Ухвала

від 05.10.2017 по справі б-39/214-10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення апеляційної скарги

"05" жовтня 2017 р. Справа № Б-39/214-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В.

розглянувши апеляційну скаргу арбітражного керуючого Родзинського А.А. (вх. №2967 Х/2) на постанову господарського суду Харківської області від 23 березня 2011 року у справі № Б-39/214-10

за заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Козятин, Вінницька область

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИЛА:

Постановою господарського суду Харківської області від 23 березня 2011 року у справі № Б-39/214-10 (суддя Швидкін А.О.) визнано фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Головню Антоніну Максимівну, яку зобов'язано виконати ліквідаційну процедуру відповідно до ст.ст. 25-30, 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Арбітражний керуючий Родзинський А.А. з постановою не погодився та, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду Харківської області від 23 березня 2011 року у справі №Б-39/214-10 в частині призначення ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Головні А.М.

Одночасно скаржник просить поновити пропущений строк для подання апеляційної скарги, оскільки постанова про визнання боржника банкрутом від 23 березня 2011 року не направлялась на його адресу та він випадково дізнався про вказану постанову.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про повернення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Частиною 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.

Зі змісту положень статті 91 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що право на оскарження судового рішення має особа, яка не брала участь у справі, якщо воно безпосередньо стосується її прав та обов'язків. Тобто, судом має бути розглянуто й вирішено питання про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення місцевим господарським судом є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки такої особи.

В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до вимог статті 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу.

У пункті 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. N7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах) .

Водночас статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України". Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява N 52854/99, п. п. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності . Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява N 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення). Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення. За цих підстав Високий Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).

Як вже було зазначено, в обґрунтування заявленого клопотання скаржник посилається, зокрема, на те, що постанова господарського суду Харківської області від 23 березня 2011 року не направлялась на його адресу та він випадково дізнався про зазначену постанову. Вважає, що вказана постанова суду першої інстанції в частині призначення ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Головні А.М. порушує права та інтереси арбітражного керуючого Родзинського А.А.

Матеріали справи свідчать, що оскаржуваною постановою призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Головню А.М., а в подальшому ухвалою господарського суду Харківської області від 04 квітня 2012 року у даній справі звільнено арбітражного керуючого Головню А.М. від виконання обов'язків ліквідатора Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Кононенко Олександра Миколайович.

Крім того, ухвалою господарського суду Харківської області від 06 жовтня 2014 року у даній справі затверджено звіт ліквідатора; визнано погашеними вимоги кредиторів, що не задоволені, у зв'язку з відсутністю майна банкрута; зобов'язано державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 та передати органам, які здійснювали облік, відповідне повідомлення про знаття фізичної особи підприємця з обліку; припинено провадження у справі №Б-39/241-10.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що скаржником не обґрунтовано яким чином оскаржувана постанова порушує його права та охоронювані законом інтереси, а обставини, наведені в обґрунтування порушення строку на апеляційне оскарження, не є достатніми для перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, та порушує основоположний принцип правової визначеності, у зв'язку з чим в задоволенні клопотання апелянта про поновлення строку слід відмовити за необґрунтованістю та безпідставністю.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Крім того, враховуючи норми процесуального законодавства, подання апеляційної скарги на рішення господарського суду має відбуватись з дотриманням певних умов. Зокрема, частиною 3 статті 94 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до скарги додаються докази сплати судового збору і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Частиною першою статті 95 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у сторони відсутні.

Отже, у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України, обов'язок надсилання копій іншій стороні (сторонам) покладається на апелянта.

Виходячи зі змісту наведеної норми, особа, яка оскаржує судове рішення, повинна надавати суду прямий доказ, який однозначно свідчив би про повідомлення іншої сторони по справі про оскарження цією особою судових рішень, адже не повідомлена належним чином сторона у справі, як учасник господарського процесу, позбавлена можливості володіти об'єктивною інформацією стосовно руху господарського процесу.

Неповідомлення сторони у справі про звернення з апеляційною скаргою порушує процесуальні права цієї сторони, принципи рівності та змагальності сторін, закріплені як в статті 129 Конституції України, так і в статтях 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, апелянтом не надано доказів направлення копії апеляційної скарги іншим учасникам у справі про банкрутство, а саме: боржнику та кредиторам.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано доказів надсилання її копії іншій стороні.

Таким чином, обмеженням права на доступ до суду апеляційної інстанції, зокрема, є визначений в ГПК України обов'язок заявника надсилати копію апеляційної скарги іншій стороні з метою її повідомлення про оскарження рішення суду першої інстанції та надання іншій стороні можливості реалізувати свої права, передбачені, зокрема, ст. 22 ГПК України, щодо заявлення клопотань, надання усних та письмових пояснень, заперечень проти доводів скаржника тощо. Невиконання заявником вищенаведених вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати апеляційну скаргу заявнику.

Крім того, суд апеляційної інстанції залишає без розгляду клопотання апелянта про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки апеляційна скарга підлягає поверненню у відповідності до пунктів 2, 4 частини 1 статті 97 Господарського процесуального.

Керуючись ст.ст. 53, 86, 93, п. 2, 4 ст. 97 ГПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

1. Відмовити арбітражному керуючому Родзинському А.А. у задоволенні клопотання про поновлення строку для подання апеляційної скарги.

2. Повернути арбітражному керуючому Родзинському А.А. апеляційну скаргу на постанову господарського суду Харківської області від 23 березня 2011 року у справі № Б-39/214-10.

Додаток: заявнику - матеріали скарги на 1 арк.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Лакіза В.В.