Рішення

від 28.09.2017 по справі 910/11126/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.09.2017 №910/11126/17 За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний                     завод» до                    Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВІ ІНЖИНІРИНГ» про                    стягнення неустойки в сумі 66  810,66 грн.                                                                                                                  Суддя Літвінова М.Є. Представники сторін: від позивача:                     не з'явився; від відповідача:           не з'явився.   ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» (далі – позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВІ ІНЖИНІРИНГ» (далі – відповідач) про стягнення пені в сумі 67  406,87 грн. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що всупереч умов укладеного між сторонами Договору відповідач поставив позивачу продукцію з порушенням встановлених Специфікацією до Договору строків, внаслідок чого позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню на підставі п. 6.2. Договору. У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.    Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.07.2017 порушено провадження у справі № 910/11126/17, її розгляд призначено на 24.07.2017 року. 24.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи. 24.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає його необґрунтованим а розмір штрафних санкцій занадто великим порівняно з основною сумою зобов'язання. Також відповідач вказує на те, що всупереч п. 6.7. Договору в матеріалах справи не міститься інформації про те, що позивач звертався до відповідача з вимогою сплатити штрафні санкції. Також, 24.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про витребування у позивача оригіналів документів, копії яких були надані суду, для перевірки факту допустимості доказів.   В судовому засіданні 24.07.2017 року судом вищевказане клопотання відповідача було задоволено та оглянуто надані представником позивача оригінали Договору та спірних видаткових накладних. Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.07.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 23.08.2017 року. Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.08.2017 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі № 910/11126/17 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 18.09.2017 року. 04.09.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи та  заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку в сумі 67  317, 45 грн. 18.09.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано письмове пояснення, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки позивач просить суд стягнути пеню за порушення строку поставки продукції, що не є грошовим зобов'язанням. В судовому засіданні 18.09.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 25.09.2017 року. 22.09.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку в сумі 66  810, 66 грн. Представник відповідача в судовому засіданні 25.09.2017 року надав пояснення щодо поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка на думку відповідача за своїм змістом є заявою про зміну предмету позову і подана після початку розгляду спору по суті, що суперечить вимогам статті 22 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в судовому засіданні 25.09.2017 року відповідачем подано клопотання, відповідно до змісту якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки у позовній заяві позивач просить стягнути пеню, яка не передбачена умовами укладеного між сторонами Договору. В судовому засіданні 25.09.2017 року суд відклав вирішення питання про прийняття до розгляду заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог до встановлення фактичних обставин справи. В судовому засіданні 25.09.2017 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 28.09.2017 року. В судовому засіданні 28.09.2017 року судом було розглянуто подану 22.09.2017 року заяву про зменшення розміру позовних вимог та прийнято її до розгляду, враховуючи наступне. Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Як на тому наголошено у пункті 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову. Згідно з пунктом 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК. Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи). Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. В даному випадку, позивачем у позовній заяві було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені, нарахованої за несвоєчасну поставку продукції на підставі п. 6.2. Договору, тоді як в заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку, нараховану за несвоєчасну поставку продукції на підставі п. 6.2. Договору. Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 2 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України). Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Таким чином, враховуючи положення вказаних вище норм матеріального права, вбачається, що за своєю правовою природою, передбачена п. 6.2. Договору неустойка, з врахуванням того, що її нарахування здійснюється за кожен день прострочення виконання зобов'язання, є пенею. Між тим, для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що передбачена умовами п. 6.2. Договору неустойка є пенею, а відтак, змінюючи позовні вимоги з пені на неустойку (різновидом якої як зазначалось вище є пеня) позивач не змінював матеріально-правову вимога до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, у зв'язку з чим подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог за своїм змістом не є заявою про зміну предмету позову та відповідає положенням статті 22 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на вищевказані обставини суд приймає до розгляду подану позивачем 22.09.2017 року заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір. Представники сторін в судове засідання 28.09.2017 року не з'явились, про причину неявки суд не повідомили. Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи. Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66  69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»). Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі. Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету. В судовому засіданні 28.09.