Рішення

від 22.09.2017 по справі 910/505/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2017Справа №910/505/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014"

про зобов'язання вчинити дії

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача : Мірошник С.Б. - представник за довіреністю № 120 від 18.09.2017;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.01.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" про зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані здійсненням під час тимчасової адміністрації позивача перевірки правочинів, вчинених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у зв'язку з чим виявлено правочин, вчинений між позивачем та відповідачем - договір про внесення змін до договору про депозитний вклад Стандартний №DU1241/2014-1 від 26.06.2014, який є нікчемним на підставі ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб з тих підстав, що банк відмовився від власних майнових вимог через те, що даним договором про внесення змін встановлено обов'язок банку сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою у разі дострокового розірвання договору банківського вкладу.

За таких обставин, позивач, керуючись ст. 216 Цивільного кодексу України, просить суд зобов'язати відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 16712,33 грн., отримані за договором про внесення змін від 29.04.2015 до договору про депозитний вклад Стандартний №DU1241/2014-1 від 26.06.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 (суддя Стасюк С.В.) порушено провадження у справі № 910/505/16, розгляд справи призначено на 11.02.2016.

Відповідно до відзиву на позов, відповідач зазначав, що нарахування процентів та визначення процентної ставки за договором депозиту не є майновими вимогами банку та не можуть бути розцінені як відмова банку від своїх вимог, оскільки оплата процентів за договором банківського вкладу є обов'язком банку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2016 у справі № 910/505/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2016, у позові Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 05.07.2017 постанову Вищого господарського суду України від 05.10.2016, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.20165 скасовано, справу № 910/505/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Внаслідок проведеного повторного автоматизованого розподілу судової справи, справу № 910/505/16 передано на розгляд судді Отрош І.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 справу № 910/505/16 прийнято до провадження; розгляд призначеного на 15.08.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2017 розгляд справи відкладено на 22.09.2017.

22.09.2017 відділом діловодства суду отримано від позивача пояснення, згідно з якими позивач наполягає на задоволенні позову.

У судове засідання 22.09.2017 з'явився представник позивача, який підтримав позов.

Представник відповідача у судове засідання 22.09.2017 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання були повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим поверненням ухвали суду від 15.08.2017 №0103043099110 з причиною повернення за закінченням встановленого строку зберігання.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 22.09.2017 за відсутності представника відповідача, запобігаючи безпідставному затягуванню розгляду спору.

У судовому засіданні 22.09.2017 представник позивача подав суду клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, згідно з яким на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України просив вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача суму за позовом - 16712,33 грн. та судові витрати по справі.

У судовому засіданні 22.09.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

26.06.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" (вкладник) був укладений договір про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) (надалі - Договір).

Відповідно до пункту 2.1. Договору вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок НОМЕР_4 в ПАТ "Банк національний кредит", МФО 320702, грошові кошти в сумі 100 000,00 грн. в національній валюті, на умовах цього договору.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що депозит розміщується на строк з 26.06.2014 року по 27.06.2015 року включно; банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22.00% річних (пункт 2.3. Договору).

За змістом пункту 3.7. Договору вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику НОМЕР_5 в банку. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором банківського вкладу.

Як встановлено приписами ст. 1058 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (стаття 1059 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України (стаття 1061 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що 27 червня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" укладено договір про внесення змін № 1 до договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014, згідно з яким сторони, зокрема: доповнили договір положенням про те, що майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов'язань ТОВ Факторинг Фінанс за кредитним договором; змінили п. 2.6 договору, яким передбачалося, що банк у день повернення депозиту зараховує суму депозиту із нарахованими процентами на поточний рахунок вкладника, встановивши, що 26 червня 2015 року банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника, але в будь-якому випадку після припинення дії Договору застави; - виклали п. 3.7 договору в новій редакції, згідно з якою вкладник має право після припинення дії договору застави звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладникові. Після припинення дії договору застави банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 (десяти) днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника; доповнено договір положеннями про те, що вкладник має право на дострокове розірвання договору, але тільки після припинення дії договору застави, повідомивши про це банк за 10 робочих днів (копія договору подана відповідачем 09.03.2016).

Судом встановлено, що 20.04.2015 року відповідач звернувся до позивача з заявою від 20.04.2017 про дострокове розірвання договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014 (копія заяви долучена до позову).

