Рішення

від 04.10.2017 по справі 916/1997/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" жовтня 2017 р.Справа № 916/1997/17

За позовом: Приватного підприємства „ЧЕКІТ-ГРУП”

До відповідача: Приватного підприємства „СІС ГРУП”

Про стягнення 26744,61 грн.          

Суддя Д'яченко Т.Г.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

          Суть спору: Позивач - Приватне підприємство „ЧЕКІТ-ГРУП” звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „СІС ГРУП” загальної суми боргу у розмірі 26744,61 грн., яка складається з основного боргу у розмірі 20000 грн., 3% річних у розмірі 459 грн., пені у розмірі 4109,59 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2176,02 грн.

          Відповідач - Приватне підприємство „СІС ГРУП” визнав заявлені позовні вимоги, щодо наявності основного боргу у розмірі 20000 грн. та зазначив суду в письмових поясненнях від 25.09.2017р., що на даний час не виконав п. 3.9. умов укладеного з позивачем договору та не сплатив на користь позивача 20000 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача під час розгляду справи, суд встановив.

           17 грудня 2015 року між Приватним підприємством „ЧЕКІТ-ГРУП” (Підрядник) та Приватним підприємством „СІС ГРУП” (Замовник) було укладено Договір підряду №17/12/15 (надалі – договір), за умовами якого підрядник зобов'язується власними за залученими силами та засобами в порядку та на умовах даного договору, з матеріалів замовника виконувати роботи, а замовник зобов'язується в порядку та строки, передбачені цим договором прийняти та сплатити виконані роботи підряднику. Підрядник має право використовувати власні матеріали після узгодження їх переліку та вартості з замовником.

          Відповідно до п. 3.1. Договору, вартість робіт за даним договором визначена сторонами в додатку №1 „Договірна ціна”.

          Відповідно до п. 3.9. Договору, сплата за даним договором проводиться замовником наступним чином:

           - протягом 7 банківських днів з моменту підписання Акта виконаних робіт Замовник сплачує Підряднику 20000 грн.

           - остаточний розрахунок проводиться в строк до 30.12.2018 року.

          Положеннями п. 4.1. Договору сторони погодили, що роботи за даним договором виконуються підрядником в строк до 31.10.2016р.

          На виконання умов укладеного договору підряду №17/12/15 від 17 грудня 2015 року, між сторонами було складено та підписано наступні акти виконаних робіт:

- акт приймання виконаних будівельних робіт № 1 за жовтень 2016 року на загальну вартість 66830,03 гривні;

- акт приймання виконаних будівельних робіт № 2 за жовтень 2016 року на загальну вартість 12 242 724,63 гривні;

- акт приймання виконаних будівельних робіт № 3 за жовтень 2016 року на загальну вартість 10 999 112, 12 гривень;

- акт приймання виконаних будівельних робіт № 4 за жовтень 2016 року на загальну вартість 475 150, 12 гривень.

Отже, акти приймання виконаних будівельних робіт, підписані 26 жовтня 2016 року, передбачали відповідно до п. 3.9. Договору обов'язок замовника у строк протягом 7 банківських днів сплатити на користь Підрядника грошові кошти у розмірі 20000 грн.

          В порушення умов укладеного договору, відповідачем на користь Приватного підприємства „СІС ГРУП” не було перераховано грошові кошти у розмірі 20000 грн.

          Відповідно до п. 5.2. Договору, замовник приймає у підрядника роботи протягом 10 робочих днів після надання підрядником акта приймання – передачі, шляхом повернення підряднику підписаного замовником в одному екземплярі акта приймання-передачі виконаних робіт, або надає підряднику мотивовану відмову.

          Згідно до п. 6.1.2. Договору, Підрядник має право вимагати від замовника виконання умов даного договору.

          Умовами п. 9.1. Договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами ті діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за даним договором.

          У зв'язку з неналежним виконанням з боку відповідача договірних зобов'язань, позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 4109,59 грн., 3%річних у розмірі 459грн. та інфляційних втрат у розмірі 2176,02 грн.

