Рішення

від 29.09.2017 по справі 912/2416/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2017 рокуСправа № 912/2416/17 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Макаренко Т.В., розглянувши матеріали справи № 912/2416/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтрас"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Крос Опт"

за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд"

про визнання недійсним договору

за участі представників:

від позивача - участі не брали;

від відповідача - Пастух В.В. , довіреність № 7 від 10.08.17;

від 3-ї особи - участі не брали;

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтрас" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір поставки № 153/44 від 06.10.16 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альтрас" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крос Опт" з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування підстав позову позивач послався, зокрема, на ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України , та стверджує про наявність податкової інформації, відповідно до якої відповідачем не підтверджено реальність придбання товару у контрагентів - постачальників та в подальшому їх реалізація контрагентам - покупця за жовтень, листопад 2016 року. Відтак, договір поставки №153/44 від 06.10.16 укладений з відповідачем, позивач вважає недійсним.

Зокрема, позивач зазначає, що ТОВ "Крос Опт" уклав вищевказаний договір без настання правових наслідків, оскільки операції з придбання та постачання Відповідачем товарів (робіт, послуг) на адресу підприємств не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, у зв'язку з чим відповідачем порушено ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, позивач вважає вказаний правочин недійсним.

Ухвалою від 19.08.17 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 12.09.17 на 14:00 год, від учасників судового процесу витребувано необхідні для розгляду спору документи.

Ухвалою від 12.09.17 залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією "Сантрейд" (код ЄДРПОУ 25394566; 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, будинок 19-21А) та відкладено розгляд справи до 29.09.17 на 11:00 год.

У судовому засіданні 29.09.17 позивач участі свого представника не забезпечив, однак подав клопотання № 27/09 від 27.09.17 про розгляд справи № 912/2416/17 без участі представника позивача за наявними в матеріалах справи документами та доказами.

Також позивачем подано до матеріалів справи додаткові докази за супровідним листом № 27/09/2 від 27.09.17.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов № 164 від 11.09.17, зазначивши, що поставив товар, зазначений у специфікація до Договору, позивачу а останній прийняв його та частково оплатив, що не заперечується самим позивачем.

Також відповідач зазначає про безпідставність посилання позивача на ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки докази наявності підстав, визначені ст. 228 Цивільного кодексу України позивачем не надано. Відповідно до абз. 4 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 06.11.2009 при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін; доказом вини може бути вирок суду, постановлений в кримінальній справі, щодо значення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння тощо.

Третя особа участі свого представника у судовому засіданні 29.09.17 не забезпечила, хоча є належно повідомленою про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, наявним в матеріалах справи.

Також третьою особою подано письмові пояснення по справі № 10-636 від 26.09.17, із зазначенням про заперечення проти задоволення позовних вимог та розгляд справи за відсутності представника третьої особи. ДП "Сантрейд" звертає увагу, що увесь товар за договором поставки, укладеним між ДП "Сантрейд" та ТОВ "Альтрас" було прийнято на зерновому терміналі ТОВ "Грінтур-Екс" в Миколаївському морському торговому порту, про що свідчать відмітки на зворотній сторінці кожної товарно-транспортної накладної та штемпель ТОВ "Грінтур-Екс". На увесь обсяг Товару за Договором поставки між ДП "Сантрейд" та ТОВ "Альтрас" було видано та зареєстровано податкову накладну, а ДП "Сантрейд" здійснив розрахунок за поставлений Товар у повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. До матеріалів справи третьою особою подано копію договору поставки між ДП "Сантрейд" та ТОВ "Альтрас" № 60134058 від 28.10.16, копії усіх первинних документів (видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні, рахунки, платіжні та податкові документи), які підтверджують реальність поставки Товару.

Враховуючи належне повідомлення позивач та третьої особи про час та місце судового засідання, а також їх клопотання про розгляд спору за відсутності представників, з огляду на приписи ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає за можливе розглянути спір за відсутності представників позивача та третьої особи за наявними у справі доказами.

Розглянувши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши усі обставини справи, оцінивши подані докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

06 жовтня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Крос Опт" (Продавець, Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альтрас" (Покупець, Позивач) укладено договір поставки № 153/44, за умовами якого Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити соняшник (Товар), на умовах викладених в даному Договорі, Додаткових угодах та специфікаціях до нього, з терміном поставки до 31 грудня 2016 року ( п. 1.1, п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. 3.1, п. 3.2 Договору умови цього Договору викладені Сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "Інкотермс" ( у редакції 2010 р.), які застосовуються з урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, які випливають із умов цього Договору.

Якщо інше не обумовлено в специфікаціях , Товар поставляється Продавцем, на умовах EXW (франко/склад Продавця, відповідно до міжнародних правил Інкотермс в редакції 2010 року).

Право власності на Товар виникає у покупця з моменту фактичного отримання Товару в пункті поставки відповідно до п. 3.2. даного Договору. Датою поставки Товару є дата фактичного отримання Товару Покупцем в місці поставки відповідно до п. 3.2. даного Договору(п.3.5, 3.6 Договору).

Згідно з п. 3.8 Продавець зобов'язаний не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з дати поставки Товару, здійсненої згідно з цим Договором, зареєструвати належним чином складену та оформлену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 4.1 Договору ціна Товару, що поставляється за Договором визначається Сторонами Договору в Специфікаціях до даного Договору, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Оплату вартості отриманого Товару відповідно до п. 5.1 Покупець зобов'язаний здійснити шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку - фактури й документів, визначених у п. 3.8 Договору та надання в електронному або письмовому вигляді відомостей про зареєстровану у встановленому чинним законодавством податкову (ві) накладну(і). Оплата Товару здійснюється виходячи з остаточної ціни на Товар визначеної відповідно до Специфікації до даного Договору.