Судом встановлено, що 29.04.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" укладено договір про внесення змін до договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014, яким сторонами пункт 3.7. договору було викладено в наступній редакції: вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 десять робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання дії Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику № НОМЕР_5, відкритий у банку. У випадку розірвання цього Договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22 процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Судом встановлено, що 28.08.2015 Публічним акціонерним товариством Банк Національний кредит було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 100000,00 грн., а також нараховані проценти у розмірі 18383,56 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача, що долучена до позову.

Судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 05.06.2015 р. № 358 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Банк Національний кредит до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 05.06.2015 р. № 114 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ Банк Національний кредит , згідно з яким з 08.06.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ Банк Національний кредит , код ЄДРПОУ 20057663, МФО 320702, місцезнаходження: м. Київ, вул. Тургенєвська,52/58, 04053. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ Банк Національний кредит призначено начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку ОСОБА_3. Тимчасову адміністрацію в ПАТ Банк Національний кредит запроваджено строком на 3 місяці з 08.06.2015 р. по 07.09.2015 р. включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 126 від 03.07.2015 р. від виконання обов'язків уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію у ПАТ Банк Національний кредит (код ЄДРПОУ 20057663, МФО 320702, місцезнаходження: м. Київ, вул. Тургенєвська,52/58, 04053) відсторонено ОСОБА_3. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ Банк Національний кредит призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків департаменту запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 28 серпня 2015 р. № 563 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банк Національний кредит виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 28 серпня 2015 р. № 159 Про початок процедури ліквідації ПАТ Банк Національний кредит та делегування повноважень ліквідатора банку .

Згідно з даним рішенням з 31 серпня 2015 р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ Банк Національний кредит та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ Банк Національний кредит , визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Паламарчуку Віталію Віталійовичу строком на 1 рік з 31 серпня 2015 року до 31 серпня 2016 року включно.

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 18 серпня 2016 р. № 1554 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ Банк Національний кредит на два роки до 31 серпня 2018 року включно. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ Банк Національний кредит провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Паламарчука Віталія Віталійовича на два роки до 31 серпня 2018 року включно.

Судом встановлено, що 04.12.2015 позивачем було направлено на адресу відповідача повідомлення щодо встановлення факту нікчемності правочину №04-08/2728 від 03.12.2015, згідно з яким зазначено, що у відповідності до статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноваженою особою було здійснено перевірку договору від 29.04.2015 про внесення змін до договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014 та виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, визначених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, у зв'язку з чим банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 16712,33 грн. З огляду на наведене, позивач просив на підставі ч. 4 ст. 48 Закону повернути грошові кошти у розмірі 16712,33 грн. протягом трьох днів з дня отримання повідомлення (копія повідомлення та доказів направлення - опису вкладення у цінний лист відмітками відділення поштового зв'язку та фіскального чеку №3550 від 04.12.2015 долучені до позову).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на виявлено правочин, вчинений між позивачем та відповідачем - договір про внесення змін до договору про депозитний вклад Стандартний №DU1241/2014-1 від 26.06.2014, який є нікчемним на підставі ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб з тих підстав, що банк відмовився від власних майнових вимог через те, що даним договором про внесення змін встановлено обов'язок банку сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою у разі дострокового розірвання договору банківського вкладу.

За таких обставин, позивач, керуючись ст. 216 Цивільного кодексу України, просить суд зобов'язати відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 16712,33 грн., отримані за договором про внесення змін від 29.04.2015 до договору про депозитний вклад Стандартний №DU1241/2014-1 від 26.06.2014.

Направляючи дану справу на розгляд до Господарського суду міста Києва, Верховний Суд України у постанові від 05.07.2017 зазначив, що з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку (ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ), однак, всупереч наведеному, у справі, що розглядається, суд не дав належної правової оцінки положенням договору та не спростував доводи позивача про нікчемність положень договорів про внесення змін до нього від 27 червня 2014 року та від 29 квітня 2015 року, які були укладені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у контексті відповідності їх умов вимогам Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб . Так, зосередившись лише на такій засаді цивільного права як свобода договору, суди попередніх інстанцій, залишили поза увагою інші принципи - справедливість, добросовісність та розумність.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, на підставі постанови Правління Національного банку України від 05.06.2015 р. № 358 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Банк Національний кредит до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 05.06.2015 р. № 114 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ Банк Національний кредит , згідно з яким з 08.06.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ Банк Національний кредит , код ЄДРПОУ 20057663, МФО 320702, місцезнаходження: м. Київ, вул. Тургенєвська,52/58, 04053. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ Банк Національний кредит призначено начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку ОСОБА_3. Тимчасову адміністрацію в ПАТ Банк Національний кредит запроваджено строком на 3 місяці з 08.06.2015 р. по 07.09.2015 р. включно.

