Постанова

від 26.09.2017 по справі 910/3998/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2017 р. Справа№ 910/3998/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Даниленко Т.О.

за участю представників:

від позивача (апелянта): Панькова С.М. - представник по довіреності № б/н від 10.11.2016р.

від відповідача: Матківський А.С. - представник по довіреності № б/н від 03.01.2017р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017р.

у справі №910/3998/17 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс Україна"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-

будівельний дім "Олді"

про стягнення 61632,26 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2017р. в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з винесеним рішенням суду товариство з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017р. в частині відмови в задоволенні позову, в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 1600 грн. залишити без змін, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме момент реалізації товару відповідачем кінцевому споживачу, оскільки, на думку скаржника, зазначена обставина є вагомим доказом при здійсненні розрахунку штрафних санкцій. Крім того, апелянт зазначає, що ним надано всі належні докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, а відтак, зазначені витрати мають бути відшкодовані винною стороною в повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2017р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс Україна" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Станіка С.Р., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2017р. вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 19.07.2017р.

10.07.2017р. до відділу документального забезпечення та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-будівельний дім "Олді" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.07.2017р. у зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів Тищенко О.В., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2017р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017р. у справі №910/3998/17 прийнято до провадження у визначено складі суддів та призначено розгляд справи на 13.09.2017р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017р. було продовжено строк вирішення спору відповідно до ст. 69 ГПК України та відкладено розгляд справи 26.09.2017р.

25.09.2017р. до відділу документального забезпечення та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-будівельний дім "Олді" на виконання вимог ухвали суду надійшли додаткові документи.

Присутній в судовому засіданні 26.09.2017р. представник скаржника підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити з підстав викладених у ній та просив рішення господарського суду міста Києва від 10.05.2017р. скасувати в частині відмови в задоволенні позову, в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 1600 грн. залишити без змін, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача, з урахуванням поданого відзиву та документів поданих на виконання вимог ухвали суду, заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.

26.09.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між товариством з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс Україна", як постачальником та товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельно-будівельний дім "Олді", як покупцем, 27.01.2009р. укладено договір № 0901273/2 із протоколом розбіжностей до нього.

Додатковою угодою №4 від 09.01.2011р. до цього договору, назва та нумерація договору змінена та викладена в наступній редакції: "Договір поставки №200099 від 27.01.2009р." (договір).

При цьому, 30.12.2011р. між сторонами було укладено додаткову угоду №5, відповідно до умов якої постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товари разом із усіма їх приналежностями та документами, що стосуються товарів, в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору поставки, а покупець зобов'язується прийняти товари і оплатити їх на умовах цього договору поставки. Специфікація є єдиним документом, який визначає ціни на товари, що постачаються, та є невід'ємним додатком до цього договору поставки (п.1.1), умови цього договору поставки викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору поставки. Базис поставки DDP. Адреса місця поставки вказується у замовленні покупця (п.1.1.1), покупець оплачує товари шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника визначений у договорі протягом 5 банківських днів з моменту реалізації товару покупцем за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові та видаткові накладні до головного офісу покупця, в термін не більше ніж 3 календарних дні з дня поставки товарів (п.5.1), платіжне зобов'язання вважається виконаним покупцем після списання коштів з його банківського рахунку та зарахування коштів на банківський рахунок постачальника, зазначеного у цьому договорі (п.5.5), за порушення строку оплати товару, визначеного п.5.1 договору поставки, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період, та яка нараховується від суми заборгованості, за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань (п.8.4).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, на виконання умов договору, постачальником було поставлено, а покупцем прийнято товар відповідно до видаткових накладних № 2002 від 08.09.2015р. на суму 1641,92 грн., № 1805 від 20.08.2015р. на суму 7927,37 грн., № 1708 від 10.08.2015р. на суму 7664,02 грн., №1018 від 15.05.2015р. на суму 14615,62 грн., № 945 від 29.04.2015р. на суму 3294,34 грн., № 903 від 24.04.2015р. на суму 12561,97 грн., а всього на суму 47705,24 грн.

Колегією суддів відзначається, що звертаючись до місцевого господарського із позовною заявою позивач зазначав, що відповідачем за видатковою накладною № 903 від 24.04.2015р. на суму 12561,97 грн. не оплачено 7069,31 грн., у зв'язку з чим сума заборгованості останнього перед позивачем станом на лютий місяць 2017 року складала 42212,58 грн.

