Рішення

від 27.09.2017 по справі 910/15540/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2017Справа №910/15540/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аргест Груп

До Державного підприємства КИЇВПАССЕРВІС

Про стягнення 417 735,94 грн

Суддя Лиськов М.О.

Представники :

від позивача: Короленко І.А.

від відповідача: не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 27.09.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.09.2017 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява від 12.09.2017 №722 Державного підприємства КИЇВПАССЕРВІС (далі - відповідач) про стягнення 417 735,94 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/15540/17, розгляд справи призначено на 27.09.2017.

26.09.2017 через канцелярію Господарського суду міста Києва від Позивача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

В судове засідання, призначене на 27.09.2017, представник позивача з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача у судове засідання 27.09.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (2.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю Аргест Груп (далі - Позивач, Сторона-2) та Публічним акціонерним товариством КИЇВПАССЕРВІС (далі - Відповідач, Сторона-1) був укладений договір №131/12ПО-12/29-13 (далі - Договір 1), відповідно до п.2.1. якого Сторона-2 бере на себе зобов'язання по встановленню системи Інформаційна транспортна система автобусних перевезень (далі ІТС АП ) на Автостанціях Сторони-1 та забезпечення її функціонування, Сторона-1 зобов'язується сплачувати на користь Сторони-2 визначену цим Договором плату.

Відповідно до п.2.2 Договору 1 перелік Автостанцій Сторони-1 строки проектування та встановлення погоджуються сторонами в додаткових угодах до Договору.

Пунктом 4.2. Договору Сторони погодили, що ІТС АП вважається переданим і встановленим з моменту підписання Сторонами відповідного акта передання-приймання.

Згідно з пунктами 5.1 та 5.2 Договору 1 Сторона-1 зобов'язана щомісяця сплачувати на користь Стороні-2 винагороду в розмірі 8 330,00 грн у т.ч. ПДВ. Переказ грошових сум, передбачених п.5.1. Договору здійснюється Стороною-1 до 15 числа місяця наступного за звітнім.

Відповідно до п.10.1. Договору 1, останній вступає в дію з 01 лютого 2013 року і діє до 31 грудня 2013 року включно. Дія цього договору вважається продовженою на кожен наступний календарний рік, якщо за 30 календарних днів до настання терміну закінчення дії Договору жодна із сторін не повідомила у письмовій формі про його припинення.

Сторонами були внесені зміни та погоджено перелік Автостанцій,строки проектування та встановлення системи ІТС АП , відповідними додатковими угодами до Договору 1.

Крім того, 01.10.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю Аргест Груп (далі - Позивач, Агент) та Публічним акціонерним товариством КИЇВПАССЕРВІС (далі - Відповідач, Субагент) був укладений договір №22/10-12/145-12 (далі - Договір 2), відповідно до п.п.1.1. та 1.2. якого Субагент зобов'язується, від імені і за рахунок Агента, надавати послуги замовлення на придбання Проїзного (перевізного) документа (ППД) на залізничні та автомобільні перевезення, з видачею Клієнту Банку замовлення або коду замовлення. Субагент отримує комісійний збір від Клієнтів, у розмірі та порядку визначеному у Додатку №1 до цього Договору.

Згідно з пунктами 3.1 та 3.2 Договору 2 за надання послуг Сторони отримують комісійний збір від Клієнта (особа, що здійснює Інтернет-замовлення та платежі в мережі Субагента) у розмірі та порядку визначеному у Додатку №1. Субагент, не пізніше 5-го банківського дня, наступного за продажем ППД, перераховує отриманні від такого продажу грошові кошти у повному обсязі на рахунок Агента, за винятком суми комісійного збору Субагента.

Відповідно до п.8.1. Договору 2, останній набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін і скріплення печатками Сторін і діє до 31 грудня 2012 року включно, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх обов'язків, визначених цим договором.

Розмір та порядок отримання винагород, відповідальних за виконання Договору 2 працівників, технологію продажу та бронювання залізничних та автомобільних ППД в мережі, рекомендовану форму електронного реєстру ППД, зразки актів наданих послуг та зразок акту звірки взаєморозрахунків сторони погодили, уклавши відповідні додаткові угоди до Договору 2.

Позивач у свої позовній заяві зазначає, що свої зобов'язання за Договором 1 та Договором 2 виконав в повному обсязі, в свою чергу, Відповідач порушив положення Договорів в частині розрахунків за надані послуги, а тому, на думку Позивача, у Відповідача утворилась заборгованість перед Позивачем за Договором 1 у розмірі 108 290,00 грн та за Договором 2 у розмірі 213 506,19 грн.