Як встановлено судом, рішенням виконавчої дирекції Фонду № 126 від 03.07.2015 р. від виконання обов'язків уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію у ПАТ Банк Національний кредит (код ЄДРПОУ 20057663, МФО 320702, місцезнаходження: м. Київ, вул. Тургенєвська,52/58, 04053) відсторонено ОСОБА_3. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ Банк Національний кредит призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків департаменту запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Як встановлено ч. 2 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Як встановлено судом, відповідно до постанови Правління НБУ від 28 серпня 2015 р. № 563 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банк Національний кредит виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 28 серпня 2015 р. № 159 Про початок процедури ліквідації ПАТ Банк Національний кредит та делегування повноважень ліквідатора банку . Згідно з даним рішенням з 31 серпня 2015 р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ Банк Національний кредит та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ Банк Національний кредит , визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Паламарчуку Віталію Віталійовичу строком на 1 рік з 31 серпня 2015 року до 31 серпня 2016 року включно.

Як встановлено судом, виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 18 серпня 2016 р. № 1554 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ Банк Національний кредит на два роки до 31 серпня 2018 року включно. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ Банк Національний кредит провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Паламарчука Віталія Віталійовича на два роки до 31 серпня 2018 року включно.

Спір у справі виник з підстав віднесення Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві Банк Національний кредит в порядку здійснення перевірки правочинів, вчинених протягом року до ведення в Публічному акціонерному товаристві Український професійний банк тимчасової адміністрації, відповідно до ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , договору від 29.04.2015 про внесення змін до договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014 до нікчемних, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності такого правочину.

За таких обставин, оскільки правочин, перевірка якого здійснюється в порядку ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , може вважатись нікчемним лише з підстав, передбачених цим законом, в справі про застосування наслідків нікчемних правочинів суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує їх нікчемність і настання певних юридичних наслідків . При цьому, суд керується нормами ст.ст. 215, 203 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України з огляду на те, що договір від 29.04.2015 про внесення змін до договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014 має господарсько-правовий характер.

З огляду на заявлені підстави позову, позивач вважає, що договір від 29.04.2015 про внесення змін до договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014 є нікчемним, оскільки банк за ним відмовився від власних майнових вимог у зв'язку з тим, що на підставі такого договору вкладникові підлягають до виплати у разі дострокового розірвання договору проценти за звичайною ставкою, тоді-як до внесення змін до договору банківського вкладу застосуванню у разі дострокового розірвання договору банківського вкладу підлягала знижена відсоткова ставка - 2%.

Згідно з приписами ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судом, відповідно до пункту 2.1. договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014 , вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок НОМЕР_4 в ПАТ "Банк національний кредит", МФО 320702, грошові кошти в сумі 100 000,00 грн. в національній валюті, на умовах цього договору.

Як встановлено судом, пунктом 2.2 договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014 визначено, що депозит розміщується на строк з 26.06.2014 року по 27.06.2015 року включно; банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22.00% річних (пункт 2.3. Договору).

Як встановлено судом, за змістом пункту 3.7. договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014, вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику НОМЕР_5 в банку. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Як встановлено судом, 29.04.2015 року між сторонами укладено договір про внесення змін до договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014, яким сторонами пункт 3.7. договору було викладено в наступній редакції: вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 десять робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання дії Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику № НОМЕР_5, відкритий у банку. У випадку розірвання цього Договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22 (двадцять два) процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Як встановлено судом, 20.04.2015 року відповідач звернувся до позивача з заявою від 20.04.2017 про дострокове розірвання договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014 (копія заяви долучена до позову).

Як встановлено судом, 28.08.2015 Публічним акціонерним товариством Банк Національний кредит було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 100000,00 грн., а також нараховані проценти у розмірі 18383,56 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача, що долучена до позову.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017, якою дану справу направлено на новий розгляд, частиною 1 ст. 1061 Цивільного кодексу України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. При цьому частини 3 та 4 вказаної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади. Водночас у Цивільному кодексу України відсутні положення щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу. Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майнових інтересів інших вкладників такого банку.