При цьому, позивачем 21.12.2015р. було надіслано на адресу відповідача лист за вих.№323 від 10.12.2015р., в якому повідомлено про зупинення з 01.01.2016р. дії договору поставки № 200099 від. 27.01.2009р.

Крім того, 30.11.2016р. позивач надіслав на адресу відповідача лист-претензію за вих. № 247 від 29.11.2016р., в якому повідомив про розірвання договору поставки за місяць до завершення його дії та просив погасити наявну заборгованість у розмірі 42212,58 грн.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, відповідно до платіжних доручень №4236 від 02.03.2017р. на суму 20537,70 грн., №4839 від 07.03.2017р. на суму 20537,70 грн. та №8223 від 13.04.2017р. на суму 1137,18 грн., сума основного боргу у розмірі 42212,58 грн. була оплачена відповідачем у повному обсязі, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 6527,56 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 2051,25 грн., 10840,87 грн. пені.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, як про то вірно зазначено судом першої інстанції.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Апеляційним судом відзначається, що як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного між сторонами договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар відповідно до видаткових накладних № 2002 від 08.09.2015р. на суму 1641,92 грн., № 1805 від 20.08.2015р. на суму 7927,37 грн., № 1708 від 10.08.2015р. на суму 7664,02 грн., №1018 від 15.05.2015р. на суму 14615,62 грн., № 945 від 29.04.2015р. на суму 3294,34 грн., № 903 від 24.04.2015р. на суму 12561,97 грн., а всього на суму 47705,24 грн. При цьому, як зазначає позивач у позовній заяві, за видатковою накладною № 903 від 24.04.2015р. на суму 12561,97 грн. не оплачено 7069,31 грн., внаслідок чого сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на лютий місяць 2017 року складала 42212,58 грн.

Сума заборгованості у розмірі 42212,58 грн. була сплачена відповідачем у повному обсязі відповідно до платіжних доручень №4236 від 02.03.2017р. на суму 20537,70 грн., №4839 від 07.03.2017р. на суму 20537,70 грн. до дати звернення позивача з позовом до Господарського суду міста Києва (10.03.2017р. згідно відмітки відділення зв'язку на поштовому конверті) та №8223 від 13.04.2017р. на суму 1137,18 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 6527,56 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 2051,25 грн. та 10840,87 грн. пені за період з травня місяця 2015 року по лютий місяць 2017 року позивач зазначає, що товар був поставлений відповідачу у 2015 році, однак оплачений в повному обсязі тільки у березні - квітні 2017 року, проте відповідачем не надано доказів реалізації товару саме протягом вказаних місяців. Також, позивач зазначав, що відповідно до п.6.7.6 договору, у випадку повільного обороту товарів відповідач мав право їх повернути, а отже, за висновками позивача, мало місце несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором.

Дослідивши наявні в матеріалах справи та подані суду докази, всебічно, повно і об'єктивно розглянувши в судовому засіданні всі обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 6527,56 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 2051,25 грн. та 10840,87 грн. пені за період з травня місяця 2015 року по лютий місяць 2017 року не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України ).

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п.8.4 договору, відповідно до якого, за порушення строку оплати товару, визначеного п.5.1 договору поставки, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період, та яка нараховується від суми заборгованості, за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань.

Відповідно до умов п.5.1 договору покупець оплачує товари шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника визначений у договорі протягом 5 банківських днів з моменту реалізації товару покупцем за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові та видаткові накладні до головного офісу покупця, в термін не більше ніж 3 календарних дні з дня поставки товарів.

Враховуючи вищевикладені обставин, колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять наданих позивачем належних та допустимих доказів щодо конкретної дати фактичної реалізації товару відповідачем, від якої згідно п. 5.1 договору слід нараховувати період прострочення виконання відповідачем зобов'язань. З огляду на положення п. 5.1 договору відповідач, як покупець, зобов'язаний провести оплату за реалізований товар, але цей обов'язок, враховуючи умови п. 5.1 договору, не набув характеру боргу, а кореспондуюче цьому обов'язку право позивача не набуло характеру вимоги, тобто, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат за період, який визначений позивачем розрахунку до позовної заяви, задоволенню не підлягають, а відтак, апеляційний суд приходить до висновку щодо правомірності відмови місцевим господарським судом у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача з огляду на те, що спір виник внаслідок його неправильних дій, а витрати на оплату послуг адвоката суд покладає на позивача у зв'язку із відмовою у задоволенні позову.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 10.05.2017 року у даній справі є обґрунтованим та таким, що прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі безпідставні, необґрунтовані та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017р. у справі № 910/3998/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017р. у справі №910/3998/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/3998/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров