Рішення

від 26.09.2017 по справі 911/1615/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2017Справа № 911/1615/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіо Транс"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Клайт"

2. Київської обласної державної адміністрації

про визнання договору недійсним, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Севастьянов С.В. (представник за довіреністю від 01.08.2017р.);

- Шиденко В.О. (директор);

від відповідача-1: Сабадин А.В. (представник за довіреністю від 11.01.2017р.);

від відповідача-2: Бондар Б.Є. (представник за довіреністю № 20-К від 29.12.2016р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кіо Транс" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клайт" (надалі - відповідач-1) та Київської обласної державної адміністрації (надалі - відповідач-2) про визнання недійсним Договору про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування № 120708-14/1 від 19.05.2015р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим що, при укладенні оспорюваного правочину були порушені положення ч. ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки такий правочин суперечив нормам закону України Про автомобільний транспорт та постанови Кабінету міністрів України №1081 від 3 грудня 2008р. Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування , а відтак на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України укладений між відповідачами договір має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Відповідач-1 надав для долучення до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, оскільки станом на момент укладення договору, за висновками відповідача-1 він відповідав ст. 203 Цивільного кодексу України, а позивачем не доведено в чому саме полягає невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства України.

Відповідачем-2 надано для долучення до матеріалів справи письмові відзив та заперечення на позовну заяву однакового змісту, відповідно до яких відповідач-2 вказує на безпідставність вимог позивача з огляду на те, що при укладення оспорюваного договору було дотримано всіх вимог, передбачених ст. 203 Цивільного кодексу України та він не суперечив діючим на момент його укладення нормам законодавства України, а позивачем не доведено суду в чому саме полягає порушення його прав та інтересів при укладенні такого договору.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.06.2017р. справу №911/1615/17 передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

06.07.2017р. матеріали справи №911/1615/17 надійшли до Господарського суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 06.07.2017р. справу №911/1615/17 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2017р. справу №911/1615/17 прийнято до свого провадження суддею Морозовим С.М. та призначено її до розгляду на 08.08.2017р.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 08.08.2017р. та від 12.09.2017р. розгляд справи відкладено до 12.09.2017р. та 19.09.2017р. відповідно. Крім того, ухвалою суду від 12.09.2017р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів.

12.09.2017р. до суду від відповідача надійшла зустрічна позовна заява, яку ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2017р. повернуто без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2017р. розгляд справи відкладено до 26.09.2017р.

В судовому засіданні 26.09.2017р. судом оглянуто оригінал Договору про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування № 120708-14/1 від 19.05.2015р. та долучено до матеріалів справи належним чином засвідчену його копію, надану представником відповідача-1.

В судовому засіданні 26.09.2017р. представник відповідача-1 подала клопотання про припинення провадження у справі та просила суд його задовольнити.

Представник позивача заперечував проти вказаного клопотання та просив суд відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача-2 просила суд вирішити вказане клопотання на власний розсуд.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні клопотання відповідача-1 слід відмовити з наступних підстав.

При розгляді даної справи суд виходить з того, що за приписами ч. 3 статті 22 Закону України Про судоустрій і статус суддів місцеві господарські суди розглядають справи, які виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Згідно з положеннями статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

Так, клопотання відповідача-1 мотивоване тим, що оспорюваний позивачем договір укладено на підставі рішення конкурсного комітету, яке є управлінським (публічно-правовим) у сфері транспортного обслуговування, відтак укладений між відповідачами договорі є адміністративним, оскільки організатор конкурсу укладаючи з перевізником договір реалізує свої управлінські функції суб'єкта владних повноважень.

З урахуванням викладеного, на думку відповідача-1, даний спір є непідвідомчим господарському суду, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" №10 від 24.10.2011 року господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; - відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з: - приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації, а також спори зі справ, що виникають з корпоративних відносин. З огляду на приписи частини другої статті 1 та статті 12 ГПК зазначені справи підвідомчі господарським судам і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. (п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" №10 від 24.10.2011 року).