Так, відповідно до ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

За змістом статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Аналіз норм Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб дає підстави для висновку про те, що договір від 29.04.2015 про внесення змін до договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014 спрямований на відмову банку від власних майнових вимог, оскільки незастосування банком перерахунку нарахованих відсотків за заниженою відсотковою ставкою у разі дострокового розірвання договору банківського вкладу з ініціативи вкладника має наслідком створення обов'язку з необґрунтованої виплати відповідачу грошових коштів - процентів за вкладом у звичайному розмірі (у такому розмірі, якби грошові кошти були вкладом у банку протягом всього терміну дії договору), а тому суд доходить висновку, що у зв'язку зі зміною договору щодо виплати процентів на банківський вкладу банк фактично відмовився від належного йому на праві власності майна - грошових коштів.

За змістом ст. 13 Цивільного кодексу України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Так, оскільки у Цивільному кодексу України відсутні положення щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу, така відмова банку від власного майна порушує загальні засади добросовісності, справедливості, розумності та балансу інтересів сторін цивільних правовідносин, є такою, що суперечить власним майновим інтересам банку, у зв'язку з чим, враховуючи особливість діяльності банків з залучення коштів інших осіб та необхідність захисту інтересів вкладників, застосуванню підлягають норми ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , що покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

При цьому, виходячи з мети Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , суд вважає, що викладені у п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб обставини, що є підставами для віднесення правочину до нікчемного, слід тлумачити не лише в контексті відмови банку від права вимоги до іншої особи, але і в контексті відмови від інших майнових прав банку, як-от права власності на грошові кошти в контексті порушення цим майнових інтересів самого банку та, відповідно, вкладників банку.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що позивачем правомірно віднесено правочин - договір від 29.04.2015 про внесення змін до договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014 до нікчемних на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб як такий, що мав наслідком відмову банку від власних майнових вимог.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 Цивільного кодексу України).

За змістом частини третьої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення.

Згідно із частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Як встановлено судом, 04.12.2015 позивачем було направлено на адресу відповідача повідомлення щодо встановлення факту нікчемності правочину №04-08/2728 від 03.12.2015, згідно з яким зазначено, що у відповідності до статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноваженою особою було здійснено перевірку договору від 29.04.2015 про внесення змін до договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014 та виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, визначених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, у зв'язку з чим банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплачу відповідачу грошових коштів у розмірі 16712,33 грн. З огляду на наведене, позивач просив на підставі ч. 4 ст. 48 Закону повернути грошові кошти у розмірі 16712,33 грн. протягом трьох днів з дня отримання повідомлення (копія повідомлення та доказів направлення - опису вкладення у цінний лист відмітками відділення поштового зв'язку та фіскального чеку №3550 від 04.12.2015 долучені до позову).

З огляду на наведене, за нікчемним правочином - договором від 29.04.2015 про внесення змін до договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014 - кожна сторона повинна повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Як встановлено судом, 28.08.2015 Публічним акціонерним товариством Банк Національний кредит було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 100000,00 грн., а також нараховані проценти у розмірі 18383,56 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача, що долучена до позову.

Так, розмір процентів, перерахованих позивачем на користь відповідача 28.08.2015 за наслідками дострокового розірвання договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014 за заявою від 20.04.2015, було визначено з урахуванням умов п. 3.7. такого договору в редакції договору від 29.04.2015 про внесення змін до нього, тобто у розмірі 22% за період знаходження коштів на депозитному рахунку.

При цьому, у зв'язку з нікчемністю договору від 29.04.2015 про внесення змін до договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014, на користь позивача підлягає поверненню сума сплачених процентів, за вирахуванням передбаченого п. 3.7. договору розміру процентів за розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника - 2% річних за період знаходження коштів на депозитному рахунку, що складає 1671,23 грн., оскільки така сума коштів підлягала сплаті за наслідками дострокового повернення банківського вкладу з ініціативи вкладника в силу п. 3.7. договору.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, сума коштів, що підлягає поверненню за наслідками виконання нікчемного правочину - договору від 29.04.2015 про внесення змін до договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014, складає 16712,33 грн.

При цьому, заявляючи вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачеві грошові кошти у розмірі 16712,33 грн., отримані за договором від 29.04.2015 про внесення змін до договору про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014, позивачем фактично не визначено, у якій формі повинно відбуватись повернення коштів.