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ:            05.10.2016 року між позивачем (Покупець) та відповідачем (Постачальник) було укладено Договір № НГЗ-Д-16-403 (далі – Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язався поставити клапани та конденсатовідвідники виробництва фірми Gesta, а Покупець – прийняти та оплатити Продукцію в асортименті, кількості та за цінами згідно з Додатком № 1 (Специфікація), яке є невід'ємною частиною Договору.           Специфікацією (Додаток № 1 до Договору) передбачено, що відповідач взяв на себе зобов'язання поставити позивачу клапан зворотній міжфланцевий поворотній, NAF 526620, DN 100, PN 40 у кількості 3 шт. на суму 54  475,24 грн. без ПДВ, конденсатовідвідник  GK21, DN 50, PN 16 у кількості 2 шт. на суму 619  307,00 грн. без ПДВ, конденсатовідвідник ВК 15, DN 50, PN у кількості 4 шт. на суму 93  316,53 грн. без ПДВ, а всього на суму 920  518,52 грн. з ПДВ.           Згідно з п. 2.1. Договору загальна орієнтовна вартість продукції, яка поставляється за цим Договором, складає 920  518,52 грн., в тому числі ПДВ 20% 153  419,75 грн., що за курсом НБУ на 21.09.2016 (1 Euro = 28,8609 грн.) еквівалентно 31  895,00 євро, в т.ч. ПДВ 20% 5  315,83 євро.           Оплата продукції здійснюється Покупцем в гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (п. 2.2. Договору).           Пунктом 3.1. Договору передбачено, що строк поставки продукції вказаний у Додатку № 1.           Так, пунктом 8 Додатку № 1 до Договору передбачено, що строк поставки продукції за даною Специфікацією складає 8 календарних тижнів від дати підписання цієї Специфікації сторонами.           Відповідно до п. 3.2. Договору поставка здійснюється на умовах СРТ м. Миколаїв, склад Покупця (Інкотермс 2010).           Датою поставки вважається дата підписання Покупцем видаткової накладної (п. 3.3. Договору).           Проте, всупереч умов Договору відповідач поставив позивачу продукцію з порушенням визначених п. 8 Специфікації строків, а саме за видатковою накладною № 11 від 12.01.2017 поставив продукцію на суму 737  302,46 грн. (підписана Покупцем 16.01.2017) та за видатковою накладною № 365 від 15.12.2016 поставив продукцію на суму 174  197,71 грн. (підписана Покупцем 19.12.2016). Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки. Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Як зазначалось судом вище, пунктом 8 Додатку № 1 до Договору передбачено, що строк поставки продукції за даною Специфікацією складає 8 календарних тижнів від дати підписання цієї Специфікації сторонами. Датою поставки вважається дата підписання Покупцем видаткової накладної (п. 3.3. Договору). Проте, всупереч умов Договору відповідач поставив позивачу продукцію з порушенням визначених п. 8 Специфікації строків, а саме за видатковою накладною № 11 від 12.01.2017 поставив продукцію на суму 737 302,46 грн. (підписана Покупцем 16.01.2017) та за видатковою накладною № 365 від 15.12.2016 поставив продукцію на суму 174 197,71 грн. (підписана Покупцем 19.12.2016). Таким чином, під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання поставки позивачу товару у строк, визначений за домовленістю сторін.   Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статті 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання. Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у разі несвоєчасної поставки Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі 0,2% від вартості недопоставленої продукції за кожен день прострочення. Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України). Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання. Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. У пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України” зазначено, що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання,  підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають  переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка). При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України. За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб'єктів господарювання за порушення господарських зобов'язань.   В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання. Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій. Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як “зобов'язання”, “грошова сума”. Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання, а не лише грошового. При цьому, аналізуючи частину 3 статті 549 Цивільного кодексу України у контексті меж свободи договору, визначених абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що сторони в договорі можуть змінити її положення та забезпечити за допомогою пені не лише грошове зобов'язання. Водночас, оскільки обов'язок відповідача щодо поставки товару позивачу не є грошовим зобов'язанням, а та обставина, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню у розмірі 0,2% відсотка від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, не перетворює визначену Договором пеню у пеню за порушення грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України. Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.           Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки в сумі 66  810,66 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. При цьому, суд зазначає, що попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату неустойки (пені) не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.           Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.           Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.           Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.           На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1.          Позовні вимоги задовольнити. 2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВІ ІНЖИНІРИНГ» (02093, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 26з, офіс 111; код ЄДРПОУ 38747954)   на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» (57286, Миколаївська область, Вітовський район, село Галицинове, вулиця Набережна, будинок 64; код ЄДРПОУ 33133003) неустойку в сумі 66  810 (шістдесят шість тисяч вісімсот десять) грн. 66 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1  600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. 3.          Після вступу рішення в законну силу видати наказ. 4.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 03.10.2017. Суддя                                                                                                   М.Є. Літвінова