Як встановлено судом, між відповідачами у даній справі відповідно до укладеного договору фактично склалися господарські відносини у розумінні ст. 3 Господарського кодексу України (організація перевезень пасажирів), а позивач вказує на те, що укладений між відповідачами договір порушує його законні права та інтереси.

Відтак, даний спір виник з господарських відносин та відповідно до суб'єктного складу учасників спору підлягає розгляду у Господарському суду міста Києва в порядку виключної підсудності.

Посилання відповідача-1 на додану до клопотання практику Вищого господарського суду України та Вищого адміністративного суду України, суд не приймає, оскільки з наданих суду судових рішень вбачається, що судами вищих інстанцій не встановлено, що такого роду договори відносяться до адміністративних, а лише висловлено відповідні позиції за наявних у справах доказах.

До того ж, за приписами ст. 111-28 ГПК України обов'язковими для суду є саме висновки Верховного суду України, яких відповідачем-1 з подібного роду спорів суду не надано.

Таким чином, суд не вбачає правових підстав для припинення провадження у справі та відмовляє в задоволенні клопотання відповідача-1.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів, які сприяють всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 26 вересня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.05.2015р. між Київською обласною державною адміністрацією (Організатор) та ТОВ Клайт (Перевізник) відповідно до Закону України "Про автомобільний транспорт", розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 28 квітня 2015 року №145 "Про введення в дію рішення конкурсного комітету з підготовки та проведення обласних конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, віднесених до компетенції Київської обласної державної адміністрації, від 28.02.2013, оформлене протоколом № 11 в частині об'єкта № 14 конкурсу, що відбувся 07.08.2012", інших нормативно-правових актів, укладено Договір про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування № 120708-14/1 (надалі - Договір), відповідно до умов якого організатор надає перевізникові право на здійснення перевезень пасажирів на приміському автобусному маршруті загального користування №301 Вишневе - Київ АС Дачна (п. 1.1. Договору), а перевізник забезпечує якісні, безпечні та в повному обсязі перевезення пасажирів та дотримується вимог Закону України "Про автомобільний транспорт", нормативно-правових актів, що регулюють діяльність пасажирського автомобільного транспорту, та умов перевезень, визначених договором (п. 1.2. Договору).

Як зазначає позивач та випливає зі змісту договору, його укладено на підставі розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 28 квітня 2015 року №145 "Про введення в дію рішення конкурсного комітету з підготовки та проведення обласних конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, віднесених до компетенції Київської обласної державної адміністрації, від 28.02.2013, оформлене протоколом № 11 в частині об'єкта № 14 конкурсу, що відбувся 07.08.2012".

Як видно з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2015р. у справі № 826/7230/15, яка залишена без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2015р. та Вищого адміністративного суду України від 02.02.2016р. визнано протиправним та скасовано рішення Конкурсного комітету з підготовки та проведення обласних конкурсів на перевезення пасажирів на обласних маршрутах загального користування від 28 лютого 2013 року, оформлене протоколом № 11, в частині визнання Товариства з обмеженою відповідальністю Клайт переможцем конкурсу на автобусному маршруті загального користування № 301 Вишневе-Київ АС Дачна . Визнано протиправним та скасовано розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 145 від 28 квітня 2015 року Про введення в дію рішення конкурсного комітету з підготовки та проведення обласних конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, віднесених до компетенції Київської обласної державної адміністрації, від 28 лютого 2013 року, оформленого протоколом № 11 в частині об'єкта № 14 конкурсу, що відбувся 07 серпня 2012 року .

Постановою Верховного суду України від 10.05.2016р. у задоволенні заяви ТОВ Клайт про перегляд вказаних вище судових рішень відмовлено.