Судом встановлено, що укладені правочини за своїм змістом та правовою природою є договорами про надання послуг, які підпадають під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем за невиконання своїх зобов'язань за Договором 1 у розмірі 108 290,00 грн та за Договором 2 у розмірі 213 506,19 грн.

Крім того, суми заборгованості підтверджуються підписаними обома сторонами без зауважень та наявними в матеріалах справи копіями актів звірки взаєморозрахунків між сторонами за Договором від 28.01.2013 №131/12ПО-12/29-13, актів звірки взаєморозрахунків за Договором від 01.10.2012 №22/10-12/145, а також зокрема наявним в матеріалах справи актами виконаних робіт.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, підтверджено представником позивача в судовому засіданні та відповідачем не заперечувалось, станом на день розгляду справи, свої зобов'язання щодо перерахування коштів відповідно до Договору 1 у розмірі 108 290,00 грн та Договору 2 у розмірі 213 506,19 грн у встановлені строки, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договорів, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеними Договорами у заявленому вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві та поданому розрахунку.

У відповідності до ст.124, п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу або ж письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів погашення заборгованості Відповідачем перед Позивачем за надані послуги згідно Договору 1 та Договору 2 суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договорами у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення даної заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 108 290,00 грн. за Договором 1, та в сумі 213 506,19 грн за Договором 2 підлягають задоволенню.

Крім основної суми заборгованості Позивач також просить стягнути з Відповідача на свою користь за прострочення виконання своїх зобов'язань:

- за Договором 1 пеню у розмірі 15 693,04 грн;

- за Договором 1 інфляційні втрати у розмірі 10 550,07 грн;

- за Договором 1 3% річних у розмірі 2 681,12 грн;

- за Договором 2 пеню у розмірі 33 791,15 грн;

- за Договором 1 інфляційні втрати у розмірі 26 812,39 грн;

- за Договором 1 3% річних у розмірі 6 412,05 грн.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.3. Договору 2 передбачено, що за порушення строків розрахунків, встановлених Договором, сторона, яка прострочила виконання зобов'язання, виплачує іншій стороні пеню за кожен день прострочення в розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовляються, що нарахування пені за прострочення виконання зобов'язань повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом здійснено перерахунок заявленого розміру пені за Договором 2 та встановлено, що позивачем було вірно розраховано пеню.

Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню пеня за несвоєчасне виконання своїх зобов'язань за Договором 2 у 33 791,15 грн.

Одночасно, суд звертає увагу, що відповідно до ч.3 п.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17 грудня 2013 року N 14 Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

Як встановлено судом, умовами Договору 1 не передбачено нарахування пені за порушення строків розрахунків, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання своїх зобов'язань за Договором 1 у розмірі 15 693,04 грн задоволенню не підлягають.

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з п.1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Згідно з п.1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п.1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п.4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п.5.4 Постанови за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України у справах №6-126цс14 від 11.03.2015 та № 6-352цс16 від 06.04.2016.

Відповідно до ч.1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, враховуючи наявний факт порушення відповідачем грошового зобов'язання та положення Цивільного кодексу України, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.

Перевіривши розрахунок наданий Позивачем, судом встановлено, що останнім було вірно розраховано 3% річних та інфляційних втрат, а тому з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню 3% річних за Договором 1 в сумі 2 681,12 грн, інфляційні втрати за Договором 1 в розмірі 10 550,07 грн. та 3% річних за Договором 2 в сумі 6 412,05 грн, інфляційні втрати за Договором 2 в розмірі 26 812,39 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором 1, з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат в загальному розмірі 121 521,19 грн та Договором 2, з урахуванням пені, 3% річних, інфляційних втрат в загальному розмірі 280 521,78 грн підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов'язання за Договором 1 в розмірі 15 693,04 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства КИЇВПАССЕРВІС (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 15-А; ідентифікаційний код: 33348385) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аргест Груп (01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, 46/11, офіс 109; ідентифікаційний код: 24570297) основну заборгованість у розмірі 321796,19 грн, інфляційні втрати в розмірі 37 362,46 грн, 3 % річних в розмірі 9 093,17 грн та пеню в розмірі 33 791,15 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства КИЇВПАССЕРВІС (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 15-А; ідентифікаційний код: 33348385) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аргест Груп (01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, 46/11, офіс 109; ідентифікаційний код: 24570297) витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 030,64 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 02.10.2017.

Суддя М.О. Лиськов