Рішення

від 03.10.2017 по справі 903/611/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 жовтня 2017 р. Справа № 903/611/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Авто"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Трейд"

про стягнення 19872,51 грн.

Суддя Шум М.С.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 , довіреність від 26.07.2017р.

від відповідача: ОСОБА_2 , довіреність від 19.06.2017р.

Відповідно до ст.20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Акцент-Авто" звернулось до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Трейд" про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір поставки №290-ПМ-13 від 10.09.2013р., видаткові накладні на поставку товару, банківські виписки та норми ст.625 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що позивачем в позовній заяві зазначена не вірна ціна позову в сумі 198 4 2,51 грн., оскільки з прохальної частини позовної заяви слідує, що позивач просить стягнути з відповідача 13931,18 грн. - основна заборгованість, 2758,26 грн. - пеня, 2588,73 грн. - інфляційні втрати, 594,34 грн. - 3% річних, що при арифметичному додаванні утворює суму 198 7 2,51 грн..

Згідно ст.55 ГПК України, ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог; 4) у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. В ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - суми їх, визначені суддею. Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Враховуючи приписи ст.55 ГПК України, суд визначив нову ціна позову, з якої розглядається спір в сумі 19872,51 грн.

26.09.2017р. представник позивача подав заяву про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог(з доказами направлення останньої), в якій просять стягнути з відповідача основну заборгованість по видаткових накладних №АЦ-0001776 від 23.10.2015р., №АЦ-0001977 від 02.12.2015р., №АЦ-0002134 від 24.12.2015р. в сумі 16560,10 грн. та відповідно за прострочення оплати останніх 909,19 грн. - 3% річних і 3815,87 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою від 26.09.2017р. розгляд справи відкладено на 03.10.2017р..

Щодо заяви позивача про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог, суд зазначає таке.

Згідно абз.4-6 п.3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» , під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Суд розглянувши подану заяву, вважає, що остання направлена на одночасну зміну предмета і підстав позову, оскільки позивачем не збереженні первісні заявлені позовні вимоги(забрано 2758,26 грн. - пені, збільшено нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі норм цивільного законодавства, а саме ст.625 ЦК України), тобто змінено матеріально-правова вимога позивача до відповідача та змінено обставини(стягнення на підставі видаткових накладних, а не договору), якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, що не допускається.

За таких обставин, суд приходить висновку про відмову в задоволенні заяви позивача про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог та приєднує її до матеріалів справи.

Справа вирішується з раніше заявлених вимог, тобто стягнення з відповідача 13931,18 грн. - основна заборгованість, 2758,26 грн. - пеня, 2588,73 грн. - інфляційні втрати, 594,34 грн. - 3% річних, разом 19872,51 грн..

З урахуванням вимог ст.69 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

встановив:

10.09.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Акцент-Авто" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Континіум-Трейд" було укладено договір поставки №290-ПМ-13.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.2.1 вказаного договору, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і здійснити оплату відповідно до умов договору.

Згідно п.13.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р., а в частині взаєморозрахунків - до повного та належного виконання Сторонами своїх зобов'язань.

Згідно п. 13.2 договору, у тому випадку, якщо сторони, у термін не менш чим за 20 днів до закінчення терміну дії даного договору, не повідомлять один одного про бажання розірвати договір, то останній вважається продовженим терміном на один рік.

Згідно твердження відповідача(наведеного у відзиві), договір поставки №290-ПМ-13 від 10.09.2013р. припинив свою дію 31.12.2014р..

Дана обставина позивачем не заперечена.

Згідно ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Позивач в позові зазначає, що неоплаченим залишається товар по видаткових накладних №АЦ-0001776 від 23.10.2015р., №АЦ-0001977 від 02.12.2015р., №АЦ-0002134 від 24.12.2015р..

За таких обставин суд приходить висновку, що поставки товару по видаткових накладних №АЦ-0001776 від 23.10.2015р., №АЦ-0001977 від 02.12.2015р., №АЦ-0002134 від 24.12.2015р. в загальній сумі 16560,10 грн. здійснювалася не в рамках договору поставки №290-ПМ-13 від 10.09.2013р., оскільки останній припинив свою дію 31.12.2014р..

Вказана обставина сторонами не заперечена.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України(далі - ГК України) та ст.509 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з положеннями ст.638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В даному випадку між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу шляхом підписання видаткових накладних.

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1-2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст.692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Згідно з положеннями ст.193 ГК України, ст.526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Саме таким вимогам і відповідають спірні видаткові накладні, які засвідчують встановлений факт здійснення господарської операції. Відтак, у відповідача виник обов'язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України №3-77гс15 від 29.04.2015р..

Наявні в матеріалах справи банківські виписки, як докази оплати товару, судом до уваги не беруться, оскільки такі проплати були проведені по договору поставки №290-ПМ-13 від 10.09.2013р., а не по конкретним видатковим накладним.

Враховуючи викладені обставини, суд приходить висновку, що підставна сума до стягнення складає 16560,10 грн., проте до задоволення підлягає сума в розмірі 13931,18 грн., оскільки позивач у позові просить стягнути саме таку суму, а суд не може виходити за межі позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача 2758,26 грн. - пені, суд зазначає таке.

Згідно ч.1 ст.216, ч.2 ст.217 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

В даному випадку відповідальність у вигляді стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань щодо оплати відповідачем товару, сторонами або чинним законодавством не визначена.

За таких обставин, суд приходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення відповідача пені у розмірі 2758,26 грн. - задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з відповідача 2588,73 грн. - інфляційних втрат та 594,34 - 3% річних, суд зазначає таке.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевіривши правильність та методику нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних, за заявлені позивачем періоди, приходить висновку, що останні підставні та підлягають до задоволення.

При цьому судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".

В силу ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст.34 ГПК України, відповідно до якої, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.49 ГПК України, та враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій сторін та відсутність правових підстав для звільнення позивача та відповідача від його сплати, з відповідача на користь позивача належить стягнути 1377,92 грн. судового збору, в іншій частині(222,08 грн.) сплата судового збору покладається на позивача, за результатами розгляду позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Трейд"(43000, Волинська обл., місто Луцьк, ПРОСПЕКТ СОБОРНОСТІ, будинок 43, код ЄДРПОУ 33170637) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Авто"(02091, м.Київ, ВУЛИЦЯ ВЕРБИЦЬКОГО, будинок 1-М, код ЄДРПОУ 34424744) 17114,25 грн., з них 13931,18 грн. - основна заборгованість, 2588,73 грн. - інфляційні втрати, 594,34 грн. - 3% річних та 1377,92 грн. витрат позивача по оплаті судового збору.

3. В стягненні 2758,26 - пені - відмовити .

Повний текст рішення складено

04.10.2017

Суддя М. С. Шум