При цьому, як зазначає позивач остаточним судовим рішенням у справі № 826/7230/15 встановлено, що конкурс, результатом проведення якого стало оголошення переможцем відповідача-1 було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а рішення конкурсного комітету і розпорядження, на підставі яких укладено оспорюваний правочин є протиправними.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що при укладенні оспорюваного правочину були порушені положення ч. ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки такий правочин суперечив нормам закону України Про автомобільний транспорт та постанови Кабінету міністрів України №1081 від 3 грудня 2008р. Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування , а відтак на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України укладений між відповідачами договір має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Відповідачі, заперечуючи проти задоволення позову, вказують на те, що договір між ними станом на момент його укладення відповідав ст. 203 Цивільного кодексу України, а позивачем не доведено в чому саме полягає невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства України. Відповідач-2 вказує також, що позивачем не доведено суду в чому саме полягає порушення його прав та інтересів при укладенні такого договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Положеннями статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно п. п. 5, 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Згідно з ст. ст. 4, 10, 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що між відповідачами укладено договір про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, який за своєю природою підпадає під правове регулювання глави 64 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини між сторонами договору.

Так, за змістом ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ст. 915 Цивільного кодексу України перевезення, що здійснюється юридичною особою, вважається перевезенням транспортом загального користування, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором.

Частиною 6 ст. 306 Господарського кодексу України передбачено, що відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 закону України Про автомобільний транспорт перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Як передбачено ч. 1 ст. 42 закону України Про автомобільний транспорт договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно ст. ст. 43, 44 закону України Про автомобільний транспорт визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах. Об'єктом конкурсу можуть бути: маршрут (кілька маршрутів), оборотний рейс (кілька оборотних рейсів). Організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Так, згідно з п.п. 10, 12, 40, 41 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2008 року № 1081 (далі також - Порядок) організатор затверджує умови конкурсу, в тому числі обов'язкові, відповідно до статті 44 Закону України Про автомобільний транспорт . Крім обов'язкових організатор може затверджувати додаткові умови конкурсу (наявність у перевізника GPS-системи, встановленої на транспортних засобах, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті, тощо). Організатор встановлює вимогу щодо забезпечення роботи на об'єкті конкурсу, який включає міські та приміські автобусні маршрути загального користування, не менш як одного транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Конкурсний комітет приймає рішення про недопущення до участі в конкурсі автомобільного перевізника, який: 1) подав до участі в конкурсі неналежним чином оформлені документи чи не в повному обсязі, а також такі, що містять недостовірну інформацію; 2) визнаний банкрутом або щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство (за винятком того, стосовно якого проводиться процедура санації), або який перебуває у стадії ліквідації; 3) не відповідає вимогам 34 Закону України Про автомобільний транспорт ; 4) не має достатньої кількості транспортних засобів для виконання перевезень, затвердженої обов'язковими умовами конкурсу, та перевезень, які повинні виконуватися відповідно до чинних договорів (дозволів). Достатня кількість транспортних засобів визначається як кількість автобусів, необхідних для виконання перевезень, та кількість резервних транспортних засобів, яка становить 10 відсотків для міського, приміського сполучення та 20 відсотків для міжміського сполучення; 5) має несплачені штрафні санкції, накладені Укртрансінспекцією, або водії якого мають несплачені штрафи, накладені відповідно до статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, неоскаржені у судовому порядку (що були накладені не пізніше ніж за 20 днів до дати проведення конкурсу); 6) подав конкурсну пропозицію, що не відповідає обов'язковим та додатковим умовам конкурсу, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 44 Закону України Про автомобільний транспорт .