У розділі 6 Сторони обумовили умови щодо відповідальності у випадку порушення договірних зобов'язань.

Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання обома Сторонами і дії до 31.12.2016 р., а за невиконаними зобов'язаннями - до повного їх виконання.

Договір підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками.

Також Сторони підписали Специфікації №№ 1, 2, 3 до договору поставки №153/44 від 06.10.2016.(а.с20-23) та Додаткову угоду від 07.12.2016, за умовами якої погодили внести зміни до договору поставки № 153/44 від 06.10.2016, встановивши термін оплати вартості отриманого Товару до 31 червня 2018 року та строк дії вказаного Договору до 31.12.2018 року.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов вказаного Договору згідно Актів прийому передачі №№77, 78, 79 від 21.10.2016, № № 80, 81, 82 від 22.10.2016, №№ 83, 84, 85, 86 від 23.10.2016, №14,17 від 09.11.2016, № 18 від 10.11.2016, №№ 28 від 18.11.2016, № 30 від 19.11.2016 ТОВ "Альтрас" передав, а ТОВ "Крос Опт" прийняв Товар згідно умов Договору та Специфікацій до даного Договору.

Згідно Акту звірки, що міститься в матеріалах справи, станом на 01.08.2017 заборгованість на користь ТОВ "Крос Опт" складає 378896,20 грн.

Як на підставу визнання недійсним договору позивач послався, зокрема, на ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, та стверджує про наявність податкової інформації, відповідно до якої відповідачем не підтверджено реальність придбання товару у контрагентів - постачальників та в подальшому їх реалізація контрагентам - покупця за жовтень, листопад 2016 року.

При розгляді даного спору господарський суд виходить з наступного.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В ч.1,2 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ст. 626 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно п.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказано, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

З матеріалів справи вбачається, що сторони у належній формі досягли згоди щодо предмету договору, порядку передачі, прийняття та оплати за товар, терміну дії договору, тобто узгодили всі істотні умови, які необхідні для даного виду договору. Тобто, Договір є укладеним. Зміст Договору не суперечить діючому законодавству, сторони при його укладенні та виконанні діяли вільно.

Згідно ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов вказаного Договору згідно Актів прийому передачі №№ 77, 78, 79 від 21.10.2016, № № 80, 81, 82 від 22.10.2016, №№ 83, 84, 85, 86 від 23.10.2016, №14,17 від 09.11.2016, № 18 від 10.11.2016, №№ 28 від 18.11.2016, № 30 від 19.11.2016 ТОВ "Альтрас" передав, а ТОВ "Крос Опт" прийняв Товар згідно умов Договору та Специфікацій до даного Договору.

Згідно Акту звірки, що міститься в матеріалах справи, станом на 01.08.2017 заборгованість на користь ТОВ "Крос Опт" складає 378896,20 грн.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено наступне. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ст.228 ЦК України).

Постановою пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" надані такі роз'яснення.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (ч.1 ст.207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України); відчуження викраденого майна; виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо); виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу; приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Згідно п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочинами, які порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.07.2015р. у справі №6-166цс15).

Спірний договір не підпадає під ознаки відповідної норми як договір, що порушує публічний порядок, посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства, оскільки позивачем не надано вироку суду, постановленого у кримінальному провадженні, як доказ вини, яка має враховуватись при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України. Так як і не наведено жодного обґрунтування на підтвердження того, яким саме чином оспорюваний правочин порушує публічний порядок.

Господарський суд також враховує при вирішенні даного спору, що сторонами не подано до матеріалів справи копію рішення, прийнятого за результатами перевірки ДП з іноземними інвестиціями "Сантрейд"(Акт від 19.06.2017р № 1291/28-10-14-01/25395466) .

На вимогу ухвали суду від 19.08.2017 року ГУ ДФС у Кіровоградській області листами від 11.09.2017р. № 6158/10/11-28-14-04-08 та від 27.09.2017р. № 6761/10/11-28-14-04-08 повідомило господарський суд, що зустрічна та документальна перевірка господарських операцій між ТОВ "Альтрас" та ТОВ "КромОПТ", в тому числі по договору поставки № 153/44 від 06.10.2016 року не проводилась.

Також зазначає, що ТОВ "Альтрас" з 15.12.2016р. знаходиться на обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві.

Кропивницька ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області листом від 18.09.2017 року повідомила гсоподарський суд про відсутність інформації щодо перевірок суб'єктів господарювання, оскільки така діяльність наразі віднесена до повноважень ГУ ДФС у Кіровоградській області.

Господарський суд також враховує, що позивач у своєму клопотанні від 27.09.2017 року № 27/09 просив суд розглянути справу без участі представника Позивача, за наявними в матеріалах справи документами та доказами.

Також господарський суд враховує наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Хоча позивач у позовній заяві не посилається на ст. 234 Цивільного кодексу України, однак він вказує на те, що Договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що є ознакою фіктивного правочину.

В п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Відповідно до ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не доведено, що при укладенні спірного договору була відсутня єдність волі і волевиявлення сторін щодо намірів створення цивільних прав та обов'язків у правовідносинах поставки товару. Договір виконувався сторонами, що виключає можливість визнання правочину недійсним з вказаних підстав.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено суду належними засобами доказування, які саме його права та законні інтереси було порушено внаслідок укладення оспорюваного правочину, а саме не доведено належними засобами доказування, що оспорюваний правочин суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, у відповідності до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85, 116, 117 ГПК України, Законом України "Про судовий збір", господарський суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Згідно ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Повне рішення складено 04.10.17.

Суддя Т. В. Макаренко