ціна товару зазначається у специфікаціях (форма специфікації затверджується сторонами додатком № 1), що складаються постачальником та підтверджується шляхом підписання покупцем на умовах даного договору. Кожна специфікація є невід'ємною частиною даного договору. Кожна наступна специфікація не припиняє дію попередніх специфікацій ні повністю, ні частково, якщо інше не зазначено в ній.

Згідно з пунктом 7.1. договору цей договір по відношенню до конкретної партії товару набирає чинності з моменту підписання сторонами договору відповідної специфікації на дану партію товару та діє протягом одного року з дати підписання специфікації, а в частині здійснення грошових розрахунків - до повного виконання грошових зобов'язань. Дія даного договору вважається продовженою на такий саме строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором в випадку, якщо не пізніше ніж за один місяць до закінчення дії цього договору жодна зі сторін договору не заявить у письмовій формі іншого.

Постачальник передає товар покупцю на умовах Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року: ЕХW - нафтобаза постачальника, адреса нафтобази вказується постачальником у специфікації; СРТ - термінал покупця, адреса терміналу вказується покупцем у специфікації (пункт 2.1. договору).

У відповідності до пункту 2.2. договору передача покупцю товару здійснюється в разі надання покупцем довіреності на отримання зазначеної кількості товару. Датою виникнення права власності на товар у покупця є дата підписання видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної з подальшою передачею видаткової накладної.

Відповідно до пункту 3.1. договору ціна на товар формується постачальником і обумовлюється сторонами на день підписання специфікації, та зазначається у самій специфікації.

Положеннями пункту 3.2 договору сторони погодили, що покупець оплачує товар 100 % передоплатою відповідно виставленого постачальником рахунку протягом терміну його дії. Рахунок виписується постачальником на підставі заявленої специфікацією кількості покупцем, поставка товару при цьому здійснюється тільки після надходження всієї суми передоплати. У випадку оплати товару покупцем до отримання рахунку або не в строк його дії, або з порушенням інших умов даного договору, постачальник має право повернути грошову суму сплачену наперед протягом 5 банківських днів на умовах даного договору,

Згідно з пунктом 3.3 договору постачальник має право відвантажити товар без попередньої оплати, а покупець зобов'язаний оплатити товар у термін, що не перевищує 3 (трьох) банківських днів від дня переходу права власності на товар до покупця.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки № 18/03 від 21.03.2017 протягом березня-квітня 2017 року позивач поставив, а відповідачем прийняв товар на суму 4 732 743 грн 75 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи підписаними представниками сторін та скріпленими відтисками печаток сторін видатковими та товарно-транспортними накладними.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, що підтверджується доданими до матеріалів справи банківськими виписками.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором поставки № 18/03 від 21.03.2017позивачем нараховано відповідачу 8 750 грн 00 коп. додаткової ціни за 175 т несплаченого своєчасного товару, 42 221 грн 91 коп. 25 % річних, 43 661 грн 13 коп. пені та 7 643 грн 37 коп. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У відповідності до пункту 4.10 договору сторони прийшли до згоди, що при не своєчасній оплаті товару (порушення пункту 3.3 договору) не зарахована грошова сума є сума, якою користується покупець та належить постачальнику і за час користування постачальник має право нарахувати, а покупець в такому випадку зобов'язується сплатити відсотки за час користування коштами постачальника в розмірі 25 % (двадцять п'ять відсотків) річних, крім того покупець, на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пунктом 4.3 договору у випадку ненадходження від покупця повної оплати за відвантажений твар протягом терміну зазначеному у пункті 3.3 даного договору та з урахуванням частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України постачальник має право нарахувати, а покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання.

Положеннями пункту 4.4.1 договору сторони погодили, що при порушенні покупцем пункту 3.3 цього поговору, постачальник має право застосувати до покупця оперативно-господарські санкції передбачені статтею 236 Господарського кодексу України, серед іншого, постачальник має право нарахувати, а покупець зобов'язується сплатити до ціни, зазначеної в накладній, додаткову ціну в розмірі 50 гривень за 1 тону несплаченого своєчасно Товару (без податку на додану вартість). В цьому випадку, покупець зобов'язаний сплатити додаткову вартість протягом 4-х днів з моменту відправлення відповідної вимоги постачальником.

Нормами статті 236 Господарського кодексу України встановлено, що у господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій: 1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною; відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; 2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); 3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; 4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання. Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пунктів 43 та 4.4.1 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та доведенням факту несвоєчасності виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки № 18/03 від 21.03.2017, вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 750 грн 00 коп. додаткової ціни за 175 т несплаченого своєчасного товару, 42 221 грн 91 коп. 25 % річних, 43 661 грн 13 коп. пені та 7 643 грн 37 коп. інфляційних втрат визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Відповідно до частини 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У пункті 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 роз'яснено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 5 000 грн 00 коп. позивачем долучено до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги № 35/17 від 31.07.2017, укладену позивачем з адвокатом Поліщуком Павлом Ярославовичем; копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4704 від 25.10.2011, яке видане на ім'я Поліщука Павла Ярославовича та платіжне доручення № 1933 від 04.08.2017 на суму 5 000 грн 00 коп.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" щодо того, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на заявлену позивачем ціну позову та витрат на послуги адвоката, враховуючи ступінь складності справи та обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг є співрозмірним із ціною позову та з вказаними обставинами, а тому підлягають стягненню з відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта Клуб" (02089, місто Київ, вулиця Радистів, будинок 64, ідентифікаційний код 40726624) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартін Трейд" (59052, Чернівецька область, Сторожинецький район, село Великий Кучурів, вулиця Головна, будинок 76, корпус М, ідентифікаційний код 40042088) 8 750 (вісім тисяч сімсот п'ятдесят) грн 00 коп. додаткової ціни за 175 т несплаченого своєчасного товару, 42 221 (сорок дві тисячі двісті двадцять одна) грн 91 коп. 25 % річних, 43 661 (сорок три тисячі шістсот шістдесят одна) грн 13 коп. пені, 7 643 (сім тисяч шістсот сорок три) грн 37 коп. інфляційних втрат, 1 600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору та 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. витрати на оплату послуг адвоката.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 04.10.2017

Суддя Н.Б. Плотницька