Під час проведення конкурсу конкурсний комітет розглядає пропозиції перевізників-претендентів виключно за такими показниками: наявність достатньої кількості автобусів, які відповідають умовам конкурсу за класом та пасажиромісткістю (категорія, пасажиромісткість, наявність багажних відділень, додаткового обладнання); наявність, характеристика та кількість резерву автобусів для заміни рухомого складу в разі виходу техніки з ладу; наявність транспортних засобів, пристосованих для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями; наявність свідоцтва відповідності автобуса параметрам комфортності (для міжміського перевезення); строк експлуатації автобусів (рік виготовлення, строк фактичної експлуатації); наявність сертифіката відповідності послуг з перевезення пасажирів автобусами ліцензійним умовам; наявність та характеристика виробничої бази; умови підтримання належного технічного та санітарного стану рухомого складу; умови контролю технічного стану транспортних засобів перед виїздом; умови виконання регламентних робіт з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів; досвід роботи перевізника-претендента; наявність та тяжкість порушень безпеки дорожнього руху, транспортного законодавства, ліцензійних умов; якість роботи автомобільного перевізника на даному маршруті (у разі обслуговування на умовах договору (дозволу), укладеного (наданого) на підставі попереднього конкурсу; інвестиційний розвиток суб'єкта господарювання та соціальний ефект від його діяльності; умови контролю за станом здоров'я водіїв.

Під час проведення конкурсу представники організатора та органів державного контролю, які входять до складу конкурсного комітету, відповідно до їх компетенції надають інформацію про діяльність перевізника-претендента.

07 серпня 2012 року Київською обласною державною адміністрацією проведено конкурс з перевезення пасажирів на приміських, міжміських внутрішньообласних автобусних маршрутах загального користування, віднесених до компетенції Київської обласної державної адміністрації.

Рішенням Конкурсного комітету, оформленим протоколом № 5 від 07 серпня 2012 року, переможцем конкурсу по автобусному маршруту загального користування № 301 Вишневе - Київ АС Дачна (об'єкт конкурсу № 14) визнано ПАТ Північтранс , друге місце посіло ТОВ Клайт , ТОВ Кіо Транс визнано таким, що зайняло третє місце.

28 лютого 2013 року на підставі подання прокуратури Київської області від 30 січня 2013 року, Конкурсним комітетом прийнято рішення, оформлене протоколом № 11, яким здійснено перегляд результатів конкурсу з перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування, проведеного 07 серпня 2012 року, в тому числі, й по автобусному маршруту загального користування № 301 Вишневе - Київ АС Дачна (об'єкт конкурсу № 14).

Протокольним рішенням від 28 лютого 2013 року переможцем конкурсу на автобусному маршруті загального користування № 301 Вишневе - Київ АС Дачна (об'єкт конкурсу № 14) визнано ТОВ Клайт , перевізником, який посів друге місце визнано ТОВ Кіо-Транс , ПАТ Північтранс до участі в конкурсі не допущене.

Розпорядженням відповідача-1 від 28 квітня 2015 року № 145 було введено в дію зазначене рішення Конкурсного комітету щодо визнання переможцем конкурсу ТОВ Клайт та визнання ТОВ Кіо-Транс перевізником-претендентом, що посів друге місце.

Згідно з п. 34 Порядку якщо перевізник-претендент бере участь у кількох конкурсах, які проводяться на одному засіданні конкурсного комітету, а подані ним пропозиції достатні для виконання перевезень тільки на частині об'єктів конкурсів, він повинен визначити пріоритети щодо визнання його переможцем у конкурсах, про що робиться запис в розділі IV заяви (згідно з додатками 1 і 2), і в разі визнання його переможцем у конкурсі (конкурсах) з вищим пріоритетом до участі в інших конкурсах він не допускається.

Як встановлено судами при розгляді справи №826/7230/15 на підставі п. 34 Порядку, визначення ТОВ Клайт пріоритетності об'єкта № 13 та № 50 перед об'єктом № 14 та виграш конкурсу по таким об'єктам конкурсу з вищим пріоритетом, Конкурсний комітет мав прийняти рішення про недопущення ТОВ Клайт до участі в конкурсі по спірному автобусному маршруту загального користування № 301 Вишневе - Київ АС Дачна (об'єкт конкурсу № 14), оскільки його конкурсна пропозиція по ньому мала нижчий за значенням пріоритет. Отже, оскаржуване рішення Конкурсного комітету прийнято відповідачем всупереч вимогам п. 34 Порядку, тобто з порушенням законодавчо встановленої процедури, що є безумовною підставою для його скасування в судовому порядку.