          Позовні вимоги Приватного підприємства „ЧЕКІТ-ГРУП” обґрунтовано неналежним виконання з боку відповідача прийняти на себе зобов'язань за умовами договору підряду №17/12/15 від 17 грудня 2015, та направлено на стягнення з відповідача загальної суми боргу у розмірі 26744,61 грн.

          Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача під час розгляду справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193 ГК України).

Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного між ними Договору підряду №17/12/15 від 17 грудня 2015р.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених пар. 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Згідно до ст. 843 Цивільного кодексу України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту. (ст. 846 Цивільного кодексу України).

Умовами ст. 854 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

          Відповідно до п. 3.9. Договору, сплата за даним договором проводиться замовником наступним чином: протягом 7 банківських днів з моменту підписання Акта виконаних робіт Замовник сплачує Підряднику 20000 грн., остаточний розрахунок проводиться в строк до 30.12.2018 року.

          На виконання умов укладеного договору підряду №17/12/15 від 17 грудня 2015 року, між сторонами було складено та підписано наступні акти виконаних робіт:акт приймання виконаних будівельних робіт № 1 за жовтень 2016 року на загальну суму 66830,03 грн., акт приймання виконаних будівельних робіт № 2 за жовтень 2016 року на загальну суму 12242724,63 грн., акт приймання виконаних будівельних робіт № 3 за жовтень 2016 року на загальну суму 10999112, 12 грн., акт приймання виконаних будівельних робіт № 4 за жовтень 2016 року на загальну суму 475150,12 грн.

          Отже, приймаючи до уваги вищенаведене, дослідивши обставини спору, судом встановлено факт неналежного виконання Приватним підприємством „СІС ГРУП” прийнятих на себе зобов'язань договору підряду №17/12/15 від 17 грудня 2015 року, щодо своєчасної сплати 20000 грн., відповідно до п. 3.9. Договору, що також було визнано відповідачем у поданій суду письмовій заяві від 25.09.2017р., у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу в розмірі 20000 грн. - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

          Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 229 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Умовами ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму боргу 20000 грн. за період з 04.11.2016р. по 10.08.2017р. Відповідно до такого розрахунку, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 4109,59грн.

          Приймаючи до уваги, що позивачем здійснено нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання відповідачем за умовами договору підряду №17/12/15 від 17 грудня 2015 року, а в свою чергу даний договір не містить положень щодо застосування відповідальності у вигляді стягнення пені, суд відмовляє позивачу у даній заявлений вимозі, у зв'язку з відсутністю погодження сторонами такої міри відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти (п. 6.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”).

Позивачем було здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Розрахунок 3% річних проведено на суму боргу 20000 грн. за період з 04.11.2016р.по 10.08.2017р. Відповідно до такого розрахунку за відповідачем рахується борг зі сплати 3% річних у розмірі 459 грн. Розрахунок інфляційних втрат проведено на суму боргу 20000грн. за період з 04.11.2016р.по 10.08.2017р. Відповідно до такого розрахунку, за відповідачем рахується борг зі сплати інфляційних втрат у розмірі 2176,02 грн.

Суд, перевіривши дані розрахунки позивача, вважає їх вірними, а вимоги щодо стягнення зазначених сум - правомірними.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог Приватного підприємства „ЧЕКІТ-ГРУП” зі стягненням з Приватного підприємства „СІС ГРУП” суми основного боргу у розмірі 20000 грн., 3% річних у розмірі 459 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2176,02грн., у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 4109,59 грн. судом відмовляється.

На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору в сумі 1354,14 грн. покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.          

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства „СІС ГРУП” (65014, м.Одеса, вул. Жуковського, 6, оф. 4; код 36850836) на користь Приватного підприємства „ЧЕКІТ-ГРУП” (61024, м. Харків, вул. Сумська, 4; код 38647879 ) суму основного боргу у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн., 3% річних у розмірі 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн., інфляційні втрати у розмірі 2176,02 грн. та витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 1354 (одна тисяча триста п'ятдесят чотири) грн. 14 коп.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 05 жовтня 2017 р.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д'яченко