Водночас, оскільки вимоги позивача про зобов'язання повернути грошові кошти фактично зводяться до стягнення грошових коштів у відповідній сумі, суд доходить висновку, що позов Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" про зобов'язання вчинити дії підлягає задоволенню у шляхом стягнення з відповідача 16712,33 грн.

При цьому, у судовому засіданні 22.09.2017 представник позивача подав суду клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, згідно з яким на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України просив вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача суму за позовом - 16712,33 грн. та судові витрати по справі.

Розцінюючи вказану заяву, суд доходить висновку, що вказана заява за своїм змістом не є заявою про вихід за межі позовних вимог, оскільки зміст позовних вимог, які позивач просить задовольнити у вказаній заяві, фактично не виходить за межі заявлених вимог та лише деталізується (уточнюється) форма виконання.

Згідно з п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26 грудня 2011 року № 18 під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Заява позивача, подана у судовому засіданні 22.09.2017 не може бути розцінена судом як заява про зміну предмету позову, оскільки фактично у вказаній заяві мова йде про повернення тієї ж суми коштів, що зазначена у позові, а повернення коштів зводиться до стягнення такої суми. Так, позивач фактично просить застосувати спосіб захисту - присудження до виконання обов'язку, встановленого законом, в натурі - повернути грошові кошти у зв'язку із застосуванням реституції.

Відтак, оскільки повернення грошових коштів особі (чи то у договірних зобов'язаннях, чи у позадоговірних), тобто досягнення такого правового стану, за якого грошові кошти є сплаченими/повернутими належній особі, відбувається шляхом стягнення таких коштів з боржника, суд вважає за необхідне застосувати належний спосіб захисту порушених прав, тобто, по суті, належну форму вчинення дій з повернення грошових коштів у даній справі саме шляхом їх стягнення з відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, витрати позивача по сплаті судового збору за подання позову у даній справі покладаються на відповідача.

При цьому, відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2016 у справі № 910/505/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2016, у позові Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 05.07.2017 постанову Вищого господарського суду України від 05.10.2016, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.20165 скасовано, справу № 910/505/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Як вбачається з платіжного доручення №267 (НОМЕР_1) від 04.04.2016, позивачем було сплачено 1515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі; як вбачається з платіжного доручення №661 (НОМЕР_2) від 20.07.2016, позивачем було сплачено 1653,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги у даній справі; як вбачається з платіжного доручення №159 (НОМЕР_3) від 06.03.2017, позивачем було сплачено 1791,40 грн. судового збору за подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про судовий збір в редакції станом на дату подання позову, ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати, що з урахуванням розміру заявлених позовних вимог складає 1378,00 грн.

Відповідно до статті 4 Закону України Про судовий збір у редакції, чинній на дату подання апеляційної скарги, ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а отже сума судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі становить 1515,80 грн.

Відповідно до статті 4 Закону України Про судовий збір у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги, ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду становить 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а отже сума судового збору за подання касаційної скарги у даній справі становить 1653,60 грн.

Відповідно до статті 4 Закону України Про судовий збір у редакції, чинній на дату подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, ставка судового збору за подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України становить 130 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а отже сума судового збору за подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України у даній справі становить 1791,40 грн.

За таких обставин, з огляду на задоволення позову за результатами нового розгляду справи, а також факт сплати позивачем судового збору за розгляд апеляційної та касаційної скарг у даній справі, а також заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, враховуючи, що відповідач станом на час розподілу судових витрат не звільнений від сплати судового збору, суд дійшов висновку про наявність підстав для розподілу судових витрат, сплачених за розгляд апеляційної та касаційної скарг у даній справі, а також заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, а саме покладення їх на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 82-1, 84, 85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВГФ 2014 (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 21Б, н/п 34; ідентифікаційний код: 39253137) на користь Публічного акціонерного товариства Банк Національний кредит (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58; ідентифікаційний код: 20057663) грошові кошти у розмірі 16712 (шістнадцять тисяч сімсот дванадцять) грн. 33 коп., судовий збір за подання позову у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп., судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 1515 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп., судовий збір за розгляд касаційної скарги у розмірі 1653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 60 коп. та судовий збір за розгляд заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України у розмірі 1791 (одна тисяча сімсот дев'яносто одна) грн. 40 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 05.10.2017

Суддя І.М. Отрош