Оскільки вказані обставини встановлені в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2015р. у справі № 826/7230/15, яка залишена без змін судами вищих інстанцій та набрала законної сили та відповідно до ст. 35 ГПК України вони не потребують доказування при розгляді даної справи.

При розгляді даної справи, судом встановлено, що договір між відповідачами в момент його укладення суперечив нормам чинного законодавства України, а саме його укладено з порушенням передбаченої ст. ст. 43, 44 закону України Про автомобільний транспорт та п. п. 10, 12, 34, 40, 41 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2008 року № 1081 законодавчо встановленої процедури (конкурсу).

Щодо порушеного права позивача при зверненні до суду з даним позовом, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, обов'язковими умовами визнання договору недійсним є наявність у позивача певного суб'єктивного права (охоронюваного інтересу) - об'єкту судового захисту, порушення у зв'язку з укладенням відповідного договору таких прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рішення конкурсного комітету з проведення обласних конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, віднесених до компетенції Київської обласної державної адміністрації від 22.11.2013р., оформлене протоколом № 17 в частині об'єкта № 14 конкурсу, що відбувся 07.08.2012р. ТОВ Кіо-Транс визнано переможцем конкурсу на здійснення перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування № 301 Вишневе - Київ АС Дачна та розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 461 від 02.12.2013р. на підставі вказаного рішення вирішено у тридцятиденний термін здійснити заходи щодо підготовки проекту договору про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування № 301 Вишневе - Київ АС Дачна з позивачем та подати його до розгляду і підписання від імені відповідача-2.

При цьому, судом встановлено, що попри наявні порушення при укладенні оспорюваного договору, відповідач-1 продовжує перевезення пасажирів на маршруті загального користування № 301 Вишневе - Київ АС Дачна , чим порушує право позивача на здійснення господарської діяльності з перевезення пасажирів на згаданому маршруті.

Нормами статті 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За приписами ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. ст. 55, 124, 129, 130 Конституції України кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, що не заборонений законом.

Згідно ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 10 жовтня 2012 року № 6-110цс12.

З урахуванням викладеного, з огляду на встановлені судом порушення в момент укладення оспорюваного договору порушення норм закону, а також порушення при цьому законних прав та інтересів позивача, суд дійшов висновку про те, що позивачем при зверненні до суду обрано вірний спосіб захисту шляхом визнання оспорюваного договору недійсним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №911/1615/17 підлягають задоволенню у повному обсязі, а Договір про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування № 120708-14/1 від 19.05.2015р. належить визнати недійсним.

Судовий збір в розмірі 1 600,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсним Договір про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування № 120708-14/1 від 19.05.2015р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Клайт" (ідентифікаційний код 31364138, адреса: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Вітянська, буд. 4-А, кв. 63) та Київською обласною державною адміністрацією (ідентифікаційний код 00022533, адреса: 01196, м. Київ, площа Лесі Українки, буд. 1).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Клайт" (ідентифікаційний код 31364138, адреса: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Вітянська, буд. 4-А, кв. 63) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіо Транс" (ідентифікаційний код 37605822, адреса: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Жовтнева, буд. 22, кв. 45) 800,00 грн. (вісімсот гривень 00 коп.) судового збору.

4. Стягнути з Київської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код 00022533, адреса: 01196, м. Київ, площа Лесі Українки, буд. 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіо Транс" (ідентифікаційний код 37605822, адреса: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Жовтнева, буд. 22, кв. 45) 800,00 грн. (вісімсот гривень 00 коп.) судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.10.2017р.

Суддя С.М. Морозов